ФутТайм від Григорія М.Реви.
ФутТайм від Григорія М.РЕВИ. Випуск 26.
Вітання
Приємні зустрічі з Даниловичем
28 квітня у легендарного екс-президента ФК «Явір» Володимира Даниловича САЄНКА – черговий День народження. Йому виповнюється 82 роки.
З ВОЛОДИМИРОМ Даниловичем САЄНКОМ – знаною і шанованою у футбольних колах України людиною – я познайомився у 1983 році. Тоді він був директором місцевого лісгоспу, а команда грала в чемпіонаті області. Я працював в обласній молодіжній газеті «Червоний промінь» і щопонеділка зранку (о 7-й він був уже на робочому місці) дзвонив Володимиру Даниловичу, аби дізнатися як зіграла його команда, перипетії боротьби, адже він виїжджав практично на кожен поєдинок.
-Григорію, давай приїжджай у Краснопілля, поговоримо… У лісгоспі Данилович показав музей спортивної слави підприємства, зробив екскурсію на стадіон «Явір» у лісі (так ми називали його називали), який знаходився за сотню метрів від адмінприміщення лісгоспу. Ви б тоді бачили очі Володимира Даниловича, який ділився планами на майбутнє. Але мені відверто мало тоді вірилося, що про команду з невеличкого райцентру заговорять буквально за пару років, після того, як осінь 1984-го стала для «Явора» золотою у чемпіонаті області.
Після цього ми зустрічалися сотні разів, не пропускали практично жодної домашньої зустрічі. І жодного разу Данилович не мав претензій до звітів про матчі команди, якби вони не закінчувалися б. Стоп! Пригадав, як одного разу висловив невдоволення, мовляв, чому вказав кількість вболівальників не з трьома, а з двома нулями…
У футболі – а присвятив йому Володимир Данилович більше 60 років – його життя. Коли працював лісотехніком, виступав за збірну Липоводолинського району. І як було прикро молодому спеціалісту, коли в лісництві його не зрозуміли і навіть покарали «за гру у футбол», на рік перевели із техніків і лісівники. Про цей епізод Данилович згадує з посмішкою, мовляв, що було, то було. Після «золотої» осені -84 у «Явора» був Кубок області -85 і вихід на всеукраїнську арену. Спочатку – чемпіонат Української РСР серед КФК, а згодом – Перехідна, Друга і Перша ліги чемпіонату України. І це заслуга, в першу чергу, Володимира САЄНКА, який своїм ентузіазмом, завзяттям і фанатизмом змусив полюбити футбол керівників району, а коли вже працював директором обласного управляння «Сумиліс» , то витягував на матчі до Краснопілля і обласників. Наразі важко уявити, яким треба бути фанатом, аби тримати команду, яка 14 сезонів виступала на професіональному рівні. А як грала! Були, звичайно, і невдалі роки, але «Явір», як і керівника, поважали і тренери суперників , і судді, і чиновники Федерації футболу України. «Побільше б таких керівників і футбол на місцях мав би масовий розвиток», – пригадав слова легендарного Андрія БІБИ, з яким Володимир Данилович підтримує дружні відносини, Адже команди перебувають у різних вагових категоріях по всьому, особливо у фінансовому забезпеченні.
За цей час «Явір» був бронзовим призером і переможцем Другої ліги, у Першій – посідав місця у першій десятці, у розіграші Кубка України дійшов до 1/8 фіналу , де поступився «Дніпру», а перед цим змусив почервоніти гравців «Чорноморця». Приїздили до Краснопілля і «Шахтар», з яким зіграли – 3:3, і «Зоря», яку перемагали, і «Таврія», і «Кремінь»…Всього на професіональному рівні краснопільці зіграли 506 (!) матчів. Двічі «Явір» рятував Суми і команда «прописувалася» в обласному центрі. І щоразу Володимир Данилович знаходив можливості і однодумців, і в Краснопіллі народжувався новий «Явір». Мріє, що він знову з’явиться на футбольній карті України. Про це Данилович натякнув під час нашої чергової зустрічі. А ще продовжує готувати матеріали про свою улюблену команду, якій нещодавно виповнилося 40 років. . Один із них було вміщено на сайті АФСО. Я думаю «Явір» вартує цілої книги, адже Володимиру Даниловичу є що розповісти про команду, яка народилася з його ініціативи, її гравців і незабутні поєдинки, поділится спогадами, чому (це слова Саєнка), коли є команда майстрів у районі – на неї гроші легше вибивати і т.д. Адже саме завдяки «Явору» невеличке смт Краснопілля на Сумщині стало швидко широко знаним в Україні.
