“ФутТайм” від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ». Випуск 207.
У випуску:
— Пам’яті дитячого тренера.
— У Сергія ТКАЧЕНКА – ювілейний День народження..
—Перший сумчанин в «Арараті».
–- Сергій РИБАЛКА повернувся у професіонали.
— «Матч смерті»: міф чи реальність?
Пам’ять
Анатолій СЛОБОДИНЮК: 30 турнірів на честь тренера
9 серпня – 85 років від Дня народження екс-гравця сумської команди майстрів «Авангард»/ «Спартак» Анатолія СЛОБОДИНЮКА. 65 років тому він дебютував у першому складі сумчан в Українській зоні чемпіонату СРСР. На юнака тренери звернули увагу, коли він грав на першість області у складі охтирської команди.
ПЕРШОГО сезону за команду майстрів провів усього 8 матчів із 38. З кожною зустріччю все впевненіше почувався на полі на позиції півзахисника, вписуючись у командний малюнок гри. За рік його доробок зріс удвічі. На жаль, гравець швидко зійшов з футбольної арени. Зігравши у 1965 році усього 3 матчі, завершив кар’єру на професіональному рівні.
Подальшу свою долю Анатолій присвятив тренерській роботі в Охтирській ДЮСШ. Був гравцем та граючим тренером аматорського «Нафтовика». Завдяки його успішній роботі охтирчани стали срібними призерами змагань у Другій групі першості області і підвищилися в класі. Анатолій організував в Охтирці товариську зустріч із сумським «Спартаком». Це було незабутнє свято футболу для місцевих вболівальників. Охтирчани гідно витримали екзамен з майстрами, завершивши поєдинок – 4:4. Одним голом відзначився і граючий тренер господарів.
Підготовці майбутніх майстрів футболу він присвятив 20 років і виховав чимало гравців. Серед них і Василь ЄРМАК – перший вихованець, який удостоївся звання майстра спорту, багаторічний капітан команди майстрів «Нафтовик», переможець Другої ліги чемпіонату СРСР.
-Всього, чого я досяг у футболі, а всі роки грав у рідному «Нафтовику» завдячую, в першу чергу, своєму тренеру,- згадує Василь Іванович. – Від нього ми отримали не лише уроки футболу. Хоча він, яка кажуть, багато панькався з нами, але був вимогливим і справедливим. Слідкував за нашими успіхами у школі, підкреслював, що футбол це захоплення, а ми повинні думати про майбутні професії, як стати на ноги. Словом, готував до життя. Ми дивилися на нього як на «зірку», адже знали, що він грав на високому рівні у сумській команді майстрів. Кожен з нас про це теж мріяв.
Уже тоді Анатолій бідкався про дитячий футбол, адже не було належних умов для тренувань, не вистачало інвентаря і форми, говорив, ще тренерам треба більше займатися пошуком здібних юнаків. Тоді і матимемо хороші результати, буде більше здібної молоді і команди отримуватимуть гідне поповнення. З проблемами я зіткнувся, коли став працювати дитячим тренером в ДЮСШ «Нафтовик». Жаль, відверто мені нинішніх пацанів. Їм не зрозуміти того, що довелося випробувати нам, аби заграти на високому рівні, що із футболу нашого дитинства ми взяли у доросле життя.
В пам’ять про дитячого тренера Анатолія СЛОБОДИНЮКА з 1994 року в Охтирці було започатковано Відкритий турнір з футзалу серед юнаків. Проведено вже 30 таких турнірів. Свого часу тут грали, зокрема Сергій РИБАЛКА і Денис АНТЮХ, до речі. Вихованець охтирського футболу, які представляли Сумщину у «Динамо» та інших командах.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Кубок СРСР. 1961 р.1/128 фіналу. (УкрРСР. Зона 2. 1/2 фіналу). «АВАНГАРД» (Кривий Ріг) – «АВАНГАРД» (Суми) – 2:2 (0:1,, 0:1, дод. час – 1:1). Стадіон «Гірник». 5 000 глядачів. 10 червня. Перший матч.
