ФутТайм від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ. Випуск 121.
У випуску:
— Згадаймо й пом’янемо легендарного Григорія ЛАЗАРКА.
— Вітання ветеранам футболу.
— Яких сюрпризів чекати від «дідів» у неділю?
— Хто грав у Сумах 21 липня 1930 року?
Пам’ять
Сумський рекордсмен
4 лютого легендарному сумському футболісту минає 65 років від Дня народження і 20 років, як він відійшов у вічність. Згадаймо і пом’янемо цього гравця, який вписав в історію команди майстрів «Фрунзенець» свою золоту сторінку. Його здобутки і досягнення ще довго залишатимуться неперевершеними. Згадаймо деякі з них.
ФОТО з АРХІВУ. 1985 р. ГРИГОРІЙ ЛАЗАРКО (у верхньому ряду – другий ліворуч) – чемпіон УРСР серед КФК у складі «Нафтовика». На фінальному турнірі Григорій забив 4 м’ячі.
-ГРИГОРІЙ ЛАЗАРКО – найкращий бомбардирів в історії «Фрунзенеця». За 5 років забив 58 м’ячів у 191 матчі.
.-ЗА 16 років виступів за професіональні команди провів 432 матчів і забив 109 м’ячів.
-ВХОДИТЬ до списку 100 кращих бомбардирів Другої ліги. На його рахунку 86 м’ячів.
-РЕКОРДСМЕН за сезон «Фрунзенця» 1978 р. (13 м’ячів) і 1982 р. (18) та охтирського «Нафтовика» 1986 р. (13).
-У МАТЧІ 26 туру 26 липня 1982 року «Фрунзенець» – «Спартак» (Житомир) – 4:3 Григорій відзначився «хет-триком».
-ПЕРЕМОЖЕЦЬ (СКА К.) і срібний призер («Колос» Н.) Другої ліги, чемпіон УРСР серед КФК (“Нафтовик»), бронзовий призер чемпіонату України Другої ліги («Явір»). З киянами виступав у Першій лізі чемпіонату СРСР.
– У СКЛАДІ молодіжної збірної УРСР виграв золоті медалі чемпіонату СРСР серед юнаків Ю- 20 (надалі – турнір «Переправа). У фінальному матчі українці перемогли росіян в серії пенальті (основний час – 0: 0).
– МАВ запрошення від тренерів московського «Спартака», одеського «Чорноморця» і харківського «Металіста. Перебуваючи деякий час у «Металісті», провів 5 матчів у розіграші Кубка СРСР і забив 1 м’яч.
– ГРИГОРІЙ ЛАЗАРКО входить до Символічної збірної сумської команди майстрів за 60-річну її історію. Засновано клуб бомбардирів імені Григорія ЛАЗАРКА. До нього входять гравці, які виступали у командах області і забили найбільше м’ячів.
Пропоную АФСО вшанувати пам’ять всіх футболістів, які відійшли у вічність, започаткувавши «Кубок сумських зірок футболу». Проводити турнір серед ветеранів із запрошенням команд з інших міст.
.
Вітання
Юрій ІВАНОВ:
Розпочинав із 4-х хвилин в основі
Саме стільки часу він провів на полі у дебютному матчі чемпіонату СРСР серед команд Вищої ліги у складі ворошиловградської «Зорі». Сталося це 1 липня 1978 року у домашній зустрічі з єреванським «Араратом», до перемоги над яким (1:0) був причетний і 18-річний вихованець місцевої ШІСП. Днями Юрій Петрович відзначив свій 64-й День народження.
ЮРІЙ був одним із тих учнів заслуженого тренера УРСР Вадима ДОБІЖА, на якого він покладав надії. Дебютного року юнак провів 15 матчів за основу, в яких забив перші свої 2 м’ячі, і 7 – за «дубль», ставши кращим бомбардиром. Але наступного сезону гра в «Зорі» розладналася і вона залишила лігу найсильніших. Юрій все впевненіше почувався на полі. За 4-и вдалих для юнака роки відіграв 70 матчів , в яких забив 16 м’ячів.
