Футбол для всіх, футбол об'єднує, сумщина процвітає
+38 0542 650-442
home
Асоціація Футболу Сумської Області
Офіційний сайт - ffs.sumy.ua

ФутТайм від Григорія М.Реви.

ФутТайм від Григорія М.РЕВИ. Випуск 26.

Вітання

             Приємні зустрічі з  Даниловичем

     28 квітня у легендарного  екс-президента  ФК «Явір» Володимира Даниловича САЄНКА – черговий День народження.  Йому виповнюється 82 роки.

    З ВОЛОДИМИРОМ Даниловичем  САЄНКОМ  – знаною і шанованою у футбольних колах України  людиною –  я познайомився у  1983 році. Тоді  він  був  директором місцевого лісгоспу, а команда  грала в чемпіонаті області.  Я працював в обласній  молодіжній газеті «Червоний промінь» і щопонеділка  зранку  (о 7-й він був уже на робочому місці)  дзвонив  Володимиру Даниловичу, аби дізнатися  як зіграла його команда,  перипетії боротьби, адже  він  виїжджав  практично на кожен  поєдинок.

      -Григорію, давай приїжджай у Краснопілля, поговоримо… У лісгоспі Данилович показав музей спортивної слави підприємства, зробив екскурсію на  стадіон  «Явір» у лісі (так ми називали  його називали), який  знаходився  за сотню метрів від  адмінприміщення лісгоспу. Ви б тоді бачили  очі  Володимира Даниловича,  який ділився планами  на майбутнє. Але мені відверто мало тоді вірилося, що  про команду з невеличкого райцентру  заговорять  буквально за пару  років, після того,  як  осінь 1984-го стала  для «Явора» золотою  у чемпіонаті області.

      Після цього  ми зустрічалися  сотні разів, не пропускали практично  жодної домашньої зустрічі. І жодного разу Данилович не мав претензій до звітів про матчі команди, якби вони не закінчувалися б.  Стоп!  Пригадав, як  одного разу  висловив невдоволення, мовляв, чому  вказав  кількість вболівальників  не з трьома, а з двома нулями…

     У футболі – а присвятив йому  Володимир Данилович більше 60 років – його життя. Коли працював лісотехніком,  виступав за збірну Липоводолинського району. І як було прикро молодому спеціалісту, коли в лісництві  його не зрозуміли і навіть покарали  «за гру у футбол», на рік перевели  із техніків і лісівники. Про цей епізод Данилович згадує з посмішкою, мовляв, що було, то було. Після «золотої» осені -84 у «Явора»  був Кубок області -85 і вихід на всеукраїнську арену.  Спочатку – чемпіонат Української РСР серед КФК, а згодом –   Перехідна, Друга і Перша ліги чемпіонату України. І це заслуга, в першу чергу, Володимира  САЄНКА, який своїм ентузіазмом, завзяттям і фанатизмом  змусив полюбити  футбол  керівників району, а коли вже працював директором  обласного управляння «Сумиліс» , то витягував  на матчі до Краснопілля   і  обласників.   Наразі важко уявити, яким треба бути фанатом, аби  тримати команду, яка  14 сезонів  виступала на професіональному рівні. А  як грала!  Були, звичайно, і невдалі роки, але  «Явір», як і керівника, поважали  і тренери  суперників , і судді, і чиновники  Федерації футболу України. «Побільше б таких  керівників і  футбол  на місцях мав би  масовий  розвиток», – пригадав слова  легендарного Андрія БІБИ, з яким  Володимир Данилович підтримує дружні відносини,  Адже команди  перебувають  у різних вагових категоріях по всьому, особливо у фінансовому забезпеченні.

