ФутТайм від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ. Випуск 148.
У випуску:
— Вдячний Михайлу ФОМЕНКУ за уроки футболу.
—Анатолій ТРИГУБОВ зблизька.
—Був улюбленцем роменських вболівальників.
—Куди поїхав Артем ФАРЕНЮК?
Вітання
Олег ТЕСЛИК: Знайшов себе вдома
24 липня ветеран сумського футболу Олег ТЕСЛИК відзначив свій 57-й День народження.
ЯК НЕ ДИВНО, а свою професіональну кар’єру випускник Сумської ДЮСШ Олегу ТЕСЛИКУ довелося розпочинати за сотні кілометрів від рідного міста – у друголіговій команді майстрів волгодонського «Атоммашу». Смішно, але на той час у Сумах не було свого колективу і чимало юнаків в пошуках футбольного птаха удачі подалися в інші міста. Пощастило не багатьом. Програвши два роки а «Атоммаші», Олег повернувся додому.
ФОТО з АРХІВУ. 1992 р. Олег ТЕСЛИК (другий у третьому ряду праворуч) у складі «Автомобіліста».
На той час на футбольну арену вийшов сумський «Автомобіліст», який дебютував у Першій лізі останнього чемпіонату СРСР. Очолив його Михайло ФОМЕНКО. Він і взяв Олега в команду. З першого матчу юнак став гравцем основного складу. Взяв участь у 48 із 50 матчів і забив 5 м’ячів. Лік відкрив у 8-у турі у зустрічі з мукачівським «Приладистом». Відзначився у поєдинках з охтирським «Нафтовиком», харківським «Маяком», херсонським «Кристалом» і кам’яно-бузькими «Карпатами».
Олег став учасником першого історичного незалежного чемпіонату України у складі першолігового «Автомобіліста». Відзначився 4-а забитими м’ячами. Причому, у зустрічі із житомирським «Поліссям» (4:1) – двічі. Він вдячний Михайлу Івановичу за довіру і його уроки футболу.
А коли Михайло Іванович перейшов тренером у київське «Динамо», у Сумах розпочалися проблеми з фінансуванням і Олег вирішив спробувати себе за кордоном в одній із угорських команд. Не вийшло «зачепитися». Провівши 9 матчів, на цьому завершилося його закордонне «відрядження». Не затримався у і в запорізькому «Вікторі».
Пощастило на три сезони «прописатися» в охтирському «Нафтовику». Міг виступати й далі, але гра у команди не йшла і вона вибула на переатестацію до другої ліги. Клуб відмовився від послуг кількох футболістів. Олег повертається знову додому і стає гравцем «Явора-Суми», а згодом переходить до «Фрунзенця-Ліги-99». В ньому Олег і завершив свою 12-річну кар’єру на професіональному рівні. Зіграв майже 350 матчів, в яких забив 25 м’ячів. На полі Олег ТЕСЛИК провів 19089 хвилин ігрового часу.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат СРСР.1991 р. Друга ліга. «НАФТОВИК» (Охтирка) – «АВТОМОБІЛІСТ» (Суми) – 2:2. Стадіон «Нафтовик». 12 травня. 3000 глядачів.
«НАФТОВИК»: Прохоров, А.Єрмак, Яїчник, В. Єрмак, Сухарєв, Фомін, Попович, Шуршин, Горох (Задорожний, 57), Тимченко (Матвійченко, 63), Єрмохін (Юданов. 32).
«АВТОМОБІЛІСТ»: Страшненко, Шевченко, Хруслов, Захаряк, Бедрицький, Золотницький, Барліт, ТЕСЛИК, Боровиков (Кислощаєв, 82), Лукаш, Цисар (Матала, 65).
Голи: А.Єрмак (4), Яїчник (81) – Захаряк (37), ТЕСЛИК (58).
Анатолій ТРИГУБОВ: Екзамен для двох
25 липня ветеран сумського футболу , кандидат у майстри спорту СРСР Анатолій Володимирович ТРИГУБОВ відзначає свій День народження. Воротарю команд майстрів і начальнику команди ФК «Явір» (Краснопілля) в минулому – виповнюється 79 років!
