“ФутТайм” від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М,Реви». Випуск 143.
У випуску:
— Що розповідали родичі Владиславу ПРУДІУСУ?
— Чим пам’ятні матчі Анатолію ЄРМАКУ у Житомирі і Чернівцях?
— Як воротарю вдавалося грати за дві команди одночасно?
Вітання
Валерій БЕЗДІДЬКО: Футбол – улюблена гра
Зі складу юнацької збірної області, яка у 1980 році завоювала Кубок УРСР, п’ятеро її гравців згодом запросили до сумської команди майстрів. Серед них і Валерія. 33 роки тому з «Автомобілістом» він дебютував у Другій лізі чемпіонату СРСР. 20 червня у ветерана сумського футболу – День народження. Йому виповнився 61 рік.
ФОТО з АРХІВУ. 1980 р. Валерій БЕЗДІДЬКО (у верхньому ряду – третій ліворуч): – З цими пацанами ми виграли Кубок і не тільки!..!
БІЛЬШЕ 10 років він виступав за аматорські команди Сум, граючи за «Будівельник», «Ливарник» і «Автомобіліст». З останнім провів найбільше сезонів, пройшовши з «водіями» шлях від обласних перегонів до Другої ліги чемпіонату СРСР.
А до цього тренувався у Володимира БОЙЧЕНКА. Він готував збірну області, яка стала срібним призером міжвідомчої першості республіки, а згодом виграла Кубок УРСР серед юнацьких команд. Валерій добре заявив про себе на цих змаганнях. На останніх, приміром, виступали вихованці провідних клубів і футбольних інтернатів з Києва, Донецька, Дніпропетровська, Львова і Харкова. З ними грати було важко, як сказав Валерій, але цікаво. А ще приємніше було їх перемагати. Успіх команди закономірний, адже Володимир Маркович підібрав хороших виконавців і добре їх підготував до випробувань.
Валерія швидко помітили тренери аматорських команд. Найуспішніше склалася його кар’єра в «Автомобілісті», в якому провів 6 років. Юнак швидко вписався в командну гру, бо виступав поруч з досвідченими футболістами – Григорієм ЛАЗАРКОМ, Володимиром ОЛЬШАНЧЕНКОМ, Юрієм ІВАНОВИМ, Миколою КРУЖКОМ та іншими. У складі команди став чемпіоном і двічі володарем Кубка області, срібним призером Республіканської ради ФСТ «Спартак», виграв зимову першість Сумщини і дебютував у чемпіонаті УРСР серед КФК. У 1990 році «Автомобіліст» впевнено виграв цей турнір і повернув Сумах місце у Другій лізі. Валерій взяв участь у 30 матчах, в тому числі 4 провів у фінальній «пульці».
Потім був дебют вже на рівні майстрів у Другій лізі. Вперше вийшов на поле 4 травня у зустрічі з «Приладистом» (2:0), провівши 5 заключних хвилин. А наступну провів через місяць. Зіграв 90 хвилин у протистоянні з «Десною» на її полі (0:)0), отримавши схвальний відгук від головного тренера Михайла ФОМЕНКА. За сезон 14 разів виходив на поле. Проте так склалися обставини, що довелося залишити команду. Через три роки, коли друголіговий «Агротехсервіс» подавав «SOS», тренери запросили Валерія допомогли команді. Однак зусилля гравців не допомогли. Вона, не маючи навіть мінімального фінансування, втратила місце в цьому ешелоні українського футболу. Взяв участь Валерій і в одному матчі розіграшу Кубка України. В 1/128 фіналу сумчани обіграли мінімально павлоградський «Космос».
Завершував кар’єру Валерій в аматорських командах міста, які виступали у чемпіонатах України і області, а згодом поповнив лави ветеранської збірної.
На всіх рівнях провів майже 200 матчів. Єдиний м’яч (згідно неповної офіційної статистики) забив у складі «Будівельника» .
Футбол став його улюбленою грою. Не забуває про нього Валерій Ілліч і наразі грає у фут зал. Нещодавно у складі ветеранів виступав на товариському турнірі.
МАТЧ з ІСТОРІї.
