“ФутТайм” від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М. РЕВИ». Випуск 187.
У випуску:
– Легендарний футболіст відзнчає свій День народження.
– Ювілей сумської команди майстрів. Чи згадає про нього міська влада?
Вітання
Борис ШУРШИН:
У 33 роки грати було мені не важко. Виручав досвід
Він єдиний вихованець сумського футболу, хто пограв в усіх лігах чемпіонатів СРСР і України. І у свої вже 67 залишається у строю. А чого вартують його здобутки! За 22 роки виступів на професіональному рівні зіграв щонайменше 857 матчів і забив 162 м’ячі (в т.ч. – 1 автогол). А якщо додати ще зустрічі і голи всеукраїнських змагань серед ветеранів, то цифри будуть вищими. Тож можна із впевненістю говорити, що він став першим в Україні «тисячником» – гравцем, який офіційно зіграв 1000 матчів.
Чемпіонати СРСР: Перша ліга – бронзовий призер, Друга ліга – чемпіон, двічі срібний і бронзовий призер Другої ліги. Фіналіст розіграшу Кубка УРСР серед команд Другої ліги. Кращий бомбардир (46 голів), автор 250 і 350 м’ячів охтирського «Нафтовика» у Другій лізі.
Мова про легендарного футболіста, лауреата обласної церемонії «Спортивна гордість Сумщини», майстра спорту СРСР Бориса ШУРШИНА, якого друзі і партнери по-дружньому в знак поваги називають Михайловичем.
2 квітня він відзначає свій 67 День народження.
ФОТО з АРХІВУ ШУРШИНА.
1990 р. Борис з донькою Мариною, дружина Антоніна – з племінницею Ксенією.
-Михайловичу, чи багато інтерв’ю довелося давати тобі за час кар’єри?
-Мало. Якщо відверто – я не з тих, хто любить піаритися, хвалитися голами і досягненнями.
-Це я зрозумів, коли домовлялися про інтерв’ю. Скажи відверто – не набридло тобі ще грати, ? Чи будеш бігати, як ти раніше говорив, доки не зітруться підошви?
-Уточню: не підошви, а коліна. Футбол для мене – це моє життя з перемогами і поразками, злетами і падіннями. Всього було за ці роки. Скажу так: як у 17, так і в 67 жити без нього не можу. Хочеться ще грати й грати.
-Як вважаєш, кар’єра вдалася?
-Однозначно – так. Я задоволений. Футбол стимулював вести здоровий спосіб життя, багато поїздив по країні, побачив, пограв, познайомився з багатьма зірками футболу.
-Якби ти сам охарактеризував футболіста Бориса ШУРШИНА. Яким він був?
-Напевне, був цілеспрямований, з характером, вимогливий до себе. Щодо чисто футбольних якостей, то хай оцінюють вже інші.
-Давай повернемося у твоє дитинство, у рідну Ворожбу. З чого розпочався для тебе футбол?
-З дворового футболу, вуличних баталій. Там отримав перші уроки, там вчився грати. Тоді у нас була команда «Локомотив», яка грала в чемпіонаті області. Тренеру, мабуть, я сподобався і в 15 років почав виступати вже на дорослому рівні. До речі, з Олександром ТКАЧЕНКОМ – граючим тренером ветеранської «Ніколі» – виступаємо в цій команді. Саме «Локомотив» дав мені путівку у великий футбол.
-За яку команду тоді вболівав і хто був твоїм кумиром?
-Як і багато юнаків- за київське «Динамо», в якому грав Михайло ФОМЕНКО. Мені теж хотілося піднятися на таку висоту. У грі намагався бути схожим на Володимира ВЕРЕМЕЄВА – колегу по амплуа. Він вправно імпровізував – чим виділявся серед інших, робив ювелірні передачі і чимало забивав.
-Директор ОДЮСШ Юрій БЄЛАН, який навчався в одній школі з тобою, добре тебе запам’ятав і розповідав, що ти був вправним спортсменом, мав потужний і влучний удар.