ОСТАННІ 10 років йому важко рухатися. Після інсульту йде тривалий процес реабілітації. Ні на мить не відходить від нього дружина Ірина Павлівна, яка робить все, аби полегшити життя чоловікові.
Анатолій Володимирович щиро вдячний своїй коханій дружині за ту турботу , увагу і терпіння, що вона не залишила його, а продовжує доглядати за ним.
У чоловіка є хороша традиція. На 17-річний День народження Ірини він подарував їй 17 троянд. І з того часу додає по одній щороку. А на ювілей подарував картину з її портретом з великим букетом улюблених квітів.
Вносить спокій і віддушину у життя сімейної пари маленький померанський шпіц Бруно, який любить посидіти на руках у господаря, полискати його і полежати поруч з ним. Він радо зустрічає і гостей.
У футбольних колах Анатолія Володимировича називають Лорд. Він завжди був інтелігентним, вишукано зодягнений, підтягнутий, у гарній формі, дивився дуже солідно, вирізнявся культурою поведінки і спілкування. Тому так його називали.
Ірина Павлівна дякує долі, що свого часу вони зустрілися і поєднали свої долі. Вона щаслива, що дістався їй такий чоловік, незважаючи на те, що їм обом доводиться тримати такий нелегкий життєвий екзамен.
Та якби там не було важко Анатолію Володимировичу (на його стан самопочуття дуже впливає погода), він поділився своїми спогадами рол роки у футболі і не тільки.
-Ви народилися в Головашівці. Як сталося, що сумчанином стали майже через 30 років?
-Коли мені було 10 років, батьки виїхали до Каховки. Там і почав займатися футболом. Не повіриш – у 14 років вже грав за дорослу команду «Авангард» на першість області. Дебютував у товариському матчі із одеським СКА, який тоді виступав у класі «Б».Не уявляєш, як мене тоді колотило перед виходом на поле. Сказали, що зіграв добре, ми виграли – 1:0. Був у них такий гравець, який пішов на мене силою і і заніс мене у ворота. Я вирішив йому відомстити. При передачі м’яча я добряче йому заїхав кулаком у лоб, аби не зобижав менших.
-А чому саме вирішили грати у воротах?
-Були природні дані. Окрім бажання, мав зріст десь під метр 80, непогану реакцію, добре стрибав за м’ячем, не боявся грати на виходах.
-На це, мабуть, швидко звернули увагу тренери команд майстрів?
-Мабуть, так. Проте в новокаховську «Енергію» не взяли, бо не мав ігрового досвіду. Можу похвалитися – мав запрошення до київського «Динамо», але підійшов час йти в армію. Зі сльозами на очах їхав виконувати свій обов’язок. Служив у Іваново, в автомобільних військах ППО. Потрапив до спортроти, грав на чемпіонат області. Демобілізувався на 2 дні пізніше, залишився, щоб зіграти фінальний матч на Кубок дивізії. Успіх був за нами-2:1. В нагороду, як кращий гравець, отримав радіоприймач.
-До речі, а хто тоді із воротарів був вашим кумиром?
-Уважно слідкував за грою багатьох колег, вчився в них. А найбільше подобалася гра Віктора БАННИКОВА і Євгена РУДАКОВА. З Євгеном Васильовичем часто зустрічалися вже у Краснопіллі і Києві.
-Повернулися після армії додому, в Каховку. І що далі?
-Один з гравців, за плечима якого були виступи на вищому рівні, сказав: -Толя, тобі треба вже грати у команді майстрів, а не сидіти тут. І повіз мене в команду «Колос», що в станиці Ленінградська Краснодарського краю, яка виступала у класі «Б». В день приїзду перевірили мене в товариському матчі. Відстояв на 0. Так почалася моя кар’єра на професіональному рівні. Не буду деталізувати, як грав і скільки, скажу так: виступав за «Урожай» (станиця Павлівська Краснодарського краю) – команду класу «Б», друголіговий п’ятигорський «Машук», дубль першолігового ярославського «Шинника». На жаль, через травму не потрапив до основного складу. Не заграв і в сумському «Фрунзенці». Мені було уже 30, я не звик тренуватися у залі, падати на підлогу, адже це травмонебезпечно. Тому грати відмовився. На цьому і завершилася моя професіональна кар’єра. За 8 сезонів провів майже 200 матчів. 5 зіграв за молодіжну збірну РРФСР, де суперниками були, зокрема грозненський «Терек», «Спартак» (Орджонікідзе) та ін.. Не програли жодної зустрічі, лише одна нічия.