Володимир Данилович гордиться тим, що багатьом гравцям, зокрема Олександру ЛЕБЕДЕНКУ, Володимиру БОГАЧУ-молодшому, Олегу ПЕСТРЯКОВУ, Сергію ОСАДЧОМУ та іншим, путівку у великий футбол дав «Явір», а Сергій СНІТКО і Олександр ЄВТУШОК зіграли по кілька матчів за збірну України. З вдячністю згадує він і тренерів Олександра АЛФЬОРОВА, який стояв біля витоків команди, Миколу ПЯТАКОВА, Володимира БОГАЧА-старшого, Валерія БЕРМУДЕСА, Валерія ДУШКОВА, Анатолія ПРИЛЄПУ, який наразі працює з командою, та ін..
Футбольні чиновники високо оцінили вклад Володимира САЄНКА у розвиток і популяризацію футболу. Його нагороджено Золотою відзнакою ПФЛ України, а нещодавно УАФ відзначила ювілейною медаллю «За вагомий внесок у розвиток українського футболу» . Це відзнака за «Явір», який Володимир Данилович подарував вболівальникам і вітчизняному футболу.
Два крила Володимира Івановича
Також 28 квітня відзначає свій 72 День народження заслужений тренер України з хокею на траві, перший заступник голови АФСО Володимир Іванович ГОНЧАРЕНКО. Своє життя він присвятив хокею, футболу і викладацькій роботі.
РОЗПОЧИНАВ свою трудову діяльність, як вчитель фізкультури. І коли йому голова облради ФСТ «Буревісник» В. ЧЕРНЯК запропонував взятися за розвиток маловідомого на той час хокею на траві. Пройшов час – і з»явилася команда «Буревісник» на базі педінституту, основу якої склали студентки цього навчального закладу. Рік за роком «Буревісник» розправляв свої крила. Виступав в усіх лігах чемпіонату СРСР, змагався за Кубок, двічі був призером першолігових перегонів. Хокею Володимир Іваноивич присвятив 14 років, як тренер сумської команди і збірної України. Під його орудою сумчанки зіграли майже 400 матчів на професіональному рівні. Двоє його вихованок Валентина КОВБАСА і Ольга МАЙБОРОДА стали першими в Сумах майстрами спорту з хокею на траві, виступали за збірну СРСР. За розвиток і популяризацію цього виду спорту піонеру його розвитку на Сумщині присвоєно звання “Заслужений тренер України”.
Але так склалося життя, що з часом Володимир Іванович перейшов на викладацьку роботу в педінститут і залишив хокей. Справу тренера продовжили його учні. А він захопився … футболом, адже в молодості, як розповідали очевидці, був непоганим гравцем. Присвятив себе науковій діяльності. Багато років працював на кафедри.
Вже багато років Володимир Іванович, як перший заступник голови АФСО, займається розробкою програм з розвитку футболу, підготовкою арбітрів. Його методичними посібниками і розробками користується футбольна спільнота не лише Сумщини.
… І Пані Фортуна посміхнулася Максиму
29 квітня відзначає свій 43-й День народження Максим МИРВА. Для багатьох вболівальників це прізвище мало що говорить..
У СУМАХ добре знали Сергій МИРВУ, який був гравцем команди майстрів «Фрунзенець». А Максим – це його син. Тож хлопчині, як кажуть, і Бог велів займатися футболом. Навчався він в СДЮШОР «Зміна» у тренера Андрія ШУРЕНКОВА. Андрій Іванович схвально відгукується про свого колишнього вихованця. Пригадує що Максим був здібним гравцем, вправно працював з м’ячем, не був індивідуалістом на полі, і .мав хороші перспективи. Але від долі нікуди не дінешся. По собі тренер добре знає…
Після школи потрапив до вищолігового ЦСКА. Здавалося б з’явився шанс «засвітитися» і показати себе у футболі. Проте як не старався заграти в основі – не вдалося. Провівши у дублі 8 матчів, залишив команду і відгукнувся на запрошення тренерів «Авангарду» з Краматорська в надії з часом заграти на вищому рівні. Але юнакові не пощастило. 9 матчів –для амбіційного юнака було мало. І він вирушає за кордон, до Польщі. І тут Пані Фортуна нарешті йому посміхнулася. Виступав у 3-х командах різних дивізіонів. За 20 років відіграв майже 300 матчів і відзначився 95 влучними ударами. Його командою була «Вармія» з Граєво, де провів 11 сезонів. А це – 210 матчів і 77 забитих м’ячів. У двох сезонах Максим став кращим бомбардиром перегонів. У сезоні 2005-06 у 29 зустрічах забив 23 м’ячі, а за два роки поповнив бомбардирський реєстр ще 16.-а результативними пострілами.,
Максим не шкодує, що саме так склалася його футбольна кар’єоа. Хотілося йому пограти вдома , продемонструвати свою майстерність і вправність на вищому рівні, але життя роз порядилося по-іншому. Така, на жаль, доля футболістів..
« ФутТайм» і АФСО вітають екс-президента ФК «Явір» Володимира Даниловича САЄНКА, першого заступника голови АФСО Володимира Івановича ГОНЧАРЕНКА та футболіста Максима МИРВУ з їхніми Днями народження! Від щирого серця бажаємо, щоб все було у Вас кльово! Здоров»я, щастя і добра Вам, шановні ветерани, на многії літа!! А ще – наснаги і завзяття, успіхів і людського щастя!!!
