“ФутТайм” від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ». Випуск 208.
У випуску:
— Згадаймо ветеранів сумської команди майстрів.
— Микола РОДЧЕНКО: Суддівство- частина мого життя.
Пам’ять
Володимир ВАЩЕНКО: Форвард із серцем бомбардира
Вихованець юнацької групи підготовки при сумській команді майстрів «Спартак» дебютував 60 років тому. Із 15 сезонів. Зіграних на професіональному рівні, майже половину він провів у рідному місті, виступаючи у у класі «А» і «Б» та Другій лізі чемпіонату СРСР. 18 серпня минає 78 років від Дня народження одного з найкращих форварди рів-бомбардирів в історії сумського футболу.
ДЕБЮТУВАВ у «Спартаку» у 18 років. За 8 сезонів провів майже 150 матчів, в яких забив 40 м’ячів. Входить до ТОП- 5 кращих бомбардирів нашої команди, був переможцем і срібним призером Другої ліги чемпіонату СРСР, володарем бронзової відзнаки чемпіонату УРСР.
Найвдалішим у кар’єрі сумчанина був 1968 рік. Він став кращим бомбардиром «Спартака» (15 м’ячів), посівши 3-є місце серед uравців усіх команд класу «Б». Тоді тріо наших нападників забили 29 м’ячів із 48 командних. Перші 10 турів ВАЩЕНКО не грав. А ось як він відзначився у деяких матчах.
«СПАРТАК» – «АВАНГАРД» (Ровно) -2:0. Незадовго на перерву сумчани забили другий м’яч. Це В. ВАЩЕНКО використав подачу з кутового і злету спрямував його у ворота гостей.
«СПАРТАК» – «ІНДУСТРІЯ» (Єнакієво) – 3:0. Після перерви В. ВАЩЕНКО вийшов сам на сам з воротарем, але був знесений у штрафному майданчику. Він і реалізував пенальті, забивши третій м’яч.
«СПАРТАК» – «ТОРПЕДО» (Бердянськ) – 2:0. У середині другого тайму В. ВАЩЕНКО у боротьбі із захисниками і воротарем вийшов переможцем і закріпив перевагу «спартаківців».
«СПАРТАК» – «ШАХТАР» (Горлівкаґ0 – 4:0. Автором другого м’яча став В. ВАЩЕНКО, який вправно скористався передачею Геннадія ЄРОФЄЄВА.
Склад «Спартака»: Астафьєв (Чистов), Сіренко, Морозов, Фоменко (Стеценко), Воронько, Дерипаскін, Богач, Солодов, Помазан (Вдовитченко), Єрофєєв (Носов), ВАЩЕНКО.
Цього сезону «Спартак» ще здивував спеціалістів і вболівальників своїм успішним виступом у розіграші Кубка СРСР. Він – єдиний з усіх команд класу «Б», хто дійшов до 1/16 фінал, де йому протистояв вищоліговий алма-атинський «Кайрат». Сумчани поступилися (1:3), але отримали схвальні пресу за свою гру, а Володимир був одним з найкращих на полі. Ось що писала, зокрема місцева преса про його гру у цій зустрічі. «…У грі своїми діями вирізнявся ВАЩЕНКО. …Він обводить на лівому краю кількох захисників і робить передачу вздовж воріт. Однак партнери не використовують її. У середині першого тайму йде передача у штрафний майданчик ВАЩЕНКУ, але захисник перепиняє політ м’яча рукою. Пенальті. Рівновагу відновлено -1:1. М’яч просто був змушений побувати у воротах гостей після ударів ВАЩЕНКА і КИСЛЯКОВА. Їм не вистачило спортивного щастя».
У коментарі до підсумків сезону головний тренер Олександр СЕРБІН зазначив: у нападі показали справді самовіддану гру тільки Володимир ВАЩЕНКО і Володимир БОГАЧ.
Того року «спартаківці» стали срібними призерами своєї групи і посіли 6 місце у фінальній частині, де розігрувалися путівки до другої групи класу «А». А за рік вони впевнено виграли свою зону, стали бронзовими призерами і завоювали путівку. Однак дебют на вищому рівні виявився невдалим і «Спартак» повернувся до класу «Б», який було реорганізовано у Другу лігу. В ній Володимир пограв ще 2 роки, із 7 м’ячами став кращим бомбардиром команди у 1971 році. У її складі переміг на традиційному турнірі «Кримський пролісок», взяв участь у кількох міжнародних товариських зустрічах з командами Болгарії і молодіжною збірною В’єтнаму. Це був останній рік виступу гравця у сумській команді.