ФОТО з АРХІВУ Анатолія ТРИГУБОВА. 1967 р. Анатолій ТРИГУБОВ ( у верхньому ряду – другий ліворуч) у складі команди класу «Б» «Колос» зі станиці Павлівська Краснодарського краю.
-А що за травма була?
-Пошкодив коліно, вирізали меніск. Операцію робила професор Зоя МИРОНОВА, яка поставила на ноги багатьох спортсменів. Тоді пощастило познайомився з Валерієм ХАРЛАМОВИМ, з яким лежали в одній палаті, багатьма хокеїстами ЦСКА , котрі відвідували його. Був знайомий також з багатьма відомими футболістами, які або ще грали, або вже працювали тренерами. З деякими підтримуємо контакти й донині.
-У «Яворі» ви працювали з кількома тренерами. З ким вам було імпонувало найбільше?
-Мені імпонував Ігор ЗАХАРЯК, який до цього був гравцем «Явора», а потім став готувати команду. Був професіоналом своєї справи, був з характером, добре розбирався в людях, мав хороші стосунки з гравцями. На відміну від інших, знав 6 мов.
-Наскільки знаю, ви також займалися трансферними питаннями, допомогли кільком гравцям заграти на вищому рівні.
-Не від хорошого життя це робили. Утримувати команду Першої ліги для Краснопілля було накладно. Згадав епізод з продажом Миколи ПАВЛЕНКА у московський «Спартак». Розмови та проходила при гравцях. Тренер Валерій БЕРМУДЕС у це не вірив і сказав таке: – Якщо ти його продаси, то я тоді не тренер команди. Слова свого я дотримав… А що Микола там не заграв, то вже його проблема, мав усі можливості.
-Ви були, можна так сказати, правою рукою у Володимира САЄНКА. Що можете сказати про нього?
-Скажу чесно і без підлабузництва – людина з Великої букви, як керівник і як організатор футболу. Завдяки його ентузіазму і наполегливості з’явився «Явір», про Краснопілля заговорили в Україні. Такі люди потрібні Україні сьогодні, такі президенти не тільки футбольним клубам. Жаль тільки, що більшість у нас цього не розуміють.
ФОТО з АРХІВУ Анатолія ТРИГУБОВА. 1995 р. Володимир САЄНКО (крайній ліворуч) і Анатолій ТРИГУБОВ ( крайній праворуч) із суддями після чергової зустрічі «Явора» у Краснопіллі.
-За матчами збірної України на Євро-2024 ви, впевнений, слідкували. Яке враження і чого гравцям забракло?
-Думаю, зіграли на своєму рівні. Жаль, що гравці не викладалися , як це вони роблять у зарубіжних клубах, не продемонстрували своєї майстерності. Гра справді не вражала. Правильно свого часу сказав Олег БЛОХІН: -Життя футболіста коротке і за цей час треба чогось добитися. Хіба на привід був для цього?
-Якою мрією наразі живите?
-Як всі ми- про швидке завершення війни і щоб скоріше прийшов мир у наші домівки, міста і села, на нашу землю. І це на сьогодні найголовніше. А від футболу ми нікуди не дінемося.
Слово про іменинника.
