ФутТайм від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ. Випуск 132.
У випуску:
— Згадаймо й пом’янемо тих, хто відійшов у вічність.
—-Вітання ветеранам сумського футболу.
— Запитання Валерію ДУШКОВУ.
— Яким був 1990 рік для Вадима КОЛЕСНИКА?
Пам’ять
Володимир ЦВЄТКОВ: «Десятка» з рейтингу «Гвардійців «Електрона»
16 років тому він відійшов у вічність. Але роменські вболівальники пам’ятають цього стрімкого нападаючого, який радував їх своєю вправною грою, а суперників засмучував влучними ударами. Його кар’єра тривала майже 20 років. А це – майже 400 зіграних матчів і до півтори сотні забитих м’ячів. Він у рейтингу «40 гвардійців «Електрона», які виступали за команду 10 і більше років. 12 квітня -71 рік від Дня народження легендарного гравця. Його пам’яті присвячений традиційний Відкритий чемпіонат Роменщини з футзалу, де розігрується Кубок «Ліги ветеранів» вікової категорії 35 років і старші.
ФОТО з АРХІВУ. 2001 р. Команда ветеранів роменського «Електрона». Володимир ЦВЄТКОВ у нижньому ряду крайній праворуч. У другому ряду (четвертий ліворуч) тренер Віктор ГРЕЧАНИЙ.
ВОЛОДИМИР з когорти вихованців тренера Роменської ДЮСШ (наразі вона носить його ім’я) і місцевого «Електрон» Віктора ГРЕЧАНОГО. Ним підготовлено чимало футболістів, які складали основу міської команди, а дехто з них (Віктор ГАЛЬЧЕНКО, Євген ЧИЖИК, Микола ГИРКО та ін.) виступали на професіональному рівні.
Володимира разом з його другом капітаном команди Олегом ЧКАНОЮ запрошували свого часу до сумської команди майстрів «Фрунзенця», яка виступала у Другій лізі чемпіонату СРСР. Але до основи не взяли, мовляв, хлопцям бракує підготовки і майстерності. Все обмежилося участю у матчах розіграшу Кубка Дружби «Фрунзенця» і курського «Авангарда». У першій зустрічі Володимир забив один з п’яти «сухих» м’ячів (5:0), але цього виявилося замало. Зрозуміло, вписатися в команду аматорам відразу було важко, потрібен був час, але тренерів це не влаштовувало. Тоді команда виступала не вельми успішно. Володимиру було образливо, що не дали можливість йому зіграти в основі у повторній зустрічі і він вирішив не випробовувати долю і повернувся додому. Кар’єру продовжував у рідному «Електроні».
-Десятий номер «Електрона» (під ним грав Володимир) був диспетчером команди і майстром передач, – згадує тренер «Електрона» Олександр КВАША. – З пів-слова розумівся на полі з партнерами – капітаном Олегом ЧКАНОЮ, «моторчиком» команди Геннадієм СОКОЛОВИМ, швидкісним В’ячеславом МЯГКОВИМ, своєю активністю підключав партнерів до наступу і виводив їх на ударні позиції. Саме Володимир видав мені пас і я метрів з 35-и забив м’яч у Кролевці «Арматурнику». То був мій дебют у команді. Тренер і гравці попросили зіграти за «Електрон», бо через травми і хвороби не вистачало виконавців. Смішно й згадувати! Грав у боксерах, адже тоді я займався боксом і непогано грав за «Сільгосптехніку». Вправно почувався Володимир і в міні-футболі. А м’яч, який він забив за ветеранів десь років 20 тому – це шедевр виконавської майстерності. Від кутового зі своєї половини майданчика, він з розвороту навісним ударом – а до воріт було десь до 40 метрів – надіслав м’яч у ворота суперників.
Володимир жодного матчу «Електрона» вже як вболівальник не пропускав. Мав своє місце на трибуні, палко вболівав і підтримував молодих гравців. По завершенні зустрічі завжди заходив до роздягальні, вітав хлопців з хорошою грою, чекав доки вони зодягнуться і завжди говорив (його слова пам’ятаю й донині): – Пацани, хвилиночку уваги! Можна я буду вам м’ячі подавати…
І цим все сказано. З футболом Володимир був до останніх днів свого життя.
Віталій ДАВИДЕНКО: Пам’яті гравця і тренера
Днями він відійшов у вічність. Він був добре знаний, як воротар і тренер . 13 травня минулого року відзначив свій ювілейний, 60-річний День народження. Але тяжка хвороба відібрала у нього життя.
ВСЯ кар’єра вихованця сумського тренера Володимира БОЙЧЕНКА пройшла у сумських командах, не рахуючи сезону, коли Михайло ФОМЕНКО взяв Віталія і його друга Юрія КОРОБКА до чернігівської «Десни». Але подальша доля у них не склалася. Віталій почав грати в аматорських командах області.
