Футбол для всіх, футбол об'єднує, сумщина процвітає
+38 0542 650-442
home
Асоціація Футболу Сумської Області
Офіційний сайт - ffs.sumy.ua

“ФутТайм” від Григорія М.Реви.

«ФутТайм» від Григорія  М.РЕВИ. Випуску 161.

  У випуску:

 —  Два крила  Віктора ГРЕЧАНОГО.

—  Вітаймо капітана  «Явора».

 —  Одинадцять сезонів  Валерія ДЕРИПАСКІНА.

 —  Без Кубка, але з Кубком надій.

 

Пам’ять

Віктор ГРЕЧАНИЙ:  І «шайбіст», і футболіст

 

      Все його життя було пов’язане  зі спортом. Спочатку грав у хокей і футбол, а потім стояв біля витоків роменського «Електрона», багато років  був  тренером команди  та  ДЮСШ, працюючи її директором. Виховав  чимало  гравців,  деякі з них  виступали на професіональному рівні. 17 жовтня  минає 91 рік від Дня  народження  Віктора Карповича ГРЕЧАНОГО, який відійшов у вічність  8 років тому.

 

     З ДИТИНСТВА він захопився  хокеєм і футболом, був своєрідним Всеволодом БОБРОВИМ місцевого значення.  Ветерани  розповідали, що краще  у юнака  виходило в хокеї, гравців яких тоді називали  «шайбістами» Грав за роменський «Авангард», у складі збірної області став бронзовим призером чемпіонату УРСР.

-Мені довелося грати  разом з Карповичем у збірній області  з хокею, – згадує ветеран спорту, сумчанин  Валерій  ДЕРИПАСКІН. –  Для нас, молодих і зелених він був  авторитетом і прикладом  на майданчику. Його гра захоплювала, ми в  нього вчилися. У матчі за «бронзу» обіграли львів’ян – 6:2 і дві шайби закинув цей неординарний гравець.  На гру роменського БОБРОВА звернули увагу тренери збірної УРСР. Він взяв участь  товариській зустрічі  з ЦСКА , «розписавшись» у воротах  зіркової команди.

У 1961 році  ВікторГРЕЧАНИЙ  став  першим директором  ДЮСШ.  Переключився на футбол, продовжував  грати   у місцевій футбольній команді  «Авангард», яка 40 років тому  вперше  виграла  звання чемпіона області,  був її граючим тренером.  Ветерани довго згадували  гравця під №10, який «робив» погоду на полі.   У рідних стінах роменчани виграли  усі 5 матчів із загальним рахунком 17:4.  У зустрічі  із  шосткинським «Хіміком» (5:0)  тричі змушував суперників розпочати з центра поля. Тоді  Віктор  став  одним з кращих бомбардирів  фінального етапу  чемпіонату.

 

                        

        ФОТО з АРХІВУ.  Віктор ГРЕЧАНИЙ (у другому ряду – в центрі) зі своїми вихованцями. Перший ряд (зліва направо):  Валерій ТКАЧ, Олександр БЕРКУТ, Віктор ГАЛЬЧЕНКО  і Анатолій ДЖУР. Другий ряд (зліва направо):  Микола ТРОЦЕНКО, Олег ІВАНОВ, Віктор ГРЕЧАНИЙ, Вадим ОСЄЄІВ і Олег ЧКАНА.

Чимало вихованців  Карповича, які заявили про себе на різних рівнях,   вдячні  своєму тренеру за  футбольні університети. Володимир ШАТОХІН, Олександр КОВАЛЬОВ, Євген ЧИЖИК і Віктор ГАЛЬЧЕНКО  виступали  у командах різних ліг чемпіонатів СРСР, а  грою   Олександра БОЛОТОВА, Олега ЧКАНИ, Геннадія СОКОЛОВА, Володимира ЦВЄТКОВА, Олега ІВАНОВА, Анатолія  ДЖУРИ, Володимира ЯНГОЛЯ та інших захоплювалися місцеві вболівальники.

Після того, як Віктор Карпович пішов на пенсію, біля керма «Електрона» став Олександр КВАША.  Згадав, як  у 6 років побачив  ГРЕЧАНОГО  у грі. Він вийшов наприкінці  поєдинку  і допоміг команді здобути вольову перемогу над  суперником  (2:1), ставши автором м’яча і результативної передачі.  Тоді  хлопчина  захотів  стати таким  гравцем, як  В. ГРЕЧАНИЙ.

