ФутТайм від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ. Випуск 125.
У випуску:
— У ветеранів сумського футболу дні народження.
— Чи цікаво грати конотопчанкам у чемпіонаті області?
— Матчі «Нафтовика» у розіграшах Кубка СРСР.
Зірки сумського футболу
Валерій ДЕРИПАСКІН: Рекордсмен команди за роками виступів
Він єдиний гравець сумської команди майстрів, хто виступав у ній 11 років. Один із не багатьох, хто грав у класах «Б» і «А» (2 група) та Другій лізі чемпіонатів СРСР. 27 лютого виповнюється 75 років від Дня народження ветерана футболу.
-З ВАЛЕРІЄМ ми познайомилися у групі підготовки при команді майстрів «Спартак» у тренера Сергія ОРЛОВА, – згадує екс-гравець сумської команди майстрів Валерій КАТКОВ. – Уже тоді звернув на нього увагу, бо Валерій виділявся своїми фізичними даними. Хороші були тоді юнаки у нашій групі, які згодом успішно влилися в основний склад «Спартака». Як тут не згадати Михайла ФОМЕНКА ( він виступав у парі з Деріком- так футбольне прізвисько мав Валерій), Володимира СТЕЦЕНКА та інших. Хороший гарт ми пройшли у зональних змаганнях чемпіонату СРСР серед вихованців спортінтернатів та груп підготовки при командах майстрів, впевнено граючи, зокрема з ровесниками київського «Динамо», харківського «Металіста», чернігівської «Десни» та інших команд.
У 1966 році групу юнаків взяли до «Спартака». Це помітно підсилило його ігровий потенціал. З кожним сезоном впевнено почувався на позиції центрального захисника Валерій ДЕРИПАСКІН, набуваючи досвіду і майстерності. Він добре знав свій рівень можливостей і ніколи не намагався щось придумувати надзвичайне. Завдяки цьому рівень його надійності був високим.
І в тому у 1968 році «Спартак» посів друге місце у своїй зоні, а наступного сезону її виграв, ставши бронзовим призером «Фіналу шести» і здобув путівку до Другої групи класу «А», чимала заслуга захисників команди. Грали вони надійно і впевнено, пропустивши разом з воротарями за сезон 54 м’ячі у 99 офіційних поєдинках. Дебют «Спартака» у класі «А» був провальним, він продовжив грати у новоорганізованій Другій лізі. Через 4 роки сумчани ще раз могли підвищитися у класі, але Федерація футболу УРСР в останній момент включила сумчанам «червоне світло».
Сезон 1966 року став останнім у професіональній кар’єрі Валерія ДЕРИПАСКІНА. Саме в ньому він забив свій єдиний м’яч. 9 липня у Вінниці він та Ігор ТЕРНОВИЙ забили «Локомотиву» по м’ячу на що господарі відповіли аж чотирма (!). Чіткими, продуманими діями Валерій виділявся у матчах з авангардівцями Ровно, кіровоградською «Зіркою» та ін.
-Мені запам’ятався домашній поєдинок із полтавським «Колосом»,- згадує майстер спорту СРСР Борис ШУРШИН. – З двох чудових передач Валерія я і Валерій ЖИЛІН забили по м’ячу, які у підсумку принесли нам важливу перемогу – 3:2.
Того сезону у складі «Фрунзенця» грали Володимир ШАТОХІН, Леонід СУГИРІЙ, Борис ШУРШИН, Ігор ТЕРНОВИЙ, Валерій ЖИЛІН, Євген ЧИЖИК, Микола ЛИТВИНЕНКО та інші зіркові гравці «Спартака».
Окрім матчів чемпіонату, Валерій брав участь у розіграші Кубка СРСР, став переможцем турніру «Кримський пролісок» і дворазовим володарем «Кубка Дружби», провів кілька міжнародних матчів з командами Болгарії і Франції.
За 11 років виступів на професіональному рівні Валерій ДЕРИПАСКІН зв «Спартак»/ «Фрунзенець» провів щонайменше 250 матчів. На жаль, точної цифри статистика не зафіксувала.
Сумські вболівальники пам’ятають Валерія ще і як вправним хокеїстом.
