“ФутТайм” від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ. Випуск 140.
У випуску:
— Як директор полюбив футбол.
—Чому спіткнувся «Нафтовик»?
—Прем’єр-ліга: здобутки наших земляків.
—Запрошуємо на товариську зустріч із соккеру 6х6.
Вітання
Віктор ВОДОТИКА: Футбол збагатив моє життя
З іменем цих двох керівників Краснопільського лісгоспзагу тісно пов’язана історія створення і становлення команди «Явір». З Володимиром Даниловичем САЄНКОМ (нещодавно відзначив свій 84-й День народження) 40 років тому «Явір» став чемпіоном області, а за рік – володарем Кубка області і швидко вийшов на всеукраїнську аматорську арену. Коли він очолив обласне профільне управління, його естафету продовжив Віктор Васильович ВОДОТИКА, який обіймав посаду директора 29 (!) років. З ним команда пройшла серйозні випробування на професіональному рівні, ставши переможцем і бронзовим призером змагань у Другій лізі чемпіонату України. Впевнено затим тримався «Явір» і в Першому дивізіоні. За 14 сезонів краснопільці провели 506 матчі.
Наразі команда виступає в обласних перегонах. На матчі «Явора» в Сумах ми і зустрілися з Віктором Васильовичем. Привід був вагомий – 29 травня він відзначає свій 75-й День народження. Тож є що згадати і розповісти про ті часи, коли Краснопілля і область ЖИЛИ ФУТБОЛОМ, гравці радували і грою, і результатами.
Матч молоді гравці «Явора» завершили внічию (2:2), відігравшись за кілька хвилин до фінального свистка. Мій співрозмовник був задоволений підсумком зустрічі.
Вашій увазі – інтерв’ю з ювіляром.
-Як живеться вам, Вікторе Васильовичу? Чим займаєтеся, адже вже багато літ на заслуженому відпочинку?
-Настрій, звичайно, не той, щоб радуватися, думки про одне. Скоріш би завершилася ця клята війна і ми повернулися до мирного життя. Чекаю, як і всі, перемоги. Від негативних думок відволікає пасіка, де проводжу багато часу, отримуючи велике задоволення від цього заняття.
-Перейдемо до футболу. Яку роль він відіграв у вашому житті?
-Не повіриш, але футболом до того, як став працювати директором не захоплювався і дуже ним не цікавився. У дитинстві разом з пацанами ганяли м’яча на вигоні у селі Рибальське Охтирського району, де народився, та влаштовували товариські зустрічі з хлопцями сусідніх сіл. Їздили до них на велосипедах. Коли вигравали, то швиденько тікали додому, аби не отримати на горіхи.
А якою була радість, коли нам привозили з Донецька справжні футбольні м’ячі. Коли камера приходила в негодність, набивали м’яч ганчір’ям або ще чимось і продовжували грати. Ось таким був футбол нашого дитинства.
Потім – роки навчання у лісовому технікумі, сільськогосподарській академії, робота лісником. Не до футболу було.
А коли призначили директором, довелося серйозно до нього долучитися. Завдяки Володимиру САЄНКУ, який прищепив любов до футболу.
-Чи важко було , окрім основної роботи, тягнути ще й футбольного воза, як кажуть, вдень і вночі займатися вирішенням тих чи інших питань?
– Важко, але приємно, коли мали результати. Адже виробництво було різноманітне. Заготовляли лісоматеріали, займалися лісокультурними роботами, заготівлею продукції побічного користування, розбудовою інфраструктури. Успішно справлялися з виробничими завданнями. Гордістю став дендропарк, де понад 120 різних дерев. Разом з деревами зростали і люди. Адже САЄНКО з відсталого лісгоспу вивів його в лідери серед споріднених підприємств в області. Треба було тримати марку.
На той час важливою була кадрова проблема. Аби залучити спеціалістів, будували житло – по 6 – 8 квартир здавали щорічно. Отримували їх і футболісти – інженери Іван ПАХОМОВ та Віктор ПАЦЮК, виконроб КРУГЛЯК, водій Микола ЗАВАЛІЙ, слюсар Іван НАЛИВАЙЧЕНКО, майстер Микола ПАНАСЕНКО та ін..
Не втратили високих позицій і при переході з планової економіки на ринкову, хоча було не легко виживати.
-Що сприяло успіхові у роботі, хто допомагав і підставляв плече?
-Щодо виробничих питань, то тут особливих проблем не було, адже мали високопрофесіональний колектив. За прикладом Володимира САЄНКА спеціалісти вчилися у вузах і технікумах.