Чемпіонат УРСР серед КФК 1990 р. Фінальний турнір переможців зон. 11 – 18 листопада. Скадовськ, Новомиколаївка Херсонської області. 12 листопада. «АВТОМОБІЛІСТ» (Суми) – «МАЯК» (Очаків) – 2:0.
Склад «АВТОМОБІЛІСТА»: Давиденко, БЕЗДІДЬКО, Ольшанченко – к., Гринь, Лопатенко, Іванов (Мурашкін, 55), Бедрицький , Гайдар (Ніколозашвілі, 48), Ященко (Горькаєв, 75), Бобух (Кузьмін, 65), Білецький.
Голи: Бобух (32). Ященко (60).
Владислав ПРУДІУС: Перший динамівець і збірник з Ромен
Він став першим вихованцем Роменської ДЮСШ, який виступав за київське «Динамо» і збірну Україну. До речі, це перший учень тренера Анатолія ДЖУР, котрий прославив місто і область на футбольних полях не тільки України. 22 червня Владислав Миколайович прийматиме вітання з нагоди свого 51 – го Дня народження.
– ФУТБОЛ мене захопив змалечку і я не уявляв, що робитиму без м’яча, -згадував в одному інтерв’ю Владислав. -Батько грав на любительському рівні, втім обожнював футбол і передав цю пристрасть мені. Коли у дитячому садочку нас запитували про майбутні професії, то я не роздумував і казав: “А я хочу стати футболістом”.
-Це правда, що вас не хотіли брати до спортінтернатів?
-Так. Взяли, бо я їм просто набрид. Я 6 разів вступав у різноманітні спортінтернати: двічі у Харківський, ще по разу у Дніпропетровський, Київський і Луганський. Мене всюди бракували через фізичні дані.
– Що змінилося у момент третьої спроби у Харкові?
– Все вирішила моя наполегливість. Завдяки цьому я пройшов відбір.
– У 1993-му, коли став грати за «Металіст», ваш єдиний гол у ворота «Дніпра» фактично вирішив долю чемпіонської гонки. В заключних трьох турах дніпряни усі свої матчі виграли, та Динамо обійти не змогли.
– Я чудово запам’ятав той поєдинок передусім через преміальні – я отримав гроші і витратив їх на весільний костюм (сміється). Якщо вести мову про більш серйозні речі, то передував тому матчу серйозний ажіотаж. Різноманітних нюансів вистачало. Варто додати, що після мого м»яча злі язики почали вигадувати нісенітниці: “Тебе взяли у Динамо виключно через той гол у ворота конкурентів киян”. Не думаю, що у провідний клуб країни кличуть тільки тому, що ти забив якийсь там гол.
-До «Динамо» вас взяв Михайло ФОМЕНКО, потім з ним перейшли до «ЦСКА-Борисфена». Колишні його підопічні відзначають його ключові принципи: дисципліна, жорсткість, навантаження. Зустрічали інших таких наставників у своїй кар’єрі?
– Так, тренера Владислава Прудіуса (посміхається). На багажі Фоменка ще кілька сезонів виступав у Росії. Я дуже поважав Михайла Івановича і часто використовую у своїй теперішній роботі його методи. Частенько жартують, мовляв я створив київське Динамо в УОР №5, де треную дітей. Варто сказати, що в функціональному плані ми нікому не поступаємося.
–Коли Фоменка в «Динамо» змістив Йожеф Сабо для вас все змінилося — при новому тренері за півроку ви провели на полі тільки три хвилини.
– У Динамо мене запрошував Фоменко. Природно, що на людей попереднього тренера Сабо не розраховував. Якби я провалив певний матч, зіграв нижче якогось рівня. Через багато років я зустрівся в Ізраїлі на зборах з Йожефом Йожефовичем — ми жили в одному готелі. Поговорили, пожартували — жодних претензій. Передусім я поважаю його як класного футболіста і старшу людину. Це життя, на жаль, таке трапляється.
– Вас викликали до збірної України…
– Це важливий епізод для мене. Головний спогад про збірну пов’язаний зі стадіоном у Пенсильванії. Заповнені трибуни, багато наших земляків, особливе емоційне піднесення. Першим прозвучав гімн господарів, тоді музика стихла і пролунав наш гімн, проте без слів. Я почав крутити головою — відсотків 90 глядачів на трибунах затягнули “Ще не вмерла”…
– Що відчули у той момент?