Потім була служба у вищоліговому московському та першоліговому київському СКА і виступ за павлоградський «Колосі», з яким два роки поспіль ставав срібним призером зональних змагань Другої ліги чемпіонату СРСР.
Професіональна кар’єра Юрія тривала 8 років. За цей час його здобуток склав майже 220 матчів у чемпіонаті і розіграші Кубка та 25 м’ячів.
Згодом Юрій переїхав до Сум і почав грати в аматорському «Автомобілісті». З ним став переможцем і призером чемпіонату та володарем Кубка області, інших всеукраїнських змагань. З ним виграв чемпіонат УРСР серед КФК (31 матч – 3 м’ячі). У цих змаганнях він відкривав рахунки і сумчани здобували перемоги у зустрічах в гостях із «Колосом» з Харківщини (3:2), первомайським «Фрегатом» (3:0) і київським «Більшовиком» (2:0).
Ще кілька років Юрій виступав за команду ветеранів «ЗеВС», допомагав в організації проведення товариських матчів з нагоди ювілеїв ветеранів сумського футболу і зустрічей в містах і селах області. Була колись така в Сумах команда ветеранів, яка багато зробила для популяризації футболу на Сумщині. Наразі Юрій Петрович працює дитячим тренером КДЮСШ «Суми».
МАТЧ з ІСТОІЇ. Чемпіонат УРСР серед КФК. 3 зона. 1990 р. «ФРЕГАТ» (Первомайськ) – «АВТОМОБІЛІСТ» (Суми) – 0:3. 22 вересня.
Склад «АВТОМОБІЛІСТА»: Балицький, Загорулько, Ольшанченко – к., Гринь, Лопатенко, Іванов, Гайдар, Ніколозашвілі, Бездідько, Бобух, Кузьмін.
Голи: Іванов (32), Бобух (61), Кузьмін (68).
З ювілеєм тебе, Василю Олексійовичу!
Як швидко, мов птахи, роки летять.. Здається ще вчора він виходив на поле у складі сумської команди майстрів «Фрунзенець», не один десяток років ганяв футзального м’яча за ветеранів… А 1 лютого у ветерана сумського футболу ювілейний, 75-й День народження. Не віриться.
ФОТО з АРХІВУ. 1973 р.. «Фрунзенець» з Віктором СЕРЕБРЕНИКОВИМ. У нижньому ряду – п’ятий ліворуч Василь КАТКОВ
ФУТБОЛОМ Василя і його рідного брата Валерія захопив рідний дядько, але батько був проти і забороняв синам ним займатися, бо у родича були проблеми із законом. Василь захопився акробатикою, але про футбол не забував. Брати разом з хлопцями ганяли шкіряного, влаштовуючи традиційні поєдинки вулиця на вулиця. Батько швидко змирився із захопленням синів. Вони швиденько записалися до групи підготовки при команді майстрів «Спартак».
Після перемоги на чемпіонаті Укрради ДСТ «Спартак» братів перевели до юнацької команди, а потім Василя взяли у команду майстрів «Спартак». Однак закріпитися в основі не вдалося і він поїхав до першолігового запорізького «Металурга», але й тут його спіткала невдача. Василь подався до кіровоградської «Зірки», в якій і розпочалася вже його професіональна кар’єра. Відіграв 15 матчів, мав непогані відгуки і перспективи. Та коли дізнався, що командою з працюватиме Віктор СЕРЕБРЕННИКОВ повернувся до Сум, бо дуже хотів грати за команду рідного міста. А тим більше – під керівництвом зіркового гравця, більше такої нагоди не буде. Практично відразу вписується в нову модель гри тренера. А які тоді були гравці! Володимир ШАТОХІН, Віктор ПОЛЄВЩИКОВ, Олександр ДОВБІЙ, Леонід СУГИРІЙ та ін. Той рік команді не вдався. Через післяматчеві пенальті (виграли лише 4 із 11 матчів) завершили виступ на 16 місці. Василя Віктор СЕРЕБРЕННИКОВ поважав. Тож коли тренера змусили піти, він першим подзвонив до Василя і про це йому сказав…
А наступного року сумчани піднесли суперникам несподіваний сюрприз, зробивши круте сходження на 12 рядків угору. «Фрунзенець» посів 3 місце і мав їхати на перехідний турнір до Першої ліги (вже були замовлені квитки до м. Фрунзе), але підніжку зробила ФФ УРСР. Вона допомогла «Кривбасу» вийти на 3-й рядок і він, завдяки кращій різниці м’ячів, поїхав на турнір. Виступ відверто провалив. За відгуками гравців, тоді «Фрунзенець» був на ходу і він підвищитися у класі. То був найкращий результат за всю історію «Фрунзенця». У складі команди Василь став дворазовим володарем Кубка Дружби, взяв участь у кількох міжнародних зустрічах.
