ФутТайм від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ. Випуск 97.
Серпень щедрий місяць на дні народження ветеранів сумського футболу і тих, хто виступав у складах наших команд у чемпіонатах СРСР і України, Їм і присвячується цей випуск.
Пам’ять
Микола АСТАФЬЄВ: ТОПовий воротар класу «Б»
Він входить до ТОП – 10 кращих воротарів класу «Б» Української зони чемпіонату СРСР. За сумський «Авангард»/»Спартак» виступав впродовж 1962 – 1968 років. У складі «спартаківців» став срібним призером змагань. 5 серпня минає 84 роки від Дня народження сумського Лева ЯШИНА.
ФОТО з АРХІВУ. «Фрунзенець» -1981. Микола АСТАФЬЄВ ( у верхньому ряду крайній праворуч) – тренер команди.
ДО КОМАНДИ майстрів прийшов із сумського «Торпедо», на той час – одного з лідерів обласних змагань. За 7 років виступів провів 221 матч із 281, зіграних командою. Найбільш вдалим був сезон медального 1968 року. У 37 матчах пропустив у власні ворота усього 15 м’ячів і 24 – відіграв на «0». А всього «сухим» залишався у 80 зустрічах. За цим показником посідає 5 місце у ТОП – 10 кращих воротарів класу «Б».
Грав надійно і впевнено, бо захисну лінію очолював молодий, але вправний Михайло ФОМЕНКО. Обоє були учасником історичного матчу розіграшу Кубка СРСР із алма – атинським «Кайратом» (1:3). Про одне шкодував згодом Микола Васильович, що того сезону команда після 2 місця в зоні не змогла добре виступити у фінальній пульці, де розігрувалися нагороди у путівка до класу «А». Це сумчанам вдалося зробити за рік, але вже без свого воротаря, який завершив виступи.
Надалі продовжував працювати тренером і грати на аматорському рівні у заводських командах. У майже 50 (!) захищав ворота «Центролиту», який виступав у чемпіонаті області.
У 2012 році перестало битися серце зіркового воротаря. Незважаючи на всі життєві негаразди, до останнього Микола Васильович залишався оптимістом.
Микола АСТАФЬЄВ входить до Символічної збірної класу «Б» і Списку гвардійців за 60-річну історію сумської команди майстрів.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Кубок СРСР 1966 р. 1/2048 фіналу (УРСР. Зона 2. 1/8 фіналу). «СПАРТАК» (Суми) – «ТОРПЕДО» )Харків) -1:0. 7 червня. Стадіон «Спартак». 6 000 глядачів.
«СПАРТАК» (футболки сині, труси білі): Астафьєв, Сіренко, Сорокопуд, Воронько – к., Мельник, Солодов, Рябков, Кандауров, Івашоа (Багіян, 50), М. Медведєв, Деркач. Головний тренер – Дмитро Іванов.
«ТОРПЕДО» (футболки білі, труси білі): Переверзєв, В.Котов,М.Котов, Коковкін, Гулаков, Ноцун, С. Медведєв, Шахов, Пузік, Шпак, Трубчанінов –к. Головний тренер – Олександр Бутенко.
Гол: Деркач (60)
Олег ПЕСТРЯКОВ: З «Явора» – у футбольний світ
Його кар’єра на професіональному рівні тривала 15 років . 340 разів виходив на поле і забив 55 м’ячів. 5 серпня Олегу Ігоревичу виповнилося 49 років.
СХОДЖЕННЯ у великий футбол він розпочинав у краснопільському «Яворі», з яким виграв друголіговий чемпіонат України. За 3 сезони провів 76 матчів, в яких відзначився 19 влучними ударами по воротах суперників. Молодий гравець приглянувся Михайлу ФОМЕНКУ, який очолював київський «ЦСКА-Борифен» і разом з Володимиром БОГАЧЕМ – молодшим він запросив їх у команду. Там грали вихованець роменського футболу Владислав ПРУДІУС і Едуард ЦИХМЕЙСТРУК, який виступав у роменському «Електроні». Але так склалися обставини, що довелося команду і залишати. Олег г подався до «Ростсільиашу», де провів 3 сезони і майже сотню матчів
.А надалі доля не балувала гравця. Міг зачепитися надовго у «Шахтарі». З ним виграв звання чемпіона і володаря кубка України, був бронзовим призером, однак закріпитися не зміг. Почалися мандрівки у пошуках своєї команди. Але після «Шахтаря» так і не зміг заграти на повну силу, хоча роки дозволяли ще грати й грати. Проте довго у запорізькому «Металурзі», київському «Арсенал» і «Таврії» не затримувався . У сімферопольській команді Олег і завершив свою професіональну кар’єру.
