ФутТайм від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ. Випуск 156.
Пам’яті Михайла ФОМЕНКА, якому 19 вересня виповнилось би 76 років
Михайло ФОМЕНКО:
-У людей має бути мрія, а також бажання її реалізувати
За кількістю нагород і звань Михайло ФОМЕНКО – найтитулованіший вихованець сумського футболу. У складі «Динамо» ставав 3-разовим чемпіоном і 2-разовим володарем Кубка СРСР. А чого варті завойовані ним Кубок кубків і Суперкубок УЄФА, бронзова олімпійська нагорода, 24 виступи за збірну СРСР і відбіркові матчі до ЧС і ЧЄ! Він – заслужений майстер спорту СРСР і заслужений тренер України, який вивів збірну до фінальної частини чемпіонату Європи. Працював з багатьма командами, в тому числі із сумським «Автомобілістом». Під його керівництвом «Динамо» стало чемпіоном і володарем Кубка України, а «Гурія» з Ланчхуті свого часу вийшла до вищої ліги Чемпіонату СРСР. Його 13-річна кар’єра пройшла у сумському «Спартаку», луганській «Зорі» і «Динамо», де разом провів 462 матчі і забив 12 м’ячів.
Народився Михайло ФОМЕНКО 19 вересня 1948 р. – помер 29 квітня 2024 р.
«Спартак» дає путівку
1966-1969 рр. «Спартак» (Суми). 128 матчів – 8 м’ячів
НА ЖАЛЬ, про входження Михайла у великий футбол ніде не згадується. Журналісти чомусь «забували» хоча б згадати першого його тренера, хто відкрив ФОМЕНКА, хто допоміг його становленню вже як футболіста у «Спартаку».
Першими розгледіли у юнака здібності до цієї гри колишній гравець сумської команди майстрів Костянтин ЗІНОВ’ЄВ і Сергій ОРЛОВ, які тоді працювали тренерами в групі підготовки «Спартака».
Уже тоді Михайло вирізнявся серед ровесників своєю наполегливістю на тренуваннях, йому не треба було десятки разів пояснювати той чи інший технічний елемент, розіграш стандартного положення, комбінації тощо. Як згадував наставник, з такими, як ФОМЕНКО, було цікаво працювати на тренуваннях, бути спокійним під час матчів, бо грав Михайло надійно, умів повести за собою партнерів.
Як згадував пізніше Михайло Іванович, у 16-річному віці почав заробляти непогані гроші, працюючи на насосному заводі разом з батьком – майже 200 рублів і не бачив свого майбутнього у футболі. Задля задоволення грав у заводській команді. І лише потрапивши до сумської команди майстрів, вирішив пов’язати своє життя з улюбленою грою.
Зі спогадів головного тренера «Спартака» Олександра СЕРБІНА: – До команди взяли Михайла без вагань. Спочатку ставили у півзахист, але бачили, що це позиція не його. За час підготовки до сезону він змужнів і згодом зайняв місце центрального захисника. Грав стабільно і чітко, вміло обирав позицію, мав неабияке чуття ситуації, міцно тримаючи останній рубіж в обороні. Граючи разом з Анатолієм МОРОЗОВИМ, Миколою ВОРОНЬКОМ не давали супернику розвернутися біля своїх воріт, пропускали не так уже й багато м’ячів.
ФОТО з АРХІВУ. 1968 р. Михайло ФОМЕНКО (у верхньому ряду – перший зліва) з колегами по «Спартаку».
Перший м’яч забив 3 червня 1967 року єнакіївському «Шахтарю» (7:1). Того сезону відзначився ще 4-а влучними ударами по воротах харківського «Торпедо» (1:1), авангардівців Макіївки (3:2), дзержинського «Старту» (1:1) і севастопольської «Чайки» (1:2). Ще трьома голами відзначився в останньому, 1969 році.
Двічі «Спартак» був призером змагань серед команд класу «Б», а в 1969-у, , вигравши цей турнір, у фінальній пульці посів 3 місце і здобув путівку до 2 групи класу «А». Заявили тоді сумчани про себе і в розіграші Кубка СРСР. Й до цього часу вболівальники згадують переповнений стадіон і напружене протистояння із вищоліговим алма-атинським «Кайратом». Спартаківці поступилися більш досвідченому супернику -1:3, але підвищили свій рейтинг у футбольному світі.