        За цей час «Явір»  був бронзовим призером і переможцем Другої ліги, у Першій  –  посідав місця у першій десятці, у розіграші Кубка України дійшов до 1/8 фіналу , де поступився «Дніпру», а перед цим змусив почервоніти гравців «Чорноморця».  Приїздили  до Краснопілля і «Шахтар», з яким зіграли – 3:3, і «Зоря», яку перемагали,  і «Таврія»,  і «Кремінь»…Всього на професіональному рівні  краснопільці зіграли 506 (!) матчів. Двічі «Явір» рятував  Суми  і  команда «прописувалася» в обласному центрі. І щоразу  Володимир Данилович знаходив можливості  і однодумців, і  в Краснопіллі  народжувався  новий  «Явір».  Мріє, що  він знову з’явиться на футбольній карті України.  Про це  Данилович   натякнув під час  нашої чергової зустрічі. А ще  продовжує готувати  матеріали  про  свою   улюблену команду, якій нещодавно виповнилося 40 років. . Один із них  було вміщено  на сайті  АФСО. Я думаю «Явір» вартує цілої книги, адже Володимиру Даниловичу  є  що розповісти про  команду, яка народилася з його ініціативи, її гравців і незабутні поєдинки, поділится спогадами,  чому (це слова Саєнка),  коли  є команда майстрів у районі – на неї гроші  легше  вибивати  і т.д. Адже саме завдяки  «Явору»  невеличке  смт Краснопілля на Сумщині  стало швидко широко  знаним в Україні.

       Володимир Данилович гордиться тим, що багатьом гравцям, зокрема  Олександру ЛЕБЕДЕНКУ,   Володимиру БОГАЧУ-молодшому, Олегу ПЕСТРЯКОВУ, Сергію ОСАДЧОМУ та  іншим,  путівку у великий футбол дав «Явір», а  Сергій СНІТКО і  Олександр ЄВТУШОК  зіграли  по кілька  матчів  за збірну України.   З вдячністю згадує  він і тренерів Олександра АЛФЬОРОВА, який  стояв біля витоків команди, Миколу ПЯТАКОВА,  Володимира БОГАЧА-старшого, Валерія БЕРМУДЕСА, Валерія ДУШКОВА, Анатолія ПРИЛЄПУ, який  наразі працює з командою, та ін..

       Футбольні чиновники  високо оцінили вклад  Володимира  САЄНКА у розвиток  і популяризацію футболу. Його нагороджено  Золотою відзнакою ПФЛ України, а нещодавно   УАФ відзначила   ювілейною медаллю «За вагомий внесок у розвиток українського футболу» . Це відзнака за «Явір», який  Володимир Данилович подарував  вболівальникам і  вітчизняному  футболу.   

              Два крила  Володимира Івановича

     Також 28 квітня відзначає свій 72 День народження заслужений тренер України з хокею на траві, перший заступник голови АФСО Володимир Іванович ГОНЧАРЕНКО.  Своє життя він присвятив хокею, футболу і викладацькій  роботі.                    

    На фото (зліва направо): Володимир ГОНЧАРЕНКО,  гравець  «Манчестер Сіті», недавній студент педуніверситету Олександр ЗІНЧЕНКО, Ольга ГОНЧАРЕНКО (дружина Володимира Івановича) і  Анатолій  ПАТУК (менеджер О. Зінченка).

      РОЗПОЧИНАВ свою трудову діяльність, як вчитель фізкультури. І коли йому голова облради ФСТ «Буревісник» В. ЧЕРНЯК запропонував взятися за розвиток  маловідомого на той час хокею на траві. Пройшов час – і з»явилася команда «Буревісник» на базі педінституту, основу якої склали студентки цього навчального закладу. Рік за роком  «Буревісник» розправляв  свої крила.  Виступав в усіх лігах чемпіонату СРСР,  змагався за Кубок, двічі був призером першолігових перегонів. Хокею Володимир Іваноивич присвятив 14 років, як тренер сумської команди і збірної України. Під його орудою сумчанки зіграли майже 400 матчів на професіональному рівні. Двоє його вихованок Валентина КОВБАСА і Ольга МАЙБОРОДА стали першими в Сумах майстрами спорту   з  хокею на траві, виступали за збірну СРСР.  За розвиток і популяризацію  цього виду спорту піонеру його розвитку на Сумщині  присвоєно звання “Заслужений тренер України”.

    Ось вони,  дівчата  легендарного «Буревісника», які торувала шлях  на хокейні вершини! Наша команда  перед  черговим матчем на стадіоні «Спартак» в Сумах.