Вітання
Сергій ГОРОХ: Вдячний Андрію БІБІ за науку
У ветерана охтирського «Нафтовика» Сергія Михайловича ГОРОХА 26 лютого ювілейний День народження. Одному з найкращих гравців виповнюється 55 років.
ДО приходу в «Нафтовик» 17-річний вихованець спортшколи рідного Ізяслава і Львівського спорт інтернату був уже чемпіоном УРСР і СРСР серед юнаків. Запрошуючи Сергія до команди, тренери не дуже ризикували. Мовляв, молодий гравець, рано чи пізно покаже себе. І вони не помилилися.
Він один із небагатьох гравців, хто гарв за охтирський «Нафтовик» ще у Другій лізі чемпіонату СРСР. За 2 сезони провів 74 матчі і забив 5 м’ячів. Перший надіслав 26 серпня 1986 року у домашньому матчі у ворота «Буковини» (4:0). Ще в двох зустрічах з «Ворсклою» (2:1) і «Десною» (1:0) його м’ячі були переможними. Сергій входить до десяток гравців, які зіграли за «Нафтовик» понад 100 матчів і забили більше 10 м’ячів. У багатьох зустрічах він відзначався, виходячи на заміну.
Кар’єру продовжив у «Нафтовику» і після служби в армії. З ним став чемпіоном Другої ліги останнього чемпіонату СРСР (48 матчів – 7 м’ячів), провів 4 зустрічі у розіграші Кубка СРСР (зокрема з київським «Динамо»), пограв у Вищій лізі Першого чемпіонату України- 1992 (8 матчів ), забивши один м’яч. Його він надіслав у ворота одеського СКА, вийшовши у другому таймі на заміну. Сергій з вдячністю згадує уроки Андрія БІБИ, який кілька сезонів працював з командою. Загалом за 5 років Сергій провів майже 180 матчів і відзначився 17 влучними ударами.
Після Охтирки Сергій ще два сезони продовжив грати на професіональному рівні, виступаючи за краснопільський «Явір» і конотопський «Слав’янець» у чемпіонаті України, додавши до свого доробку ще 70 матчів і 4 м’ячі.
На жаль, Сергію рано (через серйозну травму) довелося завершувати кар’єру на професіональному рівні. В його активі майже 250 матчів і 21 м’яч.
Були в кар’єрі гравця виступи на аматорському рівні. Багато років Сергій працював дитячим тренером в ДЮСШ «Нафтовик» і в друголіговому ФК «Тростянець».
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України – 1992 -1993. Перша ліга. «НАФТОВИК» (Охтирка) – «МЕТАЛУРГ» (Нікополь) – 6:1. 23 серпня 1992 р. Стадіон «Нафтовик». 3 000 глядачів.
«НАФТОВИК»: Прохоров (Тарахтій, 75), Євтушок, Яічник (Горох, 46), Піскун, Сухарєв, В.Єрмак, Попович, Шуршин, Грачов (Чирва, 75), Задорожний (Амілехін, 70), Липинський (Леш, 46). Тренер: Г.Макаров.
«МЕТАЛУРГ»: Кирієнко (Буканов, 87), Кирюхін, Олійник, Ходирєв, Ткачук (Зайцев, 17), Дюльдін, Безручко, Омельчук (Єфимов, 46), Механошин, Альошин, Костиков. Тренер: В.Нечаєв.
Голи: Піскун (4), Горох (52), Грачов (60, 62), Шуршин (70, 75) – Костиков (24).
Попередження: Механошин (6).
Микола КОРЖ:
245 матчів як один і Щастя важких перемог
Майже 50 років віддав спорту Микола КОРЖ із Дружби. Спочатку, як голкіпер місцевих футбольної і хокейної команд, потім, як тренер і спортивний чиновник. Ворота футбольного «Факела» захищав впродовж 15 сезонів, зігравши 245 матчів. І це не рахуючи зустрічей і роки, проведені в інших командах. Йому належить ще кілька досягнень. 27 лютого ветеран дружківського футболу відзначає 53-й День народження.
.
ФОТО з АРХІВУ. 1980 р. «Факел» перед початком першого матчу чемпіонату області серед команд ДСТ «Колос». Тоді дружбівці обіграли «Колос» з Берези Глухівського району – 4:2. Микола КОРЖ у верхньому ряду – посередині.