Володимир САЄНКО – екс-президент ФК «Явір»:
– Впродовж 16 років Анатолій Володимирович був , як кажуть, моєю правою рукою, працюючи на посаді начальника команди. Часто доводилося вирішувати чимало важливих питань, пов’язаних із життєдіяльністю команди, роботи клубу, допомагав тренерам у трансферній політиці, був комунікатором з відповідними структурами і Федерацією футболу України. Скажу чесно: зі своїми обов’язками успішно справлявся, був людиною слова – сказав, пообіцяв – і виконав. За це його дуже поважали гравці, для багатьох він був не просто старшим колегою, а добрим порадником і товаришем. Я дуже вдячний Анатолію Володимировичу за його роботу, за роки, віддані «Явору». І чого він досяг – а це перемога у Другій лізі і вихід до Першої – в цьому і його чимала заслуга. Вдячний і дружині Ірині Павлівні, яка підтримувала і переживала за роботу чоловіка, вболівала за команду, а зараз, коли чоловік потребує особливої уваги і догляду, – вона поруч з ним, допомагає йому триматися за життя.
Анатолій КОНЬКОВ – екс-президент Федерації футболу України:
– З першого знайомства Анатолій Володимирович мені сподобався, як інтелігентна і порядна людина, з якою приємно було спілкуватися і легко працювати. Як колишній гравець, він добре знав всю футбольну кухню команди, як вирішувати ті чи інші питання. В цьому я неодноразово переконувався, приїжджаючи до Краснопілля на матчі «Явора». У захваті від його роботи були і судді, незважаючи, як команда завершувала домашні зустрічі. Якщо секретарка говорила мені, що у приймальні чекає Лорд, я відразу відкладав усі справи і запрошував його на розмову. Бажаю Анатолію Володимировичу оптимізму і впевненості надалі . Тримайся, друже!
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат СРСР 1972 р. Друга ліга. 4 зона. «МАШУК» (П’ятигірськ) – «ШИРАК» (Ленінакан) -3:0. 27 серпня. Стадіон «Труд».
СКЛАД «МАШУКА»: ТРИГУБОВ, Хохлов (Гайкалов). Rузін – к., Казачок, Єременко, Москаленко, Кришталюк, Івановський, Китаєв, Останін (Мелкумов). Юдін.
Голи: Останін (2), Івановський.
Селекціонер із Сум
От кого не очікував зустріти в Сочі, так це колишнього голкіпера ярославського «Шинника» Анатолія ТРИГУБОВА. Спочатку навіть не пізнав його, який йшов з Арсеном НАЙДЕНОВИМ. Яким чином тут?
-Я тепер начальник в Сумах. Раніше «Явір» наша команда називалася, тепер буде «Спартаком». Перший «Спартак» в Україні, уявляєш? І, як у Києві пишуть, ми чемпіони з продажу гравців. Тільки- но з Липецька повернувся. Продав там юнака перспективного. А зараз Арсену привіз трьох – воротаря, правого захисника і нападаючого. Останнім зацікавилися і СЬОМІН, і ГАЗЗАЄВ, і ШЕВЧЕНКО. А НАЙДЕНОВ спочатку на тренуванні його не роздивився, і як пішов перед гравцями мене лаяти: – Кого ти мені привіз? Зачекай, кажу. Я за своїх хлопців відповідаю. А потім мої хлопці як почали видавати ігри! НАЙДЕНОВ підійшов і так при всіх: – Вибач, Толю, я був не правий.
Юрій ГОЛИШАК. («Спортекспрес ФУТБОЛ». № 11, 2000 р.)\
Примітка. Арсен НАЙДЕНОВ –багаторічний тренер «Жемчужини» (Сочі). Мова йшла про гравців «Явора» – Артура ОЛЕНІНА, Сергія СТРАШНЕНКА-молодшого і Сергія КОВРИЖКІНА.
Пам’ять
Олександр ХАНДОХІН: Мріяв про перемоги «Електрона» в Першій лізі
Чотири сезони своєї кар’єри він провів у роменському «Електроні», який тоді завойовував позиції у чемпіонатах України серед КФК і Перехідній лізі.
22 липня йому виповнилося б 52. Але 1 серпня 2011 року обірвалося життя футболіста. Й до цього часу причина його смерті залишається невідомою. Олександру на n ой час не було ще й 40-а….