     За словами багаторічного капітана «Електрона» Олега ЧКАНИ, перед виходом на поле  тренер  говорив, щоб ніколи vb не думали про поразку, а налаштовували себе  тільки на перемогу.  Просив грати, імпровізувати, і грати  так, аби суперник намагався відібрати м’яч у нас. Не пам’ятаю, щоб після поразок  тренер влаштовував «розноси»,  ми разом аналізували  матчі і кожен робив собі висновки. За це ми любили і поважали свого  Тренера, він  був для нас своєрідним другом батьком. Карпович  залишався  до останнього з нами, коли  і ми вже стали ветеранами.

На деякий час Віктору Карповичу довелося залишити  тренерство.  Аби заробити нормальну пенсію, пішов працювати вчителем фізкультури, а потім  повернувся у футбол. За  велику роботу на ниві спорту В.ГРЕЧАНОГО нагороджено медалями «Відмінник освіти України» і  «За вагомий внесок у розвиток міста», йому присвоєно  звання  «Почесний  працівника фізкультури і спорту України», увійшов до Десятки кращих спортсменів області  за підсумками 1964 року.

Земний шлях Віктор ГРЕЧАНИЙ  завершив 17 червня (цього дня, але жовтня, в якому народився)  2015 року. В пам’ять про  легендарного  спортсмена  у Ромнах проводяться традиційні  турніри з хокею і футболу.

 

Вітання

Микола ЗАВАЛІЙ:  «ЯВОРівський» капітан

 

       На професіональному рівні  він провів небагато матчів, але своєю грою  і присутністю на полі  додавав молодим гравцям впевненості. Адже краснопільський  «Явір»  тоді робив перші кроки на всеукраїнському рівні. КФК, Перехідна, а потім  і  Друга ліга  чемпіонатів України. Для  райцентру  це було історичним кроком. Пройшло вже більше 30 років. Про це  Миколі Федоровичу  нагадують лише фотографії і спомини про роки футбольної юності. 16 жовтня  капітану «Явора»  виповнюється  68 років.

 

           

 

         ФОТО з АРХІВУ. Микола ЗАВАЛІЙ (у другому ряду – крайній ліворуч): – Якими  молодими ми в  «Яворі» були.

 

ПРО ті  роки Микола Федорович згадує  з ностальгією, бо  такого вже не буде.  Ні команди майстрів, ні великого футболу. Немає  у Краснопіллі можливостей  її тримати. «Явір» тоді добре  знали в багатьох куточках України, його  поважали  і футбольні функціонери  зі столиці, і суперники.

ШЛЯХ  у великий футболу Микола розпочинав з Угроїдів, де  хлопці організували  команду «Юність». Вона видко заявила про себе на обласному рівні. Новим кроком для  гравців стало її  переведення до  Краснопільського лісгоспу. Тут вона  отримала назву «Явір».  Директор  Володимир САЄНКО  опікувався  командою, як ніхто, бо сам свого часу був вправним  футболістом.  Пройшло  якихось  два  роки – і «ЯВОРівці» почали видавати  результати   на–гора.

За 5 років  виграли чемпіонат і двічі стали  його   призерами, заволоділи Кубками  області ,  сезону і облради ДСТ «Колос».  Незмінним її капітаном був  Микола ЗАВАЛІЙ.  За словами екс-президента ФК «Явір» Володимира САЄНКА, велика його заслуга у становленні і успішних виступах команди. Все життя він присвятив «Явору». Можна сміливо сказати  про Миколу,  що він легендарний  гравець  команди, від якого у  великій мірі  залежав  малюнок і результат  того чи іншого поєдинку.

Директор лісгоспу підтримав  ідею  Миколи про виступ  «Явора» у першості УРСР серед КФК.

-Впевнений , нам під силу  потягатися із суперниками, –  оптимістично  тоді заявив  Микола..

Капітан не помилився.  У зональному турнірі  «Явір»  посів 2 місце, поступившись полтавській «Ворсклі». А набравшись за 4 роки  досвіду, впевнено  почувався   вже у Перехідній лізі першого  весняного чемпіонату – 1992, експресом пройшов Другі лігу,  вигравши   малі бронзові і золоті медалі, і  на кілька сезонів  «прописалися» у Першій.

Згадуються ветерану  матчі з «Дніпром», «Чайкою», «Меліоратором» (див. Матчі з історії), «Нафтовиком», гра  у лотерею у кубковій зустрічі із «Зіркою» (11:10), зустрічі  з представниками Вищої ліги.