Заявив про себе, виступаючи за сумський «Автомобіліст». У 1989 році став срібним призером чемпіонату і переможцем зимової першості області, зіграв кілька товариських матчів із болгарськими командами.
Наступного сезону у складі «Автомобіліста» впевнено виграв чемпіонат УРСР серед КФК, повернувши Сумам місце у Другій лізі чемпіонату СРСР. У 25 матчах Віталій захищав ворота, пропустивши 11 м’ячів. Відіграв 1465 хвилин ігрового часу, з них – 450 (усі 5 матчів) на фінальному турнірі. Ось що сказав про гру сумських воротарів Анатолій КОНЬКОВ- старший тренер Держкомспорту УРСР: – Були у них, звичайно, злети і падіння, але загалом сезон провели на високому рівні, доповнюючи один одного. Своєю надійною грою вони давали хлопцям заряд впевненості у своїх силах.
Кар’єра Віталія тривала недовго. Згодом став успішним тренером. Мабуть, мало хто знає, що він причетний до успіху сумської жіночої команди «Спартак», яка у 2004 році виграла бронзові нагороди вищолігового чемпіонату України серед жінок. Віталій гордиться тим, що у «Спартаку» розпочинала шлях у великий футбол Катерина САМСОН. Наразі вони – воротар жіночої збірної України.
Певних успіхів Віталій Анатолійович добився, працюючи із професійними ФК «Суми» і «Фрунзенець-Ліга-99», які виступали у різних лігах ЧУ, а також з аматорським «Локомотивом» з Дружби. У сезоні 2012 року дружбівці стали срібними призерами чемпіонату області і фіналістами Кубка області та Кубка губернатора. У фінальному матчі з ФК «Суми» вони поступилися лише в серії післяматчевих пенальті після – 1:1. Фіналістом розіграшу Кубка області став і сумський «Спартак-Сумбуд», з яким працював Віталій ДАВИДЕНКО.
В останні роки Віталій Анатолійович був прикутий до ліжка. Як важко не було, він залишався оптимістом, завдяки підтримці і допомозі друзів.
Вічний спокій і пам’ять тобі, Віталію Анатолійовичу. Ти був хорошим другом і товаришем, людиною доброї вдачі!
ФОТО з АРХІВУ. 1988 р. «Ливарник» (Суми) – чемпіон і 2-разовий володар Кубка області. Віталій ДАВИДЕКНО – у нижньому ряду крайній праворуч.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. 1990 р. Чемпіонат УРСР серед КФК. Фінальний турнір переможців зон. 16 листопада. «АВТОМОБІЛІСТ» (Суми) – «СТАХАНОВЕЦЬ» (Стаханов) – 2:0.
Склад «АВТОМОБІЛІСТА»: ДАВИДЕНКО, Бездідько (Іванов, 46), Ольшанченко, Гринь, Лопатенко, Ніколозашвілі (Козлов, 60), Кузьмін, Гайдар (Білецький, 50), Ященко, Бобух, Горькаєв. Головний тренер – Валерій Жилін.
М’ячі: Ніколозашвілі (28), Кузьмін (72).
Вітання
Валерій ДУШКОВ: А якби все повторити спочатку?
Він добре знаний у футбольних колах, як успішний тренер охтирського «нафтовика» і краснопільського «Явора», присвятивши їм майже 15 років своєї професіональної кар’єри. Саме з ними добився найкращих результатів. Він у трійці кращих тренерів в історії сумського футболу. 10 квітня у досвідченого екс-тренера 71-й День народження.
На фото: Валерій ДУШКОВ (у центрі) з братами ЄРМАКАМИ. Ліворуч – Анатолій, праворуч – багаторічний капітан «Нафтовика» Василь. Вони стояли біля витоків команди.
А ЧИ знаєте ви, що свого часу Валерій був вправним бігуном і успішним тренером з легкої атлетики, а до цього грав у футбол? Феномен!?! – погодьтеся.
У 1991 році «Нафтовик» виграв комплект золотих нагород останнього чемпіонату СРСР серед команд Другої ліги Української зони. Чи мріяв про такий злет команди з райцентру тренер, за плечима якого був лише досвід роботи на аматорському рівні? Наразі, мабуть,, про це важко пригадати. Він був одним із тих «солдатів», які не тільки мріють стати «генералами», а й знають як втілити мрію в реальність. І допомогли в цьому уроки Андрія БІБИ, з яким кілька років успішно працювали у «Нафтовику». А далі, то вже було, як кажуть, справою техніки.