«АВАНГАРД» КР (футболки червоні комбіновані, труси голубі): Ярчук, Лемещенко, Возіян, Гаркуша (к), Басурін, Маркозьян, Максимов, Ляшенко, Яровий, Макаров, Головний тренер – Сергій Голод.
«АВАНГАРД» С. (футболки і труси білі): Номофілов, Кузнецов, Голубєв (к), Рибкін, Шульман (Чавчанідзе, ?), СЛОБОДИНЮК, Сєдов, Єрьоменко, Самойленко ( Аверченко, ?), Клочко, Воєводін. Головний тренер – Олександр Сербін.
Голи: «Авангард» КР – Ляшенко (2-й тайм), Возіян (дод. час); «Авангард» С – (1-й тайм), Віктор Єрьоменко (дод. час).
Додатковий матч.
«АВАНГАРД» КР – «АВАНГАРД» С. – 2:3 (1:1). 11 червня. Стадіон «Гірникк». 4 000 глядачів.
Сумчани грали у тому складі, що днем раніше.
Голи: «Авангард» КР – Яровий (?), Ляшенко (?); «Авангард» С. – Єрьоменко (?), Воєводін (?).
Вітання
Суми – Єреван «Арарат»: Сергій БОНДАРЕНКО
50 років тому (9 серпня 1975 р.) він вдруге став володарем Кубка СРСР у складі єреванського «Арарата». Як і два сезони тому, у фінальному матчі вірмени знову з таким рахунком (2:1), переграли представника Української РСР. Тоді вони здолали київське «Динамо», а цього разу – луганську «Зорю». У складі переможців на позиції центрального півзахисника виступав Сергій БОНДАРЕНКО, який має сумське коріння. Він вважається одним з найкращих футболістів в історії “Арарату”. Виступав впродовж 1967 – 1981 років.
ЗА КОМАНДУ відіграв 15 років, з них – 5 поспіль без замін. .Він рекордсмен за кількість проведених матчів – 298 (32 м’ячі). Серед 65 футбоілстів, які у чемпіонатах СРСР зіграли 300 і більше матчів, він на 7-у місці.
Виграв золоту і срібну медалі чемпіонату, 2-разовий володар і фіналіст Кубка СРСР. В активі 5 матчів (один товариський) за олімпійську збірну Радянського Союзу у рамках групового відбору на ХХ ОІ, а також 16 зустрічей у розіграшах Кубка європейських чемпіонів (два сезони) і Кубка володарів кубків УЄФА, в яких забив 3 м’ячі. Сергій Миколайович – заслужений працівник фізичної культури і спорту Республіки Вірменія, майстер спорту СРСР.
По завершенні кар’єри 25 років проживав в Лос-Анджелосі (США), де заснував дитячо-юнацький футбольний клуб «Арарат». Наразі мешкає у Єревані.
З допомогою заступника голови АФСО Альберта МОЛГАМОВА з’явилася можливість з часом поспілкуватися із Сергієм Миколайовичем. На його дзвінок відгукнувся бізнесмен Армен ДАЛЛАКЯН, який, виявляється, добре знає екс-сумчанина. Коли розмовляли? Армен перебував у Грузії. Після повернення до Вірменії, пообіцяв допомогти зв’язатися з легендарним гравцем «Арарата». Чекаємо його дзвінка.
Добре пам’ятає цього гравця ветеран степанівського футболу Анатолія Якович КУЦ, який старший від нього майже на 10 років.
-Звернув увагу на склад «Арарата», який у 1973-му у фіналі протистояв київському «Динамо» і виграв у нього – 2:1. Тоді в команді було двоє гравців з не вірменськими прізвищами. Приємно було дізнатися, що один з них – Сергій БОНДАРЕНКО родом з нашого краю. Хорошим був хавбеком – нічого не скажеш. Було цікаво спостерігати ще й за грою Михайла ФОМЕНКА. Жаль тільки, що кияни зі своєї вини втратили Кубок.
Довелося зустрітися із Сергієм БОНДАРЕНКО і майстру спорту СРСР Сергію СТРАШНЕНКУ, який на той час захищав ворота львівських «Карпат».