За «Фрунзенець» Василь провів майже 220 матчів. Грав у захисті надійно і впевнено, викладаючись у кожному матчі. За сезон в середньому довелося проводи 36 матчів. Однак травми не давали спокою. Тож рано у 27 років довелося завершувати кар’єру на професіональному рівні.
Разом з братом організували на заводі електронних мікроскопів футбольну команду, в якій продовжили грати. «Електрон» став чемпіоном області. А коли роки, як кажуть, почали брати своє, Пеники (так до-дружньому їх називали всі) перейшли на міні-футбол. У складі команди ветеранів «Вікторія» виступали майже 30 років, вигравши чимало турнірів різних рівнів. Як завжди, тон на майданчику задавати брати КАТКОВИ. У них вчилися молоді футболісти. Брати першими стали чемпіонами світу по-сумськи – першого в Україні любительського турніру.
-З Василем Олексійовичем пограв сезон перед армією,- згадує майстер спорту СРСР Борис ШУРШИН. – Неймовірно колоритним і вправним гравцем був. Мені імпонувала його спокійна і впевнена гра у захисті. Був непоступливим бійцем на полі, почувався впевнено, на високому рівні, тактично грамотно. Амплуа в нього було відповідальне – на одному з рубежів оборони. Помилок допускався рідко. Не цурався чорнової роботи. Як на мене, тоді, молодого гравця, слугував прикладом професіонального ставлення до своїх обов’язків. Подобався мені Василь Олексійович як і людина. Маючи нагоду, вітаю старшого колегу з пам’ятною датою у його житті!
Валерій БОЙЧЕНКО: І два ювілеї на додачу
Окрім свого чергового 62-го Дня народження, цьогоріч у нього ще два ювілеї. 45 років тому як став професіональним футболістом і 20 років роботи дитячим тренером.
ФУТБОЛІСТОМ він мав стати обов’язково, бо з дитячих літ був палким вболівальником своєї ворошиловградської «Зорі». А після того, як земляки виграла золоті медалі чемпіонату СРСР (до речі, першими із команд обласного центру), вибір у юнака був остаточним: футбол і тільки футбол. Було нелегко, але юнак старався. Заграти у рідній «Зорі» не вийшло, тож подався шукати свого птаха удачі в інших командах. Розпочинав з луцького «Торпедо», який виступав у Другій лізі чемпіонат СРСР. Продовжував кар’єру у кіровоградській «Зірці», черкаському «Дніпрі», охтирському «Нафтовику» та інших командах.
Особлива сторінка у біографії футболіста – виступ за нашу команду. У 1985 році допоміг їй виграти фінальний турнір чемпіонату УРСР серед RФК і здобути путівку до Другої ліги союзного чемпіонату. Вдалося дебютувати разом з командою в цих змаганнях, де провів 17 матчів. Але так склалися обставини, що надалі Валерій продовжував грати вже на аматорському рівні. І тут добився помітних успіхів. У складі сумського «Автомобіліста» став чемпіоном і дворазовим володарем Кубка області, посів 3-є місце у груповому турнірі чемпіонату УРСР. На цих змаганнях у складі вже «Кристала» з Пархомівки удостоївся бронзової відзнаки і взяв Кубок Харківської області.
