ФутТайм від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ. Випуск 36.
Вітання!
«ФутТайма» і АФСО вітають ветеранів сумського футболу Дмитра РУДНЯКА і Олександра ЄЛШАНСЬКОГО, а також гравця ФК «Тростаянець» Максима ГАВРАСЯ з їхніми Днями народження.
Міцного вам здоров’я, особистого щастя, невичерпної енергії і наснаги у всіх справах. Нехай доля й надалі буде прихильною до вас, даруючи радість життя, незрадливу удачу, вірних і надійних друзів!
Дмитро РУДНЯК – сумський гвардієць «Металіста»
СВОГО часу легендарний дитячий тренер Микола АБРАМОВ зізнався, що він гордиться випуском юнаків 1970 р.н.. Із 30 його учнів – восьмеро заграли у командах майстрів різного рівня. Серед них – і Дмитро РУДНЯК, у якого 29 червня 52-й ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ.
Першого знакового успіху він добився у складі збірної області, яка виграла срібні нагороди футбольного турніру за програмою Спартакіади УРСР. Він був у складі сумського «Автомобіліста» – дебютанта у друголігового чемпіонату СРСР , котрий через 7 років повернув Сумам професіональну команду. Перший матч зіграв з «Десною», а перший м’яч забив через тур «Поділлю», який приніс «водіям» мінімальну перевагу. Відтоді тренер Михайло ФОМЕНКО став довіряти місце в основі 21-річному юнаку.
Кроком у професіональному зростанні був виступ за охтирський «Нафтовик», в якому Дмитру набув досвіду поруч з досвідченими гравцями.
А вершиною кар’єри сумчанина став харківський «Металіст», в якому провів 7 сезонів. До нього прийшов після друголігової «Ностри» з Новотроїцька. В російській команді провів 29 матчів і забив 3 м’ячі.
-Запрошуючи Дмитра, я не сумнівався в його професіоналізмі, бо ще в Сумах побачив в ньому неабиякий потенціал для зростання,- говорив тоді М. ФОМЕНКО – тренер «Металіста». – Я не помилився. Дмитро слугував прикладом для інших на тренуваннях і на полі, не випадково його обрали капітаном команди.
До речі, треба подякувати Михайлу Івановичу. З його легкої руки заграли в команді Віктор ІВАНЕНКО, Сергій ОСАДЧИЙ, Олег ЛУКАШ, Сергій КОСТЮКОВ і Олександр ЖУК.
У складі «Металіста» Дмитро став бронзовим призером першолігового чемпіонату України, три сезони змагався в елітному дивізіоні українського футболу.
17 липня 1998 року дебютував у Вищій лізі у матчі з маріупольським “Металургом». У зустрічі з «Дніпром» (2:0) відзначився сумський дует : Дмитро забив перший м’яч, а Віктор ІВАНЕНКО – другий. 30 серпня стало особливо пам’ятним для Д.РУДНЯКА та історичним для «Металіста». У матчі з «Ворсклою», якій харків’яни поступилися -2:4, Дмитро забив 500-й м’яч команди за час її виступів у Вищій лізі чемпіонатів СРСР і України.
Дмитро разом з Віктором ІВАНЕНКОМ входять до ТОП-20 гвардійців «Металіста». Це рейтинг гравців, які мають найкращі здобутки. У доробку нашого земляка ( у цій команді він провів найбільше матчів і забив м’ячів у своїй кар’єрі ) – 151 і 23 – відповідно, не рахуючи результатів у розіграші КУ і «Металісті-2». З них – 91 поєдинок і 9 м’ячів – у Вищій лізі.
Після харківських сезонів Дмитро грав ще у сумській команді. Його кар’єра на професіональному рівні тривала 15 років. За цей час він 385 разів виходив на поле і 67 разів «розписався» у воротах команд усіх ліг чемпіонату України.
Наразі Дмитро Геннадійович працює дитячим тренером у ФЦ «Барса», готуючи майбутніх зірок футболі. І продовжує себе у футболі, виступаючи за команду ветеранів. Є ще порох у порохівниці іменника. Так тримати, Дмитре!!!