«Аби почати, а там воно піде» – кажуть у народі. І справді пішло. Так сталося і в роботі В. ДУШКОВА. Не само, звичайно, а завдяки самовіддачі гравців на тренуваннях, дисципліні і впевненості у своїх силах і можливостях. А вони були не такими, як скажімо, у «Прикарпатті», «Вересі», «Кривбасі» та інших старожилів з великих міст. Охтирчани змогли всім втерти носа! А ще – у Валерія Олексійовича був надійний і кваліфікований помічник в особі Валерія Тимофійовича БОЯРЧУКА. З ним було і легко працювати, і спілкуватися. А скільки годин вони провели в суперечках, визначаючи тактичну побудову гри на той чи інший матч? – цього ніхто не знає. Головне – був РЕЗУЛЬТАТ. Провести за 8 місяців 61 матч (на один суперник не з’явився) – це про щось все-таки говорить. Грати доводилося в середньому кожного четвертого дня. А сьогодні скільки днів готуються гравці до поєдинків і яку гру вони показують???
… У 1980 році Валерій очолив щойно створену при Охтирському НГВУ команду «Нафтовик». За 5 сезонів вона виграла чимало змагань. Зокрема тричі поспіль «прописувала» в Охтирці Кубок області, ставши першою командою з райцентру, яка порушила гегемонію сумчан за кількістю виграних титулів. Не менш успішно тоді виступали «нафтовики» і в чемпіонаті УРСР серед КФК. Валерій був граючим тренером, провівши на аматорському рівні 114 матчів, в яких забив 18 м’ячів.
Логічним продовженням сходження команди став її виступ у Вищій лізі Першого весняного історичного чемпіонату України-1992. На жаль, дебют не вдався і Валерій Олексійович звільнився.
З охтирцями був фіналістом і півфіналістом розіграшу Кубка України серед команд Другої ліги, провів 5 матчів у Кубку СРСР (виграли два), 4 міжнародні зустрічі.
Після «Нафтовика» Валерій Олексійович очолив «Явір» і допоміг йому яскраво «засвітитися» на всеукраїнській арені. За пару-трійку років краснопільці експресом пройшли Другу лігу і демонструвати впевнену гру у Першій. І це команда, можливості якої, у порівнянні з іншими, були обмеженими.
Екс-президент ФК «Явір» Володимир САЄНКО вдячний Валерію ДУШКОВУ за його допомогу в налагоджені тренувального процесу в роботі з дітьми. Це сприяло і підготовці резерву для команди. Були сезони, коли в ній виступали 12 своїх вихованців, а юнаки виходили до фінального етапу чемпіонату ДЮФЛ України.
За своє професіональне зростання Валерій Олексійович завдячує Михайлу ФОМЕНКУ, працюючи у досвідченого тренера помічником у «Таврії» і збірній України.
Під орудою Валерія ДУШКОВА «Нафтовик» і «Явір» зіграли майже 520 матчів, з них на професіональному рівні – 395 (!). Окрім наших команд, він працював ще з кількома колективами.
Пане Валерію, а якби все повторити спочатку, то якби ви відповіли на це запитання?
Олексій ТАРГОНСЬКИЙ:
Нюанси від ФОМЕНКА, а школа – від БІБИ
Він отримував запрошення від тренерів під конкретні завдання команд – допомогти зберегти прописку або завоювати путівку до класу вищого рівня. Так було у 3-х («Яворі-Суми»), харківському «Металісті» і польській «Петрохімії») із 5 колективів, в яких пройшла його професіональна кар’єра. 10 квітня Олексій Олександрович відзначає свій 54-й День народження.
ДО ФУТБОЛУ Олексія залучив його батько, за що він йому дуже вдячний. У 10 років хлопчина записався до ДЮСШ київського «Динамо». Кар’єру розпочинав у київському СКА. Там і отримав запрошення від могилівського «Дніпра», але добрі дяді «допомогли», аби юнака у терміновому порядку забрали в армію. На 2 роки про футбол довелося забути, бо служив у спецназі, довелося побувати в «гарячих токах». Здійснив 14 стрибків із парашутом.
-Одного разу підійшли до керівництва з проханням зіграти футбольний матч,- згадував пізніше Олексій.- Полковник у стилі армійського гумору відповів: -Хочете грати? Будете грати тільки чавунним м’ячем і в кирзових чоботях…
…«Реабілітацію» до гри проходив у студентській команді Київського інституту народного господарства, в якому навчався. У 1991 році тренер Володимир ТАНЬКОВ запросив юнака до сумського «Хіміка». Відразу звернув на нього увагу і Михайло ФОМЕНКО, який забрав Олексія до команди майстрів «Автомобіліст».
-Я вдячний долі, що вона звела мене з висококласним спеціалістом футболу. І якщо футболом мене захопив батько, то в його нюанси посвятив саме Михайло Іванович,- говорив Олексій.
Після Сум у нього була можливість перейти до «Металіста», проте він обрав охтирський «Нафтовик», бо тренував його легендарний Андрій БІБА, маючи фірмову школу «Динамо».
