ФутТайм від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ. Випуск 155.
У випуску:
— У ветеранів сумського футболу – ювілейні Дні народження.
— Один з героїв фінального матчу.
— Подарунок Михайлу ФОМЕНКУ від команди
Вітання
Валерій ЖИЛІН: Син «Беркута»
В історію сумської команди майстрів «Фрунзенець», яка виступала у Другій лізі чемпіонату СРСР, він вписав свою яскраву сторінку. Впродовж 7 років вболівальники «ходили на Жилу» – так вони люб’язно називали гравця під №11, який радував їх швидкісною і результативною грою. Він був капітаном команди. Провів майже 250 матчів і забив 48 м’ячів.
Півстоліття тому у його кар’єрі сталися дві знакові події. За підсумками сезону 1974 року він посів 2 місце серед кращих бомбардирів зони і увійшов до списку 22 найкращих гравців чемпіонату. Він також у рейтингу «100 бомбардирів Другої ліги». Крім цього, був переможцем турніру «Кримський пролісок», двічі- розіграшу Кубка Дружби, учасником міжнародних товариських матчів з командами Франції і Болгарії.
17 вересня ветерану сумського футболу Валерію Вікторовичу ЖИЛІНУ – вже 80!
Гени від батька
ВАЛЕРІЙ з футбольної родини. Його батько, майстер спорту СРСР Віктор Степанович ЖИЛІН, був нападником «Динамо» та інших команд. За киян зіграв 97 матчів і забив 17 м’ячів, срібний призер чемпіонату СРСР. У 1949 році став кращим бомбардиром команди в сезоні, обігнавши навіть центрфорвардів, і з тих пір у Києві за ЖИЛІНИМ-старшим закріпилося почесне ігрове прізвисько «Беркут», видане за стрімкі флангові проходи та «хижу», атакуючу манеру гри. До речі, минулого року минуло 100 років від Дня народження В. С.ЖИЛІНА.
… У 1963 році Валерія, який пройшов школу дворового футболу і групу підготовки, запросили до вищолігового харківського «Авангарда». Він був студентом Харківського інституту гірничої автоматики і обчислювальної техніки. А поєднувати навчання і життя на колесах одночасно було важко. Юнак вирішив всю увагу зосередити на навчанні. Паралельно грав за команду інституту. У її складі став чемпіоном України і ЦР ДСТ «Буревісник».
Після закінчення інституту працював інженером-механіком на заводі «Комунар» і продовжував займатися футболом. На першості України серед динамівських команд на Валерія звернули увагу і запросили до дніпродзержинського «Прометея», з яким виграв зону класу «Б». З грою сумчан познайомився на фінальному турнірі в 1969 році, коли вони обіграли «Прометей» (1:0). Скоро команду розформували і Валерій переходить до житомирського «Автомобіліста». Тоді Федерація футболу УРСР в якості підсилення сумського «Спартака», який вийшов до 2 групи класу «А», надсилає додатково чотирьох гравців серед яких був і Валерій ЖИЛІН.
Валерій стає сумчанином
У СУМАХ дебютував у 25 років. Першу гру за «Спартак» провів у другому колі проти сімферопольської «Таврії» – одного з лідерів чемпіонату, в якому наша команда дебютувала. У напруженій боротьбі «спартаківці» виграли – 1:0. Переможний м’яч було забито за безпосередньої участі Валерія ЖИЛІНА. Він пройшов лівим краєм, видав пас у центр Віктору КИСЛЯКОВУ і той надіслав його у ворота гостей.
-Швидко стати на ноги і заграти мені допомогла вся команда,- згадував згодом Валерій Вікторович. – Вдячний також і тренерам. Від них засвоював техніку, тактику і стратегію гри на кожен матч.
Важко давалися нападнику м’ячі, адже суперники знали швидкісні його якості, а тому не гребували прийомами, завдаючи травм. Приміром, у принциповій зустрічі з харківським «Металістом» Валерій забив м’яч. За рахунку 1:1 його серйозно травмували. Матч сумчани виграли – 3:1, а Валерій вибув з гри майже на місяць.
ФОТО з АРХІВУ. 1974 р. Валерій ЖИЛІН (у нижньому ряду – третій ліворуч).
-На мою думку, форвард повинен володіти хорошою технікою і швидкістю,- говорить Валерій Вікторович. – Цього досяг з роками. Весь час мріяв грати у півзахисті, але тренери принципово ставили у напад.