Мрія Олександра ЄЛШАНСЬКОГО
Joyeux anniversaire Oleksandre!
-Ну, який з тебе футболіст, далі Сироватки не поїдеш,- жартома кидав Олександру його батько.
Але хлопчина був наполегливим у досягненні своєї мети. Встигав скрізь. Хоча мав вільне відвідування уроків у школі, намагався їх не пропускати. З усіх предметів легко давалася йому французька мова – оцінку отримав «автоматом». У спор школі вирізнявся своєю імпровізацією і технікою. Як розповів його брат Юрій, одного разу вони не пішли до школи, бо Олександр вирішив встановити рекорди з набивання м’яча. Кілька годин виконував ці технічні елементи на вулиці, дивуючи перехожих. Ногою набив м’яч …5700 разів, головою – 330. Я не впевнений, що нашим «зіркам» типу В.ЦИГАНКОВУ чи М.ШАПАРЕНКО зможуть наблизитися до рекордів Олександра-школяра…
Заграти у великому футболі югпкові не вдалося , хоча мав усі можливості. Закінчення школи співпало з дебютом у сумській команді майстрів “Фрунзенець» і «вильотом» її того сезону з Другої ліги чемпіонату СРСР.
Пошуки нової команди не дали бажаного результату. З футболом Олександр вирішив «зав’язати», бо настали «лихі» 90-і на виживання та травма нагадувала про себе. Відкрив ФК «Колос» і зайнявся реалізацією спортивних товарів і атрибутики та організацією футбольних змагань. Так він став піонером розвитку міні-футболу в області і місті серед різних вікових груп.
З його легкої руки в Сумах з’явилася команда, яка 8 років виступала у Вищій лізі чемпіонату України з міні-футболу. З посмішкою згадує наразі Олександр Анатолійович поїздку до Дніпропетровська на дебютний матч у Першій лізі. Там хлопці вперше зіграли міні-футбольним м’ячем, який придбали у господарів. У стартовій зустрічі поступилися – 1:8, а повторну виграли – 6:4. Паралельно Олександр тренував команду юнаків. З часом «Колосок» неодноразово вигравав звання чемпіонів України, побував на турнірі за Полярним колом в Лабитнангі , що в Ямало-Ненецькому АО. Наразі вихованці дитячої команди Артем ФАРЕНЮК і Євген ЗМИСЛЯ виступають у вищолігових чемпіонатах України і Білорусії. Артем вже кілька років є лідером національної команди. Олександр Анатолійович пишається тим, що кілька матчів зіграв за команду Олег ГУСЄВ, а Сергій ТКАЧЕНКО – єдиний в Україні гравець, який став чемпіоном України у трьох різних командах. Разом з друзями започаткували першими в Україні традиційні «Чемпіонати світу і Європи по-сумськи». організували команду «Пресинг-2000», в доробку якої вже майже 900 матчів, зіграних у містах і селах області, а також в інших регіонах. Його заслуга також і в тому, що в Сумах були проведені три фінальні матчі розіграшу Кубка України, кілька дитячих турнірів.
Також Олександр Анатолійович гордиться своїми синами, життя яких теж пов»язане з футболом. Олександр – 2-разовий чемпіон світу з футзалу серед поліцейських, наразі – арбітр АФУ, Сергій – чемпіон всеукраїнських змагань. Наразі брати грають в аматорських командах масті.
Не помилюся, коли скажу, що Олександр Анатолійович, як член Ради АМФУ, багато зробив свого часу для розвитку і популяризації міні-футболу/футзалу в області. За це отримав відзнаки АФУ. Жаль, що молоде покоління, яке взяло фут зал під свою опіку, відверто не хоче визнавати те, що було зроблено старшим поколінням і не хоче знати історію розвитку футзалу в нашому регіоні. У них наразі інші цінності…
А якою мрією живе Олександр Анатолійович? Мріє, щоб продовжилася футбольна династія Єлшанських. У футбол грають сини, черга – за онуком. А онука займається плаванням і вже радує дідуся, якому 30 червня виповнюється 56 років, своїми успіхами.