-В Охтирці він створив добротну команду, яка псувала нерви багатьом суперникам,- розповідав Олексій, – Мені було цікаво працювати з таким тренером, отримані від нього уроки допомогли мені у подальшій кар’єрі.
На той час «Нафтовик» був серед лідерів Першої ліги, а «Металіст» плентався у хвості турнірної таблиці. Перед командою і тренером М. ФОМЕНКОМ стояло конкретне завдання – вийти до Вищої ліги. Без роздумів Олексій відгукнувся на запрошення Михайла Івановича. Через два роки завдання було виконано. Перший матч вдома «металістам» не вдався, вони розчарували своїх вболівальників, програвши «Динамо» -1:6. Запам’ятався красень-гол Віктора ІВАНЕНКА, який зі злості завдав потужного удару з центра поля і м’яч кулею влетів під поперечину воріт киян
А після того, як Олексій отримав травму, відновлювався майже три місяці. Відчував, що ставлення в клубі до нього змінилося. Довелося залишати «Металіст». Він швидко знайшов себе у польській «Петрохімії», з якою завоював путівку до Екстракласу.
За рік Олексій повернувся в Україну, погравши ще три сезони за сумський «Спартак» і «Нафтовик». У команді з берегів «Ворскли» він завершив свою 13-річну кар’єру на професіональному рівні. А це – майже 460 матчів і 21 забитий м’яч.
По 4 сезони провів у командах області. Свої виступи відзначив таким здобуткаvи: у Сумах відіграв 114 матчів і забив 7 голів, в Охтирці – 163 і 2 – відповідно.
Досягнення
Рік Вадима КОЛЕСНИКА
1990-й рік – один із найуспішніших у кар’єрі форварда охтирського «Нафтовика», який виступав у Другій лізі Української зони чемпіонату СРСР. В ній він провів 4 сезони (1987- 1990 рр.), забивши у 142 матчах 31 м’яч. За результативністю Вадим на 2 місці серед кращих бомбардирів команди за 6 років її виступів на всесоюзному рівн. Він поступається Борису ШУРШИНУ, у якого 46 голів.
У 1990 році Вадим став кращим бомбардиром «Нафтовика» (11 м’ячів). 10 червня на 43 хвилині домашнього матчу із «Зорею» (1:0) забив 200-й гол команди у Другій лізі. Став кращим бомбардиром розіграшу Кубка України – 7 м’ячів у 8 зустрічах. Тоді за підсумками двох фінальних матчів охтирчани поступилися житомирському «Поліссю» (3:1 і 0:4).
За підсумками сезону Вадима КОЛЕСНИКА включено до списку 22 кращих футболістів України на позиції правого нападника. Він став першим представником «Нафтовика» у цьому рейтингу.
До «Нафтовика» Вадим прийшов з аматорського роменського «Електрона». У Ромнах проходив військову службу і паралельно грав у чемпіонаті області, інших турнірах.
ФОТО з АРХІВУ. 1987 р. З «Електрона» розпочав Вадим КОЛЕСНИК свій шлях у великий футбол. На цьому знімку ( він у першому ряду- крайній праворуч) у складі «Електрона- 2» став першим чемпіоном міста з міні-футболу, забивши 12 м’ячів.
Рахунок забитим м’ячам відкрив через 14,5 місяців після дебюту, надіславши 2 м’ячі у ворота торпедівців Луцька на їхньому полі. У тому матчі гості зазнали поразки (2:3). Нападнику не відразу вдалося заявити про себе, потрібно було підтягувати технічну і фізичну підготовку. Андрій БІБА вірив у потенціал гравця і не помилився.
Вадим відзначився у 28 матчах, виступаючи проти 18 команд. По 3 голи надіслав у ворота «Торпедо»/«Волині» (2:3, 2:4), «Прикарпаття» (1:0, 2:0, 1:2) і «Суднобудівника» (4:2, 3:0). В активі – 3 «дублі» у матчах з «Торпедо» (2:3), «Буковиною» (2:5) і «Суднобудівником (3:0). 7 командам забивав по 2 м’ячі і 8 – по одному.
З 28 зустрічей, в яких Вадим відзначався, «Нафтовик» виграв 19 матчів, 5 завершив внічию і в 4 зазнав поразок за різниці м’ячів 52 – 29. 15 разів нападник забивав на своєму полі і 16 – в гостях.
У складі «Нафтовика» зіграв 1 матч у розіграші Кубка СРСР у Кишиніві з «Ністру» (1:2) і 3 міжнародні матчі з командами НДР. Перемогами охтирчани обмінялися з берлінським «Уніоном» (2:0 і 1:2) і завдали поразки столичному КВО (4:1).
Після 4-х «нафтових» років Вадима запросили до харківського «Металіста», який у 1991-у році посів 15 місце у Вищій лізі чемпіонату СРСР.