НАРАЗІ Микола Олександрович з посмішкою згадує свій дебют у складі «Факела». Це була товариська зустріч з місцевою армійською командою «Зірка». За кілька хвилин до її завершення за рахунку 2:0 тренер довірив місце у воротах 15-річному юнаку. Микола умудрився пропустити два м’ячі. В офіційному матчі чемпіонату області зіграв лише через 4 місяці. Тоді дружбівці розгромили «Колос» з Берези Глухівського району ( 8:0).
У наступні сезони Микола набував ігрового досвіду і швидко став основним воротарем. Поступово працьовитість і велике бажання досягти вдосконалювання стали приносити здобутки. Хороша реакція, витримка, сміливість і рішучість, допомагали йому «читати» гру, впевнено грати на виходах і бути господарем воротарського майданчика. Він говорив: – Так, захисники могли схибити, впустити суперника. Для чого я тоді на полі?
Він, як повар з картоплею, розправлявся з м’ячами, що летіли, з давалось би, в саму ціль. В його активі 62 «сухих» матчі, 12 відбитих пенальті. У 1978 році парирував 4 м’ячі, надіслані з «карної» точки.
Особливо успішним і для команди, і для воротаря був 1980 рік. «Факел» вперше у своїй історії завоював право грати у Першій лізі чемпіонату області. У наступні сезони дружбівці не пасли останніх. Приміром, у 1982 році провели 42 матчі. У чемпіонаті «Факел» посів 11 місце, виграв першість облради ДСТ «Колос» (прямо з фінального турніру Микола пішов служити в армію),заволодів Кубком області серед команд підприємств облагропрому і став бронзовим призером першості УРСР серед колективів підприємств бурякоцукроагропрому.
Останній матч за рідну команду Микола зіграв у 47 років. На жаль, той «подарунок» ветеран часто згадує, бо тоді команда зазнала фіаско вдома від футболістів Лебедина з рахунком 3:8.
. Були у кар’єрі КОРЖА ще виступи за конотопський «Рефрижератор», сумський «Маяк», у складі якого став чемпіоном області, з охтирським «Спартаком» виграв Кубок «Робітничої газети», має ще золоту медаль за перемогу «Строителя» у чемпіонаті Кизил-Ординської області , що в Казахстані тощо. За спогадами ветеранів футболу, Микола грав надійно, мав хорошу технічну підготовку, вміло обирав місце у воротах. Захищав ворота команди і його молодший брат Володимир. Серед багатьох матчів часто Микола Олександрович згадує зустріч з ветеранами київського «Динамо» (див. Матчі з історії).
Не менш цікава й інша статистика воротаря. За «Факел» забив 11 м’ячів, парирував 12 пенальті ( 4 з них у одному сезоні), не реалізував 4 пенальті і 4 рази його називали кращим гравцем матчу. Жаль тільки, що тоді обласна Федерація футболу не визначала кращих гравців обласних перегонів. Впевнений: Микола КОРЖ посів би в них почесне місце.
А якою мрією наразі живе Микола Олександрович?
-Аби спорт і футбол розвивалися, стали масовими, щоб заняття ними були, як раніше, модними. А ще мрію про нових ФОМЕНКІВ, ШУРШИНИХ, ГУСЄВИХ. Сумський футбол має здібних юнаків. І наше завдання – допомогли їм «засвітитися» у великому футболі.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. 1989 р. «ФАКЕЛ» (Дружба) – «ДИНАМО»-ветерани (Київ) – 1:2. 27 травня. Стадіон «Дружба». 1 200 глядачів.
«ФАКЕЛ»: М.Корж, Пєсоцький (Сорокін, 82), Сапсай, Шрамченко, Шульга, Ляхницький, Міренцов, Харитонов, Латиш – к. (Веретенников, 46), Мірошніченко (Павленко, 46), Губський.
«ДИНАМО»: Рудаков, (Роменський,46), Кочубинський (Трояновський, 38), Островський, Капличний, Журавльов, Кузнецов. Білоус, Євсеєнко (Назаров,46), Дамін, Слободян, Хмельницький –к.
Голи: Слободян (32), Павленко (59 – з пенальті), Хмельницький (74).