     Але так склалося життя, що з часом  Володимир Іванович перейшов на викладацьку роботу в педінститут і залишив хокей. Справу тренера продовжили його учні.  А він  захопився  … футболом, адже в  молодості, як розповідали очевидці, був  непоганим гравцем. Присвятив  себе науковій діяльності. Багато років працював на кафедри.

      Вже багато років Володимир Іванович, як перший заступник голови АФСО, займається розробкою програм з розвитку футболу, підготовкою арбітрів. Його методичними посібниками і розробками користується футбольна  спільнота не лише Сумщини.

   … І    Пані Фортуна  посміхнулася Максиму

      29 квітня  відзначає свій 43-й  День народження   Максим МИРВА. Для багатьох вболівальників  це  прізвище мало що говорить..

      У СУМАХ добре знали Сергій  МИРВУ, який був гравцем команди майстрів «Фрунзенець».  А Максим – це  його  син.  Тож   хлопчині, як кажуть, і Бог велів  займатися футболом. Навчався він в  СДЮШОР «Зміна» у тренера Андрія ШУРЕНКОВА.  Андрій Іванович схвально відгукується  про свого колишнього вихованця.  Пригадує що Максим був здібним гравцем,  вправно  працював з м’ячем, не був індивідуалістом на полі, і .мав хороші перспективи. Але  від долі нікуди не дінешся. По собі тренер добре знає…

      Після школи потрапив до вищолігового  ЦСКА. Здавалося б  з’явився шанс «засвітитися»  і показати себе у футболі.  Проте  як не старався  заграти в основі –  не вдалося.  Провівши  у дублі 8 матчів, залишив команду і  відгукнувся на запрошення тренерів   «Авангарду»  з  Краматорська  в надії  з часом  заграти на вищому рівні. Але  юнакові не  пощастило.  9 матчів –для  амбіційного юнака було мало.  І він  вирушає за кордон, до  Польщі.  І тут  Пані Фортуна  нарешті йому  посміхнулася.  Виступав у 3-х командах різних дивізіонів.  За 20 років  відіграв  майже 300 матчів   і відзначився   95 влучними ударами. Його командою була «Вармія» з Граєво, де провів 11 сезонів. А це – 210  матчів  і 77 забитих м’ячів. У  двох сезонах Максим  став кращим бомбардиром  перегонів.  У  сезоні 2005-06 у 29  зустрічах  забив 23 м’ячі, а за  два роки   поповнив  бомбардирський реєстр  ще 16.-а результативними пострілами.,

      Максим  не шкодує, що саме так склалася його футбольна кар’єоа. Хотілося йому пограти  вдома , продемонструвати свою майстерність і вправність на вищому рівні, але життя роз порядилося по-іншому. Така, на жаль,  доля футболістів..

        « ФутТайм»  і АФСО  вітають екс-президента ФК «Явір»  Володимира Даниловича САЄНКА,  першого заступника голови АФСО Володимира Івановича ГОНЧАРЕНКА  та футболіста  Максима  МИРВУ  з їхніми Днями народження!  Від  щирого серця бажаємо, щоб все було  у Вас кльово! Здоров»я, щастя і  добра Вам, шановні ветерани,  на многії літа!! А ще – наснаги і завзяття, успіхів і  людського щастя!!!

Сторінки історії                            

               1982: ПЕРШИЙ крок «Нафтовика»

      40 років тому АМАТОРСЬКИЙ охтирський «Нафтовик» вперше виграв Кубок області  і вперше «вийшов» на всеукраїнську арену.

      ПІСЛЯ успішного  дебюту в чемпіонаті області у 1981 році, в якому футболісти охтирського «Нафтовика»  заволоділи срібними медалями і стабілізували свою гру, наступного  сезону вони зробили крок угору, вперше вигравши  Кубок  області і Кубок облради ФСТ «Авангард», а також взяла  старт  у чемпіонаті УРСР  команд колективів фізкультури.

     У розіграші Кубка області  охтирчани  провели 4 матчі. В 1/8 фіналу перемогли  шосткинську «Свему» -2:1, у чвертьфіналі в серії післяматчевих пенальті  (після – 1:1) – сумський «Кристал» на його полі, затим удома краснопільський «Явір» -1:0, а у фінальному матчі, який вперше відбувся в Охтирці, мінімально обіграли сумський «Фрунзенець».  Переможний м’яч нафтовики забили на початку другого тайму після розіграшу кутового, який влучним ударом  завершив Олександр ТКАЧЕНКО.