У пошані у трудівників був і спорт. Мали свій затишний стадіон «Явір», який вболівальники називали «Стадіон у лісі». Тут команда проводила матчі, тут облаштували містечко здоров’я. Мали свій музей спортивної слави.
Коли «Явір» почав грати на в першості України, він став народною командою, йому допомагали всі господарства і підприємства району Палкими вболівальниками були, як не дивно, і керівники місцевої влади.«Явір» для району, як «Динамо» для України. Завдяки «Явору» про Краснопілля дізналися у багатьох куточках країни. Краснопілля – не Кривий Ріг чи, скажімо, Херсон або Черкаси, де можливості значно більші. Але ми вирішували всі питання, аби не було проблем з командою, гравці вчасно отримували зарплати і преміальні.
-Що таке «Явір»? Ось як тоді писала «Правда України» у своєму матеріалі: «Цей невеликий автобус з широкою зеленою смугою, на якій полум’яніють червоні літери «Явір», в цьому році бачили жителі багатьох міст області. Що означає це коротке слово з поетичним відтінком? Явір – білий клен, а «Явір», взятий у лапки, назва футбольної команди Краснопільського лісгоспзагу». Пригадую: коли «Явір» грав удома, то це було свято для району.
-Вболівальники любили «Явір», палко його підтримували навіть тоді, коли він програвав. По 2-3 тисячі осіб збиралося на матчі. До Краснопілля приїздили «Шахтар», «Дніпро», «Ворскла», «Зоря», «Чорноморець» (останніх двох перемагали, а з донеччанами зіграли внічию), а «Динамо» приймали в Сумах.
Для вболівальників регулярно проводили безпрограшну речову лотерею, де розігрували різноманітні призи – від сувенірної продукції одного з наших підприємств – до мішків з пшеницею і машин дров та жому. Тоді футбол був і для нас, і для вболівальників неабиякою віддушиною і давав стимул для роботи.
ФОТО з АРХІВУ. 1988 р. З командою «Явір» Віктор ВОДОТИКА (у другому ряду крайній праворуч)і Володимир САЄНКО (поруч з ним).
-З ким із тренеріві гравців познайомив вас футбол?
– Всіх наразі і не згадаєш. Окрім тренерів, які працювали в нашій команді (дякую кожному з них, хто доклав свого хисту і вміння) були приємні і незабутні розмови з Валерієм ЯРЕМЧЕНКОМ, Андрієм БІБОЮ, Йожефом САБО, Анатолієм КОНЬКОВИМ, Володимиром ОНИЩЕНКОМ та іншими зірками. А найчастіше спілкувалися із земляком Михайлом ФОМЕНКОМ – царство йому небесне. Й до цього часу згадую наші зустрічі, їхні поради. Із гравців найбільше запам’яталися Андрій ГУСИН, Максим ШАЦЬКИХ, ЖАДСОН, ПЛЕТИКОСА та інші.
– Гордитеся, впевнений, тим, що саме в «Яворі» розпочинали шлях у великий футбол багато гравців, були й такі, хто виступав за збірну України.
– Як не гордитися ними. Віктор ІВАНЕНКО, Сергій ОСАДЧИЙ, Сергій КОСТЮКОВ, Володимир БОГАЧ-молодший, Сергій ТКАЧЕНКО, Олег ПЕСТРЯКОВ, Олександр БАНДУРА, а також місцеві вихованці – Віктор ПАЦЮК із синами Віктором і Денисом, Володимир МИГАЛЬ із сином Максимом, Микола ЛЕБЕДЕНКО, Олександр ШАТЬОРНИЙ, Олександр ЛЕБЕДЕНКО та ін.. Допомагали команді у становленні досвідчені гравці Анатолій ЄРМАК, Сергій ДІЄВ, Ігор ЗАХАРЯК, Борис ШУРШИН, Сергій ФОМІН, Віктор ПОПОВИЧ та інші. Грали в «Яворі» Олександр ЄВТУШОК і Сергій СНІТКО, які згодом провели по кілька матчів за збірну України.
-Неабияку увагу ви приділяли також розвитку дитячого футболу.
-Це питання було постійно на порядку денному, коли пішов процес підготовки резерву для команди. В ДЮСШ ввели дві ставки тренерів з футболу, почали регулярно проводити змагання серед школярів району, впевнено вийшли наші юнаки на всеукраїнський рівень. Плідно працюють з дітьми Анатолій ПРИЛЄПА і Анатолій ЛИСЕНКО, підготувавши чимало юнаків для команди.