А вже коли розпочав працювати дитячим тренером в СДЮШОР «Зміна» (наразі ФЦ «Барса») знаходив час, аби згадати молодість, пограти за команду ветеранів на турнірах, зустрітися з колегами, з якими колись виступали на професіональному рівні. Багатьма своїми вихованцями, які грають у різних командах, Валерій Павлович гордиться. Серед тих, хто «засвітився» у великому футболі – Дмитро БОГАЧОВ – добре відомий виступами за ПФК «Суми».
Сергій БАБІЙЧУК: «Покер» – за 64 хвилини
2 лютого йому виповнюється 51 рік. За свою10-річну професіональну кар’єру провів майже 200 матчів і забив 70 м’ячів. Він став другим гравцем сумської команди майстрів (після Григорія ЛАЗАРКА), якому вдалося в одному матчі 4 рази «розписатися» у воротах суперника.
ДО Сум він прийшов уже досвідченим гравцем, загартувавши себе у 5 командах усіх ліг (91 матч – 26 м’ячів). У «Яворі-Суми» дебютував 3 березня 2000 року в Олександрії з «Поліграфтехнікою» (0:0). А за кілька турів почав демонструвати свої бомбардирську результативність. У 9 матчах наколотив 16 м’ячів. «Дублетами» «вистрілив» у зустрічах з київським ЦСКА-2 (3:1) і житомирським «Поліссям» (2:1). У 5 поєдинках м’ячі БАБІЙЧУКА були вирішальними. А матч 5 туру 18 серпня 2000 року став знаковим для Сергія та історичним для «Спартака» (так стала називатися наша команда). Як він проходив – дивіться «Матчі з історії». Того сезону сумчани наробили галасу у розіграші Кубка України, дійшовши до чвертьфіналу. На шляху до нього пустили під укіс «Динамо» і «Таврію».
Виступаючи усього рік за «Спартак», Сергій відзначився високою результативністю, забивши 16 м’ячів у 32 поєдинках. На жаль, після того сезону сумчани вибули до 2 ліги і гравець перейшов до хмельницького «Поділля», в якому і завершив свою професіональну кар’єру. Але продовжував себе у футболі ще кілька років, граючи вже на аматорському рівні.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України. 200/2001. Перша ліга. «СПАРТАК» (Суми) – «ВОЛИНЬ» (Луцьк) – 4:3. 18 серпня 2000 р. Стадіон «Авангард». 3 500 глядачів.
«СПАРТАК»: Рогожкін ( Суслов, 66), Басов, Листопадов, Чеховський ( Столяров, 57), Ложечко ( Охріменко, 46), Таргонський, Міхно, Грищенко ( Захарченко, 33 ( Литиінов, 57), Совенко, Богач, Бабійчук.
«ВОЛИНЬ»: Поліщук (Антонюк, 22), Садовий (Шандрук, 68), Бурковський, Федюков, Білоусов, Шайбан, Воробей, Кохановський ( Шайда, 85), Круковець, Завгородній ( Петров, 67), Шахов ( Чисюк, 84).
Голи: 0:1- Шахов (12), 1:1- Бабійчук (18), 2:1- Бабійчук (52, пенальті), 2:2 – Воробей (54, пенальті), 3:2 – Бабійчук (55), 3:3 – Шахов (77), 4:3 – Бабійчук (82).
Попередження: Басов (9), Таргонський (51).
Ігор МІЛЮКІН: Перший глухівський медаліст
Він швидко пройшов шлях від вихованця спортшколи до команди майстрів Другої ліги чемпіонату СРСР. Його пристанищем став миколаївський «Суднобудівник», в якому наш земляк відіграв майже 10 років, але через травму довелося рано завершувати професіональну кар’єру. Зіграв майже 270 матчів і забив 17 м’ячів (всі у союзному чемпіонаті). 4 лютого у Ігоря Петровича День народження. Йому виповнюється 57 років.
