ФутТайм від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ. Випуск 173.
У випуску:
— Чому Олександр БАНДУРА завершив кар’єру?
— «Барсівці» Шостки змагаються за нагороди в Києві.
— До річниця краснопільського «Явора».
Знай наших!
«Барсівці» з Шостки серед лідерів
Вихованці двох вікових груп Шосткинської КДЮСШ «Барса» беруть участь у Відкритому чемпіонаті Києва з футзалу серед дітей. Вони зіграли чергові матчі.
ЮНАКИ 2008/2009 р.н. поступилися – 1:5 учням КДЮСШ «Переможець» (у нашій команді відзначився Дмитро СТАВІНЧУК), а зустріч з ровесниками Коцюбинської ДЮСШ завершили внічию- 2:2. По ходу поєдинку «барсівцям» довелося двічі відігруватися (Захар КОРОБЕЙНИК і Дмитро СТАВІНЧУК).
У шосткинців – після 5 матчів 10 очок і вони на 4 місці. Їх випереджають футзалісти ДЮСШ -14 (12 очок), СК «Прогрес» (16) і КДЮСШ «Переможець» (21). В цій групі грають 10 команд.
На 3-у місці серед 8 команд – «барсівці» 2010/2011 р.н. У них 13 очок після 6 поєдинків. Попереду – «Ураган» (15) і КДЮСШ «Переможець» (16).
Наші юнаки завершили зустріч із лідером – 1:1. Відігралися завдяки м’ячу, який забив Ярослав ЦЕЛІКОВ. А «Нову хвилю» з Бородянки «барсівці» розгромили – 8:0. По двічі відзначилися Кирил ТУПІК і Артем ДАНИЛІВ, по разу – Лев ОРЕЛ, Давид ГАЛОЧКІН, Ярослав ЦЕЛІКОВ і Златан ДУПЛІН.
Наступні матчі шосткинців заплановані на 19 січня.
Кар’єра
БАНДУРА догрався…
Вихованцю сумського футболу Олександру БАНДУРІ через трансферний регламент довелося завершувати свою кар’єру на професіональному рівні. Про це він повідомив в інтерв’ю «Українському футболу».
НИНІШНІЙ сезон Олександр розпочинав у першоліговому «Минаї», а потім перейшов до першолігового «Діназа», за який провів 11 матчів. Але тривалий час кіпер не мав ігрової практики. Через фінансові негаразди довелося залишати команду, а через трансферний регламент змушений завершити кар’єру.
Згідно з правилами трансферів, футболіст не може змінити три клуби впродовж одного сезону. Тож БАНДУРА, попри зацікавленість від інших клубів, не може приєднатися до нової команди до кінця сезону 2024/25.
-Півроку ніхто чекати не буде. В цьому році мені виповнюється 39, тому перспективи немає продовжувати далі. Це не я вирішив. Випадок, мабуть, за мене вирішив, я б ще пограв та показав рівень. А що там сидіти, якщо тобі не платять гроші? Не знаю, як хлопці грають в “Діназі”? – прокоментував ситуацію Олександр. -Щодо планів, то є пропозиція від керівництва клубу ЮКСА щодо роботи з воротарями. Має деякий досвід, коли у «Минаї» розвивав свою воротарську школу.
За свою 20-річну кар’єру Олексндр пограв в 11 команда усіх ліг чемпіонату України. Провів 403 матчі (в т.ч в УПЛ- 217, в яких пропустив 264 м’ячі) , з них на «0» – 66, відігравши 35787 ігрових хвилин.
Свого часу захищав ворота краснпільського «Явора» і сумського «Спартака». Граючи за «Явір» і «Таврію» у кожній команді в одному матчі парирував по два пенальті.
Сторінки історії
43 роки тому (12 січня 1982 р.) було створено ФК «Явір» (Краснопілля). А вже через 2 місяці команда розпочала свої виступи, пройшовши шлях від першості області до Першої ліги чемпіонату України. За 19 сезонів на всеукраїнському рівні краснопільці зіграли 620 матчів.