-Захоплювався усіма видами спорту, що культивувалися в школі. Любив лижні перегони, легку атлетику, ігрові дисципліни, а найбільше, звичайно, футбол.
– А як вчився і які були улюблені предмети?
-Вчився задовільно, а найбільше захоплювався фізкультурою, а улюбленим предметом була історія.
-Пам’ятаєш, приміром, за скільки пробігав 100-метрівку, стрибав у висоту і довжину?
-На стометрівці вибігав із 12 секунд, у висоту «ножницями» брав 120 сантиметрів, у довжину стрибав за 5 метрів.
-А як ставилися батьки до твого захоплення футболом?
-Вони були не проти, підтримували, бо футболом захоплювалися ще й два брати. І старший Сергій, і молодший Олександр непогано грали на аматорському рівні.
-Твоєму сходженню заздрили тоді багато юнаків, адже з чемпіонату області відразу потрапити в команду майстрів сумського «Фрунзенця» – не кожному під силу. Коли ти зрозумів, що можеш стати професіональним футболістом?
-Коли після «Фрунзенця» і київського СКА , де проходив військову службу, почав грати у першоліговому нікопольському «Колосі». Це був вже зовсім інший рівень, все на полі потрібно виконувати швидше, миттєво приймати рішення, бути в боротьбі усі 90 хвилин. Важко було у вищоліговому «Дніпрі». Інші вимоги, інша гра, отримав хороші уроки професіоналізму від досвідчених гравців.
ФОТО з АРХІВУ.
1975 р. Борис ШУРШИН з вихованцями роменського футболу Євгеном ЧИЖИКОМ і Володимиром ЦВЄТКОВИМ.
29 квітня 1985 р. Товариський матч «КОЛОС» (Нікополь) – «ДИНАМО» (Київ) – 2:2. Капітани команд Андрій БАЛЬ і Борис ШУРШИН.
-Цікавий факт із твоєї кар’єри. Двічі тебе переводили з «Колоса» у «Дніпро». У розпал сезону 1981 року нікопольці подали руку допомоги своєму старшому брату. Разом з тренерами перейшли і ключові гравці – Ігор НАДЕЇН, Олександр ПОГОРЄЛОВ і Борис ШУРШИН. «Дніпро», як писала тоді преса, зробив дивовижний стрибок на 8 місце – вище голови. Веду до того, що ти допоміг, а відзнаки так не отримав.
-Дійсно, так і було. До «бронзової» норми не вистачило 5 матчів. Зіграв 12 і забив 2 голи. Але у «Дніпрі» став майстром спорту СРСР. Жаль, що вдома у півфіналі Кубка СРСР поступилися московському «Торпедо» (0:2). Взяв участь у всіх 6 матчах розіграшу Кубка УЄФА. Запам’яталася перемог и над німецьким «Вісмутом», голландським «Ейндховеном». Це було щось неймовірне!.
Матч з історії. «Дніпро» – «Вісмут» – 2:1.
Цікаво розгорталися події відразу після перерви. Двічі ШУРШИН робив з правого флангу гострі подачі в район 11-метрової відмітки. У першому випадку КУЄНЕЦОВ, який увірвався у штрафний майданчик, пробив з ходу головою, але гостей знову виручив воротар, а в іншому – коли комбінація повторилася, удар головою з тієї позиції ПРОТАСОВА виявився невідпорним.
-А в якій із команд було грати найзручніше?
-У кожній по-своєму. У кожної були свої завдання і з цього тренери виходили. Разом з командами зростав і я, набував досвіду. Це, мабуть, і допомогло мені пограти на професіональному рівні майже до 40 років.
-Твоєю коронкою були штрафні удари з будь-якої відстані. Згадую слова Андрія БІБИ, який говорив суддям – не треба нам пенальті, а дайте два штрафні удари і з одного Борис заб’є.