-А як часто зустрічаєтеся з колишніми гравцями команди?
-При кожній нагоді, коли приїжджаю до Краснопілля і не тільки – з Миколою ЗАВАЛІЄМ, Іваном КРУГЛЯКОМ, Олександром АЛФЬОРОВИМ, а також з тренерами – Валерієм ДУШКОВИМ, Василем ЄРМАКОМ.
-На яке запитання й до цього часу не отримали відповіді?
-Мені важко зрозуміти, чому Суми, до яких з Краснопілля двічі переводили «Явір» і рятували місто від ганьби, втрачало команду. Невже така байдужа влада до футболу і не знайшлося людини, яка могла б цим питанням серйозно зайнятися? Скажуть: є «Вікторія», але це не те, це не своє…Були свого часу «Фрунзенець», «Автомобіліст», ПФК «Суми», «Альянс». І де вони? Доки не буде зацікавленості влади і людини – великого футболу в Сумах ніколи не дочекаємося.
-На вашу думку, як скоро відродиться футбольна слава «Явора» і він заграє, як у кращі часи, на високому рівні?
-Команда є, підтримка з боку селищного голови Юрія ЯРЕМЧУКА є. Але цього недостатньо, навіть для участі у чемпіонаті області, не говорячи вже про виступив на всеукраїнському рівні навіть серед аматорів. У найближчі десятки років цього не буде. Не ті пріоритети у керівників, не ті для футболу часи, який втрачає свої позиції. А жаль…
– І на завершення – про що мріє Віктор Васильович ВОДОТИКА у свої 75?
-Як і всі – про Перемогу, за яку борються наші ЗСУ. Щоб скоріше у наші домівки прийшов мир і вони наповнилися дитячим сміхом!
-Дякую вам, Вікторе Васильовичу, за цю розмову. І з ювілейним Вас Днем народження!
Слово про ювіляра
Володимир САЄНКО – почесний президент ФК «Явір»:
-З Віктором Васильовичем добре знайомі майже півстоліття. Знаю його як хорошого спеціаліста, і як керівника, який багато років керував лісгоспом. Він був першим моїм помічником, правою рукою у «Яворі». Багато уваги приділяв виробництву. За час його роботи було посаджено 5400 гектарів лісів, побудовано два цехи переробки деревини, газифіковано будинки працівників лісгоспу і селища тощо.
Паралельно вирішувалися питання життєдіяльності команди. І чого вона досягла – це його недоспані ночі, нерви і переживання. Особливу увагу Віктор Васильович приділяв молодіжному складу, гравці якого під керівництвом Анатолія ПРИЛЄПИ і Анатолія ЛИСЕНКА впродовж кількох років радували своїми виступами на всеукраїнському рівні, а потім успішно заграли в основному складі «Явора». За розбудову футболу Віктора Васильовича нагороджено Золотою відзнакою ПФЛ.
Його роки – його багатство. Хай здоровиться і бадьориться іще багато літ тобі, друже!
Валерій ДУШКОВ – екс-тренер «Явора» (1992 – 1997 рр. з перервами):
– Впродовж 5-и сезонів роботи з «Явором», мені щастило на керівників, як району, так і тих, хто безпосередньо опікувався командою. З Віктором Васильовичем було легко працювати. Як професіонал своєї справи, він робив усе і навіть більше, аби команда впевнено виступала, а гравці не мали проблем. Для невеликого району, погодьтеся, вирішувати питання було не так просто. Але футбол виконував свою соціальну роль.
Відмінною рисою Віктора Васильовича були доброта і душевне ставлення до людей. За це його поважали на виробництві, а футболісти прагнули віддячити своєю грою. У більшості випадків це нам вдавалося. Тож від імені нашої команди передаю ювіляру найщиріші вітання!
Анатолій ПРИЛЄПА – тренер «Явора»-2024:
– Віктор Васильович був людиною слова. В цьому я переконувався багато разів, працюючи з ним не один десяток років. Свого часу він дав не тільки поштовх розвитку дитячого футболу, а й постійно підтримував вихованців місцевої ДЮСШ.
Як тут не згадати успішні виступи у Всеукраїнському турнірі «Шкіряного м’яча», де у «Фіналі восьми» посіли 4 місце, поступившись у матчі за бронзові медалі в серії післяматчевих пенальті полтавській «Ворсклі». У Вищій лізі чемпіонату ДЮФЛ України не вистачило одного очка для виходу до плей-офф. Довго згадували юнаки успішні виступи на міжнародних турнірах у Севастополі і Києві, перемогу на Різдвяному – в Сумах.