Уже тоді за ФОМЕНКОМ почали «полювати» тренери команд вищої ліги, зокрема одеського «Чорноморця» і московського «Спартака». Особливо сподобався юнак Миколі СТАРОСТІНУ, який переконував його у перевагах столичного життя. Але Михайло відмовився, відчуваючи, що його час ще не прийшов. А ветеран сумського футболу Іван ПРИЙМЕНКО, можна сказати, зберіг ФОМЕНКА для Сум і «Динамо». Після товариського матчу з московським «Спартаком», який гості виграли – 3:2, тренери зацікавилися нашим захисником, про гру якого мали вже уявлення. Їхній нападник Галімзян ХУСАЇНОВ намагався більше дізнатися про офіцера оборони (так називали ФОМЕНКА)у Івана, який супроводжував команду москвичів. Він так охарактеризував Михайла, що у гостей відразу пропав інтерес до нашого захисника.
Цікавий факт. Одного разу, заповнюючи якусь соціологічну анкету, Михайло написав – його мета зіграти за збірну СРСР. Дехто з гравців сміявся, мовляв, мріяти – шкідливо. Але вона збулася і він увійшов до символічної збірної країни 1970-1980 років , як один з найкращих захисників .
А через рік Михайло повідомив О. СЕРБІНУ, що його запрошують до «Зорі». Воно прийшло на День народження юнака, який він відмічав разом з родиною.
-Дивись, Михайле, сам, вирішувати тобі. Якщо згоду даси, затримувати тебе не буду,- відповів тренер.- Не вдасться закріпитися, повертайся додому, будемо раді бачите тебе знову у нашій команді.
І Михайло ризикнув, але поставив одну умову, що йому буде гарантоване місце в основному складі «Зорі».
Михайло «втрачає» золоту медаль
1970-1971 рр. «Зоря» (Луганськ). 63 матчі- 1 м’яч
МИХАЙЛО відразу органічно вписався в амбіційний колектив луганців, який до того часу обживався у вищій лізі і був на підході до своїх головних досягнень.
Уже в 2 турі чемпіонату СРСР 1970 року проти московського «Торпедо» 21 квітня Михайло дебютував у «Зорі». У наступному матчі в Одесі він уперше зіграв проти свого ма йбутнього партнера Стефана РЕШКО Тоді у 5 матчах ворота луганців суперники не могли взяти жодного разу.
На той час «Зоря» була боєздатним колективом, про що свідчили зайняті нею високі місця. Не всім тоді грандам футболу вдавалося, як то кажуть, поставити луганчан на місце. Лише спартаківці та динамівці Києва змогли виграти у «Зорі».
Свій кубковий матч Михайло зіграв саме проти «Динамо». У зустрічі з армійцями Ростова він допоміг супернику забити м’яч у … власні ворота. А свій єдиний гол у вищій лізі надіслав ударом голови у ворота «Спартака» 8 квітня 1971 року (1:1).
Коли ФОМЕНКО грав у «Зорі», за ним уважно вже слідкували тренери «Динамо»…
ФОТО з АРХІВУ. 1971 р. Михайло ФОМЕНКО (у верхньому ряду – шостий праворуч) у складі «Зорі».
Грав просто, але надійно
1972 – 1978 рр. «Динамо» (Київ). 266 матчів – 1 м’яч
ДО «Динамо» Михайло перейшов на початку сезону 1972 року. «Прогадав,- посміхалися деякі гравці. – Залишив «Зорю», а вона стала чемпіоном».
На початку Михайло був незадоволений тим, як тренер Олександр СЕВІДОВ його використовує.
Він в основу Михайла ставив, але не туди, куди він звик – то правим захисником, то лівим. Його це не влаштовувало, він вважав, що грає не гірше за інших центральних захисників. В команду приїхало керівництво із ЦК. Зібрали всіх гравців, стали цікавитися думками кожного. Михайло встав і заявив: – Або я буду грати на своєму місці, або повертаюся в «Зорю».
У новій команді зайняв місце вільного захисника. Грав старанно, досягаючи взаєморозуміння з партнерами. Дебют відбувся 4 квітня у Луганську проти «Зорі», якій динамівці поступилися – 0:3. Того сезону отримав срібну медаль, а «Зоря» підкорила чемпіонську вершину.
Михайло ФОМЕНКО (ліворуч) у боротьбі із суперником.