Добре замам’ятав  Микола Федорович і  свій перший матч на професіональному рівні. Приймали  харківський «Олімпік». Перемогли  – 2:0.  Грав  проти  швидкого  Владислава ПРУДІУСА, який  згодом  виступав за «Динамо»  та  збірну України.  «Потягав» він тоді Миколу, адже йому було вже  далеко за 30. Обоє отримали  попередження.

На всеукраїнському рівні  М.ЗАВАЛІЙ провів   майже 150  матчів ( 51 – у команді майстрів),  Шкодує Микола Федорович  лише про те, що  йому так  і не вдалося  забити на згадку  жодного м’яча,.

На думку одного з тренерів команди Валерія  БЕРМУДЕСА, у 70-80 роках Микола ЗАВАЛІЙ був одним з найкращих гравців  області  на позиції центрального півзахисника.  На жаль, таких виконавців  наразі  не вистачає  нашому футболу…

Останній матч за «Явір» Микола повів  30 серпня 1993 року. Партнери подарували  йому  перемогу над  «Металургом» з Керчі у вигляді трьох «сухих» м’ячів. Йому  Миколі  було без півтора місяці 38.

 

       МАТЧ з ІСТОРІЇ.  Чемпіонат України 1992/1993. Друга ліга.  «ЯВІР» (Краснопілля) –  «МЕЛІОРАТОР» (КАХОВКА) – 4:1.  18 вересня 1992 р. Стадіон «Колос». 1000 глядачів.
     «ЯВІР»:  Симакович, А.Єрмак, Дем’янець (Осадчий, 17; Гальченко, 68), Танасюк, Садовий, Пронін (Наливайченко, 78), ЗАВАЛІЙ, Любимов, Лазарко, Самолюк (Рубанчук, 52), Дієв (Лютенко, 81). Тренер: В.Душков.
      «МЕЛІОРАТОР»:  Лизогуб, Шуляк, Ревут, Повх, Гришагін, Смагін, Пасічніченко, Сучко (Шевцов, 56), С.Шевченко, Мартинов, Любинський. Тренер: С.Шевченко.
 Голи: Пронін (10), Рубанчук (65, 85), Ральченко (87) – Любинський (89).

 

Знайомство зблизька  

   Валерій ДЕРИПАСКІН:

   Для мене  «Спартак» і «Фрунзенець» –  не просто сім і десять букв…

 

     Він  єдиний  гравець  в історії  сумської команди майстрів «Спартак» /«Фрунзенець», який  виступав  у  класі «Б» і  Другій лізі чемпіонату СРСР  впродовж 11  років і провів майже 400 матчів.

     А ще  добре  грав  у хокей з м”ячем і шайбою. Вже у 15 років був у  команді машинобудівного заводу,  а в складі  «шайбістів» – так тоді називали хокеїстів –  став  бронзовим призером чемпіонату УРСР. Ветерану є що згадати і розповісти про своє життя у футболі і не тільки…

     Ми зустрілися з Валерієм Павловичем на автостоянці, де він працює охоронцем.

 

                                    

 

          ФОТО з АРХІВУ Валерія ДЕРИПАСКІНА.  1966 р. У групі підготовки «Спартака»  разом з Михайлом ФОМЕНКОМ.

                                                            

                                                  ПЕРШІ  КРОКИ

     -Валерію Павловичу! На початку року ви відзначили  свій 75-й День народження.  Зроблю вам комплімент – маєте чудовий вигляд. Як поживаєте?

-Дякую за комплімент.  Ніколи не сидів , склавши руки. Стараюся завжди бути в русі, в роботі.  Продовжую працювати, бо на  3800 пенсії  дуже не розгонишся. А так є хороша підмога.

      -Як часто згадуєте  вже далекі футбольні  70-80 роки. Що найбільше  зринає, що видає  комп’ютер пам’яті?

–Перший матч у Харкові з «Торпедо». Тоді ШУЛЬМАН отримав травму і не було  заміни на позиції центрального захисника.  Без підготовки  мене кинули у бій. Уявляєш стан 17-річно пацана, якому довелося виходити на заміну. Зіграли – 1:1, якщо не помиляюся.

     -А що сказав після гри тренер?

– Сказав, що для початку непогано, зіграв вище середнього, а головне –  малюнок гри не зіпсував.