Олександр АЛФЕРОВ:
Для мене «Явір» і «Юність», як брат і сестра…
З іменем Олександра АЛФЕРОВА пов’язані організація і становлення «Юноcті» з Угроїдів і краснопільського «Явора», які потужно заявили про себе у Першій групі чемпіонату області. Згодом краснопільці сказали своє «Я» в першості УРСР серед КФК, а за кілька років – у Другій і Першій лігах ЧУ.
З чого все розпочиналося, чи легко давалися кроки становлення і як було грати, чого досягли тощо – у розмові з одним із перших їх граючих тренерів Олександром АЛФЕРОВИМ. Минулого року ветеран футболу відзначив свій ювілейний, 70-й День народження.
-Вітаю вас, Олександре Григоровичу! Скільки літ, скільки зим не бачилися і не спілкувалися, мабуть, років з 30. Наскільки знаю проживаєте вже кілька років у Сумах. Чим займаєтеся?
-Мені теж приємно зустрітися, разом згадати роки футбольної юності. Так, дійсно. Наразі в Сумах, переїхав ще до війни. Продовжую працювати, бо на оті смішні 2700 не прожити. У вільний час люблю прогулятися, подивитися футзальні матчі у манежі. Враження від гри просто зашкалюють. Зустрічаюся з друзями, з яким колись грав.
-З ким зустрічаєтеся, про що говорите – якщо не секрет?
-Останнім часом, приміром, зустрівся з Борисом ШУРШИНИМ, Володимиром ОЛЬШАНЧЕНКОМ і Станіславом ТАРАНУШЕНКОМ. Говорили про життя-буття, згадували матчі і споглядаючи за грою юнаків, відверто їм заздрили. Бо у наші роки футзалу, як такого не було. Був футбол на малому полі. Це вже коли стали ветеранами, опанували цю гру і стали брати участь у змаганнях. Дивуюся футбольному довголіттю Бориса Михайловича…
-Цікаво, де Олександр вчився грати у футбол?
-У рідному селі Угроїди. Була у нас команда, яка грала на першість району і її футболісти були нашими кумирами. Старші, мабуть, помітили мене і взяли. Тоді я навчався у 7 класі. Перший вихід на поле в офіційному матчі запам’ятав на все життя. Вступив у гру хвилин за 20 до фінального свистка. Встиг забити один м’яч, міг відзначитися ще раз, але «промазав». Ми виграли -3:1. Відтоді став постійно грати і часто забивати. Не полишав футбол, будучи і студентом Харківського сільськогосподарського інституту, у складі якого став бронзовим призером області і володарем Кубка Донеччини, коли грав за одну з команда Красноармійського району.
– До речі, а як народилася команда «Юність» і хто дав її таку назву, бо довелося чути щодо цього різні версії?
-Після 2-го курсу я проходив практику в одному з відділків Угроїдського цукрозаводу. Його керуючий Іван Миколайович РАШЕВСЬКИЙ в минулому футболіст виявив бажання організувати команду. Неодноразово виїжджали у навколишні села в пошуках гравців. Здібних юнаків виявилося чимало. Володимир і Микола ЗАВАЛІЇ Василь ЗАБАРА, троє братів РОЖНОВИХ, двоє братів КОРОСТИЛЬОВИХ склали основу. Грали добре, молоді були, сил, енергії і бажання вистачало, мотивація неабияка. Першого успіху добилися в 1972 році, ставши бронзовими призерами районної першості.
Коли цукрокомбінат очолив Григорій Іванович СКЛЯР, жереб звів угроїдців з командою Чупахівського цукрокомбінату, де до цього він працював. Ось тоді і постало питання про об’єднання двох команд. Тоді і було здобуто першу перемогу нової команди з рахунком 2:1. Вирішальний гол забив Віктор КРУГЛЯК.
Але з часом виникли проблеми з фінансуванням команди і її під своє крило взяв Володимир Петрович ЖЕЛЄЗНОВ – директор міжгосподарського відгодівельного пункту. Першим кроком стало придбання форми, за якою до Харкова відрядили Миколу ЗАВАЛІЯ.
Ось тоді і з’явилася назва команди. Її запропонував саме Володимир Петрович. Він родом з Баничів Глухівського району і там у них була команда з такою назвою. І ось вже більше 50 років угроїдська «Юність» носить це ім’я.
– Чи важко було «тягатися» із досвідченими суперниками, особливо у Першій групі?