-Наше побачення відбулося у 1979 році на зональному турнірі розіграшу Кубка СРСР, за який розпочинали боротьбу 48 команд, – згадує Сергій Васильович. – Ми виступали разом з «Араратом» у 7-й зоні в Єревані. Здавалось, чвертьфіналіста можна було назвати завчасно – це «Арарат». Але підніжку їм зробили саме «Карпати». Все вирішилося у очній зустрічі, коли ми обіграли господарів – 1:0. Поразка, схоже, негативно вплинула на гарячих хлопців з Вірменії – вони зазнали невдачі і в заключному матчі з таким рахунком від одеського «Чорноморця». «Карпати» вийшли до наступного етапу, а єреванці посіли лише 3-є місце. Пам’ятаю, що Сергій грав у середній лінії, виділявся помітною активністю, відзначився кількома потужними ударами. А чи забивав – вибачай, не пам’ятаю. 46 років уже пройшло…
Із інтерв’ю із Сергієм БОНДАРЕНКОМ.
-Я народився в Сумах 9 листопада 1948 року. Разом з батьками у 1952- у переїхав до Єревана. З дитинства захопився футболом. У 18 років став грати за місцевий «Аракс» у класі «Б» чемпіонату СРСР. Швидко збулася моя мрія – за рік я став гравцем вже «Арарата». Дебютував у серпні. Мама, брат і шкільні товариші гордилися мною.
Щоб закріпитися в основі, я багато працював над вдосконаленням своїх фізичних і техніко-тактичних даних.
1973-й для мене найщасливіший рік. Я одружився, став чемпіоном і володарем Кубка СРСР. «Арарат-73» – феноменальна команда, яка двічі підкорила футбольний олімп. Ми гордимося цим досягненням.
Зі спогадів про 1973-й рік кращого бомбардира команди Аркадія АНДРЕАСЯНА:
– Оскільки з ПЕТРОСЯНОМ ми любимо атакувати, така манера гри припала нам до душі. А два інших півзахисника – БОНДАРЕНКО і ЗАНАЗАНЯН охоче діяли за нами. Кожен з них вмів сильно пробити по ворота здалеку. І вони часто користувалися своїми козирями – забивали голи з далекої відстані. Причому БОНДАРЕНКО в основному тримався позаду своїх партнерів по лінії, а його колега часом з ходу вривався на передню лінію атаки і створював небезпечні ситуації біля воріт суперників.
Левон ІШТОЯН: – А як ми красиво обіграли тбіліське «Динамо» – 4:0. Як Сергій БОНДАРЕНКО вдарив по воротах УРУШАДЗЕ із 40 метрів. Прямісінько у «дев’ятку» надіслав м’яч. УРУШАДЗК як стояв – так і залишився стояти! Повертається – а м’яч вже у воротах.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Кубок СРСР. 1973 р. Фінал. «АРАРАТ» (Єреван) – «ДИНАМО» (Київ) – 2:1. Москва. ЦК ім. Леніна. 10 жовтня. 60 000 голядачів.
«АРАРАТ»: А.Абрамян, Геворгян, Саркисян, Коваленко, Месропян, Андреасян, БОНДАРЕНКО (Погосов, 73), Іштоян, Маркаров (Н.Казарян, 73), Заназанян (к), Н.Петросян.
«ДИНАМО»: Самохін, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Буряк (Зуєв, 87), Колотов, Веремєєв, Блохін (Кондратов, 88).
Голи: Колотов (61, пенальті), Іштоян (89, 103).
У складі «Динамо» виступав вихованець сумського футболу Михайло ФОМЕНКО.
Цей матч увійшов до «футбольної хрестоматії» як приклад покарання за передчасне заспокоєння. У середині другого тайму Віктор КОЛОТОВ з пенальті відкрив рахунок. За дві хвилини до завершення основного часу тренери киян замінили Олега БЛОХІНА і Леоніда БУРЯКА. Під час атаки через неузгоджені дії захисників Левон ІШТОЯН відновив рівновагу. А коли до завершення додаткового часу залишалося менше двох хвилин, цього вистачило Левону, аби забити історичний гол, який приніс «Арарату» перший в його історії Кубок СРСР.