      -Ви зробили швидке сходження  з групи підготовки до основи «Спартака». А як  стали футболістом?

-Навчався у 18-й школі, що неподалік  стадіону «Авангард». Хоча брав участь  практично в усіх шкільних змаганнях, а десь з 5-го класу зупинився на футболі.  Потім була  група підготовки Сергія ОРЛОВА. Мене та ще кількох  юнаків  взяли у команду майстрів.

-Тож що для вас «Спартак» і «Фрунзенець»?

-Це не просто 7 і 10  букв. Важко словами  передати, що для нас  вони означали.  Не знаю,  як молодь зараз сприймає ці назви, чи знають чого «Спартак» і «Фрунзенець»  добилися, а тоді для  нас це  було чимось нереальним і – не повіриш –  святим. Це – найкращі футбольні роки,  друзі,  матчі, вболівальники, перемоги і поразки.

     -Коли ви отримали травму і ваше місце зайняв Михайло ФОМЕНКО, не було боязні, що він вас витіснить?

-Ми були з Михайлом добре знайомі ще  з шкільних років, разом займалися у групі підготовки, дружили. А коли  я повернувся  у стрій,  вже разом грали у  центрі захисту.

     – А яким був Михайло в юності, коли грав у «Динамо» і коли переїхав  до Сум на постійне місце проживання.

-Яким був, таким і залишився.  Приємні спогади про нього і нашу дружбу. Жаль, що він передчасно залишив нас. Царство йому небесне. Був простим, не зарозумілим. Скільки  разів були у нього на квартирі, коли він  грав уже в «Динамо». Тоді з нами працював Віктор СЕРЕБРЯНИКОВ. Їдучи  на матчі на захід, зупинялися у Києві. Михайло разом з дружиною  завжди радо нас приймали, пригощали.

     -По 100 було?

-Не без того, ми що не люди. Пригощав «Столичною» і вірменським коньяком. Але ми знали міру.

 

                                          «СПАРТАК» і «ФРУНЗЕНЕЦЬ»

      -«Спартак» 1968-69 років і «Фрунзенець» 1974-го – найкращі  за всю історію  історію сумських команд.  Що сприяло їх успішному виступу?

-Те, що зі «Спартаком» працював Олександр СЕРБІН, який зробив ставку на  вихованців групи підготовки. Відразу взяв 11 гравців, доповнивши їх  досвідченими виконавцями.  І те, що видали у 69-у,  то результат спільної роботи. Два сезони поспіль ставати призерами  та ще й виграти путівку до класі «А» – це, погодься,  багато про що говорить.

 

ДОВІДКОВО.  За 2 роки «Спартак» зіграв 92 матчі:  52 перемоги при  15 поразках за різниці м’ячів  119- 49. 63 голи  в доробку  тріо нападників Віктора КИСЛЯКОВА (30),  Володимира БОГАЧА (18) і Володимира ВАЩЕНКА (15).  У списку 22  найкращих футболістів – воротар  В’ячеслав  КИСЕЛЬОВ і захисник  Анатолій МОРОЗОВ.

А «Фрунзенець» – 74, то заслуга в першу чергу Віктора СЕРЕБРЯНИКОВА, який працював з командою роком раніше.  Він помітно оновив  тактику і командну гру – вона в чомусь  була схожою  на динамівський стиль. Жаль, що йому не  дали змоги працювати далі.  З ним могли  з часом  повторити досягнення «Спартака».  ПУТЕВСЬКИЙ  знімав вершки.

    -Можете сказати, яким  був Геннадій (Гелій) Олександрович, бо довелося  чути про нього різні думки?

-Ні поганого, ні хорошого сказати про нього не можу. Був з ним, як кажуть, на «ножах». Однак до моєї думки, що цікаво, прислухався.

 

ДОВІДКОВО. «Фрунзенець» зіграв 40 матчів – 20 перемог і 12 поразок, м’ячі 60- 43.  20 м’ячів забив Валерій ЖИЛІН.  Його , воротаря Володимира ШАТОХІНА і  захисника Сергія СИМУШИНА включили до списку 22 найкращих футболістів  Другої ліги.

                                                  БУНТ НА КОРАБЛІ

    -Якщо не секрет, що то  був за бунт у команді  в гостях у 1974 році?

