“ФутТайм” від Григорія М.Реви.
14-15 січня. «ФутТайм від Григорія М.РЕВИ». Випуск 227.
Вітання
Випуск присвячений ветерану конотопського футболу Віталію Петровичу АНДРЕЙКУ. 15 січня він відзначає поважний ювілей. Йому виповнюється 80 років!
— Грав проти МУНТЯНА і БИШОВЦЯ.
— Чому пішов із сумського «Спартака».
— Щасливий білет під № 342147 – 02
— Ким рахувався в армії футболіст.
— Які нагороди виграв із «Шахтарем».
— Про що мріє ювіляр.
Вітання
Віталій АНДРЕЙКО: Футбол подарував мені життя!
З ім’ям цієї легендарної особистості пов’язане відродження гри у місті залізничників у 70-х роках минулого століття і виходу місцевого «Шахтаря», в якому грав і був тренером, на лідируючі позиції в області. Були в його кар’єрі і виступи у команді майстрів сумського «Спартака» в класі «Б» чемпіонату СРСР. Улюбленій грі він присвятив більше 60 років.
Незабутні зустрічі дитинства
-Мені здається, що футболом я займався все своє життя, – зізнається Віталій Петрович.- Як почав ще зі школи, то й донині не можу з ним розлучитися.
Все розпочиналося у СШ №12, коли тренер Юрій ПАХОМОВ зібрав до купи здібних юнаків: Сашу ЛЕЛЕТУ, Колю КОЗІНА, братів Володю і Толю ДЕРКАЧІВ.. Згодом Володю взяли у команду майстрів сумського «Спартака», пограв він і у вищоліговому московському «Локомотиві». От була команда! Виграли міські і обласні змагання за програмою Спартакіади школярів. У зональному турнірі, що пройшов у Сумах обіграли ровесників Полтави (3:0). Житомира і Харкова (по 1:0) і вийшли до фінального етапу, що відбувся у Білій Церкві за участю 8 команд.
У групі, на жаль, виступили невдало. Нічиї з киянами (2:2) і Рівно (0:0) та поразка від кримчан (0:3) не дали нам можливості боротися за нагороди. Фінішували на 5 місці. Запам’яталася перша зустріч з киянами, за яку тоді грали майбутні «зірки» футболу Володя МУНТЯН і Толя БИШОВЕЬ. Гра була бойовою і нічия була почесною. Жаль тільки, що у наступних поєдинках зіграли нижче своїх можливостей.
ФОТО з АРХІВУ.
1962 р. Команда школи №12. На передньому плані – Володимир ДЕРКАЧ. Третій праворуч – Віталій АНДРЕЙКО.
Здрастуй і прощай, «Спартак» !
Згодом нас почали підключати до дорослих команд «Шахтар» і «Локомотив», які виступали в обласних змаганнях і між якими завжди йшли «заруби». На чергове наше дербі приїхав тренер сумського «Спартак» Олександр СЕРБІН. Я грав за «Шахтар» і мені вдалося тоді забити єдиний, переможний м’яч.
Після матчу Олександр Семенович підійшов і сказав, що мене , Володимира ДЕРКАЧА і Юрія ЗАХАРОВА хочуть бачити у «Спартаку». Хлопцям пощастило більше, а у мене не склалося. Наприкінці сезону залишив команду після одного випадку, який зачепив за живе. З Геннадієм ЄРОФЄЄВИМ поверталися з дня народження у розташування команди. А мешкали тлді у будинку поруч зі стадіоном «Спартак». Його вболівальники знають, як дитячий спецзаклад.
-Давай через вікно, а то нарвемся, -говорю Геннадію.- Не бійся, ходім, нічого не станеться.
На порозі стояв і курив тренер Дмитро ІВАНОВ. -Так ти під градусом та ще й з цигаркою.- мовив до Геннадія. – А ти, молодий, теж пив і курив?
За компанією погодився. Наступного дня відбулися збори команди. Геннадію оголосили сувору догану, а мене позбавили тримісячної зарплати. Це мене так дійняло до живого – я зібрав речі і поїхав додому. Був такий характер, згодом пошкодував про своє непродумане рішення. Володя ДЕРКАЧ переконував мене, мовляв. не гарячкуй, залишайся, все перемелиться. Не роби такого кроку, щоб потім не шкодував. Але не послухався.
Знову в рідному «Шахтарі»!
Дізнавшись, що Віталій повернувся додому тренер «Шахтаря» Тенгіз МІКАДЗЕ відразу запросив юнака у команду. Влаштували на завод, працював слюсарем- ремонтником 6-го розряду і грав у футбол.