Сторінки історії
1982: ПЕРШИЙ крок «Нафтовика»
40 років тому АМАТОРСЬКИЙ охтирський «Нафтовик» вперше виграв Кубок області і вперше «вийшов» на всеукраїнську арену.
ПІСЛЯ успішного дебюту в чемпіонаті області у 1981 році, в якому футболісти охтирського «Нафтовика» заволоділи срібними медалями і стабілізували свою гру, наступного сезону вони зробили крок угору, вперше вигравши Кубок області і Кубок облради ФСТ «Авангард», а також взяла старт у чемпіонаті УРСР команд колективів фізкультури.
У розіграші Кубка області охтирчани провели 4 матчі. В 1/8 фіналу перемогли шосткинську «Свему» -2:1, у чвертьфіналі в серії післяматчевих пенальті (після – 1:1) – сумський «Кристал» на його полі, затим удома краснопільський «Явір» -1:0, а у фінальному матчі, який вперше відбувся в Охтирці, мінімально обіграли сумський «Фрунзенець». Переможний м’яч нафтовики забили на початку другого тайму після розіграшу кутового, який влучним ударом завершив Олександр ТКАЧЕНКО.
Прописався в Охтирці і Кубок «Авангарду», який охтирчани вибороли у Конотопі. Вони зіграли -2:2 з «Фрунзенцем» і завдали поразок «Свемі» -13:0 і «Ливарнику із Сум -5:2.
У чемпіонаті України серед КФК футболісти з берегів Ворскли стартували і грали успішно.. Тривалий час команда лідирувала у своїй групі, але на фініші підсіла, поступившись у вирішальних матчах у Полтаві «Шахтарю» із Дзержинська – 1:2 у Куп’янську – Металургу» – 0:3 і ще раз у Полтаві місцевому «Локомотиву» – 0:1. Чому грали у Полтаві матч із «Шахтарем»?. В Охтирці стадіон було дискваліфіковано за неспортивну поведінку вболівальників. І якби охтирчани у цих матчах взяли хоча б половину очок, то вони відразу виходили б до фінальної пульки. А так посіли 6 місце серед 9 команд, поступившись тому ж «Шахтарю», який виграв груповий відбір , двома пунктами. До речі, три команди набрали по 20 очок. Все вирішувала різниця м’ячів. Кращою вона була у «Шахтаря». Тож він і здобув путівку до «Фіналу шести». На 2 –у місці завершили виступ футболісти кіровоградського «Радиста», на 3-у – авангардівці Орджонікідзе. Суперниками також були «Автомобіліст» із Запоріжжя, знаменський «Локомотив» і «Нафтовик» з Кременчука. Дебют охтирчани завершили з таким доробком: 8 перемог, 2 – нічиї і 6 поразок за різниці м»ячів 24-24.
-Команді забракло досвіду виступів на такому рівні, – так прокоментував дебют граючий тренер Валерій ДУШКОВ. – Це негативно позначилося на фініші, коли треба було показати і характер, і бійцівські якості, і силу волі. Цього більшості гравцям , на жаль, забракло. Тож є над чим працювати. Думаю, у майбутньому «Нафтовик» себе ще покаже.
Цього моменту довелося чекати ще 3 сезони, коли команда з берегів Ворскли заявила про себе на весь голос.
11 вересня в Охтирці відбулася товариська зустріч «Нафтовика» з ветеранами київського «Динамо». На полі вболівальники побачили гру Віктора БАННІКОВА, Стефана РЕШКО, Віктора КОЛОТОВА, Володимира МУНТЯНА, Йожефа САБО, Володимира ОНИЩЕНКА та інших майстрів футболу. Досвід і майстерність була за гостями. Вони виграли -2:0.
Чи знаєте ви…
Виконав норматив – можеш грати…
РІШЕННЯМ ВРФК (вища а ради фізичної культури) України у 1924 році було прийнято документ, який не доволяв командам здійснювати поїздки на матчі без погодження з радою.
ТАКОЖ було прийнято ще один цікавий документ, що частково обмежував однобокі захоплення футболістів.
У відповідності з ним, до ігор допускалися лише ті футболіст, які здали контрольні тести. 100 м – 14,5, 1500 м – 6.00, стрибки у довжину -4.00 м, у висоту -1.00 м, метання диску правою рукою -17.00 м, -лівою- 13.00, штовхання ядра – 6.00 і 5.00 м – відповідно. Ці нормативи були надруковані в газеті «Коммунист» за 17 липня 1924 року.
ПІСЛЯ завершення чемпіонату Харкова для футболістів влаштували спеціальні змагання з легкоатлетичного триорства, куди входили стрибки у висоту, метання диску і естафета 11 по100 метрів. Багато хто тоді вважав нормативи обов»язковим заходом.
Як ви думаєте – чи впоралися б з такими тестами футболісти сьогодні ???