-Увечері  ми  своєю компанією зібралися разом. Сиділи, розмовляли, травили анекдоти.  ПУТЯ (так ми його всі називали) щось запідозрив, влаштував скандал і не вперше  – це було в його стилі. Ми не витримали і  сказали- якщо так себе  поводитиме – ми поїдемо. Їдьте! Нас 6 чоловік зібралися і поїхали додому. Добре, що залишилося  12 гравців.Тоді, до речі, в команді було  за штатом 18 одиниць. Не те, що зараз – скільки хочеш  і бери. Вдома потім отримали на горіхи, а найбільше  дісталося  ПУТЕВСЬКОМУ. Він ще й по партійній лінії  отримав.

    -А як тоді «підставили»  нашу команду, яка не змогла вийти на перехідний турнір  до класу «А»?

-То «заслуга»  начальника  відділу футболу спорткомітету УРСР і голови Федерації футболу  Олега  ОШЕМКОВА. Він так нахімічив, що замість 3 місця ми опинилися на 4. Все було вирішено після того, як ми  виграли заключний  вирішальний  матч і здобули путівку. Як тоді, так і зараз у нашому футболі виникають ситуації, коли не все  вирішується на футбольному полі. На жаль…

 

         

 

     ФОТО з АРХІВУ Валерія ДЕРИПАСКІНА.  1967 р.  На борах в Алушті. У першому ряду Валерій ДЕРИПАСКІН (крайній ліворуч) і Михайло ФОМЕНКО (крайній праворуч).

 

    -В чому був талант  як тренера Олександра Семеновича СЕРБІНА?

-Дуже приємні спогади залишилися  про  Віктора СЕРЕБРЯНИКОВА і Олександра СЕРБІНА.  Олександр Семенович  був  інтелігентом  і доброю людиною,  як тренер –  професіонал своєї справи.  Не пам’ятаю,  щоб він  виходив із себе, Умів говорити, переконати, підтримати.  Невдало зіграв?  Швидко забув гру, зробив висновки і готуйся до  наступного матчу.  Таких тренерів, на жаль,  не вистачало надалі нашій команді.  Чомусь перевагу  завжди віддавали  «парашутистам».  І  чим це закінчилося у 1983 році?

      -У 1970 році «Спартак»  невдало дебютував  у класі «А».  Що завадило хоча б  закріпитися?

-Нам  усім не вистачило досвіду.  Треба, мабуть, було,  щоб з командою продовжив працювати Олександр Семенович, а керівництво  думало, що  приїжджий тренер підсилить, допоможе, а вийшло все навпаки.  Практично всю дистанцію  ми «сиділи» на дні турнірної таблиці, фінішувавши у підсумку на передостанньому, 21 місці.

 

ДОВІДКОВО.  41 матчі: 7 перемог,  14 – нічиїх і 21 поразка, м’ячі 31 – 57.  Кращий бомбардир  Віктор КИСЛЯКОВ – 7  м’ячів.

 

                                                      МАТЧІ і  М’ЯЧІ

       -Вагома сторінка у вашій кар’єрі – кубковий матч  з «Кайратом». Виграти могли?

– Скажу відверто – могли, не вистачило удачі.  Ще в першому таймі мали забивати пару-трійку м’ячів, моменти були чудові. Навіть коли зрівняли рахунок, мали  нагоди.  А стимул  був – у разі виходу до  1/8 фіналу  могли стати  ще й майстрами спорту СРСР.

       -Окрім цього матчу,  які ще пам’ятні для вас?

-Відразу й не пригадаєш, багато їх було.  З болгарськими командами вищої ліги, перемога над першоліговою «Таврією» (2:1) у фінальному матчі турніру «Кримський пролісок»,  двічі  виграш Кубка Дружби, нічия (1:1) з основою московського «Спартака», а також товариські матчі із зірковими ветеранами  футболу –  Валерієм ЛОБАНОВСЬКИМ,  Володимиром ФЕДОТОВИМ,  Геннадієм ЄВРУЖИХІНИМ, Ігорем НЕТТО,  Альбертом ШЕСТЕРНЬОВИМ, Анзором КАВАЗАШВІЛІ та іншими.

 

 

      ФОТО з болгарського  журналу. 1966 р.  Після Матчу  дружби «БОТЄВ» (Враца) – «Фрунзенець» (Суми), який суперники зіграли внічию (1:1). Валерій ДЕРИПАСКІН у другому ряду – п’ятий  ліворуч.