– Як мурашки по шкірі бігають. Я спіймав себе на думці, що не знаю повністю гімн України, лише початок. Коли повернулися додому, то перше, що я зробив — негайно вивчив його слова. Адже було просто соромно.
– Це правда що у « Ростсільмаші» ви отримали графське прізвисько «фон Прудіус» ?
– Справа у походженні моїх предків. Мій прапрапрадід був шведом за національністю. На жаль, або на щастя, у 1709-му році його взяли у полон під Полтавою. Тут він згодом одружився з українкою, а через три століття на світ з’явився я. Трохи раніше під час революції частку “фон” прибрали. Не можу підтвердити достовірність цієї легенди, але доводилося таке чути від родичів.
– Наприкінці кар’єри ви повернулися в Україну, втім за «Ворсклу» зіграли лише 6 матчів. Чому не затрималися?
– Я закінчив з футболом, тому можу говорити відверто. Завжди грав чесно і мені нічого приховувати. Кажу теперішнім підопічним – якщо поводити себе порядно, то футбольний бог допомагатиме. У своєму другому матчі за «Ворсклу» я не забив пенальті.
– І вас звинуватили у тому, що ви допомогли колишній команді?
– Так, «Металісту». Насправді виконувати 11-метровий мав виконувати інший гравець. Можливо, він побоявся, не знаю. Я був найстаршим у команді і взяв ініціативу на себе. Ми програли 0:1 і почалися дивні розмови, нібито я допоміг суперника. Володимир Мунтян викликав до себе і розповів відверто, що керівництво клубу не хоче бачити мене у Полтаві…
Граючи півзахисником, Владислав був бійцем на полі, встигав скрізь: не цурався чорнової роботи і приходив на допомогу захисникам, ставав у «стінку», робив підкати, розпочинав атаки, підключався до нападу і т.д.
За 15 років виступів на професіональному рівні Владислав ПРУДІУС був гравцем 11 команд, в яких провів 442 матчі і забив 25 м’ячів. У складі «Динамо» став чемпіоном України, зіграв 100 хвилин за національну збірну – це неповні 3 матчі.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. США – Україна – 0:1. Товариська зустріч. 23 жовтня 1993 р. Бетлхем. Стадіон «Гудмен». 8 000 глялачів.
Збірна України: Кутепов, Фомін, Леженцев (Букель, 46), Попов, Сак, Шкапенко, Литовченко (Василитчук, 85), Топчієв, ПРУДІУС (Жабченко, 46), Ребров (Призетко, 46), Леоненко. Тренер О. Базилевич. Гол: Попов (36).
Анатолій ЄРМАК: Розкрилля ветерана
Його кар’єра на професіональному рівні тривала 17 років. Пройшла вона у трьох командах – сумському «Фрунзенці». охтирському «Нафтовику» і краснопільському «Яворі».
РОЗПОЧИНАВ нападником, але Андрій БІБА перекваліфікував його у захисника. І не помилився. Анатолій Іванович вдячний тренеру за таку ротацію. Виступаючи на цій позиції, полюбляв підключатися до атак і часто забивав, особливо такими результативними були рейди у «Яворі» ( 23 м’ячі).
І хоча 23 червня легендарному гравцеві виповнюється вже 66 років, але він залишається у строю, виступаючи за команду ветеранів Сум. Місяць тому Анатолій Іванович разом із гравцями «золотого» «Нафтовика» -1991 – Сергієм СУХАРЄВИМ, Борисом ШУРШИНИМ, Віктором ПОПОВИЧЕМ і братом Василем – стали срібними призерами чемпіонату України серед ветеранів 65+. До речі, це не перша нагорода наших футболістів-довгожителів.
-Анатолій Іванович був майстром з високими бійцівським якостями,- згадує екс-президент «Явора» Володимир САЄНКО. – У команду прийшов уже досвідченим гравцем. Демонстрував мобільну гру, встигав втручатися практично в кожну гостру ситуацію біля своїх воріт, мав потужний удар, полюбляв атакувати. Були випадки, коли виручав команду, займаючи місце у воротах. Впродовж усіх років був одним із лідерів команди. І чого досяг «Явір» – його теж заслуга. Я вдячний Анатолію Івановичу за сезони, проведені у нашій команді.