У доробку гравця 7 матчів, в яких забив по 2 м’ячі. Дуплети йому вдалия у «Яворі» і «Ростсільмаші». А в 5- х зустрічах його м’ячі приносили успіх команді на останніх хвилинах поєдинків.
По завершенні кар’єру Олег Ігоревич присвятив вихованню молодих футболістів, працюючи в Академії футболу «Шахтаря».
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України 1992/93. Друга ліга «ЯВІР» (Краснопілля) – «ВС-ОРІЯНА» (Київ) – 3:0. Стадіон «Колос». 5 000 глядачів.
«ЯВІР»: Симакович (Глупаченко (81), А, Єрмак, Рец, Танасюк, Садовий (Лазарко, 46, , Завалій, 70), Пронін, Дієв, Любимов, Дем»янець, В.Богач – молодший (Самолюк, 52), Пестряков (Лютенко, 81). Тренер , В.Богач- старший.
«ВС-Оріяна»: Рогожкін, Золотухін, Мусолітін, Пурцакін, Шумило (Булка, 76), Кароянов, Балацький, Терещенко, Новохацький, Листопадов (Сіденко, 46), Любарський. Тренер: А.Дем»яненко.
Голи: Любимов (10), Пестряков (70, 79). Попередження: Терещенко (21). Вилучення: Мусолітін (65).
.
Віктор ІВАНЕНКО: У трьох номінаціях серед кращих
Вихованцю сумського футболу знадобилося 5 сезонів, аби заявити про себе у великому футболі і. Такою командою для 25-річного гравця став вищоліговий харківський «Металіст», в якому сповна розкрилися голедорські здібності цього захисника. Забити 30 м’ячів у 169 матчах – це говорить, що Віктор мав «чуйку»? вчасно опинявся у потрібному місці. 5 серпня у ветерана футболу 53-й День народження. Найщиріші йому вітання!
ФОТО з АІРХІВУ. 2003 р. Віктор ІВАНЕНКО: – Я гравець сумського «Спартака».
ДО «Металіста» Віктор пограв у командах різних рівнів і мав на рахунку добру сотню матчів і з десяток м’ячів. У «Металіст» його забрав Михайло ФОМЕНКО, з яким виграв «бронзу» першолігових перегонів і путівку до Вищої ліги. Він став його командою.
Особливо вдалим для гравця сезон 1999/2000. Тоді Віктор 10 разів змушував суперників розпочинати з центра поля. Ні до цього, ні після цього жодному із гравців його амплуа харків’ян не вдавалося досягти такого рубежу. У чому секрет такого гольового чуття? . Як говорив тоді Віктор: – У цій справі головне зустрітися з м’ячем. Треба відчувати куди він полетить, а далі вже дієш по ситуації, інстинктивно. Коли я був ще пацаном, то грав форвардом. Можливо, це і допомогло.
Більшість м’ячів забив з навісних передач після розіграшів кутових. 2 м’ячі Віктору за кар’єру вдалося надіслати у ворота «Динамо», один – «Шахтарю» , по 2 в одному матчі – тернопільській і вінницькій «Нивам». Хоча матчі з киянами програли (1:2 і 1:6), але вони за лишилися приємною згадкою.
Після «Металіста» було у гравця відрядження за кордон, довелося пограти у чемпіонаті В’єтнаму. Поїхав не від хорошого життя. У «Металісті» майже рік не виплачували заплату і клуби домовилися, що там компенсують борг нашої команди. Як зізнався Віктор після повернення додому, він провів там фантастичний час.
Завершував кар’єру на професіональному рівні у сумському «Спартаку». Останній матч зіграв 31 жовтня 2004 року. На жаль, сумчани поступилися у Харкові «Арсеналу» – 0:3. Чисто символічно: Віктору було 33 роки, то була 33-я його зустріч за «Спартак» і забив 3 м’ячі.