Кращі гравці матчу: Латиш і Солободян.
Олександр БОНДАРЕНКО:
У матчі з «Маяком» забив 3 м’ячі. Один у свої ворота, а два – суперникам
45 років тому він дебютував у складі сумської команди майстрів «Фрунзенець» у Другій лізі чемпіонату СРСР і забив свій перший м’яч. За два сезони провів майже 70 матчів, в яких відзначився шістьма влучними ударами. Міг грати й далі, але «Фрунзенець» втратив місце «під сонцем». Продовжував виступати в аматорській команді СМВО імені Фрунзе, де працював. 27 лютого у Олександра ( футбольне прізвисько БЕНЯ) черговий, 63-й День народження. До вашої уваги інтерв’ю з ветераном сумського футболу.
-Олександре, вітаю тебе!. Як поживаєш, чим наразі займаєшся?
-Наразі у вимушеній відпустці, працюючи на рідному підприємстві. Який резон ходити на роботу, коли роботи немає і з вересня не отримувати гроші? Щонеділі разом з ветеранами ганяємо м’яча на Веретинівці. Пороху ще вистачає і є бажання, як кажуть, посоватися.
-Кілька років ти грав за одну з команд ветеранів у чемпіонаті Сум з футзалу. Але останнім часом тебе не видно на майданчику. Що сталося?
– Якщо відверто – не люблю, коли мене вчать, як грати, куди бігти ті, хто раніше не займався футболом, а на старості став великим футболістом. Був такий один спеціаліст з числа велосипедистів у нашій команді. Я не витерпів його повчань, віддав форму і вирішив «зав’язати». Зараз граю у своє задоволення.
– Цікаво, а яким був твій шлях у футбол?
-Як і в усіх юнаків, які проживали у приватному секторі. Я з Добровільної, де було чимало хлопців, з якими ганяли м’яча, влаштовували захоплюючі вуличні баталії. Саня МИРОНЕНКО, Толя ЧУГАЙ, Сергій КОЗУПИЦЯ – є що згадати. Коли ходив до спортшколи, кілька разів кидав заняття, бо накладно було їздити на «Авангард». Та коли батьки отримали квартиру поблизу стадіону, тренувань вже не пропускав. Я вдячний тренеру Миколі АБРАМОВУ, який підготував чимало хороших футболістів, за житєйські і футбольні уроки. Вони стали у нагоді. Замам’ятав слова Миколи Павловича: – Сашко! Якщо підтягнеш фізику, будеш грати у команді майстрів. Це було для мене великим стимулом. Працював над собою. Приміром, віджимався 50 разів.
-У 18 років тебе взяли в команду майстрів «Фрунзенець». Що тоді відчував?
– Уявляєш, як заздрили мені хлопці. На той час регламент прописував, що вдома обов’язково повинні грати двоє юнаків цієї вікової категорії. В команду взяли у середині сезону. Вибачай, але не згадаю, в якому матчі вперше вийшов на поле. А ось перший м’яч, який вдалося забити, запам’ятав. Першого жовтня перемогли вдома горлівський «Шахтар» – 1:0. І той єдиний м’яч забив Олександр БОНДАРЕНКО, який підключився до розіграшу кутового і десь з лінії штрафного майданчика завдав влучного удару по центру воріт. Партнери вітали з першим успіхом. Приємно було чути слова від досвідчених Ігоря ТЕРНОВОГО, Леоніда СУГИРІЯ, Сергій КИРІЄНКА та інших гравців. Та одного разу мене не взяли на виїзні матчі. І сказав це не тренер, а адміністратор команди. Мені не знайшлося місця, бо тоді в команду взяли легіонера. Знаєш, як було прикро..
-Але можна сказати, виручила армія, потрапив до спортроти через київський СКА, де вже грав Григорій ЛАЗАРКО, а граючим тренером був Володимир МУНТЯН.
-Тоді ухилятися від армії, на відміну від сьогодні, було неможливо та соромно перед усіма. Були випадки, коли забирали відразу після матчів. Пам’ятаю, як ми з Володею ТАНЧИКОМ йшли на стадіон, а хлопці повідомили, що нас там уже чекають двоє з автоматами. На деякий час сховалися, але згодом я, Володя ТАНЧИК і Вітя ПОПОВИЧ пішли виконувати свій обов’язок.