Кар’єра Анатолія ЄРМАКА: Рік за роком, матч за матчем
-АНАТОЛІЙ – вихованець вуличного футболу. У 14 років почав грати нападником за дорослу команду «Торпедо» в чемпіонаті області. Мав хорошу швидкість, пробігаючи 100-метрівку на рівні першого дорослого розряду.
-1980 р. У складі новоствореного «Нафтовика» – фіналіст розіграшу Кубка міста. У вирішальній зустрічі поступилися «Спартаку» в серії післяматчевих пенальті (після – 1:1).
-1981 – 1984 рр. Три роки поспіль «Нафтовик» виграє Кубок області, стає переможцем обласної першості у Другій групі і срібним призером – у Першій, команда бере участь у чемпіонаті УРСР серед КФК. У матчі зі тростянецьким «Спартаком» (11:1) забив 5 м’ячів. Це досягнення й донині залишається неперевершеним.
1983р. Гравець сумської команди майстрів «Фрунзенець», який є учасником Другої ліги чемпіонату СРСР. Забив 1 м’яч у ворота «Закарпаття».
1985 р. «Нафтовик» – чемпіон УРСР серед КФК. Загалом на аматорському рівні Анатолій провів майже 130 матчів і забив 57 м’ячів.
1986 р. Команда дебютує у Другій лізі чемпіонату СРСР. 23 червня на свій 28-й День народження Анатолій відкрив лік забитим м’ячам за «Нафтовик». Охтирчани перемогли у Житомирі «Спартак» – 2:1.
1989 р. У Чернівцях у матчі з «Буковиною» надіслав м’яч у ворота своєї команди. Гості поступилися -2:5.
1990 р. Фіналіст розіграшу Кубка УРСР.
1991 р. «Нафтовик» – останній чемпіон Другої ліги Чемпіонату СРСР. За сезон зіграв 53 матчі (в т.ч. 3 – у розіграші Кубка СРСР) і забив 4 м’ячі (один – у Кубку). За 6 років виступів у лізі відзначився 13 м’ячами у 288 зустрічах.
Анатолій очолює рейтинг «Золота сотня» і входить до Десятки кращих бомбардирів «Нафтовика». 3 травня 1987 р на 30 хвилині у зустрічі в Сумах із «Поділлям» (3:2) став автором 50 м’яча команди у Другій лізі.
1992 р Дебют у Вищій лізі Першого весняного чемпіонату України. Єдиний , хто зіграв усі 18 матчів. Заробив 3 «гірчичники».
1992 -2001 рр. Гравець і тренер «Явора», з яким став переможцем і бронзовим призером друголігового чемпіонату України. 10 сезонів – 227 матчів – 23 м’ячі.
2001-2003 рр. Виступав за аматорські команди «Явір» і «Нафтовик-2».
За кар’єру Анатолій ЄРМАК повів 585 матчів, в яких відзначився 44 рази.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України 1996/1997. Перша ліга. «ЯВІР» (Краснопілля) – ЦСКА-2 (Київ) – 3:0. Стадіон «Колос». 17 серпня 1996 р. 3000 гдядачів.
«ЯВІР»: Явор: Симакович, А.ЄРМАК, Дем»янець, Захаряк, Садовий, Горох, Снитко, Шуршин, Попович (Бояр, 35; Любимов, 46), Богач, Костюков (Острівний, 65). Тренер: В.Душков.
ЦСКА-2: Гуменюк, Поляков, Куприєнко, Соболевський, Кривошапка, Лопушинський (Пурцакін, 57), Хвоя (Стороженко, 71), Остроушко, Гамаль, Ткаченко, Гогіль (Дитковський, 14). Тренер: А.Петраков.
Голи: А.ЄРМАК (23), Захаряк (51), Острівний (80).
Попередження: Костюков – Гамаль. Вилучення: Гуменюк (70).
Сергій ЗАВГОРОДНІЙ: Напрацював на дві п’ятірки.