-Тоді у нас дібрався хороший склад, який згодом «вистрілив». Але на черзі у мене була армія. Під час служби з футболом не розлучався. Начальник штабу був фанатом гри і не вірив, що я грав у команді майстрів. Він влаштував товариський матч між «молодими» і «дідами», аби переконатися в цьому. Я і земляк Толя ТИЩЕНКО з Кролевця грали за «молодих», які перемогли – 4:2 , я забив 2 м’ячі. Мене залишили в частині і зарахували в команду. Коли вигравали якісь змагання – отримував відпустку.
Щасливий білет
За час служби тричі побував удома.
-Під час останньої на вокзалі у Києві купив лотерейний білет – згадує Віталій Петрович. – Коли його перевіряв, не повірив своїм очам. Дивлюся: проти номера 342147 – 02 написано автомобіль «Волга» ГАЗ-21.
-Тітко Валю,- говорю знайомій працівниці каси,- я «Волгу» виграв. Вона теж була приємно здивована.
У частині довелося виставлятися. Офіцери просили продати білет за хороші гроші. Отримав «Волгу», коли демобілізувався. 25 років конотопчани знали, що машину я виграв і відверто заздрили моїй удачі.
В армії Віталію довелося пограти за команду «Хімік» одного військового об’єкту, який знаходився під землею, у чемпіонаті Калінінської області. Рахувався двірником парку, мав оклад 70 рублів плюс 10 за гру. Виходило 110-120 на місяць. Для солдата це були великі гроші.
Перше «золото», перший Кубок
Перший післядембельський матч Віталій зіграв з охтирським «Нафтовиком» і став його героєм, забивши 3 голи. Зустріч завершилася перемогою «шахтарів» з рахунком 5:2.
Виступ у чемпіонаті області команда починало важко, довго гра не йшла. Після першого кола посідали 7 місце, маючи 14 очок, тоді як «Спартак» з Кролевця – лідер обласної першості – мав 23.
ФОТО з АРХІВУ.
1968 р. Епізод матчу чемпіонату області між конотопськими командами «Шахтар» – «Локомотив». Зліва – Віталій АНДРЕЙКО.
А зі старту другого кола «шахтарів» було не впізнати Гра зовсім змінилася, команда колекціонувала перемоги. Втратили лише 2 очки, поступившись на своєму полі «Автомобілісту» із Сум (0:2). Особливо потужно зіграли на фініші, розгромивши в гостях торпедівців Сум (4:0), шосткинський «Хімік» (9:1) і сумський «Будівельник» (5:0). У цих зустрічах Віталій забив майже половину м’ячів. «Шахтар» став чемпіоном області. Це було перше «золото» нашого ювіляра.
Становище призерів (команди зіграли по 26 матчів)
| В | Н | П | М | О | |
| 1. «Шахтар» | 20 | 2 | 4 | 71 – 20 | 42 |
| 2. «Спартак» | 18 | 6 | 2 | 61 – 22 | 42 |
| 3. «Автомобіліст» | 15 | 6 | 5 | 65 – 29 | 36 |
Того року команда завоювала Кубок обкому комсомолу, обігравши у фінальному матчі охтирський «Нафтовик» (3:0).
ФОТО з АРХІВУ.
1968 р. Віталій АНДРЕЙКО (у нижньому ряду – другий ліворуч) у складі «Шахтаря» – володаря Кубка обкому ЛКСМУ.
Успішним для «Шахтаря» був і наступний сезон. Все вирішувалося у заключному турі у сумському «дербі». «Харчовик», обігравши СВАКУ, став чемпіоном, обійшовши конотопчан на одне очко.
Становище призерів ( команди зіграли по 16 матчів)
| В | Н | П | М | О | |
| 1. «Харчовик» | 10 | 3 | 3 | 23 – 10 | 23 |
| 2. «Шахтар» | 10 | 2 | 4 | 28 – 24 | 22 |
| 3. «СВАКУ» | 9 | 2 | 5 | 28 – 12 | 20 |
Срібні нагороди «шахтарі» поклали у Кубок області, володарем якого Віталій теж став уперше. У вирішальній зустрічі вони здолали роменську «Гвардію» (3:1). До речі, тоді у команди були хороші дублери. Не втративши у 7 матчах жодного очка, вони виграли обласну юнацьку першість.
Стабільною грою і добротними и діями вирізнявся практично в кожному матчі Віталій АНДРЕЙКО. Скільки забив м’ячів – cказати наразі важко, бо статистики, як такої, ніхто тоді не вів, а місцева преса «забувала» повідомляти про авторів голів.