Так сталося, що у СКА залишився Віктор, а нас направили служити до Дніпропетровська. Потрапили у спортроту артполку. Грали за місцеві команди. Я, приміром, став чемпіоном області. Потім вже вдвох виступали за команду «Самара» з Новомосковська, з якою були фіналістам розіграшу кубка області.
ФОТО з АРХІВУ Олександра БОНДАРЕНКА. У складі «Самари» Олександр БОНДАРЕНКО (у нижньому ряду другий праворуч) і Володимир ТАНЧИК ( четвертий ліворуч).
-У «Фрунзенець» ти повернувся, коли він почав здавати позиції. Не допоміг врятувати команду і заслужений тренер УРСР Анатолій АРХИПОВ, який свого часу працював у «Дніпрі» з ЛОБАНОВСЬКИМ. На твою думку, що стало причиною втрати команди, яка на фініші загальмувала?
-До цього, мабуть, воно і йшло. Чиновники, які шефствували на командою, дуже не переймалися. Ставку робили на іногородніх тренерів і гравців, відверто не довіряючи своїм. Рано чи пізно це мало статися. І в 1983 році ми втратили команду майстрів.
– Ветерани розповідали мені, що тоді команда могла зберегти прописку , якби чиновники правильно повели себе на двох заключних виїзних матчах, адже їхали вони з командою не з порожніми руками. Скажу відверто, аби врятуватися, треба було купляти суперників.
-Дійсно, все залежало від матчів у Керчі і Севастополі. Тоді з командою їхала ціла делегація чиновників… із дружинами. Їхали не скільки допомагати, а відпочити на морі. Матчі програли двічі по 0:3. А три заключні домашні зустрічі вже нічого не вирішували. Тож і зіграли відповідно, взявши 3 очки із 6. Так Суми вперше втратило команду майстрів. З того часу і почалися її біди. Згадую, як ми з хлопцями ходили до директора ЛУК’ЯНЕНКА на розмову, щоб підприємство продовжило фінансування команди. Він відверто сказав, що команда – це своєрідне більмо на очі, вона йому не потрібна, йому треба вирішувати виробничі питання. На жаль, тодішня влада не могла вплинути на керівника.
-Того сезону ти був в ударі. Як захисник, забив 4 м’ячі- це третій результат у команді після нападників. Не забув кому забивав?
-Найпам’ятніші м’ячі забив у Харкові «Маяку». Офіційно рахується два м’ячі, але я забив три. Статисти забули, що один надіслав у свої ворота. Я вирішив віддати м’яча воротарю, а він у цей час ходив у штрафному майданчику і збирав камінціі. Довелося тоді мені попотіти аби реабілітуватися. Ми виграли- 3:2. Хлопці ще довго під’юджували мене тим харківським м’ячем. Двічі ще відзначився у зустрічах з бережанської «Нивою» (2:0) і чернігівською «Десною» (3:1).
– Невже після «Фрунзенця» не було бажання пограти ще в інших командах, а ти відразу завершив свою кар’єру на професіональному рівні?
-Тренер АРХИПОВ запросив мене, Сергія КИРІВЬКОГО до нікопольського «Колоса», де вже грали Григорій ЛАЗАРКО і Борис ШУРШИН. Пройшли підготовчі збори, зіграти в кількох контрольних матчах. А потім зрозуміли: пробитися до основи практично не реально, адже тоді у «Колосі» було засилля вихованців дніпропетровського футболу. Борис і Григорій того сезону стали срібними призерами Другої ліги. Сергій подався до бережанської «Ниви», а я повернувся додому і продовжив грати на аматорському рівні. Спочатку за «Ливарник», а потім за команду заводу, де працював розмітником. Виступав до 40 років. Кілька разів перемагали в чемпіонаті і розіграші Кубка області. Багато тоді робив для команди тренер Юрій ПАНЧЕНКО. Якби не він, не його ентузіазм, її могло й не бути. Так воно згодом і сталося. Керівникам начхати на традиції, яке мало підприємство.