«ВЧИТИСЯ НА ФУТБОЛІСТА»
Народився Олександр у Гур’єво (наразі Атирау), що в далекому Казахстані. З дитинства мріяв стати футболістом. Написав листа у «Советский спорт», згодом отримав запрошення і поїхав до Москви «вчитися на футболіста» у спорт школі «Трудових резервів». Дебютував у друголіговій команді майстрів «Червона Пресня».
ПЕРШЕ ЗНАЙОМСТВО
-У 1989 році «Електрон» проводив товариську зустріч з цією командою,- згадує тренер Олександр КВАША. – Ми програли – 1:4. Звернув увагу на гру молодих Олександра ХАНДОХІНА, Олега ШЕСТАКОВА і Юрія ТАТАРКІНА. У них якраз підходив час йти в армію. Запропонував служити в Ромнах.Так вони стали «електронівцями». Хлопцям пощастило і з командиром полковником Миколою ЧУНІХІНИМ- не байдужою до футболу людиною. Він надавав солдатам можливість займатися улюбленою справою і грати за «Електрон». З їхньою появою гра нашої команди стала виразнішою і потужнішою в усіх лініях. Можу сказати, що саме в Ромнах розпочалося сходження Олександра на футбольні вершини.
ТРИ «ГІРЧИЧНИКИ»
Дебютували хлопці у матчах чемпіонатів області і України серед КФК.З їх допомогою «Електрон» в цих змаганнях грав впевнено, посідаючи високі місця. З перших матчів Олександр став улюбленцем роменських вболівальників.
У Першому незалежному весняному чемпіонаті роменчани у Перехідній лізі посіли 7 місце серед 9-и команд своєї групи. Олександр напрацював на 3 «гірчичники».
ФОТО з ІСТОРІЇ. 13 січня 1991 р. Герої зустрічі «Електрон» – «Динамо» (зліва направо на передньому плані) Олег ШЕСТАКОВ, який забив 3 м’ячі, Олександр ХАНДОХІН (4) і Юрій ТАТАРКІН (2).
ПІСЛЯ 11:3 – 0:6.
Ця «трійка» стало героями товариської зустрічі з дублерами київського «Динамо», яких тренував Віктор КОЛОТОВ. У 1991 році вони перебували в Ромнах на зборах. Через негоду не змогли зіграли на великому полі, провели зустріч у залі. «Електрон» декласував киян – 11:3. Авторами м’ячів стали гравці цієї «трійки». А коли погода налагодилася, динамівці «розірвали» нас – 6:0.
ПЕРШЕ ЧЕМПІОНСТВО.
У складі «Електрона» хлопці стали чемпіонами першого чемпіонату області з міні-футболу на призи газети «Сумщина», що пройшов у Ромнах у 1991 році за участю 5 команд. Господарі обіграли усіх суперників із двозначними рахунками, забивши їм 60 м’ячів. У матчі із шосткинською «Свемою» (10:3) Олександр забив 5 м’ячів, 4 рази відзначився у зустрічі з тростянецькою «Нивою» (18:4).
За 4 роки за «Електрон» Олександр провів 99 матчів, в яких забив 37 м’ячів. Ще півсотні зустрічей зіграв у міні-футболі у чемпіонатах міста і області і надіслав у ворота суперників не менше голів.
ДРУГЕ ЖИТТЯ У ФУТЗАЛІ.
Після роменського «відрядження» Олександр повернувся додому і швидко перекваліфікувався на футзал. І в ньому досяг значних успіхів. Виступав на високому рівні. 6 сезонів, зокрема провів за югорській команді «ТТГ- Ява», був її лідером. У 159 матчах забив 66 м’ячів. Став МСМК, володарем Кубка кубків і бронзовим призером Кубка чемпіонів, неодноразовим призером чемпіонату і розіграшу Кубка Росії. А це ще майже 250 матчів і до сотні забитих м’ячів.
Останній раз Олександр КВАША спілкувався з Олександром ХАНДОХІНИМ ( вони, до речі, тезки) у 1997 році.
ПРИВІТ РОМНАМ!