-Ми тоді тренувалися разом у групі підготовки і нас залучали на товариські матчі команди майстрів у містах і селах області,- згадує ветеран сумського футболу Юрій ПАНЧЕНКО. – У старших ми вчилися і брали приклад з ВАЩЕНКА, ФОМЕНКА, ДЕРИПАСКІНА, СОЛОДОВА та інших гравців. Мені імпонувала гра Володимира. Він був класним нападником. Сміливо атакував ворота суперників, ліз, як кажуть, на захисників, вправно грав головою і забивав вирішальні м’ячі, На високому рівні провів він і незабутню кубкову зустріч з «Кайратом».
Ще 180 зустрічей він зіграв і 72 м’ячі забив, виступаючи за криворізький «Кривбас», «Зірку» з Тирасполя і тольятинське «Торпедо». В останній команді виступав 5 років. Показав 3-й результат в історії команди – 66 м’ячів. В одному сезоні встановив рекорд, надіславши у ворота суперників 24 голи у 38 зустрічах. З тих пір пройшло вже 50 років, а рекорд результативності сумчанина перевершити нікому так і не вдалося. Володимир став автором 200-го м’яча команди в чемпіонатах СРСР. Двічі відзначався «хет-триками» і 9 «дуплетами», як, приміром, у матчі 1975 року з волгоградським «Ротором» (3:2). «Гості першими відкрили рахунок. Торпедівці швидко встановили рівновагу. Це зробив ВАЩЕНКО з пенальті. У другому таймі «автозаводці» виходять вперед., але волгоградці зрівнюють рахунок. Нічия «торпедівців» не влаштовувала і вони знову організували тривалу облогу воріт «Ротора». В одному з епізодів ВАЩЕНКО, скориставшись помилкою воротаря, забив переможний гол – 3:2. Той сезон був найуспішнішим в історії команди. Вона посіла 3-х місце в зоні і була 5-ю у півфінальному турнірі.
На жаль, футбольна історія не зафіксувала матчі і м’ячі Володимира ВАЩЕНКА за 5 років, проведених у різних командах. А це щонайменше 120 ігор і добрих два десятки голів. Наразі у нього 288 матчів і 114 м’ячів. Тож рахуйте – скільки він зіграв і скільки забив?
.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Кубок СРСР 1967-1968 рр. «СПАРТАК» (Суми) – «КАЙРАТ» (Алма-Ата) -1:3. 28 червня 1968 р. 1/16 фіналу Кубка СРСР. Суми. Стадіон “Спартак”. 11 700 глядачів.
Склад “СПАРТАКА”: Микола Астафьєв, Володимир Сіренко, Анатолій Морозов, Михайло Фоменко, Микола Воронько, Іван Дугінов, Віктор Солодов, Володимир Богач, Володимир ВАЩЕНКО, Віктор Кисляков, Віктор Козирев. Головний тренер – Олександр Сербін.
Голи: 0:1 – Валентин Дишленко (12), 1:1 – Віктор Кисляков (22, пен), 1:2 – Олег Долматов (43), 1:3 – Володимир Кисляков (80).
Леонід НІКОЛЕНКО: Матч з «Металістом» – на все життя.
50 років тому він дебютував у сумській команді майстрів «Фрунзенець», яка виступала у Другій лізі чемпіонату СРСР. За сімейними обставинами довелося рано завершувати кар’єру на професіональному рівні. Однак з футболом не «зав’язав», а продовжив успішно грати ще тривалий час в аматорських командах обласного центру. 18 серпня Леоніду НІКОЛЕНКУ – 73 роки.
ФОТО з АРХІВУ.
1998 р. Леонід НІКОЛЕНКО ( у нижньому ряду – посередині) у складі команди ветеранів Сум на турнірі у Ворожбі з нагоди 40-річчя Бориса ШУРШИНА – уродженця цього міста.
СЕЛО Курилівка, де він народився, за 11 кілометрів від Куп’янська – районного цент ру Харківської області. Але ця відстань не злякала юнака, коли його старший друг запросив займатися футболом у місцевій спорт школі.
-Було це взимку,- згадував про початок свого шляху у великий футбол Леонід.- Свою майстерність довелося демонструвати, граючи у валянцях. Мабуть, тренеру сподобалося, як я ефектно обіграв двох старших за мене гравців, і він «визнав» у мене майбутнього футболіста.
З 9-го класу юнак уже грав за місцевий «Локомотив», який здобув «срібло» першості Харківської області. Коли став студентом, виступав за команду інженерно-будівельного інституту. Під час армії про футбол довелося забути, бо служив в охороні Міністерства оборони.
Повернувшись додому продовжив грати за місцеву команду «Металург» на першість УРСР серед КФК.Тоді стався випадок, який змінив футбольну долю юнака. По завершенні сезону за їхню команду у фінальному матчі розіграшу Кубка пам’яті Миколи Уграїдського виступав гравець «Фрунзенця» Юрій МІТЬКІН, який і запропонував Леоніду спробувати себе у команді майстрів.. З 1975 року він став його гравцем. Перевірку боєм пройшов у у контрольному матчі із «Кривбасом» – чемпіоном України. Хоча і поступилися (0:3), Леонід відчув у собі впевненість і вся боязнь відпала.