2 вересня 2020 р. Товариська зустріч вихованців сумського футболу і ФК «Суми». Олександр БОНДАРЕНКО у нижньому ряду третій праворуч.
-Що ти можеш сказати про сучасний рівень нашого футболу, якщо порівняти його з 90-и роками, коли ти грав?
-Рівень не високий, немає гравців, які б захоплювали своєю грою. Не буду хвалитися, але рівень нашого футболу був вищим. В кожній команді були гравці, які згодом заявляли про себе на вищому рівні. Хай мене вибачать, але сучасна Вища ліга не йде ні в яке порівняння з Другою союзного чемпіонату! Тоді був футбол! А зараз – не буду далі говорити. «Зірок» багато, а гри немає. Їхні заробітки не відповідають їхній грі. Проводити по 30 матчів з тижневим інтервалом – це занадто розкіш.
-На твою думку, чому так не щастить Сумам на великий футбол?
-Потрібна людина- фанат з числа бізнесменів, яка могла б все об’єднати навколо себе. На жаль, таких немає. Це добре, що у Сумах з’явилася «Вікторія». Раніше виручали «Явір», «Альянс». Але потрібна своя команда, в якій би грали вихованці своїх шкіл. Питання: для кого тоді готують і на кого працюють дві «Барси» і КДЮСШ «Суми»? А про масовий футбол в Сумах взагалі забули. Раніше проходив чемпіонат міста, по кілька команд грали в обласних змаганнях. На жаль, картина невтішна. Така, на жаль, сумна історія.
-Не шкодуєш, що саме так склалася твоя футбольна біографія?
-Був момент, що могло бути все по-іншому. Коли ми грали на одному турнірі, тренер черкаського «Дніпра» Анатолій МОЛОТАЙ запрошував у свою команду. Коли у «Фрунзенці» про це дізналися, швиденько все зробили, аби мене залишити в команді. А треба було спробувати. Що тепер про це вже шкодувати…
Слово про колегу.
Екс-воротар команди «Фрунзенець» Сергій КИРІЄВСЬКИЙ – кум Олександра БОНДАРЕНКА:
-Про кума, як колишнього футболіста і людину можна багато розповідати. Скажу так: був хорошим гравцем і є доброю людиною. Мені імпонували його впевнені дії, надійність, працездатність і непоступливість супернику в будь-якому ігровому епізоді. Він уміло перекривав брівку поля, впевнено почувався на другому поверсі, мав хороший удар. Як захисник, забивав важливі для команди м’ячі. Жаль, що після Сум не продовжив виступати далі на професіональному рівні.
Екс-гравець «Фрунзенця» Володимир ТАНЧИК:
-З Олександром ми пограли разом багато років. Був бійцем на полі. Він ніколи не грубіянив, ніколи не ховав ніг у єдиноборствах. У нього була особлива вправність і впевненість у своїх діях. Не володіючи високою швидкістю, вправно обирав місце і не втрачав нагоди бити по воротах з будь-якої позиції. А ще, як говорили футболісти, мав хорошу колотуху. Грав просто, але надійно.
Турніри
Конотопські дівчата «втерли» носи суперницям
Впевненою перемогою вихованок Конотопської ДЮСШ завершився чемпіонат області з футзалу серед дівчат двох вікових категорій. Їх проводила Асоціація футзалу Сумщини.
ЗМАГАННЯ проходили у 3 тури. Конотопчанки не зазнали жодної поразки.
Старші дівчата обіграли ровесниць ФЦ «Барса» і ДЮСШ імені Масалітіна із загальним рахунком 39:5 і набрали максимум – 18 очок. Молодші втратили очки у матчі з дівчатами ФЦ «Барса», зігравши – 2:2. В інших зустрічах вони домінували на майданчику, набравши у 8 матчах 22 очки за різниці м’ячів 51 -7. Анну БАБИЧ і Анастасію МОЗГОВУ названо кращими гравцями змагань.
Підсумки.
Старші дівчата. Конотопська ДЮСШ – 18 очок, ФЦ «Барса» – 9, ДЮСШ імені Масалітіна – 0 очок.
Молодші дівчата. Конотопська ДЮСШ -22 очки, ФЦ «Барса» – 13, ДЮСШ «Явір» – 9, ДЮСШ імені Масалітіна – 0 очок.
