ФутТайм відГригорія М.Реви.
ФутТайм від Григорія М. РЕВИ. Випуск 16.
Дати: ювілейні роки команд області.
ЦЬОГОРІЧ у 10 команд області (на жаль, залишилося лише дві) ювілейні дати виграшів чемпіонатів і Кубків області. Було б добре, аби місцеві Асоціації футболу влаштували зустрічі з тими, хто вигравав ці звання і провели товариські матчі з нагоди ювілейних дат. Отже,
70 років тому (1952) чемпіоном і володарем Кубка області стало «Торпедо»/»Машинобудівник».
60 років тому (1962) золоті медалі виграв СВАДКУ (Суми), Кубок – «Екран» (Шостка).
50 років тому (1972) «золотий» дубль в активі сумського «Фрунзенця».
40 років тому (1982) сумський «Ливариник» взяв золото, Кубок – охтирський «Нафтовик».
30 років тому (1992) глухівський «Сирзавод» переміг в чемпіонаті, охтирський «Спартак» – у розіграші Кубка.
20 років тому (2002) золоті медалі виграв охтирський «Нафтовик-2», Кубок дістався конотопському «Шахтарю».
10 років тому (2012) конотопський «Шахтар» переміг у чемпіонаті і розіграшу Кубка області.
«Золоті» дублі на рахунку «Торпедо»/»Машинобудівника», «Фрунзенця» і «Шахтаря».
Великі рахунки фінальних матчів розіграшу КО: 1962 – «Екран» -«Спартак» (Глухів)-7:1, 2002 – «Шахтар»-«Фрунзенець»- 4:0.
Наші зірки-іменники.
Матчі Максима Білецького.
У СІЧНІ виповнилося 42-а роки від День народження екс-футболіста Максима БІЛЕЦЬКОГО.
Вихованець тренера Роменської ДЮСШ Володимира ЯНГОЛЯ після навчання в Київському спорт інтернаті в 15 років продовжив тренуватися в Академії футболу московського ЦСКА. Спочатку був дубль, а потім – основа. Однак закріпитися у головній армійській команді не зміг. Кар’єру продовжував у «Торпедо-ЗІЛі», ФК «Москва, ФК «Ростов».
Повернувшись в Україну почав грати в «Чорноморці», був його капітаном. Приїздив свого часу до Сум, грав у складі одеситів на «Ювілейному». Але керівництво клубу не захотіло продовжувати з Максимом контракт. Не виявили бажання до 30-річного гравця й інші українськіі команди. Наш земляк вирушив до Ярославля, де 4 сезони відіграв за «Шинник». Провів за нього 107 матчів і забив 1 м’яч. Тут Максим і завершив свою кар’єру.
Цікавий факт: на матчі відбіркового циклу на ЧС-2006 Максима постійно включали до офіційної заявки збірної України. Але жодного разу так і не з’явився на полі. За перемогу в груповому турнірі команди йому присвоїли звання майстра спорту України міжнародного класу і нагородили медаллю «За працю і доблесть».
– Мене викликали до збірної у середині відбіркового циклу. Команда була вже зіграна. Чому не закріпився? За словами Максима, відповідь проста – лінія півзахисту була збалансована і зіграна, для чого було щось змінювати.
– Я з розумінням ставився до ситуації і був повністю згоден з тренерами, – сказав тоді гравець.
У складі ЦСКА впродовж 1998-2000 років Максим БІЛЕЦЬКИЙ став срібним і бронзовим призером чемпіонату і фіналістом розіграшу Кубка Росії. У фіналі ЦСКА в додатковий час поступився «Локомотиву (2:3). За кар’єру роменчанин, виступаючи на позиціях півзахисника і захисника, провів 409 матчі і забив 19 м’ячів.
37-й День народження (20 січня) відзначив вихованець глухівської ДЮСШ Роман ЛУЦЕНКО.
У футболі він з 1-го класу, коли його батько Василь – відомий у місті гравець місцевої команди – привів сина до спортшколи. Під своє крило юнака взяв тренер Сергій Руденко, уроки якого Роман запам’ятав на все життя.