Вихованець донецького футболу прийшов до першолігового краснопільського «Явора», маючи досвід виступів на професіональному рівні за місцеві команди і дубль донецького «Шахтаря». 24 червня у житті ветерана футболу знакова подія – він відзначає свій ювілейний, 55-й День народження.
ГРАВЦЕМ «Явора» Сергій став на початку сезону 1996/1997. Дебютант швидко завоював місце в основі і став одним із ключових гравців у центрі поля.
Дебютував у принциповому дербі з охтирський «Нафтовиком» на його полі. Завершилося протистояння з нулями на табло. Сергій вступив у боротьбу за лічені хвилини до фінального свистка. А перший м’яч на свій рахунок записав у 38 турі на своєму полі, надіславши його у ворота нікопольському «Металургу», Матч був за краснопільцями -2 :1.
А наступного сезону разом з Олексієм ПРОХОРЕНКОВИМ, забивши по 8 м’ячів, стали кращими бомбардирами команди. Цікавий факт: у матчах , в яких Сергій відзначався, «Явір» не програвав, задовольнившись лише однією нічиєю вдома з «Нафтовиком» (2:2). У зустрічах з київським ЦСКА-2 і луганською «Зорею» його м’ячі були вирішальними, краснопільці виграли по 1:0. Особливо вдали зіграв півзахисник із «Нафтовиком». У 5 зустрічах із 6 голів 3 влучні удари були від Сергія.
За 5 сезонів за нашу команду він провів 140 матчів, 17 раів суддя-інформатор оголошував його прізвище, як автора забитих м’ячів. За цими здобутками гравець серед гвардійців «Явора».
Після «Явора» і об’єднаної команди «Явір-Суми» С. ЗАВГОРОДНІЙ ще 4 сезони продовжував виступати на професіональному рівні, граючи у луцькій «Волині, вінницькій «Ниві» і житомирському «Поліссі», що помітно збільшило його статистику.
Загалом за 13 сезонів ЗАВГАР (так по-дружньому називали його партнери по команді) провів 373 матчі і забив 43 м’ячі. Для півзахисника – це пристойний результат.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України 1997/1998. Перша ліга. «ЯВІР» (Краснопілля) – «НАФТОВИК» (Охтирка) – 2:2. 14 листопада 1997 р. Стадіон «Колос». 2 000 глядачів.
«ЯВІР»: Кудимов, Анат. Єрмак, Дем»янець, Листопадов, Садовий, Острівний, Попович, Шуршин, ЗАВГОРОДНІЙ, Костюков, Прохоренков (Артюхов, 68; Руденко, 85). Тренер: В.Душков.
«НАФТОВИК»: Столбовий, Сухарєв, Коренєв, Пронін, Зінченко (Артеменко, 80), Охріменко, Харченко-Жуковский, Корощенко, Толстов (Черношвець, 55), Леш, Липинський. Тренер: Вас.Єрмак.
Голи: Острівний ( 63), ЗАВГОРОДНІЙ (80 – з пенальті) – Корощенко (51), Липинський (71).
Попередження: Листопадов, Завгородній, Костюков, Дем»янець – Липинський, Пронін, Корощенко. Вилучення: Дем»янець ( 75 – друге попередження).
Сторінки історії
«Факел» спалахнув у Дружбі і як тренер та воротар дурили Федерацію
Новий і знаковий етап в історії дружківського «Факела» розпочався у 1981 році. Того сезону команда дебютувала у Першій групі 35-го чемпіонату області.
-ВИХІД до когорти найсильніших, на мою думку, був закономірним, -згадує екс-воротар і тренер «Факела» Микола КОРЖ. – На той час підібрався хороший склад виконавців, команда мала увагу і підтримку з боку місцевого цукрорафінадного заводу. А успішний виступ напередодні у фінальній частині чемпіонату області серед КФК Другої групи, де ми стали бронзовими призерами, додав їм сил і впевненості. Тоді і отримали право дебютувати на вищому рівні. Молодому граючому тренеру Олександру ШРАМЧЕНКУ вдалося створити боєздатний колектив і мотивувати його на успішний виступ.