-На мою думку, кожен футболіст повинен мати свою фішку. Згадай, чим вирізнялися , приміром, Старухін або Алієв. Мені добре вдавалися удари зі стандартів – кутових і штрафних, з яких забивав чимало. Часто згадую м’яч, який надіслав у ворота сумського «Автомобіліста» зі штрафного із-за меж карного майданчика. Самому сподобався той удар.
-Роботу з якими тренерами згадуєш із вдячністю.
-З Йожефом САБОЮ – у київському СКА, Володимиром ЄМЦЕМ – нікопольському «Колосі», Андрієм БІБОЮ – в охтирському «Нафтовику». Це професіонали своєї справи. Я вдячний їм за футбольні і життєві уроки.
ФОТО з АРХІВУ ШУРШИНА.
1980 р. Борис ШУРШИН (вгорі- крайній ліворуч) з гравцями сумського «Фрунзенця».
-А чи мав ти запрошення з інших команд?
– Запрошень вистачало. Кликали тренери ростовського СКА, одеського «Чорноморця». Але я був не з тих, хто бігав п о командам, шукав , де краще і де більше запропонують. Я хотів грати.
-Мабуть, особливо сторінка у твоїй кар’єрі – роки, проведені у «Нафтовику».
-Можна й так сказати. В ньому я відчув свою другу футбольну молодість. Вдалося і гру добротну показати, і результату з командою добитися, і деякі рекорди встановити, і чемпіоном Другої ліги стати.
-Чи важко було у 30-33 роки «тягатися» з молодими гравцями у «Нафтовику» і «Яворі»? Чи, як кажуть, майстерності не проп’єш?
-За плечима був чималий досвід виступів на різних рівнях. Особливих проблем не відчував. За чемпіонський рік відіграв 58 матчів і забив 17 м’ячів, ставши з Володимиром ТИМЧЕНКОМ кращими бомбардирами команди. Того «золотого» сезону провів за «Нафтовик» свою 200 зустріч.
-На твою думку, чи дуже змінився футбол за останні 20-30 років?
Змінився помітно і в кращий бік. Став динамічним, швидкісно-силовим.
-А в чому ти вбачаєш біду нашого футболу?
-Одна з них, що ми прагнемо створити футболістам ідеальні умови там, де цього не потрібно. І мова тут не лише про поля і переїзди.
-Що скажеш про сумський футбол? Чого йому не вистачає?
-Окрім належної уваги і підтримки, своїх хороших молодих виконавців. Знову ставка на іногородніх, як гравців так і тренерів. Так довго тривати не може.
-Враження від виступу збірної України, її гру і виконавців?
-Всі бачать, як вона грає, що тут коментувати. Є чималі проблеми. Збірна потребує справжніх майстрів, справжніх бійців, справжнього тренера аби відновити свій авторитет. Правильно кажуть, які команди, така й збірна.
-Про секрет майстерності півзахисників – що найважливіше?
-Аби стати гравцем середньої лінії високого класу, необхідно добре діяти і в атаці, і в захисті, швидко і вірно оцінювати ситуацію, вміти підігрувати партнерам, бути зрячим, добре володіти технікою і відмінними фізичними якостями. Бо обсяг роботи півзахисника набагато більший, ніж у гравців інших амплуа.
-У тебе підростає онук. Чи передалися йому дідові гени?
-Років до восьми виявляв інтерес до футболу. Потім захопився боксом. Зараз йому 12 і він від спорту відійшов. У нього інші інтереси і захоплення.
-Михайловичу, як твоя дружина і донька ставилися до футболу тоді і зараз?
-Я їм щиро вдячний за підтримку, яку надавали тоді і надають зараз. Тоді футбол був моєю роботою, а наразі – захоплення і відпочинок з друзями, з якими колись грали на професіональному рівні. І в тому, чого я досяг, вважаю, є і їх внесок.