-Була цікава розмова, – говорить Олександр Дмитрович. – Олександр дуже зрадів моєму дзвінку. У нього залишилися приємні спогади про Ромни, роки, проведені в «Електроні», гравців і вболівальників. Передавав привіт Дімі КУЗНЕЦОВУ, Олегу ШЕСТАКОВУ, Сергію БІЛАШОВУ та іншим хлопцям. З вдячністю згадував свого командира Миколу ЧУНІХІНА.
А найбільше Олександру запам’яталася гра зі «Сталлю» з Комунарська (нині Алчевськ), яку ми виграли – 4:2. Два м’ячі, забиті ХАНДОХІНИМ, і вирішили підсумок цієї зустрічі. Тоді «Сталь» була лідером, Олександр випадково почув у готелі установку тренера гостей на матч, який сказав, що його команда не показала ще своєї чемпіонської гри. Її потрібно продемонструвати за годину у грі з «Електроном». Про це Олександр повідомив хлопців.
І коли за 10 хвилин до виходу на поле я назвав суму преміальних за перемогу над «Сталлю», як сказав Олександр, вони так завелися, що м’яч дуже рідко торкався землі.
Мріяв тоді Олександр про те, що одного разу у «СпортЕкспресі» він прочитає замітку про перемогу «Електрона» у Першій лізі ЧУ. На жаль….
13 років тому Олександр ХАНДОХІН відійшов у інший світ. Вічна йому пам’ять
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України -1991 УРСР серед КФК 6-ї зони. «ЕНЕРГІЯ» (Бердянськ) – «ЕЛЕКТРОН» (Ромни) – 0:3. 10 серпня. Стадіон «Енеогія». 800глядачів.
СКЛАД «ЕЛЕКТРОНА»: Філатов, Троценко, Блінов, Пужаїнко, Литвинов, О.Ткач, Шестаков, Татаркін, Данилюк (В.Ткач), ХАНДОХІН, Журіж. Тренер О.Кваша. Голи: ХАНДОХІН (13, 43), Журід (71).
Згадує Олександр КВАША:
– Незабутній то був виїзд! Забудеш таке – 14 годин у дорозі. І ось він, готель Бердянська, 23.30. Але місць немає. Ночували на набережній, в «Ікарусі». Зранку розбудив начальник поліції: – Вы как сюда заехали? Довелося перебиратися на пляж. Там зробили ранкове тренування, а ввечері виграли. Тезка був такий розлючений, що «віддячив» господарям за такий прийом двома м’ячами. А як усі солодко спали в автобусі дорогою додому!
Знай наших!
На заробітки до Польщі
Вихованець сумського футзалу, який 6 останніх років був гравцем івано-франківського «Урагану», вирішив скуштувати закордонного хліба.
ВІН вирішив пограти у польській команді «Євробус» з Перемишля, що посіла 11 місце в минулорічному дебютному сезоні в Екстраклясі нацонального чемпіонату.
Свого часу Артем не підійшов тренерам «Сумигазу», «ЛТК», пограв у «Кардинал-Рівне» і «ЛТК-ІнБев-НПУ». Як гравець, знайшов себе в «Урагані», він став його командою. Тут сумчанин заявив про себе сповна. Він має повний комплект нагород за успішні виступи у чемпіонаті, став 3-разовим володарем Кубка і Суперкубка України та Кубка ліги. Двічі виграва звання кращого бомбардира Екстраліги (20 і 32 м’ячі). Забивши 138 м’ячів, він посідає 3 місце серед кращих бомбардирів за всю історію команди.
За свою 14-річну кар’єру на вищому рівні наш земляк провів 320 матчів, в яких забив 185 м’ячів.
Артем – гравець збірної України. За виступ на Євро-2022, де українці посіли 4 місце, він став МСУМК. За головнукоманду країни сумчанин зіграв 51 матчі і відзначився 16 влучними ударами.
На черзі у «збірників» – чемпіонат світу-2024, який пройде за участю 24 команд в Узбекистані впродовж 14 вересня – 6 жовтня. Суперниками України у грпі С будуть футзалісти Аргентини, Афганістану і Анголи.