– Важке випробування тоді лягло на плечі гравців, коли ми у 1980 році боролися за вихід до фінальної частини і путівки на підвищення в класі. За кілька днів довелося проводити 3 матчі. Після нульової нічиєї з головним претендентом сумським «Кристалом» і перемоги у Степанівці над «Супутником» (5:2), «Юність» достроково виграли груповий етап. «Фінал чотирьох» пройшов в Охтирці. Обігравши лебединський «Гвардієць» і місцевий «Спартак», «Юність» завоювала право грати у групі найсильніших команд області.
Рік за роком зростали, набиралися досвіду і майстерності. І в обласних змаганнях швидко заявили про себе. Стали першою сільською командою, яка виграла Кубок області імені Ковпака. У фіналі тоді здолали шосткинський «Хімік» -1:0. В активі також виграш чемпіонату області серед підприємств цукрової промисловості, 3-є місце в першості облради ДСТ «Колос». Матчів провели багато. Але найбільше запам’яталася перемога над сумським «Автомобілістом», за який виступали зокрема Микола АСТАФЬЄВ, Микола КРУЖКО, Володимир ЛАБЕНОК, Віктор ПОЛЄВЩИКОВ, у півфіналі Кубка Ковпака – 4:2. А також товариська зустріч з командою майстрів сумського «Фрунзенця», на яку прийшло майже все село. Протистояли супернику гідно. Поступалися – 0:1. Відігралися. А на останніх хвилина наш захисник допустився помилки і нею відразу скористався В’ячеслав ЧУЙКО.
-Пам’ятаєте своїх партнерів, з якими тоді грали?
-Звичайно. Іван КРУГЛЯК, брати ЛАКТІОНОВИ і брати РАДЧЕНКИ, Ігор НАЛИВАЙЧЕНКО, Віктор ОСТРІЩЕНКО, Микола ЗАВАЛІЙ та інші.
-Що вас мотивувало?
-Ми були однодумцями, жили футболом. Тренувалися майже щодня, не рахувалися з часом, були випадки, що виїжджали на матчі на вантажівках. Ігор НАЛИВАЙЧЕНКО навіть спав із м’ячем. Спочатку кожен грав по-своєму, однак з часом почали працювати над тактичною підготовкою, стандартами, розіграшами комбінацій, відпрацьовували удари, тощо. Словом, почали грати в організований футбол, мали свій ігровий почерк.
-Дебют у Першій групі «Юності», як на мене, вдався, вона посіла 8 місце серед 16 команд. Це було сенсацією, що сільська команда фінішувавши слідом за сильними на той час колективами. Не очікували, мабуть, такого і самі?
-Так, дебют пройшов успішно. Було важко, як кажуть, «тягатися» з досвідченими , скажімо, «Фрунзенцем», «Нафтовиком» і «Ливарником», з якими грали на зональному відборі і які у підсумку у такому порядку стали призерами. У «нафтовиків» і «ливарників» відібрали по очку. В інших 8 матчах мали перевагу над суперниками, напрацювали на 14 очок із 16 можливих. У «золотому» фіналі завершили виступ на 8 рядку турнірної таблиці. Для сільської команди це, безперечно, неабияке досягнення.
Ставлення суддів до команди, на жаль, було упередженим. Мовляв, чому ми повинні програвати «команда із якогось там села». Таке часто доводилося чути і від тренерів, і від гравців.
ФОТО з АРХІВУ Олександра АЛФЕРОВА.
1983.р. Після перемога «Явора» у розіграші Кубка облради ДСТ «Колос». З призом Олександр АЛФЕРОВ.
І в цей час у команди виникли фінансові проблеми. Керівництво цукрокомбінату не мало вже бажання її тримати. Хоча на той час вона уже про себе заявила на обласному і республіканському рівнях , була лідером сільського товариства.
Дізнавшись про негаразди з «Юністю», директор лісгоспу Володимир Данилович САЄНКО запропонував взяти команду під своє крило. Лише у такий спосіб вона отримувала право грати в чемпіонаті області у Першій групі. Фактично це була «Юність» , яка змінила назву, адресу прописки і місце проведення матчів. Такі були вимоги обласної Федерації футболу.
-А чому саме обрали назву «Явір»?