Двічі «Явір» відроджувався після того, як його переводили до Сум. І щоразу основу його складали гравці нашої ДЮСШ. Приміром, у 2003 році в команді грали 18 (!) вихованців, зокрема Денис і Андрій ПАЦЮКИ, Сергій САВЧЕНКО, Олександр СТРИБАК, Олександр ЛЕБЕДЕНКО та інші. У «Яворі» заявили про себе Ігор ШЕЛЕСТ, Микола БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ, Микола РУБАН, Сергій ВЕРЕМІЄНКО та інші. Це зіркові гравці, їхні прізвища наразі добре відомі у футбольних колах.
Ми вдячні Віктору Васильовичу за підтримку і увагу, яку він приділяв вихованцям краснопільського футболу. Традиції продовжуються, на арені – нове покоління гравців. Від «Явора»- 2024 ювіляру здоров’я і оптимізму та домашнього затишку!.
Підростає зміна в «Яворі». Юні вихованці ДЮСШ з тренером Анатолієм ПРИЛЄПОЮ,
Підсумки
«Нафтовик»: втрати у дорозі
Завершився чемпіонат України серед аматорських команд.
У 2-й групі змагався охтирський «Нафтовик, доля якого з виходом до чвертьфіналу вирішувалася в очному протистоянні в Одесі з «Титаном». В обох суперників були шанс на продовження виступу далі. Господарів влаштовувала тільки перемога, тоді як гостей – і нічия. Цим одесити сповна і скористалися.
За повідомленням сайту одеського клубу, з перших хвилин «титани» захопили контроль над м’ячем. А забили його, що називається, «у роздягальню» на 44-й хвилині. Після перерви заробили небезпечний стандарт біля штрафного майданчика «Нафтовика». Після його розіграшу – і вже 2:0. Третій м’яч господарі забили після чергової атаки.
Так «Титан» забезпечив собі історичний вихід до плей-офф Аматорської ліги.
НА ФОТО: Момент зустрічі в Одесі
Як показує практика, аби дістатися поставленої мети, одного бажання виявляється мало. Воно обов’язково має бути підкріплене добротною грою Причому стабільною і високим бойовим настроєм гравців упродовж усієї турнірної дистанції. А ось цього «нафтовикам» якраз і забракло у 2-у колі. Вони його відверто провалили, програвши усі 4 виїзні матчі із загальним «сухим» рахунком – 0:11 (?), заробивши 12 очок проти 16 – у першій частині змагань.
Минулого сезону «Нафтовик» завершив виступ на стадії чвертьфіналу, а цього разу не зміг вийти до нього. Він посів 4 місце, набравши у 16 матчах 28 очок (8 перемог, 4 нічиї і 4 поразки за різниці м’ячів 20 – 14). За три сезони охтирчани провели 41 зустріч, в яких здобули 22 вікторії, 7 завершили внічию і зазнали 12 поразок. Суперникам забили 55 м’ячів, пропустивши у власні 45. Питання переноситься на наступний сезон.
Скільки зіграли, скільки забили?
Завершився чемпіонат України серед команд Прем’єр-ліги. Якщо чемпіон і призери визначилися достроково, то за місце під сонцем до останнього туру йшла боротьба. Не пощастило рівненському «Вересу», в якому грає роменчанин Владислав ШАРАЙ, і київській «Оболоні» із охтирчанином Сергієм СУХАНОВИМ, команди яких зіграють перехідні матчі із «Епіцентром» та «Лівим берегом» – відповідно. До речі, другий сезон поспіль рівненці проводять такі зустрічі..
Нагадаю, у складах команд виступало 8 вихованців сумського футболу (наразі Станіслав ШАРАЙ – в оренді у «Вікторії»).
Ось скільки вони провели матчів і забили м’ячів.
Денис АНТЮХ («Зоря») – 27 матчів – 4 м’ячі.
Владислав ШАРАЙ («Верес») – 28 – 2.
Сергій СУХАНОВ («Оболонь») – 27 – 3.
ФОТО з АРХІВУ. 23 вересня 2023 р. Матч 1/8 фіналу розіграшу Кубка України. «Оболонь» – «Динамо» – 1:0. Переможний м’яч на рахунку Сергія СУХАНОВА.
Олексій ХОБЛЕНКО («ЛНЗ») – 22 -1.
Сергій РИБАЛКА («ЛНЗ») – 17 -1.