Перший мат зіграв аж у 5-у турі. В знак протесту, що його не випустили у стартовому матчі, поїхав додому. Повернути в команду допоміг випадок. Один з провідних гравців отримав серйозну травму і тренерам довелося звертатися до послуг втікача. З цього моменту Леонід практично «забронював» за собою місце до завершення кар’єри. Правда одного разу його відрахували з команди за порушення спортивного режиму, але відразу просили повернутися, бо були проблеми зі складом. Бойове хрещення пройшов у матчі з «Кристалом» (0:0). З усіх зіграних матчів найпам’ятнішими були ігри на Кубок УРСР, за який змагалися команди Першої і Другої ліг. У чвертьфіналі сумчанам протистояв «Металіст».
-З дитинства мріяв грати у цій команді,- згадував Леонід. – Але доля розпорядилася по-іншому. Довелося виступати проти земляків.
Після перемог сумчан з рахунком 4:1 обласна газета порівняла гравців «Фрунзенця» з київськими динамівцями, назвавши їх «перевдягненими киянами». До двох голів був причетним і Леонід, зробивши результативні передачі. У повторному матчі гості взяли реванш (1:0), але цього виявилося замало. У півфіналі «фрунзенцям» протистола «Таврія» – один з лідерів Першої ліги. Сумчани швидко повели у рахунку після удару Віктора ПОЛЄВЩИКОВА, але досвід суперника взяв гору – 5:1. Вдома сумчани задовольнилися нічиєю (1:1). Це було і залишається найвищим досягнення в історії нашої команди.
В активі Леоніда кілька міжнародних матчів з командами міст- побратимів Болгарії. Тоді для наших футболістів було в диковинку, коли вони їхали разом з гравцями «Ботєва» в одному автобусі і вони пили слабоалкогольні напої, курили і грали в карти.
У 1979 році за сімейними обставинами Леоніду довелося завершує свої виступи на професіональному рівні. Кар’єру продовжував в аматорських командах «Електрон», «Фрунзенець», «Ливаринк» і «Хімік», у складі яких ставав чемпіоном і володарем Кубка області, а з командою «Вікторія» виграв кілька турнірів.
Вітання
Микола РОДЧЕНКО: 3 000 матчів арбітра
Одному з найстарших арбітрів з футболу в області Миколі Павловичу РОДЧЕНКУ з Глухова 18 серпня виповнюється 78 років. З них більше 40-а він присвятив суддівству. Був причетним до майже 3 000 матчів різних рівнів.
-ФУТБОЛОМ захопився ще в шкільні роки у с. Лужки, де народився, ганяючи м’яча з друзями на вулиці,- згадує Микола Павлович. – Футболістом не став, до не мав до цього особливого хисту, як інші. Але все життя був у футболі в якості арбітра. Чого досяг – вдячний відомому на той час у Глухові Сергію ЛЄНЦУ, який залучив до цієї справи. Спробував – сподобалося. Це захоплення стало невід’ємною частиною мого життя.
В якості арбітра обслуговував матчі, починаючи від першостей міста і району і до офіційних вищого рівня, зокрема за участю команд майстрів на підготовчих зборах. Згадує ветеран, зокрема зустріч ветеранів київського «Динамо» з кролевецьким «Арматурником». Дуже хвилювався, але марно. «Нагородив» балакучого Йожефа САБО «гірчичником» за нецензурне висловлювання. Після матчу він вибачився і похвалив за якісне суддівство.
Вдалося Миколі Павловичу попрацювати на матчах у Польщі. Обслуговував товариський і два офіційних на першість Варшавського округу.
Був у кар’єрі арбітра і такий кумедний випадок, про який Микола Павлович згадує з посмішкою. В одному із сіл на матчі першості району одна вболівальниця завжди приходила … з вилам, аби полякати суддів, щоб вони працювали чесно. Після першого тайму господарі поступалися – 1:3. У Миколи Павловича майнула думка, мовляв, що буде, коли гості виграють. А судив він те, що буде на полі. Після перерви господарі забили 5 м’ячів і виграли. На душі у нього відлягло, а вболівальниця подякувала за об’єктивну роботу. Додому летів, мов на крилах, а вірніше їхав на велосипеді майже 50 кілометрів. Тоді зайвий раз переконався: бути арбітром – його справа.
Окрім суддівства, Микола Павлович ще і вправний майстер по дереву, а у вільний час грає в духовому оркестрі і обов’зково щодня – 5-кілометрова пробіжка. Від цього він отримує заряд бадьорості й оптимізму.