“ФутТайм” від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ. Випуск 179.
У випуску:
—Згадаймо «зіркових» ветеранів футболу.
— Про що мріє Сергій КІРІЄВСЬКИЙ?
— У Максима ФІЛЯ ювілейний День народження.
— Перемоги юнаків «Лідера» і дівчат «Ворскли»
Пам’ять
Сергій НАЙДЕНКО: Чотири «золота» і дві «бронзи»
10 лютого 65 років від Дня народження майстра спорту СРСР Сергія НАЙДЕНКА, а 19 серпня – 10 років, як він залишив цей світ.
6 сезонів із 10 провів у ворошиловградській «Зорі», решту – у дублях львівського «СКА-Карпати» і київського «Динамо», а також у київському СКА і миколаївському «Суднобудівнику», з якими пограв в усіх лігах чемпіонату СРСР. Його доробок склав майже 250 матчів і 6 м’ячів. Входив до списку кращих футболістів 1982 року.
СЕРГІЮ – 17-річному випускнику Ворошиловградської школи-інтернату спортивного профілю – на відміну від інших відверто пощастило – його запросили в «Динамо». Розпочинав з дубля, де грали Сергій БАЛТАЧА, Олег ТАРАН, Олександр ХАПСАЛІС, Володимир ЛОЗИНСЬКИЙ та інші. У складі команди став чемпіоном і бронзовим призером всесоюзних змагань серед дублюючих складів. Тренувався разом з основним складом, мав схвальні відгуки від Валерія ЛОБАНОВЬКОГО. Сергій був уже на підході до основи. Тож невипадково перспективного гравця взяли до збірної СРСР, яка виграла юніорський чемпіонат УЄФА-1978.
За 5 днів юнаки на одному диханні провели 3 групові матчі з ровесниками Греції (4:0), Норвегії (4:0) і Нідерландів (2:0). У півфіналі «розібралися» з поляками (2:0), а у фіналі – забили 3 «сухих» м’ячі югославам. Відмінний виступ : 5 матчів – 5 перемог із загальним рахунком 15:0! Ніяка команда не змогла після цього пройти турнір, не пропустивши жодного м’яча. Сергій тримав золоту медаль і почесне звання майстра спорту СРСР
На одному з тренувань «Динамо» Сергій зламав ногу. Як потім він розповів, не без «допомоги» Олега БЛОХІНА. Про кар’єру в «Динамо» довелося забути.
ФОТО з АРХІВУ.
1984 р. Товариська зустріч миколаївського «Суднобудівника» з київським «Динамо» (2:4). Сергій НАЙДЕНКО у нижньому ряду – 5-й ліворуч.
У «Зорі» були раді поверненню молодого гравця. Дебютував на професіональному рівні 12 березня 1979 року у кубковому матчі з торпедівцями Кутаїсі, а 10 квітня – у зустрічі чемпіонату з московським «Спартаком».
Після 4-х років у «Зорі» довелося йти на військову службу в «СКА –Карпати» і київський СКА. З киянам виграв змагання у Другій лізі, став чемпіоном України. А підвищитися в класі армійцям не вдалося. Такого успіху Сергій добився після повернення у «Зорю».У напруженому протистоянні гравці виграли друголігові перегони (на очко випередили сімферопольську «Таврію») і фінальний турнір групи В.
Після СКА Сергій рік ще пограв у «Суднобудівнику», з яким став бронзовим призером Другої ліги.
Однак через травму у 27 років довелося завершувати виступи на професіональному рівні. Кілька років, як говорив Сергій, він «побігав» за аматорські колективи Луганської області.
ФОТО з АРХІВУ.
Вересень 2005 р. Сергій НАЙДЕНКО зі своїми вихованцями
Настали нелегкі часи, влаштуватиcя на роботу було важко. Довелося футболісту працювати і вантажником, і вахтером. Згодом разом із сім’єю переїхав до Сум, ближче до батьків дружини. Став працювати дитячим тренером в СДЮЩОР «Зміна» (наразі – ФЦ «БАРСА»), як суддя, обслуговував вищолігові матчі чемпіонату України, очолював міську Федерацію футболу, грав за команду ветеранів «ЗеВС», організовував дитячі турніри, мав плани щодо розвитку футболу в Сумах.
Але 19 серпня 2015 року перестало битися серце цієї прекрасної людини, яку любили вихованці і поважали всі, хто її добре знав. Ветерани футболу вшановують Сергія НАЙДЕНКА на турнірі його пам’яті.
МАТЧ з ІСТОРІ.
47 розіграш Кубка СРСР-1978. 1/64 фіналу. «НИВА» (Тернопіль) – «ЗОРЯ» (Ворошиловград) – 3:2. 6 червня 1977 р. Стадіон «Авангард». 12000 глядачів.