З усіх сезонів найпам’ятнішим для гравця був сезон 1974 року. У заключному домашньому матчі сумчани приймам СК «Чернігів». Хто виграє, той стає володарем бронзових нагород і здобуває путівку на перехідний турнір до Першої ліги. За рахунку 1:1 Валерій вийшов на поле після травми, аби допомогти команді. Заробив пенальті. Сумчани перемогли-2:1. Радості не було меж. Відразу замовили квитки до м. Фрунзе, але Федерація футболу УРСР зробила неприємний «подарунок». Вона підсобила одному із суперників («Кривбасу»), зарахувавши йому технічну перемогу майже через 3 місяці після програного матчу. Команди набрали однакову кількість очок, але за кращої різниці м’ячів (у суперника на 1 було більше) медалі і путівка дісталася криворіжцям.
-Наша команда тоді була на ходу і на перехідному турнірі могла успішно виступити,- згадує Валерій Вікторович. – Склад «Спартака» був дійсно зірковим і бойовим – Володя ШАТОХІН, Валера ДЕРИПАСКІН, Вася КАТКОВ, Вітя ГАЛЬЧЕНКО, Коля ЛИТВИНЕНКО та інші. Пройшло вже 50 років, а пам’ять нагадує про той знаковий сезон. Важко зараз повірити, але гравці плакали від такого «подарунку» Федерації…
ФОТО з АРХІВУ. 16 червня 1976 року. Валерій ЖИЛІН виводить «Фрунзенець» на матч з французами. За ним – воротар Володимир ШАТОХІН і Віктор ПОЛЄВЩИКОВ.
Значно більше у кар’єрі нападника було приємних моментів. Як тут не згадати матч у Кіровограді із «Зіркою» (4:1), в якому Валерій відзначився «хет-триком», 4 м’ячі у двох матчах у розіграші Кубка Дружби, два «покери» у ворота двох французьких команд у товариських матчах.
… Свою кар’єру на професіональному рівні Валерій завершив у 33 роки.
Суддя, тренер і…знову гравець
ВАЖКО було тоді вчорашньому футболісту знайти роботу. Допоміг профком СМНВО, який шефствував над командою. Деякий час працював заввідділом Палацу культури і техніки підприємства.
Але потім повністю життя присвятив футболу , бо зрозумів – без нього жити вже не зможе. Став суддею республіканської категорії, обслуговував матчі чемпіонатів СРСР і УРСР. Успішно працював на посаді головного тренера сумського «Автомобіліста», з яким виграв чемпіонат УРСР серед КФК і вивів його до Другої ліги чемпіонату СРСР. Згодом урокам футболу навчав юнаків дитячої команди «Колосок», яка мала успіхи на всеукраїнському рівні. Не одне десятиліття Валерій Вікторович виступав за команду ветеранів міста з футболу і футзалу. Приміром, у складі «Петролекса» тричі вигравав чемпіонат Сум. На пам’яті матчі з нагоди ювілеїв Валерія ЖИЛІНА, а також ветеранів футболу, з якими свого часу виступав у команді майстрів. Своє 70-річчя Валерій Вікторович відзначив трьома м’ячами у товариській зустрічі ветеранів.
ЦІКАВІ ФАКТИ
У МАТЧІ «Спартака» із кадіївським «Шахтарем» у 1971 році Валерій ЖИЛІН допоміг господарям врятувати очко. До 89 хвилини сумчани мінімально поступалися . Валерій взяв гру на себе. Він прорвався з лівого краю, обіграв двох захисників і воротаря, а решта було вже, як кажуть, справою техніки. Нічия – 1:1.
ВДОМА сумчани перемогли команду Житомира, яку тренував батько Валерія ЖИЛІНА. Після матчу Валерій запросив його до себе додому. -Ти з якого положення нам забив нам м’яч? Ти був поза грою, – накотився батько на сина. –Справа моя – забивати м’ячі, а було положення чи не було – вирішувати суддям, – пояснив ЖИЛІН- молодший. Виправдання батько не хотів слухати. Він сів у автобус і з командою поїхав, так і не побачивши онуків.
У 1973 році команди пробивали післяматчеві пенальті, якщо гру завершували внічию. В одній із зустрічей до м’яча підійшов Юрій ГЛУХИХ. Б’є – попадає у воротаря. Суддя просить ще раз перебити. Юрій вдруге підходить до м’яча і каже воротарю: – Ти нікуди не стрибай, а то знову влучу в тебе.