ФОТО з АРХІВУ. 1985 р. Ігор МІЛЮКІН – автор єдиного м’яча у ворота «Буковини».
ІГОР став першим вихованцем тренера Глухівської ДЮСШ Сергія РУДЕНКА, хто почав грати у команді майстрів міста корабелів – на той час одного із лідерів Української зони.
Ще коли виступав за збірну області на одному з турнірів, на юнака звернув увагу тренер Володимир КИЯНЧЕНКО і запросив продовжити навчання у Київському спортінтернаті. Вчився і тренувався разом із Сергієм ШМАТОВАЛЕНКОМ, Сергієм ГУСЄВИМ, Андрієм КОВТУНОМ, Іллею ЦИМБАЛАРЕМ та іншими в майбутньому відомими футболістами. Сподобався Ігор і тренеру «Суднобудівника» Євгену КУЧЕРЕВСЬКОМУ. Так, в 1984 році після закінчення 10-го класу, наш земляк опинився в місті корабелів і назавжди пов’язав з ним свою долю.
Грав поруч з Анатолієм СТАВКОЮ, Валерієм МАШНІНИМ, Юрієм СМАГІНИМ та іншими футболістами, у яких багато чому навчився і почерпнув. Виступав на правому фланзі півзахисту.
У чемпіонатах СРСР і незалежної України провів 221 матч і забив 17 м’ячів. Найпомітнішими в його кар’єрі стали 1985 і 1990 роки, коли «Суднобудівник» виграв бронзові та срібні медалі Української зони Другої ліги. У складі збірної України Ю-19 виступав на всесоюзному турнірі «Переправа»-87 на призи тижневика «Футбол – хокей». З миколаївською командою «Евіс» (вона змінила назву) дебютував у вищій лізі Першого чемпіонату України, зігравши 8 матчів (див. «Матчі з історії»). В ігровій кар’єрі нашого земляка були ще виступи за південноукраїнську «Олімпію ФК АЕС», херсонський «Кристал» та іллічівський «Портовик».
Через серйозну травму у 29 років Ігорю довелося рано завершувати ігрову кар’єру, але з футболу не пішов. Працював у тренерському штабі миколаївського «Водника , з яким пройшов шлях від першості міста до Другої ліги чемпіонату України, займався підготовкою юних футболістів у місцевих спортшколах.
МАТЧ З ІСТОРІЇ. Перший незалежний чемпіонат України. 1992 (весна). Вища ліга. Група «А». «ЕВІС» (Миколаїв) – «ТЕМП» (Шепетівка) – 1:0. 6 березня. ЦМС. 8 000 глядачів.
«ЕВІС»: Ставка, Перевезенцев, Цимбал, Зінченко, Фоменко , Чулак, Машнін, Мілюкін, Горячев (Грозов , 77), Високос, Павлов. Тренер: І.Балан.
«ТЕМП»: Чабан, Соловйов, Романов, Юрчук, Пархомчук, Сечин, Тимощук, Гуральський (Заруцький , 80), Недоростков, Довгалець, Кривченко(Бабий , 61).Тренер: О.Бабій .
Гол: Павлов (14). Попередження: Мілюкін (65) – Соловйов(80).
Сергій ЩАСТЛИВИЙ:
І один свій м’яч забив сумчанам
Вихованець тренера Миколи БЕЗВЕРХОГО з Кролевця швидко заявив про себе у великому футболі. У командах різних ліг виступав майже 10 років., відігравши на професіональному і аматорському рівнях на позиції захисника майже 280 матчів, в яких забив 4 м’ячі. 5 лютого двічі майстер спорту України Сергій Миколайович відзначає свій 47-й День народження.