Наступного року Михайло зайняв місце заднього стопера. В силу своєї скромності і природженої інтелігентності ніколи не рвався вперед, не «висувався», а надійно і впевнено тримав свій рубіж.
Про ФОМЕНКА у своїй книзі «Безкінечний матч» Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ написав: «Коли Михайло сумнівався, чи вдасться зіграти без помилки, ніколи не робив ніяких кроків, усвідомлюючи згубність необачних дій для команди. Його девіз – хай краще простіше, але надійніше – можна порадити взяти на озброєння сьогоднішнім заднім захисникам».
У колекції гравця 7 медалей, не вистачає лише бронзової.
Найпам’ятнішими для нього є перша золота медаль чемпіона СРСР, відзнака за перемогу у розіграші Кубка кубків і виграш Cуперкубка УЄФА у непереможної «Баварії». Виступ киян у Кубку кубків став своєрідним тріумфом українського футболу. У 9 матчах – 8 перемог! ФОМЕНКО відіграв усі матчі. І хоча з трибун він разом зі Стефаном РЕШКОМ були мало помітними, але не допускали жодної помилки, виграли всі єдиноборства і просто збентежили суперників своєю ефективною грою. Коли воротаря Євгена РУДАКОВА запитали, кого б виділив, як справжнього бійця, що віддає всі сили поєдинку, він назвав КОЛОТОВА, ВЕРЕМЄЄВА і ФОМЕНКА.
Свій єдиний м’яч в «Динамо» Михайло забив 16 квітня 1978 року у повторному матчі 1/8 фіналу розіграшу Кубка СРСР одеському «Чорноморцю», поставивши переможну крапку на 90-й хвилині зустрічі (4:0).
Будучи ще діючим гравцем, ФОМЕНКО часто приїжджав до Сум, аби з друзями пограти у «дир-дир». А коли став тренером виступав за збірну ветеранів Сум «ЗеВС» у товариських матчах, зіграв матч на першість області за аматорський «Фрунзенець».
ФОТО з АРХІВУ. 1985 р. «Динамо» із Суперкубком УЄФА. Михайло ФОМЕНКО у нижньому ряду другий ліворуч
. На тренерському містку 1984 – 2016 рр.
У 1984 – у році «Динамо» посіло 10 місце. Треба було щось змінювати в команді. На горі вимагали репресій і планували звільнити Анатолія ПУЗАЧА. Ні за яких обставин ЛОБАНОВСЬКИЙ не хотів його втрачати. Тоді ми, – розповідав пізніше Михайло Іванович, – сіли за стіл і вирішили: мій варіант зі звільненням і перехід у «Десну» влаштує всіх і врятує тренерський штаб команди.
Так 40 років тому Михайло ФОМЕНКО вирушив у самостійне тренерське плавання. Цій роботі він присвятив 33 роки. Працював з багатьма командами різних ліг чемпіонатів СРСР і України. Тренував сумський «Автомобіліст», «Гурію « з Ланчхуті вивів до вищої ліги чемпіонату СРСР, а харківський «Металіст» – до вищої ліги ЧУ, з «Динамо» став чемпіоном і володарем Кубка України.
Роботу в якій команді він згадує з особливим задоволенням?
-В усіх без винятку,- сказав Михайло Іванович. – В тому числі і в рідних Сумах, в «Автомобілісті».
ФОТО з АРХІВУ. 1992 р. Сумський «Автомобіліст» Михайла ФОМЕНКА.
4 роки ФОМЕНКО очолював збірну України. На відборі до ЧС у Бразилії українці посіли 2 місце в групі і увійшли до ТОП-20 рейтингу ФІФА. У 2016 році команда вийшла до фінальної частини чемпіонату Європи. Виступила невдало. Формально нею керував ФОМЕНКО, а насправді Андрій ШЕВЧЕНКО, якого зобов’язав це робити його кум голова ФФУ Андрій ПАВЕЛКО. Після невдачі ФОМЕНКО, як головний тренер збірної, попросив у вболівальників вибачення за невдалий виступ на ЧЄ. «Який сенс продовжувати співробітництво, якщо завдання ми не виконали? Я беру відповідальність за відсутність результату на себе й подаю у відставку»,- заявив тоді ФОМЕНКО. У людей має бути мрія, а також бажання її реалізувати. Цим я керувався впродовж свого життя.