ЦІКАВИЙ ФАКТ. Начальником управління футболу Спорткомітету СРСР у 1973 – у році був українець Лев ЗЕНЧЕНКО. Він вирішив завчасно увіковічнити перемогу земляків і зробити приємний подарунок вболівальникам. За кілька хвилин до завершення фінального матчу дав вказівку друкувати грамоти з іменем переможця – «Динамо» (Київ). А перед цим було випущено 300 тисяч значків, на яких красувався напис «Динамо» Киев – обладатель Кубка СССР 1973».
Сергій ТКАЧЕНКО: Універсальний гравець
Він єдиний універсальним гравцем області, який успішно грав на професіональному рівні у футбол і футзал, в якому зробив собі ім’я і досяг значних успіхів. Став чемпіоном України у трьох командах, володарем Кубку і Суперкубку, зіграв у національній збірній одну міжнародну зустріч і має бронзову медаль чемпіонату Європи серед студентів, де забив 2 м’ячі. Його ігровий стаж 29 років!
. Коли почалася війна, Сергій вступив до лав ЗСУ і пішов захищати рідну землю. Був тяжко поранений, проходив курс реабілітації.
9 серпня у зіркового вихованця сумського футболу ювілейний День народження. Йому виповнюється 50. Вітаємо Сергія Миколайовича з полуднем віку і бажаємо йому здоров’я, оптимізму, бадьорості духу і впевненості у своїх силах!
ДЕЯКИЙ час Сергій вагався – залишитися у гімнастиці чи переходити у футбол. І одного разу набрався сміливості, підійшов до тренера Володимира ЛАВРИКА і твердо сказав: – Хочу грати у футбол. – А як гімнастика, що скажуть батьки? – запитав Володимир Іванович. Сергій промовчав, бо нічого їм не сказав про це. З часом вони змирилися з вибором сина. Пізніше юнак скаже, що заняття гімнастикою дуже допомогло йому особливо у футзалу, де потрібна координація рухів, вміння втриматися на ногах під час боротьби із суперником, вчасно і швидко виконати фінт тощо.
Першим був футбол. У 10 класі вже грав за заводську команду «Фрунзенеь», Тоді і отримав свою першу нагороду за успішний виступ у чемпіонаті області. Із «Будівельником» гартувався у чемпіонаті України серед аматорів.
А потім розпочалася кар’єра на професіональному рівні. Пройшла вона в «СБТС», краснопільському «Яворі»», в якому забив свій перший м’яч, ЦСКА-2 і російській «Ності». Міг заграти в ній, але клуб виставив сумчанина на трансфер, бо команда не впоралася із поставленим завданням. За 5 сезонів відіграв 114 матчів і забив 9 м’ячів.
Сергій повертається додому. Свої здібності показав у «Колосі» (у 13 матчах 23 м’ячі) і «Сумигазі», які виступали у Вищій лізі ЧУ. Був лідером і постійно забивав.
Приміром, з харківським «Локо-Універом» (9:3) відзначився «покером», «хет-триком» – з чернігівською «Енергією» (6:4), «дуплетами» вистрілив у зустрічах з іллічівським «Морем» (6:1), львівським «ТВД» (3:3) і т.д. А який м’яч надіслав у ворота запорізького «ДСС» (5:3!, Воротар Олег ХАВРЕНКО від своїх воріт зробив передачу на Сергія, який у боротьбі із захисником і воротарем перехопив м’яч і переправив його за адресою. Два сезони поспіль сумчанин входив до ТОП-5 кращих бомбардирів чемпіонаті (25 і 20 м’ячів). У грі вирізнявся своєрідним прийомом обведенням м’яча, на чому щоразу «ловив» суперників.
На забивного гравця відразу звернув увагу тренер «Інтеркасу» Станіслав ГОНЧАРЕНКО. У складі киян став чемпіоном і володарем Кубка України. Золоті медалі згодом отримав у львівській «Енергії» і донецькому «Шахтарі».