Про гру Бориса ШУРШИНА
Євген КУЧЕРЕВСЬКИЙ – старший тренер «Колоса» (1981 р, 3-є місце):
– Борис – герой другого кола чемпіонату, зіграв відмінно. Забивав м’ячі майже в кожному матчі. І які! Особливо вдавалися йому удари зі штрафних. Має відмінну стартову швидкість. Недолік – захопившись атакою, інколи не встигав повернутися назад у захист. Навіть впродовж одного матчу у нього можуть бути і злети, і падіння. Але оцінка гри ШУРШИНА – «відмінно».
Валерій ДУШКОВ – старший тренер «Нафтовика» (1991 р. 1-е місце):
– Це футболіст від Бога, самородок! На полі витворяв чудеса. Як Рональдінью чи Медвідь у «Динамо». А як штрафні бив – всі досвідчені воротарі панічно боялися його ударів. Пригадую, у чемпіонському сезоні забив Білій Церкві у гостях на день міста. Позиція для удару незручна – неподалік кутового прапорця. Проте Боря знайшов можливість – як дасть! Стадіон миттєво затих.
Василь ЄРМАК – багаторічний капітан «Нафтовика»:
– Борис – великий майстер. Андрій Біба любив пожартувати і не раз казав: «Не знаєте, що робити з м’ячем – віддайте Шуршину». Він мав магічну ліву ногу. Хоча спочатку йому важко було. У вищій лізі команди грали у розумний футбол, там більше майстерності. А у Другій – біготня і фізика. «Не встигаю за вами, не можу звикнути до такої манери», – казав Борис. У нього був хороший дует з нападником Липинським. Жартували, мовляв, Миколі достатньо стояти у потрібній позиції – Шуршин влучить йому просто у голову.
Володимир САЄНКО – президент ФК «Явір»: – Скільки вже пройшло часу, але часто згадує гру Бориса Михайловича, його майстерно виконані штрафні удари, які у багатьох випадках були вирішальними для нашої команди Як приміром, у зустрічах з «Поліграфтехнікою», городянами Львова, «Поліссям». У кожному матчі відзначався неймовірною самовіддачею, злістю. Прекрасно бачив поле, грав, як кажуть, із «закритими» очима. Добре взаємодіяв із Єрмаком, Дієвим, Самолюком. Вони визначали ігрове обличчя «Явора», в якому Борис Михайлович провів три сезони і забив більше 20 м’ячів. У сезоні 1996/1997 увійшов до ТОП-10 кращих бомбардирів Першої ліги. Для молодих гравців був не лише футбольним наставником, а й хорошим старшим товаришем.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Кубок УЄФА. 1985 р. 1/16 фіналу. «ДНІПРО» (Дніпропетровськ0 – ПСВ «ЕЙНДХОВЕН» (Нідерланди) – 1:0. 6 листопада. Кривий Ріг. Стадіон «Металург». 34000 глядачів.8 градусів.
«ДНІПРО»: Краковський, Башкиров, Вишневський, Пучков, Лисенко, ШУРШИН (Кудрицький, 68), Кузнецов, Литовченко-к., Сорокалєт, Протасов Таран (Лютий,57). Тренер В.Ємець.
«ПСВ»: Брьокелен, Герест, Стевенс, Гейп, Брандтс, Локхоф (Роей, 57), Фальке, Керкхоф – к., Макдональд, Хайнце, Торесен. Тренер Я.Рьокер.
Гол: Литовченко (47).
Попередження: Башкиров (5), Лютий (76), – Локхоф (2), Макдональд (21), Керкхоф (61).
Подія
3 квітня 1960 року
Це знаковий день в історії сумського футболу. 65 років тому команда майстрів «Авангард» зіграла перший історичний матч у класі «Б» Української зони чемпіонату СРСР.
ФОТО з АРХІВУ.
2000 р. Ветерани різних поколінь Микола ВОРОНЬКО, Євген БУРДО – перший капітан і Василь КАТКОВ на святкуванні 40-річчя сумської команди майстрів.