Сумчанин входить до списку 50 найкращих гравців «Металіста» за всю його історію, Символічної збірної «50 гвардійців сумської команди майстрів» і символічного клубу «100 +. Моя висота» майстра спорту СРСР Бориса ШУРШИНА.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України 1999/2000. «ДИНАМО» (Київ) – «МЕТАЛІСТ» (Харків) – 2:1. 16 липня.1999 р. Стадіон «Динамо». 5 000 глядачів
«ДИНАМО»: Шовковський, Гусін, Герасименко, Головко, Ващук, Дмитрулін. Каладзе (Кірюхін,83), Яшкін, Венглинський (Кардаш, 86), Серебренников (Коновалов, 74 ), Ребров. Тренер: Валерій Лобановський.
«МЕТАЛІСТ»: Горяїнов, Іваненко, Пец, Костюков, Плахотін, Тофан, Кучер, Кирлик, Рудняк (Шопін, 67), Гольдін (Рижих, 78), Школьников. Тренер: Михайло Фоменко.
Голи: Серебренников (9), Іваненко( 37- з пенальті), Ребров (60 – з пенальті). Попередження: Пец (23), Школьников (50), Гольдінт (60),.
У цьому матчі за «Металіст» грали троє вихованців сумського футболу – Іваненко, Рудняк і Костюков, а тренером був Михайло Фоменко.
Віктор БОНДАР: Я не жалію ні про що!
5 років гравцем і 2 тренером – такий футбольний стаж екс- воротаря сумської команди майстрів «Спартак»/»Фрунзенець» у чемпіонатах СРСР серед команд майстрів класу «Б» і Другої ліги Української зони. А ще – 40 років роботи викладачем і керівником фізвиховання у технікумі цукрової промисловості. У 50 років Віктор Данилович був ще у формі: став бронзовим призером і кращим воротарем чемпіонату України з футзалу серед ветеранів вікової категорії 45 років і старші. 6 серпня ветеран сумського футболу відзначив свій 74-й День народження.
ФОТО з АРХІВУ. 1977 р. «Спартак» перед матчем на стадіоні «Спартак».
– Спершу, Вікторе Даниловичу, найщиріші Вам вітання. Не бачилися вже кілька років. Ви не змінилися, хіба що додалося років. Мабуть, допоміг спорт і здоровий спосіб життя. А з чого почався для вас футбол?
– Дякую за привітання. Дякуючи Богові і сім’ї все добре, чого і всім бажаю. Мені приємно, що надали можливість згадати роки футбольної юності, з ким грав. Жаль тільки, що це вже ніколи не повториться, а багатьох, з ким виходив на поле, вже немає з нами.
Футбол для мене, як для багатьох хлопчаків того часу, розпочинався з матчів на пляжу. Мене, п’ятикласника, старші юнаки ставили у ворота. Матчі, як правило,і завершувалися пробиттям пенальті. Не буду хвалитися, але мені вдавалося їх чимало відбивати. Згодом дивувався, як це вдавалос робити. Це, напевне, від матінки – природи.
– А чи були тоді у вас кумири?
– Як не дивно були. Бігали ми тоді на матчі старших юнаків. Подобалася гра двох друзів: воротаря 19-ї школи Івана ПРИЙМЕНКА і 9-ї – Віктора ЄРЬОМЕНКА, у якого було прізвисько ПЕНТА. Згодом Віктор став зірковим гравцем і сумського «Авангарда», і запорізького «Металурга».
– Це правда, що вже у 7 класі Вас запрошували до дорослої команди?
– У ті часи досить популярними були змагання серед вуличних команд на першість міста. Саме тоді на мене звернув увагу тренер «Харчовика» Ліва МОЛГАМОВ і запропонував пограти за їхню команду. А після одного матчу Микола АСТАФЬЄВ – кумир вболівальників – сказав: – Запам’ятай: через 4 роки ти будеш гравцем команди майстрів. Так воно і сталося. Але тоді не вірилося, що мене, пацана, запросять виступати у чемпіонаті СРСР. Я був тоді від щастя на сьомому небі.
– А з навчанням проблем не було, адже тоді тренери за цим уважно слідкували?