Старт серед 16 найсильніших команд області «Факелу» вдався. На зональному відборі він був 6-им серед 8 учасників і надалі змагався за 9- 16 місця, де завершив виступ на 9-й позиції.
Перший матч дружбівці провели 10 травня, поступившись у Путивлі «Старту» – 1:2. Віктор ЛАТИШ став автором першого м’яча на 47 хвилині. Першу перемогу команда здобула у 2-у турі вдома над кролевецьким «Арматурником» (2:1).
У 14 зональних матчах «Факел» набрав 23 очка ( 3 перемоги, 3 нічиї, 8 поразок за різниці м’ячів 22 – 23). Команда перемогла шосткинську «Свему» (2:0), «Арматурник» (5:3) і «Старт» (7:0). В останній зустрічі Віктор ХОВАНСБКИЙ забив 4 м’ячі. Ось уже 43 роки його досягнення залишається неперевершеним. Розділили очки тоді з роменським «Електроном» (1:1), «Свемою» (2:2) і «Арматурником» (0:0).
У «малому» фіналі «Факел» був першим, де мав 6 перемог при 2-х поразках за різниці м’ячів. 7:4.
Кращим бомбардиром команди стали Анатолій ЛЯХНИЦЬКИЙ і і Віктор ХОВАНСЬКИЙ, які забили по 5 м’ячів.
Окрім чемпіонату, «Факел» брав участь ще в 3-х кубкових турнірах. Виграв змагання до 40-річчя партизанського руху на Сумщині і заволодів призом району. А в розіграші Кубка області на першому етапі вдома поступився шосткинському «Хіміку» – 0:1. В одній із товариських зустрічей з воздвиженським «Колосом» 1 травня було встановлено три рекорди: команда перемогла – 11:1, Віктор ВЕРЕТЕННИКОВ забив 5 м’ячів, а Віктор ХОВАНСЬКИЙ – 4.
ФОТО з АРХІВУ. 1980 р. Микола КОРЖ (у верхньому ряду – четвертий ліворуч) : «Факел» – команда нашої молодості! Перед початком першого матчу чемпіонату області серед команд ДСТ «Колос». Дружбівці обіграли «Колос» з Берези Глухівського району – 4:2.
Загалом за сезон «Факел» провів 33 матчі. В активі – 18 перемог і 3 нічиї, у пасиві – 12 поразок за різниці м’ячів 63 – 48. 11 м’ячів в активі Анатолія ЛЯХНИЦЬКОГО, який і став кращим бомбардиром команди\
А героєм по праву можна назвати 20-річного воротаря Миколу КОРЖА. Він провів 15 матчів, забив 4 м’ячі і парирував 2 пенальті. Закріпив перемогу у зустріч із «Свемою» (2:0), на його рахунку переможний м’яч у товариській зустрічі з дружківською «Іскрою» (3:2), реалізований пенальті у матчі із середино-будським «Колосом» (4:0) і гол у кубковій зустрічі з «Дружбою» із Грузького Конотопського району (3:1).
Пенальті парирував у матчі з «Хіміком» (1:2), і «Арматурником» (0:0). Чим не герой?
А проте, як вони дурили обласну Федерацію футболу Микола Олександрович наразі згадує з посмішкою.
-На той час я практично був уже гравцем конотопського «Рефрижератора», але паралельно виступав за обидві команди. У суботу грав за Конотоп, у неділю – за Дружбу. Наприкінці сезону після одного з матчів голова Федерації Ліва МОЛГАМОВ і його заступник Олександр НИКОНЕЦЬ , мабуть, уже знали про таку підставу, сказали: – Досить уже, Миколо, нас дурити. СТК має сигнал. Доки не пізно – визначайся. Під загрозою бути дискваліфікованим, надалі продовжив грати вже за «Рефрижеротор».
У групі найсильніших чемпіонату області «Факел» виступав 23 роки, провівши 464 матчі. Вони склали 138 перемог, 67 нічиїх і 259 поразок за різниці м’ячів 530 – 890. Автором 530-го став Руслан ПОЛІЩУК. Його він забив 19 жовтня на 84 хвилині зустріч з городянами Кролевця (1:2).
«ФутТайм» вдячний Миколі КОРЖУ за надані статистичні дані з історії команди.