СУМАМ тоді, як і кільком містам УРСР, ,пощастило: вони отримали можливість вийти на всеукраїнський рівень. Такий подарунок зробила Федерація футболу СРСР, яка вирішила розширити географію футболу, збільшивши кількість команд у класі «Б» із 109 до 148.
«Авангард» складався з гравців конотопського «Шахтаря» (5 ), сумських «Торпедо» і «Авангарду» (8)і двох приїжджих. Команда була прописана на машинобудівному заводі імені Фрунзе. Перевірку готовності підопічні Сергія ОРЛОВА пройшли під час зборів. Перший матч провели з дніпропетровським «Металургом». Виграючи – 2:0 (перший м’яч забив Євген БУРДО), у підсумку поступилися – 2:4. У наступній зустрічі реваншувалися, обігравши команду Керчі – 3:1.
Перший офіційний матч сумчани зіграли 3 квітня 1960 року у Сімферополі з місцевим одноклубниками.
…На 12 хвилині господарі (Володимир МОСАЛЬЦЕВ) добилися успіху, забивши м’яч з близької відстані. Гості переходять у рішучий наступі в середині тайму Костянтин ЗІНОВЬЄВ забиває гол. Надалі суперники – особливо господарі – прагнули будь що – добитися успіху, проте захисники гостей діяли надійно, ліквідовуючи всі загрози. Сумчани підсилили атаку, але суперників рятували штанга і кілька разів воротар.
У середині другого тайму Микола КЛИМАКОВ завдає потужного удару і м’яч від захисника (Адольф ПОСКОТІНА) влітає у ворота суперників. Він виявився вирішальним, сумчани перемагають -2:1. Так дебютант класу «Б» пройшов перше бойове хрещення, взявши 2 очки.
Дебютну історичну зустріч сумчани провели у такому складі: Номофілов, Кузнецов, Шульман (Єрьоменко), Непочатих, Чавчанідзе, Пантіков, Сєдов, Бурдо- капітан, Климаков, Зіновьєв, Воєводін.
У наступних двох матчах в гостях наші футболісти зазнали невдач, поступившись команді Чорноморського флоту – 0:2 і севєродонецькому «Хіміку» – 0:3.
А 23 квітня до Сум прийшов великий футбол: на стадіоні «Авангард» відбулося урочисте відкриття чемпіонату і наші футболісти зіграли першу домашню зустріч. Вони приймали херсонський «Спартак». Все вирішилося у заключні 15 хвилин. Сумчани проводять добротну комбінацію. Віктор СЄДОВ робить передачу до воріт гостей і Борис ВОЄВОДІН ударом голови забиває гол. Закріпив перемогу Микола КЛИМАКОВ. 2:0. А в наступній зустрічі розділяють очки з одеським СКА (на той час однією з найсильніших команд), продемонструвавши силу волі і бійцівський характер. Поступаючись – 0:2, відігралися. М’ячі на свій рахунок записали Євген БУРДО і Борис ВОЄВОДІН.
20 травня відбулося урочисте відкриття першої черги реконструйованого стадіону «Спартак» (наразі «Ювілейний»). На оновленій арені сумчани приймали «Шахтар» з Горлівки. Впевнена вікторія – 3:0 після ударів Миколи КЛИМАКОВА, Євгена БУРДО і Бориса ВОЄВОДІНА.
Перше коло сумчани завершують на 8 місці серед 19 команд (+7, =5, – 6, м’ячі 22-22). Але поразки на проміжному фініші від кадіївського «Шахтаря» (2:4) і харківського «Торпедо» (0:1), як потім виявилося, вплинули на виступ команди в другому колі. Вони виграли лише один матч у моряків Севастополя (3:2), у 8 протистояннях зіграли внічию і зазнали 9 поразок за різниці м’ячів 16-31. У підсумку набрали лише 10 очок. Слабо зіграли троє нападників, які разом забили усього 7 м’ячів.