– Рано я залишився без мами – царство їй небесне. Тож швидко довелося дорослішати і визначатися у житті. Вчився в техучилиці, у вечірній школі і паралельно здобував воротарську освіту у групі підготовки при команді майстрів у Сергія ОРЛОВА. І коли став працювати слюсарем- ремонтником у 23 цеху заводу імені Фрунзе, знаходив час і для футболу. А через рік, 26 вересня 1967 року, у моїй трудовій книжці з’явився запис: «Зарахований гравцем команди майстрів класу «Б» при облраді ДСТ «Спартак». Це був мій перший прихід у команду. Хоча перебував майже 3 роки, зіграв мало, з десяток матчів набереться. Виходив в основному на заміну. Пробитися в основу було важко. Спробуй скласти конкуренцію зірковому АСТАФЬЄВУ?. Настав час іти в армії. Став курсантом артучилища, грав за його команду у чемпіонаті області. Будь що прагнув поступити до Харківського педінститут на факультет фізвиховання. Бо Віктор СОЛОДОВ говорив: – Футбол –тимчасове захоплення, треба мати хорошу професію, тож треба обов’язково вчитися. Він був правий на 100 відсотків.
– Колись Ви розповідали про курйози при вступі до інституту. Можете їх пригадати?
– Уявляєш 17 чоловік було на місце. По фізиці отримав 4. Але говорю професору, що знаю її на 5. Він здивувався. – Я її на 5 не знаю, – сказав він. – Якщо відповіси на 3 запитання – ставлю 5. Я відповів. Всі були здивовані. Я , виявляється, був єдиним із абітурієнтів п’яти потоків, хто здав фізику на 5. Цікавий випадок стався, коли здавав екзамен з видів спорту. У висоту стрибав ножницями і взяв лише 120 см. Хтось підказав – спробуй перекатом. Не повіриш – 175 підкорив. В інших дисциплінах, окрім штовхання ядра, мав пристойні результати. З української мови пощастило – була та тема, на яку писали твір у школі.
Так сталося, що кілька тижнів довелося бомжувати і жити на вокзалі. Ні грошей не було, ні житла. Але виручив футбол. В одному матчі відстояв за команду інституту і вже надвечір мав місце у гуртожитку. Грав за команду інституту, отримав запрошення від «Металіста», в якому провів три матчі за дублерів. Полюбляв грати за аматорські команди у чемпіонаті міста і області, які мене «годували».
– Після повернення до Сум Вас знову запросили в команду майстрів. Не було лячно? Адже одна справа грати в аматорах, а інша – у майстрах?
– Тоді я вже працював вчителем фізкультури у 5 школі і продовжував грати за аматорську команду «Фрунзенець».
. У 1977 році стали срібними призерами чемпіонату УРСР на приз «Робітничої газети», а мене визнали кращим воротарем змагань. Отримав запрошення від тренерів команди майстрів. -Куди тобі рипатися у команду майстрів,- говорили мені. -Грай собі спокійно у заводській команді. Вирішив ризикнути. 28 для воротаря не страшно. Готувався серйозно. Попросив Костянтина ЗІНОВЬЄВА позайматися зі мною перед приходом в команду. Кілька тижнів посилено тренувався, поганяв добряче. Так вдруге був зарахований до команди майстрів, але вже «Фрунзенця», який виступав у Другій лізі. За два роки відіграв 54 матчі із 88, газетярі відзначали мою грою. Приємно згадувати про це.
– Нагадайте, з ким довелося тоді грати?
– Перш за все, добрим словом згадую Олександра Семеновича СЕРБІНА – це другий Лобановський для сумського футболу. Він вивів «Спартак» на футбольний Еверест, зібрав класних гравців, серед яких були Михайло ФОМЕНКО, Микола ВОРОНЬКО , Володимир БОЙЧЕНКО, Володимир БОГАЧ та інші. Запам’ятав слова Анатолія МОРОЗОВА, який завжди говорив, що у футбол треба грати, але грати красиво. Коли виходив на поле, згадував його слова. Непоганий склад був і наступного мого приходу – Василь КАТКОВ, Віктор ГАЛЬЧЕНКО, Ігор ТЕРНОВИЙ, Григорій ЛАЗАHКО, Валерій ЖИЛІН та інші. І не їх вина, що команда почала здавати позиції і котитися донизу у турнірній таблиці.
– А хто з воротарів був Вашим кумиром?
– Захоплювався грою Миколи АСТАФЬЄВА, імпонували яку гру видавали Віктор БАННІКОВ, Євген РУДАКОВ, Анзор КАВАЗАШВІЛІ. У кожного була своя родзинка.
– У кар’єрі кожного гравця були матчі зі знаком плюс і, на жаль, зі знаком мінус. Згадати їх можете?