-Назв пропонували кілька, всі їх обговорювали. Сподобалася назва «Явір», яку подав наш комсомольський ватажок Микола ТАРАЩЕНКО. Мовляв, ми лісники, тож і назва повинна бути пов’язана з лісом. Під цією назвою «Явір» виступає й донині – вже понад 40 років
-Про його виступ і досягнення у чемпіонатах області і України не будемо говорити. Любителі футболу, впевнений, з цим добре обізнані. За 4 роки виграти чемпіонат і Кубок області та двічі бути призером – це все таки про щось говорить. На вашу думку, злет команди закономірний чи це вдалий збіг обставин?
-Тоді підібрався хороший ансамбль виконавців. Була проведена велика підготовча робота, аби команда гідно представляла лісгосп і Краснопілля спочатку на обласному рівні, а згодом і на всеукраїнському.
Перший вихід «Явору», я вважаю, вдався. Приміром, дебютного року зіграли 36 офіційних матчів, здобувши в них 19 перемог при 10 поразках. Стали бронзовими призерами чемпіонату області і фіналістами розіграшу Кубка Ковпака. Впродовж сезону було задіяно 35 гравців.
«Явір», можна сказати, став своєрідним підсумком роботи з розвитку фізкультури і спорту у лісгоспі. Цьому велику увагу приділяв наш директор. Розвивалося близько 10 видів спорту, проводилася спартакіада серед лісництв – це враховувалося при підбитті виробничих підсумків змагання. Успішно виступала команда в обласних спартакіада серед лісгоспів і по «Колосу». Активними учасниками всіх змагань були футболісти. За підсумками Всесоююзного конкурсу-огляду на кращу постановку фізкультурно-оздоровчої роботи ми посіли 2-е місце серед лісгоспів СРСР і були нагороджені спортивною формою та інвентарем на загальну суму 15 тисяч рублів.
Фізкультурою і спортом займалося чимало лісників. Для цього облаштували свій стадіон, який всі люб’язно називали «стадіон у лісі «Явір»». Тут проводили спартакіади, футбольні матчі різних рівнів, різноманітні змагання.
Активним учасником багатьох заходів був директор лісгоспу. Пригадую такий випадок. У змаганнях з багатоборства комплексу ГПО Володимиру Даниловичу не вистачило кількох очок до нормативу кандидата у майстри спорту. Не піддавалася йому граната, ніяк не міг метнути на результат. Ентузіазм і наполегливість керівника передалися багатьом працівникам, які стали активними спортсменами. А завдяки «Явору» про Краснопілля дізналися у багатьох куточках України. Про здобутки спортсменів можна було дізнатися у музеї спортивної слави лісгоспу, про який з часом забули і його експонати, на жаль, кудись зникли.
«Явір» був на той час частиною великого спортивного життя і початком, на мою думку, розбудови спортивної інфраструктури у районі. Було організовано фізкультурно-спортивний клуб «Колос», запрацювала ДЮСШ, збудовано готель «Явір» тощо. Повернулися до рідного селища, зокрема майстри спорту з лиж Віра СТРИКИЦЯ і Світлана БАЙДА. Вони п ідготували чимало спортсменів, які уславили і Краснопілля, і Сумщину, і Україну на міжнародній арені. У футболі заявив про себе Олександр ЛЕБЕДЕНКО. Він став першим майстром спорту з цього виду спорту серед вихованців місцевої спортшколи.
ФОТО з АРХІВУ Олександра АЛФЕРОВА.
1983 р. Гравці «Явора» разом з директором лісгоспу Володимиром САЄНКОМ (на знімку – у центрі) на спартакіаді лісників. Олександр АЛФЕРОВ у першому ряду – праворуч.
-Як ви думаєте, відродиться слава «Юності» і «Явора», яким ви присвятили 45 років свого життя?
-Так, можливо, якщо з’явиться другий САЄНКО. Наразі таких ентузіастів і любителів футболу немає. На жаль, про фізкультуру і спорт давно всі забули. До уваги не беремо ці останні три роки. Футбол давно уже став бізнесом, на ньому хто як може, робить гроші. Це проглядається – як грають команди, як поводять себе президенти клубів і гравці. Це добре, що в Краснопіллі , незважаючи на ситуацію, є команда, яка виступає в чемпіонаті області. Сподіваюся, що скоро прийде мир і «Явір» зможе заявити про себе.