Чотири роки навчався в Київському спорт інтернаті, у складі якого став чемпіоном України. Самостійний шлях у футболі розпочинав у 17 років у ФК «Москва». Проте швидко повернувся в Україну. Після вінницької «Ниви», отримав запрошення до вищолігового «Чорноморця», з яким виграв бронзові медалі. У матчі із «Шахтарем» отримав серйозну травму. Лікувався довго. Це позначилося на подальшій кар’єрі гравця. Тож довелося залишати одеситів і грати у командах іншого рівня – ФК «Миколаїв», «Зірці», «Десні». У місті корабелів Роман завершив свої виступи на професіональному рівні.
За 10 років провів майже 150 матчів, в яких забив 12 м’ячів.
У 2007 році Роман у складі студентської збірної України став чемпіоном Всесвітньої універсіади, матчі якої проходили у Таїланді. Українці виграли усі 5 матчів, в тому числі у бразильців – 4:1 , а у фіналі здолали італійців -1 :0. Один м’ячі бразильцям забив глухівчанин.
Після завершення виступів на професіональному рівні Роман повернувся додому і став грати за аматорський «Велетень». Був граючим тренером. За 7 років провів майже 100 матчів і відзначився 15 влучними ударами. Він – володар золотої і трьох бронзових медалей чемпіонату області, був фіналістом розіграшу Кубка Сумщини.
Секрет Романа простий – якщо ти чогось вартий , вийди на поле і покажи, що кращий. Так говорив йому батько. Так говорить Роман і своєму сину Захару, який, як і його батько теж мріє стати футболістом.
Знай наших!
Денис АНТЮХ: «На зборах є шанс показати себе».
Півзахисник «Динамо» вихованець охтирської ДЮСШ Денис АНТЮХ в ексклюзивному інтерв’ю клубним медіа розповів про час, проведений у відпустці і плани на майбутнє.
– Під час відпустки, напевно, хотілося більше часу приділити сім’ї?
– Як на мене, цілого місяця більш ніж достатньо, встигли провести час із сім’єю, відпочити, набратися сил. Тепер час готуватися до сезону.
– А що являло собою «домашнє завдання» від тренерського штабу?
– Тренер з фізпідготовки нам розіслав програму, вона включала різні вправи – і розтяжка, і вправи на силу, на м’язи , пробіжки – багато всього. За певний час потрібно було виконати дев’ять тренувань. Перевірити виконання не можна, але кожен працює на сумління.
– З усіх українських команд до євровесни пробилося лише «Динамо» U19… У чому проблема українського футболу?
– Насамперед, я дуже радий за нашу молодь, до вони так добре себе проявили і тепер гратимуть у плей-офф. Бажаю їм пройти якнайдалі та спробувати виграти турнір. Щодо нас, група в ЛЧ була важка. Ми старалися, але не все виходило. Намагатимемося показати кращий результат вже наступного сезону.
– Була певна якість в останніх матчах, але не було результату…
– Можливо, нам у якихось моментах не пощастило: десь не забили, десь пропустили швидкий гол. Так склалося…
– Попереду одразу три збори, таке насичене зимове міжсезоння перше у твоїй кар’єрі?
– Та ні, коли ще грав у першій лізі, у нас зимові збори тривали по два місяці як мінімум. Як зібралися – місяці два тренуєшся без перерви.
– Трансфер Миколенка – знак для інших гравців, що все в руках кожного та всі двері відчинені?
– Звичайно, кожен із нас хоче прогресувати та знати, що надалі він може опинитися у топ-чемпіонатах Європи. Це приклад для всіх.
– Ти у міжсезоння бачився з кимось із партнерів по команді?
– Ми одразу після початку відпустки полетіли в Дубай, зустрічалися там із Денисом Гармашем, Томашем Кендзьорою. А після приїзду додому проводив час лише з сім’єю, батьками.
– Яким ти бачиш цей рік, яку мету ставиш?
– Все в наших руках та ногах. Потрібно вигравати у кожному матчі – і тоді будемо чемпіонами. Все залежить від нас.
– А особисті амбіції? Бажаєш отримувати більше ігрового часу?
– Звичайно. Тренуватимуся, доводитиму тренеру. Попереду збори – це шанс проявити себе.