Кілька штрихів.
На жаль, змагання пройшли за малої кількості команд: 3 грали у старшій групі і 4 – у молодшій. Перевага вихованок Олени КУЛІШ була відчутною. І це, до речі, не перший рік. Та й рахунки свідчать про різний рівень підготовки. З великими рахунками (з різницею у 5 м’ячів) завершилися 5 матчів із 9 – у групі старших і 9 із 15 – у молодших і відповідно – 2 і 3 – із двозначними рахунками. Найбільші були зафіксовані у зустрічах дівчат ФЦ «Барса» з вихованками ДЮСШ «Явір» (16:2) і конотопчанок з футзалістками ДЮСШ імені Масалітіна ( 14:1). Старшим дівчатам пора вже демонструвати пристойний рівень гри, якою помітно вирізнялися новоспечені чемпіонки області, яких ви бачите на фото. Підтвердження цьому матчі конотопчанок із вихованками ДЮСШ імені Масалітіна – 10:0 і ФЦ «Барса» -10:1. Прикро за останніх….
Сторінки історії
Матчі «Нафтовика у розіграшах Кубка СРСР
За час своєї історії охтирський «Нафтовик», який, на жаль, зник з футбольної карти України після сезону 2017/2018, двічі стартував у розіграшах Кубка СРСР, де провів 5 матчів.
ВПЕРШЕ футболісти спробували свої сили у 1988 році, коли 2 травня провели зустріч 1/64 фіналу у Кишиніві з місцевим «Ністру». Охтирчани гідно протистояли досвідченому супернику, якого підтримували 20 000 вболівальників. Господарі відкрили рахунок на 24 –й хвилині, на 37-й зі штрафного Борис ШУРШИН його зрівняв, а на 61-й господарі забили переможний м’яч – 2:1. Ту історичну зустріч «Нафтовик» провів у такому складі: Жук, А.Єрмак, Колесник, Кириленко, Фокін, Фомін, Попович, Шуршин, Хромей, Насташевський, Лень.
Вдруге охтирчани стартували через 3 роки, у 1991-у. Той розіграш увійшов в історію як Кубок СРСР-СНД 1991/1992. Три матчі «нафтовики» провели на своєму полі. 2 травня за присутності 3 000 вболівалників в 1/64 фіналу мінімально обіграли першолігову «Пардаугаву» з Риги. Відзначився на 71 хвилині Микола ЛИПИНСЬКИЙ.
Через місяць охтирчани приймали «Дніпро» з Могильова. Зустріч зібрала вже 8 000 фанатів. Гості вийшли вперед на 55-й хвилині. За 2 хвилині Анатолій ЄРМАК відновив рівновагу. А згодом Володимир ТИМЧЕНКО забив вирішальний м’яч -2:1.
В 1/16 фіналу 4 вересня охтирчан екзаменувало київське «Динамо». Тягатися з досвідченим суперником виявилося господарям не під силу. За киян, зокрема грали ЛУЖНИЙ, ЦВЕЙБА, ШМАТОВАЛЕНКО, САЛЕНКО, ШАРАН та ін. Не допомогла і підтримка 9 000 вболівальників. На м’ячі, забиті ШАРАНОМ (23 хв.), САЛЕНКОМ (33, 70 – з пенальті) і МОРОЗОМ (55), «нафтовики» відповіли одним на 66-й хвилині , який забив Володимир ТИМЧЕНКО.
Матч-відповідь у Києві завершився перемогою киян з рахунком 4:0. Успіх забезпечили САЛЕНКО (21 – з пенальті), МОРОЗ (60, 82) і ГРИЦИНА (69).
В усіх 5-и матчах зіграли Борис ШУРШИН, Віктор ПОПОВИЧ, по 4 – Анатолій ЄРМАК, Сергій СУХАРЄВ, Сергій ГОРОХ, Ігор ЗАДОРОЖНИЙ, Володимир ТИМЧЕНКО, Микола ЛИПИНСЬКИЙ, по 3 – Василь ЄРМАК, Сергій ФОМІН і Павло МАТВІЙЧЕНКО.
Отже, Кубок СРСР: 5 матчів – 2 перемоги і 3 поразки за різниці м’ячів 5 – 11.