У ЧЕРНІГОВІ після першого тайму сумчани поступалися – 1:3. Після перерви гості так закрутили на полі карусель, що швидко зрівняли рахунок. А виграти допоміг тренер суперників. Розгубившись, він зробив зайву заміну. «Десні» зарахували технічну поразку, а «Фрунзенець» заробив 2 очки.ЖИЛІН відзначився влучним ударом.
ЗА ПЕРЕМОГУ у міжнародній товариській зустрічі з любительською командою Робітничої спортивно-гімнастичної федерації Франції нашим гравцям пообіцяли підвищені преміальні – по 50 рублів. До перерви було вже 4:0. Далі сумчани ледве не втратили підвищені преміальні. Вони вирішили не громити суперника і дали собі слабинку і гості забили 3 м’ячі. Могли і зрівняти рахунок. Наприкінці гри нашу команду виручила поперечина. А так – 4:3 і преміальні!
ФОТО з АРХІВУ. 1986 р. Ветерани сумського футболу після матчу на рідному «Спартаку». Валерій ЖИЛІН у верхньому ряду –шостий зліва.
Олег ТКАЧ: Рекордсмен-нападник «Електрона»
15.06.1997 року – знакові числа в історії роменського футболу. Цього дня місцевий «Електрон» виграв звання чемпіона України серед аматорських команд. Він став третьою командою області, яка підкорила цей футбольний Олімп. Одним з героїв фінальної зустрічі був цей нападник (див. Матч з історії). Він також один із рекордсменів команди, засновник футбольної династії . 16 вересня відзначає свій 61-й День народження.
ВСЕ його життя пов’язане з Ромнами. Тут він народився, тут почав грати у футбол, тут став зірковим гравцем «Електрона». За свою 17-річну кар’єру Олег зіграв 554 матчів і забив 367 м’ячів. Це – другий показник після легендарного гравця команди Геннадія СОКОЛОВА, який , на жаль, відійшов у вічність.
Олег – кандидат у майстри спорту, чемпіон України і Чернігівської області, переможець і володар Кубка Сумщини.
Кар’єру розпочинав з чемпіонату області, де вирізнявся вправною грою і влучними ударами. Як тут не згадати, приміром, матчі роменчан із сумським «Фрунзенцем»! Впродовж 10 років (1987 – 1996) вони зіграли 11 поєдинків, в яких Олег забив 12 м’ячів із 28 командних. У 6 зустрічах його голи були вирішальними, а в 4-х – відзначився «дублями».
Свого часу на швидкісного гравця і снайпера звернули увагу тренери «Явора». Однак далі слів справа не пішла. Олег повернувся додому і своєю грою продовжив радувати роменських вболівальників.
Потужно грав нападник у свої 29 років і на всеукраїнському рівні. Тут він провів 178 матчів, в яких відзначився 54 влучними ударами. Тоді «Електрон» впевнено торував шлях угору. А якби ще було належне фінансування і підтримка з боку місцевої влади, то роменчани, окрім виграшу аматорських змагань і 3-го місця у зональному турнірі Другої ліги, могли сміливо поборотися не тільки за високі місця, а й за підвищення в класі. Про це мріяло і покоління гравців, з якими грав Олег. Разом з ним виступав і його менший брат Валерій. А згодом заграв у команді «Агробізнес-ТСК» і ТКАЧ-молодший – син Олега. З командою Олександр добився вагомих результатів, про які мріяли ТКАЧІ-старші. Чотири рази поспіль команда виграла чемпіонат, тричі – Кубок області та інші турніри, успішно виступала у чемпіонаті і розіграші Кубка України серед аматорів.
Вправно грав Олег і у міні-футболі/футзалі. Неодноразово був серед бомбардирів чемпіонатів області і району, 4 роки вигравав змагання серед кращих снайперів чемпіонату міста, забивши разом 203 м’ячі. Кілька років тримався його рекорд – 68 голів за сезон.
Цікавий факт, про який повідомив голова Асоціації футболу Роменського району Олександр КВАША. У чемпіонатах міста і району у різних командах грали Олег, його брат і син. Це сімейне тріо разом забило 1490 м’ячів. В активі Олега – 769 голів і він на 5 місці серед 40 кращих бомбардирів.