-Забивав багато, -говорить Віталій Петрович. – Вдячний за це партнерам, з якими грав, – Миколі КОЗІНУ, Борису ТКАЧЕНКУ, Олександру ЛЕЛЕТІ, Віктору ЄРМАКОВУ та іншим.
І подарунок від вихованців
З приємністю згадує ветеран товариські зустрічі з луганською «Зорею», ветеранами київського «Динамо» «Мездрею» з Болгарії, клубною командою московського «Торпедо». за яку грав тоді після звільнення з тюрми «зірковий» Едуард СТРЕЛЬЦОВ та інші. Кожна зустріч була святом для нас і вболівальників, стадіони були переповнені. Жаль, що останніми роками про організацію таких зустрічей доводиться лише згадувати.
По завершенні кар’єри Віталій Петрович тренував дорослі команди, зокрема з «Рефрижератором» став чемпіоном міста і срібним призером обласної першості. Та знайшов cебе, коли став працювати в ДЮСШ. Підготовлена ним команда виграла срібні нагороди Всеукраїнського турніру на приз клубу «Шкіряний м’яч», поступившись у фіналі мінімально «Чайці» з Вишгорода, якого тоді виграла всесоюзний турнір. Тренер гордиться своїми вихованцями, які успішно грали в різних командах, а Олег СИЗОН і Андрій АТОНЕНКО заявили себе на юнацькому і професіональному рівнях.
Про що мріє ветеран конотопського футболу у свої 80? Звичайно про Перемогу і Мир, а також про відродження слави рідного «Шахтаря» і шкодує, що швидко летить час і багато його друзів , з якими виходив на футбольне поле, вже немає з ним.
Віталій Петрович зізнався, що його вихованці готують своєму тренеру подарунок. Який саме – ювіляр дізнається 15 січня в День його народження.
Спогади про Віталія АНДРЕЙКА.
Микола ТЕЛІПКО-ветеран конотопського футболу : – Віталій Петрович був вправним гравцем, улюбленцем вболівальників, які, як сказав один із них, «ходили на Андрейка», бо грав красиво і технічно, забивав чимало вирішальних голів. Його родзинкою були кутові удари, після яких воротарі і захисники часто розводили лише руками. Потужно провів Віталій товариську гру з луганською «Зорею» – чемпіоном СРСР , отримавши схвальні відгуки суперників.
Був хорошим тренером. У його «Рефрижераторі» кілька років довелося пограти і мені. Хороший, бойовий колектив створив Віталій Петрович, який зробив виклик лідерам обласного футболу.
Микола КОРЖ- екс-воротар і екс-тренер «Факела» (Дружба): – Два роки захищав ворота «Рефрижератора», який тренував Віталій АНДРЕЙКО. Працювати з ним було легко і цікаво, бо він був професіоналом своєї справи. Тоді мені, гравцю сільської команди, не вистачало вміння і майстерності не вистачало. Віталій Петрович швидко мене «підтягнув». Самовіддача в роботі, почуття відповідальності, вміння бачити конкретну мету і йти до неї – цим вирізнявся наш тренер. .
Приємно згадувати ті роки, партнерів, з якими грав. Коли служив в армії, «Рефрижератор» став срібним призером обласної першості. Про це мені написали друзі. Я був радий успіху команди, в якій розпочалася моя кар’єра.
Я вдячний долі, що познайомила мене з Віталієм Петровичем, який сприяв моєму становленню як гравця, а потім вже і як тренера рідного дружківського «Факела».
Анатолій ПОЛЯЧЕНКО – вихованець Конотопської ДЮСШ, спортивний журналіст:
-Хороші спогади залишилися у мене і мого двоюрідного брата Віктора про Віталія АНДРЕЙКА. Хоча ми займалися у різних вікових групах (брат – у нього, а я – у Віктора ВАРЕНИЦІ), але часто з цікавістю спостерігали за тренуваннями, які проводив Валерій Петрович.
Запам’яталося його батьківське ставлення до вихованців, вміння дохідливо донести свої тренерські задуми і вимоги. Хоча він був і вимогливим, але не пам’ятаю, щоб на когось підвищував голос, картав за помилки. Не випадково, команди, які він тренував, задавали тон в обласних змаганнях, гідно виступали на всеукраїнському рівні.
Кілька разів бачив Віталія Петровича у грі за команду ветеранів міста. Він, як завжди, був на висоті, залишаючись з м’ячем на «Ти».