… А син обрав футбол
ЛЮБОВ до спорту Максиму ГАВРАСЮ передалася від його батька зіркового списометальника Сергій Петровича, який мабуть, теж мріяв, аби, і син займався цим видом спорту. Але Максим обрав футбол.
Після навчання в Роменській ДЮСШ, юнака взяли до сумського «Спартака». У дебютному сезоні на професіональному рівні відіграв 18 матчах і забив 2 м’ячі. Затим були вищолігові «Іллічівець», «Таврія» і «Динамо», однак в жодній з команд закріпитися в основі не зумів. Грав у дублюючих складах, де провів 21 матч і відзначився 2 влучними ударами.
Після цього почалися пошуки своєї команди. Максим перебирав професіональними клубами. Був у «Сталі», «Титані», «УкрАгроКомі», ФК «Карлівка», «Кремені», «Альянсі», але довго не затримувався. Чим керувався, змінюючи практично щосезону команди – здогадатися не важко.
На кілька сезонів «прописався» в рідному місті, виступаючи за «Агрбізнес-ТСК» , який заявив про себе в аматорських чемпіонатах України і області. Це була його команда, яка 4 рази поспіль вигравала чемпіонське звання і неодноразово Кубки Сумщини. Але з часом вона зійшла з футбольної орбіти. Передчасно пішов із життя президент клубу і почалися проблеми. Владі було не до футболу, аби підтримати лідера обласних перегонів.
Невдалою виявилася спроба Сергія стати гравцем липоводолинського «Альянсу». Наразі він виступає за команду ФК «Тростянець», яка успішно дебютувала у Другій лізі національного чемпіонату. У 16 зустрічах відзначився двічі. Можливо, це буде його команда, адже 26 червня Максиму виповнилося вже 34 роки. За 17 футбольних років зіграв 220 матчів, в яких забив 37 м’ячів.
Як роменчани «опустили» команду Шуфрича
Із 5-и стартів у розіграші Кубка України найуспішніше футболісти роменського «Електрона» виступили у сезоні 2002/03. Вони вийшли до 1/8 фіналу.
А до цього пустили «під укіс» старших братів з Першої ліги. На той час роменчани були учасниками друголіговиї перегонів. В 1/16 фіналу вони мінімально обіграли городян Вінниці, а в наступному колі «розбомбили» команду Нестора ШУФРИЧА – «Закарпаття» з Ужгорода -4:0. Почервоніти гостей змусили Олександр ТИТАРЕНКО, Андрій МАТЮХА, Геннадій СТРІЛЯНИЙ і Андрій ЛУЦЕНКО, кожен з яких «розписався» у воротах гостей.
Грізний суперник дістався нашим футболіста в 1/8 фіналу. Їх екзаменував на своєму полі донецький «Шахтар». Сили були нерівними, гості билися, як могли. Хоча й програли – 0:4, але залишили приємний спогад про ту зустріч.
З анналів історії
Рік за роком, матч за матчем
28 червня 1991 року у першому матчі 1/8 фіналу розіграшу Кубка України охтирський «Нафтовик» вдома переміг черкаське «Дніпро». М’ячі забив Павло МАТВІЙЧЕНКО на 16 і 55 хвилинах.
29 червня 1955 року зіграно матч чемпіонату області серед команд Першої групи. Шосткинський «Хімік» на своєму полі «підписав» мирову з командою Сумського насосного заводу – 3:3. Автори м’ячів невідомі.
30 червня 1990 року сумський «Автомобіліст», який виступав у чемпіонаті УРСР серед КФК 3-ї зони, вдома впевнено подолав «Ротор» з Черкас – 4:0. Відзначилися Олександр БОБУХ ( 9 і 85 хвилини), Віктор ГАЛЬЧЕНКО (17) і Олександр БІЛЕЦЬКИЙ (62).
У червні (невідомо тільки яких чисел) команди області провели дві товариські зустрічі. Футболісти Юнацької спорт школи з Охтирки виграли у «Харчовика» із с. Пархомівка Краснокутського району Харківської області на його полі – 4:1. Охтирський «Буревісник» вдома легко переграв «Спартак» із Краснокутська – 9:1.