І якби Сергій мав силу волі і був більш вимогливим до себе, то міг з успіхом виступати за збірну України (в активі один матч є). Свого часу був кандидатом до неї. За плечима ще виступи за харківський «Моноліт», польські команди, шосткинський «Імпульс», СумДУ і роменський «Рятувальник».
Загалом за майже два десятки футзальних сезонів провів 446 матчів, в яких відзначився 225 влучними ударами. З них за наші команди – 191 і 128- відповідно.
Зійшовши з професіонально арени, він ще 10 років демонстрував свою майстерність в аматорських командах області – охтирській «Укрнафті», сумському «Спартаку-Сумбуду» і северинівському «Колосі», з якими неодноразово ставав призером обласних змагань.
З інтерв’ю із Сергієм ТКАЧЕНКОМ.
-Причини невдалого виступу «Колоса»?
– Бачу їх в собі. Всі хочуть від мене відразу результату. Від цього заграюся на майданчику, а це негативно позначається на командній грі. Та головне – кожен гравець повинен підвищувати свою майстерність, а не грати на «старому багажі». (8 сезонів сумчани виступали у Вищій лізі ЧУ, посідаючи місця внизу турнірної таблиці. – Г.Р.).
-Чи тягне тебе у футбол?
– Так. Він подобається мені більше, ніж міні.
–Чи повернешся у футбол?
– Поживемо – побачимо. (10 років грав за аматорські команди з футболу і команди ветеранів з футзалу – Г.Р.).
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Чемпіонат України 1994/1995. Друга ліга. «ЯВІР» (Краснопілля) – «ДЕСНА» (Чернігів) – 3:0. 13 серпня 1994 р. Стадіон «Колос». 2 000 глядачів. .
«ЯВІР»: Симакович, Єрмак, Дем’янець, Шкурат, Федоченко (Лютенко, 74), Фомин, Дієв (Пронін, 51), Листопадов, Самолюк, Грищенко (ТКАЧЕНКО, 82), Пестряков. Тренер: В.Богач – старший.
«ДЕСНА»: Тюленев, Пахар, Надточій, Денисюк, Сартанія, Собех, Команда (Кривенок, 80), Іващенко, Кавтеладзе, Гогохія, Пилипенко. Тренер: В.Дубино.
Голи: Грищенко ( 1)1, Листопадов ( 77), ТКАЧЕНКО (88).
Попередження: Єрмак (84).
Знай наших!
Після аматорів – знову у професіонали
Уродженець Сумщини 35-річний Сергій РИБАЛКА продовжив свою кар’єру на професіональному рівні. У складі ФК «Лісне» з Київщини він дебютував у групі «А» Другої ліги чемпіонату України.
ДОСВІДЧЕНОГО гравця, за плечима якого виступи, зокрема за «Динамо» та збірну України, обрали капітаном команди.
У двох стартових матчах дебютант продемонстрував добротну групу, взявши 4 очки. Вдома він обіграв київський «Атлет» – 3:0, а зустріч у Житомирі із «Поліссям-2» завершив внічию – 2:2. Сергій відзначився одним влучним ударом.Це був його 56 м’яч і 360 матч на професіональному рівні.
Після двох турів у ФК «Лісне», «Полісся-2» і ФК «Куликів-Білки» по 4 очки. Вони на чолі турнірної таблиці.
Антон знову просиджує на лаві
Невдало розпочала чемпіонат Польщі серед команд Екстракласу гданська «Лехія», в якій виступають аж 5-о українських футболістів, в т.ч. і уродженець Конотопа Антон ЦАРЕНКО. Другий сезон гравець київського «Динамо» перебуває в оренді у польському клубі.
«ЛЕХІЯ» провела 3-и матчі, в яких взяла одне очко. Його здобула у Кракові, зігравши -2:2 з місцевою» «Краковією». Двічі гості виходили вперед, однак зберегти вікторію не змогли. Антон був у запасі. У зустрічі у Забже з «Гурніком» «лехійці» поступилися – 1:2. ЦАРЕНКО вступив у гру після перерви. Також на лаві запасних просидів наш земляк і в домашній зустрічі з познанським «ЛЕХом». Ведучи в рахунку 2:0, господарі умудрилися програти – 3:4.