– Відразу так і не пригадаєш. Добре, як тоді писала преса, відіграв матчі з київським СКА, вінницьким «Локомотивом», в якому відбив пенальті. Хоча «Закарпаттю» поступилися – 0:1, тренер суперників Іштван ШАНДОР сказав: -БОНДАР своєю грою врятував Суми від розгрому. На жаль, були матчі, які і згадувати не хочеться. Як, приміром, із футболістами Тореза. Пропустив м’яч над головою між руками і ми програли – 0:1.
– Чому так мало попрацювали тренером?
– Мабуть, це була не моя робота. Тоді часто змінювалися тренери, була не зрозуміла обстановка. Пам’ятаю, на старшого тренера і на мене писали анонімки, мовляв, вони не вміють тренувати, у них немає планів роботи і т.д. Це не відповідало дійсності. Схоже, комусь дуже хотілося зайняти наші місця.
– Після злету у 1968-69 і 1974 роках більше команда не вирізнялася грою, поступово почала сповзати донизу в турнірній таблиці і врешті-решт вилетіла з Другої ліги. Що, на Вашу думку, відіграло негативну роль в цьому, адже в команда були хороші виконавці?
– Причин, як на мене, кілька. Постійна зміна приїжджих тренерів. Своїм партійні чиновники чомусь не довіряли, чогось боялися. А ті робили ставку на іногородніх футболістів. А щоб створити хорошу команду потрібно пару-трійку років. А в Сумах хотіли все і відразу. Так, на жаль, не буває. І третя важлива складова – фінансова. В цьому плані ми помітно поступалися багатьом суперникам.
– А як давно Ви були, як кажуть, на футболі?
– Тривалий час на нього взагалі не ходив, не тягнуло. Захопила мене команда, з якою працював Валерій БЕРМУДЕС. Добротний колектив він створив, основу якого складали вихованці сумського футболу. Був свій малюнок гри, хлопці грали з думкою, а не біжи – бий. Ще раз скажу: треба, щоб з командою працював свій тренер, який добре знає ситуацію з розвитком футболу і підготовкою кадрів. Є здібні юнаки на «Барсі», в КДЮСШ «Суми». А буде своя основа – будуть і результати і підтримка трибун. А що ходити на футбол, коли сидить сотня-друга вболівальників, як це було у Сумах останнім часом? А будуть такі гравці, як, приміром, Дмитро БЕРМУДЕС, то і будемо мати КО-МАН-ДУ.
– Маючи таку славну історію, і Бог велів її мати.
– Але доручати її місту ні в якому разі не варто, загублять її. ФК «Суми» вже вправно «поховали». Важко зрозуміти для чого «Вікторії» – хай і формально – виручати бездіяльність влади Сум. Аби була команда на майбутнє, треба , щоб нею опікувався справжній меценат, а не ті, хто думає, як урвати шматок від пирога. Такі «діячі» у нас були. Тоді можливо і запрацює футбольна машина. Грошовиті люди в Сумах є, але у них немає ніякого бажання займатися футболом, у них інші пріоритети.
– Чи важко було Вам після футболу адаптуватися до нових умов життя?
– Не повіриш – проблем ніяких не було. Адже раніше працював у школі, мав уже певний досвід. Прийняли у технікумі, як рідного – відверто не чекав. У серпні 1980 року прийшов, у серпні 2020 –го звільнився. 40 років пролетіли мов один день. Як працював – свідчать з півсотні подяк і грамот…
– Не шкодуєте, що саме так склалося Ваша життєва дорога?
– Як співається у відомій пісні, я не жалію ні про що. Футбол, робота і сім’я – на цьому трималося моє життя.
– Тож якими будуть Ваші побажання?
– Найголовніше, щоб були здорові і молоділа з кожним днем душа! –
ФОТО з АРХІВУ. Віктор БОНДАР: – СВАДКУ – команда моєї молодості. В ній він виступав кілька років.
Сергій ТКАЧЕНКО: Триразовий чемпіон трьох команд
В Україні всього кілька гравців, які, виступаючи за різні команди, тричі ставали чемпіонами вищолігових національних перегонів з футзалу. Пальму першості утримує Максим ПАВЛЕНКО – у 4-х командах він заробив 8 золоті медалі. 4 таких відзнаки у сумчанина Сергія ТКАЧЕНКА. Двічі він вигравав ще Кубок України і Кубок Польщі, коли грав у цій країні. А розпочинав свою професіональну кар’єру у футболі. Разом це склало 507 матчів, в яких забив 230 м’ячів, з них у фут залі – 394 і 221 – відповідно. 9 серпня наш зірковий гравець відзначає свій 48-й День народження. Вітаймо його!!!