СВОЮ кар’єру розпочинав в аматорах. Після успішних виступів за шосткинську «Свему» і попівського «Харчовика», де провів 30 матчів, швидко «прописався» у кіровоградській «Зірці». 25 травня 2000 року зіграв перший матч на професіональному рівні. Швидко заявив про себе і став основним захисником. За 5 сезонів провів 124 матчі і забив один м»яч. І кому? Своїм землякам (див. «Матчі з історії»).
Після того, як у «Зірці» романси заспівали романси, Сергій перейшов до «Зорі». Надалі виступав у першолігових київській «Оболоні», ФК «Львів» та івано-франкіському «Прикарпатті». У складі «Зірки» cтав переможцем, а із «Зорею» і «Оболонню» – бронзовим призером першолігових перегонів. Нагороду такого ґатунку наш земляк отримав за виступ на любительському чемпіонаті Європи. Кілька сезонів Сергій пограв ще на любительському рівні. З «Єдністю-2» з Плисок виграв аматорський Кубок України.
Згодом Сергій повернувся до рідного міста і активно взявся за відродження команди. Під його керівництвом вона отримала новий імпульс у розвитку. За кілька сезонів «Локомотив» добився вагомих успіхів в обласних турнірах. Став срібним призером, поступившись мінімально у «золотому матчі» охтирчанам, і двічі здобував бронзу. У розіграші Кубка і Суперкубка у вирішальних зустрічах зазнавав невдач від роменського «Агробізнеса-ТСК». У багатьох матчах наставник виходив на поле і займав своє звичне місце в обороні, подаючи приклад і допомагаючи своїм молодшим колегам, аби вони швидше проходили футбольні університети. Багато юнаків вдячні Сергію Миколайовичу за науку.
– Якщо ми хочемо розвивати футбол на Сумщині, то ставку повинні робити на місцевих здібних юнаків. Але, на жаль, у командах перевагу надають іногороднім гравцям. Це хибний шлях, про розвиток і хороші результати доведеться лише мріяти.
Це Сергій сказав 2013 році, після «золотого матчу» своєї команди з охтирчанами. Вони залишаються актуальними й наразі.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України 2002/2003. Перша ліга. «ЗІРКА» (Кіровоград) – «СПАРТАК» (Суми) – 4:1. 2 серпня 2002 р. Стадіон «Зірка». 4 000 глядачів
Голи: 1:0 – Щастливий (21), 2:0 – Мальченко (40), 3:0- Крижанівський (54), 3:1 Карабута (78), 4:1 Гасанов (86)
«ЗІРКА»: Стойко, Кріль, Яковенко (Чернишенко, 59), Павлик, Щастливий, Вишняк, Столовицький (Гасанов, 81), Янковський, Горбань (Шуга, 50), Мальченко ( Постолатьєв, 53), Крижанівський ( Подуст, 64).
«СПАРТАК»: Страшненко-молодший, Басов, Калініченко (Шевченко, 90), Іваницький, Охріменко, Храбров, Мумладзе,Совенко ( Сичов, 83), Ворона ( Мащенко, 85), Комар ( Богач, 46), Карабута.
Попередження: Совенко (63), Карабута (72).
Турнір
Зачекаємо до неділі, 4 лютого
Перша поразка лідера, «хет-трик», два «дуплети» та інтрига на заключний тур.
ВСЕ це було у 9 турі Відкритого чемпіонату Сум з футзалу серед ветеранів в/к 55+. П’ятої поразки зазнала «Ніколь» – незмінний призер цих та інших змагань – і першої «Хлібодар» – лідер перегонів. «Нікольців» змусив капітулювати, забивши два м’ячі, Віктор КУЗЬМЕНКО (1:3). Двічі відзначився у принциповому протистоянні «Хлібодар» – «ЗіКоНі» і Сергій ПАВЛЕНКО (0:2). Двома влучними ударами у матчі «Серж» – «Динамо» (8:2) у переможців порадував В’ячеслав ЙОЛКІН, а трьома – Анатолій РОГОВИЙ.