Після 3-х турів «Лехія» на 15 місці серед 18 команд-учасниць
Сторінки історії
«Матч смерті» чи міф?
Так званий «матч смерті» міфологізувала і назвала радянська ідеологія. Та гра 9 серпня 1942 року була одна з 10-х , яку провели радянські футболісти з командами угорського гарнізону, німецької залізниці та ін.. Успіх був на боці наших гравців: 10 матчів – 10 перемог із загальним рахунком 56:11.
БАГАТО фактів перекручені, а деякі взагалі не відповідають дійсності. Грало не «Динамо», а «Старт (у складі якого було 9 динамівців), не з «Люфтваффе» (військово-повітряні сили), а з командою «Флакельф». У київській команді виступали професіонали, яким протистояли звичайні любителі футболу. Стратили чотирьох футболістів, яким на стадіоні «Динамо» встановлено пам’ятник. Однак вони не мали ніякого відношення до «матчу смерті». Їх арештували 18 серпня, а грав відбулася 9 серпня. Деякі динамівці мали пряме відношення до НКВС. Донос зробив Георгій ШЕВЦОВ і Георгій ВЯЧКІС, який співпрацював з гестапо. Лев ГУНДАРЄВ і Микола ГОЛЕМБІЄВСЬКИЙ «трудилися» у міській поліції. Після завершення війни їх та інших трибунал засудив, як помічників німців до 10 і 15 років, а один утік і проживав у Канаді. Співробітника НКВС Миколу КОРОТКИХ виказала гестапо його рідна сестра.
Питання: яким чином так багато футболістів було в окупованому Києві? Деякі гравці працювали в міській поліції. Перед початком матчу кияни зігували, але добре, що викрикнули «Фізкульт-привіт!». Раніше писали, що радянські футболісти вирішили грати у червоній формі, яку буцімто дістав Микола ТРУСЕВИЧ. А де? – знав тільки він. Але червону форму, бо не було іншої, та інвентар виділила міська управа.
… Після матчу, який пройшов у дружній атмосфері, київські гравці по-дружньому сиділи і спілкувалися з футболістами «Флакельфа», хіба що не обнімалися і не цілувалися. Учасники тих матчів згадували , що після зустрічі футболісти «Старту» ще посиділи у роздягальні, випили по чарці і розійшлися по домівкам. Не встановлено жодного зв’язку між грою 9 серпня та розстрілом трьох гравців у Сирецькому таборі.
Тривалий час прокуратура Гамбурга вивчала справу за фактом ймовірного вбивства футболістів у «матчі смерті», яке тривало понад 30 років. Місцевий прокурор Йоген КУЛЬМАНН оприлюднив висновок: «…версія про те, що причиною розстрілу чотирьох гравців була перемога у матчі проти німецьких окупанті 9 серпня 1942 року є черговою вигадкою».
Ось таким був міф про той матч, який проходив під егідою «Динамо».
Напередодні відкриття пам’ятника в Києві старший оперуповноважений КДБ майор УДІН у листі до свого шефа Віталія ФЕДОРЧУКА акцентував увагу на далеко не геройському боці справи, зіперті на непевні факти.
«Цілком очевидно, – писав він. – що футболісти залишилися проживати на окупованій території, не намагаючись відійти з частинами Червоної армії, у лавах якої їхня присутність була дуже необхідна у важкий для Батьківщини час. Згодом вони підтримали ініціативу зрадників Батьківщини з представниками міської управи, які за підтримки окупаційної влади створили із залишених у Києві спортсменів клуб майстрів спорту, а з футболістів команду міста, до якої увійшли гравці команди-майстрів «Динамо» і «Локомотива». Всі учасники збірної були працевлаштовані».
До речі, в період окупації на території України зіграно понад 150 поєдинків з німецькими, угорськими, італійськими та іншими командами. Відомі результати 115 зустрічей, з яких 63 виграли українці, 36 – окупанти і 16 суперники завершили внічию.