ФОТО з АРХІВУ. Таких радісних моментів у кар’єрі Сергія ТКАЧЕНКА було багато.
ПЕРШОЮ командою Сергія був футбольний «СБТС», який швидко канув в Лету. В ньому 18-річний юнак зіграв усього 3 матчі. Заявив про се е у «Яворі». 13 серпня 1994 року у матчі з «Десною» забив свій перший м’яч. Після служби в армії спробував себе у російській друголіговій «Нострі». Після неї з великою грою вирішив «зав’язати» і захопився футзалом, в якому показав свої здібності і добився вагомих результатів. Якраз тоді у Сумах у Вищій лізі робив перші кроки «Сумигаз». І з перших матчів Сергій став справжнім лідером команди і головною ударною силою. Він був незручним гравцем для суперників, бо грати проти шульги та ще й коли він вправно застосовує свій коронний фінт, дуже важко. Ним сумчанин «ловив» суперників, швидко від них утікав і виходив на зручну позицію. У 13 матчах відзначився 23 влучними ударами.
Першим звернув увагу на гравця тренер «Інтеркасу» Станіслав ГОНЧАРЕНКО і , не роздумуючи, забрав юнака до столиці. Сумчанин не розгубився серед досвідчених футзалістів і відразу заявив про себе. За два сезони забив 42 м’ячі у 88 поєдинках. Разом з командою по двічі вигравав чемпіонат і Кубок України. Але надалі довелося залишати команду – тренер і гравець не спрацювалися. Сергій продовжував успішно кар’єру у «Сумигазі», забиваючи практично в кожному матчі. Результат феноменальний: 75 м’ячів у 90 матчах
Не збився приціл у сумчанина, коли надалі виступав за «Енергію» і «Шахтар», з якими став чемпіоном, і польський клуб, вигравши Кубок цієї країни. Сезон провів у «Моноліті».( Див. Матч з історії).
Завершував свою 20-річну професіональну кар’єру у «СумДУ». На той час Сергію було вже 38. Однак у футбол і фут зал продовжував грати на аматорському рівні ще 10 років. Неодноразово ставав призером обласних змагань і чемпіонату України серед ветеранів. Почувався, наче риба у воді Виручали досвід і майстерність.
Коли почалася війна, Сергій Миколайович пішов захищати Україну у складі ЗСУ. В одному із зіткнень з ворогом зазнав важкого поранення. Довелося перенести кілька складних операцій. Наразі він проходить реабілітацію в одному із київських госпіталів. Впевненості і сил тобі, мужній патріоте. Ми гордимося тобою! Герою слава!!!
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України 2010/2011 з футзалу. «МОНОЛІТ» (Харків) – «УРАГАН» (Івано-Франківськ) – 2:1. 9 жовтня 2010 р. СК «Каразінський».Одним з арбітрів зустрічі був сумчанин Ігор КРАВЧЕНКО.
«МОНОЛІТ»: Гурко – Ткаченко, Кулик, Іванов, Мінаєв – Колесніков, Храбров, Баєв, Аветісян- Сколотій.
«УРАГАН»: Ципун (Чепорнюк, 38) – Павлюк, Шотурма, Чепорнюк, Пилипів – Сімка, Ярий, Цвелих, Валенко – Кіндратів.
Голи: Ткаченко (9), Мінаєв (36) – Цвелих (17).
Із звіту про матч .«Але, незважаючи на те, що ініціативою володіли гості, першими забили господарі. ТКАЧЕНКО перехопив поперечну передачу ШОТУРМИ, вийшов сам на сам з воротарем і, не зближаючись із кіпером, невідпорно пробив».
Із інтерв’ю Романа ПЕРАДЗЕ – головного тренера «Моноліта»: – Є кістяк команди – Мінаєв, Ткаченко, Кулик. Хто краще виглядає, той із ними грає.
«ФутТайм» і АФСО вітають Олега ПЕСТРЯКОВА, Віктора ІВАНЕНКА, Віктора БОНДАРЯ і Сергія ТКАЧЕНКА з їхніми Днями народження. Усім – здоров’я і подальших успіхів у житті, а Сергію ТКАЧЕНКУ – мужньому патріоту України – оптимізму, впевненості у своїх силах і скорішого одужання! Ми тримаємо за тебе кулаки, друже!