А що, окрім футболу, живило Михайла Івановича?
Як він сказав, сім’я, сім’я і ще раз сім’я. А ще – дружина Валентина і онука. Анастасія. На жаль, єдина донька Яна рано померла/
Вічна пам’ять Михайлу ФОМЕНКУ
29 квітня, на всеукраїнський День футболу, на 76 році життя Михайло Іванович відійшов у вічність. В останню путь провести легендарного футболіста прийшло чимало людей.
Олександр ФОМЕНКО- рідний дядько Михайла Івановича:
– З Мишком я був з самого дитинства, бо його мама рано пішла із життя і ним опікувалася бабуся, тобто моя мама. Частенько доводилося хлопчину няньчити. Одного разу, готуючись до екзаменів, доглядав за Мишком. Намостив йому м’яко у діжці, накидав іграшок і він тихенько сидів і сам бавився.
Він був доброю і спокійною людиною. Доля часто випробовувала Михайла Івановича на міцність і стійкість, а останній гол у його ворота забила невиліковна хвороба..
Георгій ЗАВГОРОДНІЙ – друг дитинства:
– Наші батьки працювали на одному заводі, тож ми з Мішою подружилися, хоча він був старшим за мене на 8 років. Багато ми грали в футбол, він формував команду і завжди говорив: – Малий будеш грати зі мною. Коли став відомим, залишився простою людиною, катав нас на своїй «Волзі». Одного разу зустрілися в Сумах, назвав його Михайлом Івановичем. Він зауважив ,досить одного імені, адже ми друзі з дитинства. Часто зустрічалися і в Сумах, і в Києві. Завжди вітався з усмішкою: -А , Мали, привіт, як справи?». Це велика втрата для всіх нас.
Володимир ОНИЩЕНКО – друг, з яким грали в «Динамо» і тренували збірну України:
– Як ми працювали разом – хай розсудять історія і спеціалісти. Михайло Іванович не прожив даремно жодної миті як футболіст і як тренер. Він створив велич українському футболу, до якої вже 50 років ніхто не зміг наблизитися. Разом з ним відійшла ціла епоха українського футболу.
Володимир САЄНКО – екс- президент ФК «Явір» (Краснопілля):
– Михайло Іванович з любов’ю ставився до нашої команди, допомагав порадами, підтримував її. Він був порядною людиною, його поважали числення друзі і товариші, а особливо вболівальники. Велика заслуга у становленні ФОМЕНКА, як гравця і тренера його дружини Валентини Панасівни. Ця прекрасна жінка душею і всім серцем вболівала за чоловіка, завжди була поруч, як могла, підтримувала його, створювала домашній затишок, аби він спокійно міг відпочити, проаналізувати зроблене і знову налаштуватися на роботу. В цьому я переконався десятки разів, адже з Михайлом Івановичем ми товаришували більше 40 років. До останніх днів він боровся із важкою хворобою. Вічна йому пам’ять і вічний спокій!
Ця людина вартує уваги, аби вшанувати її пам’ять. Пропоную АФСО і міськраді розглянути питання про присвоєння стадіону «Ювілейний» і одній з вулиць міста імені Михайла ФОМЕНКА. Адже він прославив нашу область і Україну на багатьох світових аренах.
Де б я не працював, я ставив перед собою максимальні завдання. Майже скрізь їх вдавалося реалізувати. Потрібно ставити найвищі завдання і намагатися їх виконувати – таким було тренерське кредо Михайла ФОМЕНКА.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Кубок СРСР 1967-1968 рр. «СПАРТАК» (Суми) – «КАЙРАТ» (Алма-Ата) -1:3 (1:2). 28 червня 1968 р. 1/16 фіналу Кубка СРСР. 18:30. Суми. Стадіон “Спартак”. 11 700 глядачів.
Склад “СПАРТАКА”: Микола Астафьєв, Володимир Сіренко, Анатолій Морозов, Михайло ФОМЕНКО, Микола Воронько, Іван Дугінов, Віктор Солодов, Володимир Богач Володимир Ващенко, Віктор Кисляков, Віктор Козирев. Головний тренер – Олександр Сербін.
Голи: 0:1 – Валентин Дишленко (12), 1:1 – Віктор Кисляков (22, пен), 1:2 – Олег Долматов (43), 1:3 – Володимир Кисляков (80).