 

    – А про  що  вас прохав Йожеф САБО, коли грали  з московським  «Динамо»?
     -І про це знаєш?  Перед матчем  САБО запитує у тренера, хто  у нас грає правого захисника. Тренер  надсилає до  мене. САБО каже: – У нас є  один фрайєрок.  Поганяй його по біговій доріжці – і вказує на ЄВРУЖИХІНА. Я його ледве на трибуни не загнав. Напевне,  довго він згадував 100-метрівку  стадіону  «Спартак»

     -Ви забили 2 м’ячі. Не забули коли і кому?

-У 1971 році допоміг київському  СКА зіграти внічию (1:1), зрізавши м’яч у свої ворота, а за  два роки відзначився у Вінниці з «Нивою». І хоча  ми поступилися,  але гол вийшов класним. М’яч з кута штрафного майданчика  прямо у дальню «дев’ятку» влетів.

 

                     ПРО ВБОЛІВАЛЬНИКІВ і ЗАПРОШЕННЯ ДО «ШАХТАРЯ»

     -Якими тоді були вболівальнки?

-Справжніми, вони жили футболом, а «Спартак» любили, як «Динамо» в Києві. По 10 тисяч нас підтримувало, а на «Кайрат» 15 тисяч прийшло, а скільки  не потрапили на нього.  Їх підтримка змушувала нас грати, а не відбувати номер  на полі, як це, на жаль, часто спостерігаєш  наразі у нашому футболі. Я не отримую задоволення від сучасної гри команд. Не видно тут запалу.  Для нинішніх гравців багато важать гроші. Розбалували їх.  Тому не ходжу на  сумський футбол.  Останній раз побував – не повіриш,  коли грав ще «Спартак-Горобина».

      -А що змусило вас так рано піти з команди?

-На жаль, з керівництвом команди не знаходив спільної мови, зокрема в питаннях підготовки і комплектування складу.

До сезону ми завжди готувалися  на спортивній базі олімпійського резерву в Алушті, де були  хороші умови  для тренувань  і відпочинку.  А ось тренеру  КОХАНОВСЬКОМУ  з невідомих нам причин  захотілося  помісити багнюку у Чопі. Важко передати словами, як ми жили і тренувалися. Квартирувалися  на стадіоні без належних умов, на матчі їздили  в інші міста, поле було не придатне навіть для повноцінних тренувань, харчувалися у ресторані на  вокзалі.  З Алуштою – це небо і земля.  Тож і  результати мали відповідні. Не витерпів знущань, пішов з команди, хоча міг ще пограти років до 35…

     -Важко  далося рішення про завершення кар’єри, адже  вам було лише 28 років?

-Важко.  Але всьому свій час. Ще 10 років виступав за заводську команду  «Фрунзенець». Кілька разів ставав чемпіоном і володарем Кубка області, були фіналістами  чемпіонату УРСР серед  виробничих команд, де розігрувався  Кубок «Робітничої газети».  У фіналі ми поступилися  донецькій команді (1:2), за яку  грав Анатолій КОНЬКОВ. Царство йому небесне. Працював на заводі  котельником і  зварювальником, а потім  у будівельній організації, таксував.

     -Вас запрошували у  вищоліговий донецький «Шахтар» і  першоліговий харківський «Металіст». Чому не ризикнули, як  Михайло ФОМЕКНО, спробувати  пограти на вищому рівні?

-Скажу банальну фразу – був  патріотом міста, команди і вболівальників.  Як кажуть, краще бути першим хлопцем на селі, ніж останнім у місті.Десь так. У «Шахтар» запрошували правда  через  дочірній «Шахтар» з Кадіївки.

 

                             ПРО  НАШ ФУТБОЛ і КОМАНДУ В СУМАХ

      -Що ви хочете сказати про український футбол?

-На мою думку,  він змінився і дуже, але, на мою думку, у гірший бік.  Тоді дійсно грали, а зараз катають м’яч.  Скажіть, яке від цього  задоволення?

     -На вашу думку, яка команда потрібна  Сумам?

-Своя, основу якої  складали б вихованці місцевого футболу, скажімо ФЦ  і ліцею  «Барса»,  а не «парашутисти». Я, як і більшість, впевнений, вболівальників  хочуть бачити своїх юнаків, а не іногородніх заробітчан.  Треба не боятися доручати  команди і своїм тренерам. Тоді  в Сумах буде КОМАНДА, а не своєрідна збірна солянка з усієї України

     -А про що шкодуєте?