Тож питання про розподіл призових місць залишається відкритим. Хоча чемпіон уже відомий (якби “Хлібодар» виграв, то став ним достроково), але важко віриться у перемогу або нічию «Динамо» з «Хлібодаром». Якщо таке станеться, то «озолотяться» у разі вікторії над «Ніколлю» «зіконівці». Вони єдині, хто грає без поразок, як і «Динамо» без перемог. Відкритим залишається питання з бронзовим призером. Якщо «пофортить» «Фортуні», якій потрібна лише перемога, то нагороди такого ґатунку їй гарантовані.
Словом, наступної неділі будемо чекати розв’язки перегонів і 200 м’яча.
У бомбардирських перегонах попереду Сергій СТРІЛЕЦЬКИЙ, у якого 13 м’ячів.
У ТУРНІРІ серед ветеранів 40+ «хет-триками» відзначилися Роман ПАВЛО і Руслан ДЯДЧЕНКО, «дуплети» в активі Івана ВЕЛЬБОЯ і Андрія ЧОРНОГО.
На чолі турнірної таблиці “Dream Team Sumy”- після 6 матчів – 18 очок. По 15 мають «Україна» і «Барса». Прагнуть не відставати «Ороін» і «Паритет», у яких по 12 очок. Але команди зіграли різну кількість матчів.
На фото: Кращий бомбардир «Динамо» Андрій ЛАЗАРЄВ.
– Ну що, Андрію, готові дати бій лідеру?
Відповідь від Андрія в Інтернеті:
– Усе можливо! Будемо грати на ПЕРЕМОГУ!
Сторінки історії
Суми. 21 липня 1930 року – 3:7
Свого часу, розповідаючи про розвиток футболу на Сумщині, повідомляв про міжнародну товариську зустріч збірної Сум з командою робітничого спортивного союзу Австрії, яка гостювала в СРСР в 1929 році. Завітала вона у вересні і до Сум.
ЯК писала тоді преса, «у гострій боротьбі наша команда програла з рахунком 0:2.». Згодом повідомлялося, що через рік сумчани мали зустріч з тією командою. Але даних про неї не було. Нарешті вдалося встановити коли і з ким грали наші футболісти.
Матч відбувся 21 липня 1930 року. Суперником була збірна Нижньої Австрії. Гості домінували на полі, впевнено перегравши сумчан з рахунком 7:3.
Це доповнення надіслав Vikont Valery. Щиро дякую!
ФОТО з АРХІВУ. 1930 р. Збірна Сум, яка зустрічалася з командою Австрії.
Тоді з 14 червня по 2 серпня гості здійснили футбольне турне за маршрутом Москва-Ленінград (наразі Санкт-Петербург) – Сталіно (Донецьк) – Дніпропетровськ – Одеса –Харків – СУМИ – Сталінград (Волгоград) – Саратов – Самара. З різними командами було зіграно 17 товариських поєдинків. Перевага була за гостями – 8 перемог, 3 нічиї і 6 поразок за різниці м’ячів 46 – 34.
Команди України зіграли так – 4 перемоги, 2 нічиї і 3 поразки. Гості були кращими в атаці за м’ячами ( 25 -23).
Найбільшої поразки фтбоілсти Австрії зазнали від збірної Москви – 0:5 і збірної Сталіно – 0:3. В їхньому активі 5 перемог з великими рахунками. Вони обіграли у Ленінграді «Красний путіловець» -3:0, дві збірні Дніпропетровської області – 5:1 і 5:2, збірну Сум – 7:3 і «Красный Октябрь» зі Сталіно – 7:0.
Наступних міжнародних матчів довелося чекати довго. У 1966 році до Сум завітала молодіжна збірна В’єтнаму, яка зустріч зі «Спартаком» завершила – 2:2. Того року наша команда виїздила до Враци (Болгарія) на товариські зустрічі. Сумчани поступилися – 0:1 вищоліговому «Ботєву» і зіграли – 1:1 з «Міньором». На товариські Матчі дружби до Сум завітав «Ботєв». Він знову переміг сумчан – 1: 0 і виграв у збірної Конотопа – 3:1.