-Олег був хорошим гравцем, з ним було легко і приємно працювати.,- говорить Олександр Дмитрович. – Він не тільки вправно діяв біля воріт суперників та забивав м’ячі, а й не цурався чорнової роботи. Олег по праву є зірковим гравцем «Електрона».
Не без гордості згадує Олег Михайлович роки, віддані футболу.
-Я щасливий, що разом з хлопцями «засвітили» Ромни на футбольній карті України. То був прекрасний час і для нас, і для «Електрона», і для вболівальників. З радістю згадуємо ті роки. Якби хотілося, щоб вони повторилися і наша команда знову заявила про себе,- зізнався Олег Михайлович.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України серед аматорських команд. 1997 р. Фінал . «ЕЛЕКТРОН» (Ромни) – «ЦЕМЕНТНИК-ХОРДА» (Миколаїів) – 2:1. 15 червня. Ромни. Стадіон «Електрон». 4000 глядачів.
Склад «ЕЛЕКТРОНА»: Царіцин, Левчук (Долгошеєв), Кривенко, Кузнецов –к., Брагінець (Зборик), Олег ТКАЧ (Кліщенко), Луценко, Кавтеладзе (Валерій Ткач), Шестаков, Доронченко (Демиденко), Стріляний (Татаринов). Тренер Олександр КВАША,
Голи: Олег ТКАЧ (61), Валенко (69), Луценко (78)
Юрій ЗІНЧЕНКО: Два крила
Так склалася його кар’єра , що її він провів в аматорських командах, з якими добився значних успіхів. За спогадами ветеранів футболу, був хорошим виконавцем. Не менш успішним став і дитячим тренером, підготувавши чимало футболістів, які грали і продовжують грати у командах різних рівнів. А ще він гордиться….Про це далі. 17 вересня у Юрія Григоровича ювілейний День народження. Йому 60!
СВОЮ кар’єру 17-річним юнаком розпочинав у місцевих аматорських командах, які брали участь в обласних змаганнях. Як писала тоді преса, у команді «Нафтовик» заявили про себе вихованці тренера Охтирської ДЮСШ Анатолія СЛОБОДЕНЮКА – Олександр СІКУН, Юрій ЗІНЧЕНКО і Сергій РУБАН. За «Нафтовик» Юрій зіграв 16 матчів і забив 1 м’яч.
ФОТО з АРХІВУ. 1988 р. Юрій ЗІНЧЕНКО у складі чемпіонського «Маяка».
Потім були армійські будні, після яких Юрій почав грати у краснопільському «Яворі».
Згадує екс-президент клубу Володимир САЄНКО: – Хоча і пройшло вже 40 років, але добре пам’ятаю гру Юрія у нашій команді. Він мав хорошу технічну і фізичну підготовку, добре бачив поле, вправно працював з м’ячем і партнерами. Особливо добре взаємодіяв з Володимиром БАРЛІТОМ, який вправно виконував штрафні і кутові удари, а Юрій ставив останню крапку після його передач. У багатьох випадках після розіграшу цих стандартів Юрій відзначався влучними ударами. . А ще – він вправно грав головою, забиваючи красиві м’ячі. Гравець залишив по собі приємні спогади.
Ставши студентом Сумського педінституту, Юрій почав грати за «Маяк», у складі якого вперше став чемпіоном області. Він допоміг команді виграти чемпіонат області. За два тури до завершення перегонів все вирішувалося у Кролевці. Студенти поступалися місцевій команді, і здавалося би, питання про чемпіонство буде вирішуватися в останньому турі. Але за кілька хвилин до фінального свистка Юрій виручив свою команду. Його гол став «золотим». «Маяк» завоював звання чемпіона області.
Вдруге футбольний Олімп Юрій підкорив вже у складі лебединської «Вікторії». Разом із сумським «Хіміком» у підсумку набрали однакову кількість очок. Тож довелося грати «золотий» матч. Сильнішими виявилися «вікторівці», для перемоги їм вистачило одного влучного удару.
Пробував свої сили півзахисник і на професіональному півні. Зігравши 3 матчі за ФК «Суми», зрозумів, що це не його. Юрій продовжив виступати на аматорському рівні. 6 сезонів був гравцем «Кристала» з Пархомівки Харківської області. На той час він задавав тон в обласних і всеукраїнських змаганнях. З ним Юрій став срібним призером престижного турніру на приз «Робітничої газети».