Підсумок дебютного виступу – 14 місце у турнірній таблиці. 8 перемог, 13 нічиїх і 15 поразок, м’ячі 38- 63. Всі добре розуміли, що команда тільки стає на ноги і чекати швидкого успіху не реально. Для становлення потрібен час. На жаль, в області не було таких виконавців, спроможних грати на високому рівні, аби підняти команду до рівня лідерів класу «Б».
У перехідних матчах за право представляти Сумщини у класі «Б» сумчани зберегли свою «прописку», обігравши конотопський «Шахтар» – 7:0 і 3:0.
Гравці, матчі і голи «Авангарда» в 1960 році.
В.Номофілов -43 матчі, В.Бойко -4, В. Непочатих -34, І. Кузнецов – 33 (2), А. Шульман – 23 (1), А.Бєлолюбський – 9, В.Єрьоменко -7, Сукачов -5, Д. Чавчанідзе – 36, Ю.Пантіков -26 (1), А. Слободенюк – 8, Б. Воєводін -35 (7), Є.Бурдо – 34 (5), В. Сєдов – 33 (11), О. Клочко – 33 (3), А. Самойленко – 24 (1). К.Зіновьєв – 18 (3), М. Климаков – 15 (2), Б.Пивоваров – 11 (1), О.Аверченко -7, В.Китайгородський -3, В.Головач-2, О.Богданов – 1, А.Кудінов -1.
До списку 33 кращих футболістів України на позиції правого крайнього нападника під №2 увійшов Віктор СЄДОВ.
Спогад
Грали, як могли
Зі спогадів Євгена БУРДО- першого капітана сумської команди майстрів «Авангард», яка в 1960 році дебютувала у класі Б Української зони чемпіонату СРСР. Ними він поділився у 2000 році.
ВЕСНОЮ того історичного 1960 року на навчально – тренувальних зборах у Керчі партнери обрали мене капітаном команди. Це була велика честь. Капітанська пов’язка зобов’язувала і вимагала великої відповідальності, організаторських здібностей, повної самовіддачі в кожному матчі. Скажу відверто: було важко. Часом відчував, що на полі вже немає сил, але треба було не показувати цього, боротися до кінця і вести за собою колектив, Я намагався з усім цим справлятися. Можливо, не завжди і виходило, як слід. Не мені зараз про це говорити.
Пригадую важкі домашні поєдинки з досвідченими командами. Зокрема з одеським СКА на «Авангарді». Армійці нас перегравали, вели в рахунку- 2:0. Але наша команда не розгубилася перед грізним суперником. І у другому таймі ми заграли агресивно. Костянтин Зіновьєв забив перший м’’яч, а наприкінці зустріч я реалізував пенальті. Нічия – 2:2. Такі визнані фаворити отримали хороший урок від новачка.
Нелегкі випробування були у нас в тому сезоні. І гіркі поразки були, про які завжди боляче згадувати. Були, звичайно, і незабутні хвилини перемог. Скажу відверто- на відстані років – тоді наш колектив не зміг витримати важкий і напружений марафон чемпіонату, багатьом футболістам забракло досвіду, вправності і кмітливості. І фізично ми дивилися не кращим чином, адже за короткі збори, а команда формувалася нашвидкуруч, в основному з місцевих футболістів, не вдалося, як слід, підготуватися до дебютного сезону в класі Б чемпіонату СРСР. Тож і грали, хто як умів.
Але ми гордимося тим, що були першими, стояли біля витоків сумської команди майстрів. Завдяки «Авангарду» до Сум прийшов великий футбол, прийшла велика ГРА!
За всю майже 60-річну історію команди двічі (на 40 і 50 років) відбувалися урочисті зібрання, на яких вшановували ветеранів. На 60-річницю завадив ковід. Схоже, і 65- а річниця пройде поза уваги міської влади.