Олександр БАНДУРА («Минай») – 15 – воротар.
Станіслав ШАРАЙ («Верес») – 11 -1.
Антон ЦАРЕНКО («Динамо») – 8 -1.
Разом збірна вихованців сумського футболу провела 155 матчів і забила 14 м’ячів.
У молодіжному складі СК «Дніпро-1» грає вихованець сумської «Барси» Артем КОРЖ. Він провів 15 матчів і забив 1 м’яч. Став бронзовим призером. 23 травня юнак відзначив свій 16-й День народження.
У складі «Динамо» виграв золоту медаль син Олега ГУСЄВА – Олексій. У 29 матчах відзначився 8 разів. Минулого сезону Олексій був срібним призером (28 матчів – 4 м’ячі).
Цікаво знати
Михайло ФОМЕНКО ще в одній збірній
Свого часу були складені Символічні збірні СРСР, гравці якої виступали в тому чи іншому десятилітті.
До команди 1971 – 1980 років включено і нашого земляка Михайла ФОМЕНКА.
Цікаво: до неї входять 8 гравців київського «Динамо» (окрім Фоменка, Євген РУДАКОВ, Володимир МУНТЯН, Анатолій КОНЬКОВ, Володимир ВЕРЕМЄЄВ, Віктор КОЛОТОВ, Володимир ОНИЩЕНКО і Олег БЛОХІН), двоє футболістів тбіліського «Динамо» (Реваз ДЗОДЗУАШВІЛЛі і Муртаз ХУРЦИЛАВА) та один представник московського «Спартака» (Євген ЛОВЧЕВ).
Єдиний м’яч за «Динамо»
В останній рік своєї кар’єри в «Динамо» Михайло ФОМЕНКО забив свій єдиний м’яч за киян.
Сталося це 6 квітня 1978 року у повторному чвертьфінальному матчі розіграшу Кубка СРСР з «Чорноморцем». Першу зустріч одесити виграли- 2:1. Динамівці реваншувалися з рахунком 4:0. Автором останнього м’яча на останній хвилині став Михайло ФОМЕНКО. Він вдруге заволодів Кубком СРСР. У фіналі із «Шахтарем» кияни вирвали вікторію у додатковий час – 2:1.
Їх в області двоє
90 років тому (27 травня 1934 року) було засновано почесне звання «Заслужений майстер спорту».
Першим серед вихованців сумського футболу його отримав у 1975 році Михайло ФОМЕНКО. У чемпіонаті України таке звання присвоєно Олегу ГУСЄВУ. Обоє грали в сумських командах майстрів, а потім у київському «Динамо».
Календар
Ці дні в історії сумського футболу
28 травня 1991 р. Чемпіонат СРСР. 2 ліга. «Полісся» (Житомир) – «Автомобіліст» (Суми) – 1:0, «Нафтовик» (Охтирка) – «Динамо» (Біла Церква) – 3:0.
29 травня 1963 р. Чемпіонат СРСР. Клас «Б». «Гірник» (Кривий Ріг) – «Спартак» (Суми) – 1:3.
29 травня 1989 р. Чемпіонат СРСР. 2 ліга. «Нафтовик» (Охтирка) – «Маяк» (Харків) – 3:1.
29 травня 1990 р. Чемпіонат СРСР. 2 ліга. «Кристал» (Херсон) – «Нафтовик» (Охтирка) -2:0.
30 травня 1953 р. Чемпіонат області. 1 група. «Насосний завод» (Суми) – «Машинобудівник» (Суми) – 0:4, «Іскра» (Шостка) – «Локомотив» (Конотоп) – 8:2.
31 травня 1963 р. Чемпіонат області. 1 група. «Хімік» (Шостка) – «Динамо» (Суми) – 3:0, «Нафтовик» (Ромни) – «Спартак» (Глухів) -1:2, «Зірка» (Конотоп) – «Вимпел» (Лебедин) – 1:0, В/Ч «Суми) – «»Шахтар» (Конотоп) – 4:1.
Турніри
Запрошує Соккер 6х6
Минулого року ініціативи ветерана сумського футболу, екс-президента ФК «Явір» Володимира САЄНКА в обласному центрі було зроблено перші кроки у розвитку СОККЕРУ 6х6 – різновиду футболу. Проведено 5 матчів.
Якщо у вас є бажання познайомитися за цим видом, який набуває популярності,
запрошуємо на товариську зустріч між командами
«АВАНГАРД» і Збірною СУМ .
Місце зустрічі – 6 червня на стадіон «Авангард» о 17:00.