В одному з матчів гравець отримав серйозну травму, яка й наразі нагадує про себе. Тож довелося завершувати кар’єру, хоча Юрію було 33 роки і міг ще кілька сезонів пограти.
Подальше його життя теж пов’язане з футболом. Працював у місцевих командах майстрів і аматорських колективах області. З глухівським «Велетнем», приміром, став призером і чемпіоном Сумщини. Але по-справжньому заявив про себе, як дитячий тренер СДЮШОР «Зміна» / ФЦ «Барса». Вже 32 роки займається підготовкою юних футболістів, які успішно виступали в чемпіонатах ДЮФЛ України і області, де команди ставали неодноразово призерами. Зробив уже 3 випуски. Серед його вихованців – Ігор ПУКАСЬ, Олег Міщенко, Агіл ВЕЛІЄВ, Ярослав ПЛЕЧІЙ, Артем КОРЖ та інші. Наразі п’ятеро вихованців 2008 року народження виступають у різних командах. Причетний Юрій і до екс-динамівця Сергія РИБАЛКИ, який деякий час займався у його групі.
Але найбільше Юрій Григорович гордиться своїми вихованцями, які були хорошими гравцями, а зараз працюють тренерами разом з ним – Ігор ПУКАСЬ, Сергій РЕТУШНЯК, Віталій ГУЧЕНКО, Олександр УСАТЕНКО, син ДМИТРО, а також в інших командах – Іван КИРІЄНКО, Ярослав КАЛАШНИК, Ярослав СИДОРЕНКО, Андрій РОЗТОРГУЄВ.
За словами Юрія ЗІНЧЕНКА, і тренерам, і гравцям, аби завжди бути на висоті, футболу треба вчитися завжди. Без цього не буде професіонального зростання, а відтак – і успіхів у кар’єрі Словом, треба вчитися завжди!
Знай наших!
Подарунок Михайлу ФОМЕНКУ від «Динамо»
18 вересня 1974 року розпочалася переможна хода київського «Динамо» у розіграші Кубка кубків сезону 1974/1975.
ФОТО з АРХІВУ. 14 травня 1975 р. «Динамо» з Кубком кубків.
У СКЛАДІ і нашої команди виступав вихованець сумського футболу Михайло ФОМЕНКО. Перший матч відбувся напередодні його Дня народження.
У Києві, на Республіканському стадіоні за присутності 75000 вболівальників, динамівці перемогли ЦСКА «Септемврійско знаме» із Софії (Болгарія). Вирішальний м’яч на 57 хвилині забив Олег БЛОХІН. Перемога «Динамо» була своєрідним подарунком Михайлу ФОМЕНКУ на його День народження. За оцінками преси, він зіграв відмінно у захисті.
Переможна хода «Динамо» тривала до фінального матчу 14 травня 1975 року, в якому кияни впевнено обіграли «Ференцварош» з Будапешта -3:0.
Михайло відіграв усі 9 матчів у Кубку кубків і 2 – у Суперкубку УЄФА, в якому «Динамо» здолало «Баварію» з Мюнхена – 1:0 і 3:0. Усі м’ячі забив Олег БЛОХІН.
18 вересня 1985 року, розпочалося друге сходження “Динамо» до фіналу у розіграші Кубка кубків. Вирішальний матч, як і 11 років тому, завершився з таким рахунком на користь киян. Вони забили «Атлетіко» з Мадріда три «сухих» м’ячі.
Від першої особи
Чому Олександр БАНДУРА залишив «Минай»?
Олександр .БАНДУРА: -Спортивний директор поінформував мене, що ставка робитиметься на молодих, тому вирішили розірвати контракт. З того клубу всі тікають. Для мене посади в клубі немає.
Також досвідчений воротар – вихованець сумського футболу – прокоментував ситуацію щодо можливої здачі гри з «Нивою».
-У футболі перемагає той, хто менше помиляється. За два роки в клубі я можу сказати впевнено, що такого не було. З мого досвіду скажу, що дуже важко здати матч, щоб це було непомітно, — сказав Бандура.
Спортивний директор «Миная» Сергій БІЛАН заперечив інформацію щодо «здачі» матчу проти «Ниви» та заявив, що він не знає звідки взялась ця інформація.
Той матч закінчився перемогою тернополян 2:0.
Угода з 38-річним воротарем булла розірвана за взаємною згодою сторін.