-А чи допоможе розвитку спорту, в т.ч. футболу, пільгове оподаткування?
-Я категорично проти цього. Це не працюватиме і не допоможе футболу. Правдами і неправдами ділки зможуть так підкоригувати закон під себе, як вони вже навчилися це робити, що держава втратить значні кошти. Корупція, як ракова пухлина, наскрізь пронизала суспільство. Не оминула вона і спорт. А тут варіантів відмивати гроші, погодьтеся, вистачає. Потрібна конкретна державна підтримка спорту як це була раніше.
–Олександре Григоровичу, що вам дав футбол і чого ви в ньому добилися?
-Футбол був для мене не тільки улюбленим заняттям, не тільки матчі і голи, перемоги і поразки, це – стиль життя, друзі, нові знайомства. В ньому я зміг реалізувати свої організаторські здібності. Повірте, надати допомогу в організації великої команди «Явір», бути її першим тренером, забити перший м’яч, займатися організацією ФК «Явір», і бути його першим президентом – це багато чого вартує. Можу сказати, що життя пройшло не марно, багато людей пам’ятає і згадує ті, насичені футболом і грою «Явора», вже далекі рок.
В аматорському футболі прожив майже 40 незабутніх років. Зіграв до 400 матчів, був переможцем і призером багатьох обласних і всеукраїнських змагань, в яких, думаю, радував своєю грою і забитими м’ячами. Похвалюся: мав добре поставлений удар, вправно пробивав штрафні, забити гол з 20-25метрів для мене не було проблемою. Я горджуся , що зробив для «Юності» і «Явора», як гравець і як тренер, вони для мене, як брат і сестра.
ФОТО з АРХІВУ
Олександр АЛФЕРОВ: – «Явір»- команда нашої молодості. Олександр у другому ряду – четвертий ліворуч.
Володимир САЄНКО- екс-директор Краснопільського лісгоспу:
– Вдячний Олександру Григоровичу за роки спільної роботи в розбудові спортивної інфраструктури в лісгоспі, організації і сходженні «Явора» на футбольні вершини.
Я захоплювався грою Олександра, коли він виступав ще за угроїдську «Юність», подобалися його організаторські здібності. Тож коли постало питання організації команди в лісгоспі, я без вагань доручив йому опікуватися її підготовкою і виступом. І не помилився. А ще Олександр був вмілим організатором спортивно-масових заходів на підприємстві, доклав зусиль до облаштування стадіону і створення музею спортивної слави.
Не менш успішно він грав за «Явір», забивав чимало. Став автором першого м’яча в історії команди і дебютного сезону – кращим бомбардиром, відзначившись 15 голами. Завжди був мотивованим й ініціативним, що допомагало успішному вирішенню питань, пов’язаних із життєдіяльністю команди
.З Олександром було легко і приємно працювати. І в тому, що «Явір» швидко заявив про себе, звичайно, чимала заслуга Олександра АЛФЕРОВА.
Микола КОРЖ – екс-воротар і екс-тренер ФК «Факел» (Дружба):
– Проти команди «Юність» провів кілька матчів. Залишилися в пам’яті два. Перший, коли виступав за конотопський «Рефрижератор». То була зустріч фінального турніру за 1-8 місця в чемпіонаті області.
Нелегко складалася гра для нас. Суперник був бойовим, з характером, добре оборонявся й сміливо атакував. З усіх гравці запам’ятався своїми вправним діями Козак – Микола ЗАВАЛІЙ і високий зросту захисник під 14-м номером Олександр АЛФЕРОВ. Кожен з них вправно діяв на своїх позиціях, добре працювали з м’ячем, вели командну гру. Це додавало впевненості партнерам, які і відкрили рахунок. Лише на останніх хвилинах з пенальті нам вдалося відігратися.
Іншого разу зустрілися, коли виступав уже за свій «Факел». То була півфінальна зустріч першості області серед підприємств бурякоцукроагропрому. Після першого тайму ми вигравали -1:0, а після перерви угроїдці так закрутили гру, що ми нічого не змогли їм протиставити. Мені тричі довелося діставати м’яч зі своїх воріт.
.