-Чесно. Ні про що. Життя таке, якби знав, де тебе  щось підстерігає, то, можливо, підстрахувався б.

       -З ким із гравці вашої футбольної юності  підтримуєте зв’язки і зустрічаєтеся?

-На жаль, багатьох уже немає з нами. Нещодавно Михайла ФОМЕНКА провели в останню путь. Не так часто вже зустрічаємося., в основному  спілкуємося по телефону.  Тримаю зв’язок  із  Сергієм СТРАШНЕНКОМ, бачуся з  Василем  КАТКОВИМ, Віктором ГАЛЬЧЕНКОМ.

-А можете назвати. скажімо, трійку, окрім Михайла ФОМЕНКА,  кращих гравців «Спартак»/«Фрунзенця»?

-Воротар Микола АСТАФЬЄВ – це однозначно, захисник Микола ВОРОНЬКО, у якого  я  вчився, і, вибачайте за нескромність,  ще один захисник Валерій ДЕРИПАСКІН. Думаю, він цього заслужив, відігравши у команді 11 років.

    -Яким девізом ви користувалися у житті і футболі?

-У житті – не зупинятися на досягнутому, у футболі –  грати просто і надійно. Так учив нас Олександр  СЕРБІН.

 

Турніри  

Пацани, не засмучуйтеся, ваші перемоги ще  попереду!

 

      За  участю 10 команд із 7 областей у Львові  пройшов розіграш Кубка України з футзалу серед юнаків Ю-10.

СЕРЕД  його учасників були вихованці Юрія ЛИТВИНОВА Шосткинської КДЮСШ «Барса». На груповому  етапі  наші хлопчаки один матч виграли  і зазнали трьох невдач. Вони поступилися  «Фавориту» з Одеської області  і  ровесникам  Житомирської ДЮСШ «Академія футбол»  – по 2:6 та «Соколу» з Хмельницького –  1:4, а в заключному матчі  виграли у «Чемпіона» з Одещини – 3:0. Посівши у групі 4 місце, надалі  «барсята» змагалася на 5-8 місця.

 

 

Тут вони зазнали  поразки  від  львів’ян- 1:3 і  перемогли вихованців  ДЮСШ  з Коцюбинського –  3:0. Двічі відзначився Іван  КОВАЛЕНКО. Кращий бомбардир у шосткинців  Максим ПАКАЛО – 3 м’ячі.

Нашу команду нагороджено Кубком  надій, а  кращим гравцем у складі «Барси» названо  Гришу КРАВЧЕНКА.

Кубок  України  виграли  пацани  «Сокола», які  у  вирішальному матчі  краще пробили післяматчеві пенальті (3:1), ніж гравці «Фаворита» (основний час  – 2:2). Фіналістам  шосткинці  поступилися.

 

Турніри     

  0:1 і  1:3 – і 4 місце. І це перед відбором?

 

Юнацька збірна  України Ю-19, в якій грає вихованець  ФЦ «Барса» Олександр ГАВРИЛЕНКО,  у ході  підготовки   до кваліфікації Євро-2025 взяла участь у  «Турнірі чотирьох», що  пройшов  в Іспанії.

У першому матчі  наші юнаки поступилися  збірній Нідерландів –  0:1. Суперник м’яч забив  незадовго до фінального свистка. Олександ р  вийшов у стартовому складі  і відіграв у захисті перший тайм.

У  матч за 3-ємісце зі шведами  українці зазнали фіаско, поступившись  їм – 1:3.  А це останнє, 4 місце. Є інформація  тренеру для родумів.

Виграла  турнір  збірна Нідерландів, яка у фіналі обіграла Швецію — 2:1.

На черзі  – турнір кваліфраунду Євро-2025, який пройде  13-19 листопада  у Нідерландах. Суперниками  збірної України по 1-й групі  будуть футболісти  Казахстану (12 листопада), Словенії (16) і Нідерландів (19).  До еліт-раунду  виходять  по дві перші команди із 13 груп і найкраща третя.  Навесні – фінальний турнір за участю 8 збірних.

 

 

      Олександр ГАВРИЛЕНКО у другому ряду –  третій ліворуч.

 

Олександр ГАВРИЛЕНКО наразі є гравцем  польського «Шльонска» Ю-19, до цього виступав за РБ «Лейпціг» Ю-19., де провів 33 матчі, в т. ч – один у молодіжній  Лізі чемпіонів  Зіграв за збірну України зіграв  5 матчів.