    Прописався в Охтирці і Кубок «Авангарду», який  охтирчани вибороли  у Конотопі. Вони зіграли -2:2 з «Фрунзенцем» і завдали поразок «Свемі» -13:0 і «Ливарнику із Сум -5:2. 

      У чемпіонаті України серед КФК  футболісти з берегів Ворскли стартували  і грали успішно.. Тривалий час  команда лідирувала  у своїй групі, але на фініші  підсіла, поступившись у вирішальних матчах  у Полтаві «Шахтарю» із Дзержинська – 1:2   у Куп’янську – Металургу» – 0:3 і ще раз у Полтаві місцевому  «Локомотиву» – 0:1. Чому грали у Полтаві матч із «Шахтарем»?.  В Охтирці стадіон було дискваліфіковано  за неспортивну поведінку вболівальників.  І якби охтирчани у цих матчах взяли  хоча б половину очок, то вони відразу виходили б до фінальної пульки. А так посіли  6 місце серед 9 команд,  поступившись тому  ж «Шахтарю», який виграв груповий відбір ,  двома пунктами.  До речі, три команди набрали по 20 очок. Все вирішувала різниця м’ячів. Кращою вона  була у «Шахтаря». Тож він і здобув путівку до  «Фіналу шести».  На 2 –у місці завершили виступ  футболісти кіровоградського «Радиста», на 3-у – авангардівці Орджонікідзе.  Суперниками також були   «Автомобіліст» із Запоріжжя, знаменський  «Локомотив»  і «Нафтовик» з Кременчука. Дебют охтирчани завершили з таким доробком: 8 перемог, 2 – нічиї і 6 поразок  за різниці м»ячів 24-24.

     -Команді забракло досвіду виступів на такому рівні, – так прокоментував дебют граючий тренер Валерій ДУШКОВ. – Це негативно позначилося на  фініші, коли  треба було  показати  і характер, і бійцівські якості, і силу волі.  Цього більшості гравцям , на жаль, забракло. Тож є над чим працювати.  Думаю, у майбутньому «Нафтовик»  себе ще покаже.

     Цього моменту довелося чекати ще 3 сезони, коли команда з берегів  Ворскли заявила  про себе на весь голос.

    11 вересня в Охтирці  відбулася товариська зустріч «Нафтовика» з ветеранами київського «Динамо».  На полі вболівальники побачили гру Віктора БАННІКОВА, Стефана РЕШКО, Віктора КОЛОТОВА,  Володимира МУНТЯНА, Йожефа САБО, Володимира ОНИЩЕНКА та інших майстрів футболу. Досвід і майстерність була за гостями. Вони виграли -2:0.

  13 липня  1982 року «Нафтовик» провів товариську зустріч з  харківським «Маяком» – друголіговою командою Української зони чемпіонату СРСР – і переміг – 1:0. Фото на згадку після матчу.

Чи знаєте ви…

             Виконав норматив – можеш грати…

        РІШЕННЯМ ВРФК (вища а ради фізичної культури) України  у 1924 році було прийнято документ, який не доволяв командам здійснювати поїздки на матчі без погодження з радою.

       ТАКОЖ було прийнято ще один цікавий документ, що частково обмежував однобокі  захоплення футболістів.

     У відповідності з ним,  до ігор  допускалися лише ті футболіст, які  здали контрольні тести.  100 м – 14,5, 1500 м – 6.00,  стрибки у довжину -4.00 м,  у висоту -1.00 м,  метання диску правою рукою -17.00 м,  -лівою- 13.00, штовхання ядра – 6.00  і 5.00 м – відповідно.  Ці нормативи були надруковані в газеті «Коммунист» за  17 липня 1924 року.

     ПІСЛЯ  завершення чемпіонату Харкова для футболістів влаштували спеціальні змагання з легкоатлетичного триорства, куди входили  стрибки у висоту, метання диску і естафета 11 по100 метрів.  Багато хто тоді вважав нормативи  обов»язковим заходом.

     Як ви думаєте – чи впоралися б з такими тестами футболісти сьогодні ???