«НИВА»: Панфілов, Тимофеєв, Цисельський, Рудницький, Мацюпа, Назаренко, Сухенко, Венгригович (Козуб, 60), Яворський, Галюта, Прядун (Покидько, 75).
«ЗОРЯ»: Суслов, НАЙДЕНКО, Самолюк (Зуб,46), Ярмолич, Тарасенко, Кобзарєв, Горковенко (Колесников, 56), Черніков, Попов (Юран, 46), Сорока, Ярошенко.
Голи: Назаренко (8), Яворський (32, 76) – Ярошенко (8), Юран (64).
Попередження: Рудницький – Ярмолич, Черніков.
Валерій САМОЛЮК згодом переїхав до Сум і став грати за «Явір», а Юрій ЯРОШЕНКО – працювати тренером «Барси» і «Альянсу».
Артем БЕЗРОДНИЙ: Майстер-класи від майстра
На жаль, його кар’єра на професіональному рівні не склалася. Хоча початок був багатообіцяючим для вихованця сумської СДЮШОР «Зміна» і Луганського
спортінтернату, якого на першості України серед юнаків визнали найкращим півзахисником. Престижна команда, вища ліга, виступ у Лізі чемпіонів – для 17-річного юнака це було щось неймовірним. Погодьтеся не кожному футболісту у такому віці так щастить. Але доля розпорядилася по-іншому.
10 лютого Артему мало виповнитися 46 років.
ЗА 10 сезонів виступів на професіональному рівні «Малий» (таке футбольне псевдо мав БЕЗРОДНИЙ) провів майже 180 матчів ізабив 24 м’ячі? 4 рази ставав чемпіоном і володарем Кубка Росії, входив до списку кращих футболістів року, отримав премію «Стрілець-1999» в номінації «Надія». Кар’єру довелося завершувати рано. А продовжував її вже після повернення додому в аматорських командах області- «СНАУ-Автолюксі» і «Спартаку-Сумбуді» із Сум, липоводолинському «Альянсі» і глухівському «Велетні», у складі яких ставав призером чемпіонату і володарем Кубка області.
Два роки Артем був гравцем дружківського «Факела». Згадує ветеран місцевого футболу Микола КОРЖ:
-Дебютував Артем на День міста. Завдяки розголосу, що у нашій команді гратиме екс-гравець Вищої ліги, на зустріч прийшло значно більше вболівальників, ніж до цього. Артем не підвів, продемонструвавши класну гру. Тоді у матчі першості області серед колективів Другої групи, завдяки його переможному м’ячу, ми виграли у ямпільського «Полісся» (2:1). Коли надсилав його у ворота гостей, продемонстрував урок майстерності. Перебуваючи в оточенні кількох суперників, ударом лівою ногою спрямував м’яч поруч з боковою стійкою . Ще одним голом відзначився у матчі з «Ромни-Інвестом» (2:1).
Наступного сезону Артем теж мав два м’ячі у зустрічах з конотопським «Шахтарем» (2:1) і тростянецькою «Нивою» (4:1).
За 2 роки відіграв 24 матчі, допоміг команді двічі посісти 4-і місця. Скажу так: Артем був лідером команди, володів поставленим ударом і м’якою передачею, добре бачив поле і мав дар творця. То були своєрідні майстер-класи для гравців «Факела».
У 2013 році Артем допоміг «Велетню»» заволодіти Кубком області.
-По ходу зустрічі ми поступалися «Спартаку-Сумбуду» (0:1), – прокоментував той матч спортивний директор клубу Олександр ВАЙЛО.- І лише наприкінці першого тайму наш лідер Артем БЕЗРОДНИЙ зі штрафного майстерним ударом зрівняв рахунок. А в додатковий час допоміг Артему БЕЗУГЛОМУ поставити переможну крапку в тому історичному для «Велетня» матчі- 2:1. Ми часто згадуємо той поєдинок і Артема БЕЗРОДНОГО. Яким він запам’ятався? Мав тихий, спокійний характер, чітко виконував всі тренерські вказівки та інструкції. Жаль, що рано пішов із життя…
Сталося це 13 вересня 2016 року. Його серце перестало битися після ранкової пробіжки. Артему було 37 років.
Вітання
Максим ФІЛЬ: Перемоги для доньки
Він – один із сумських футзалістів, який досяг неабияких успіхів, виступаючи за збірну України серед спортсменів з вадами зору. Неодноразовий чемпіон світу і Європи, багаторазовий володар золотих нагород всеукраїнський першостей. За підсумками виступів у 2008 році, в якому Максим став чемпіоном світу, кращим його гравцем і бомбардиром, тижневик «Панорама» назвав його «Людиною року Сумщини».
7 лютого «зірковий» футзаліст, заслужений майстер спорту України відзначив ювілейний, 45-й День народження.
ФОТО з АРХІВУ.
Максим зі своєю найпалкішою вболівальницею.
2016 р. З Кубком і першим «золотом» на чемпіонаті Європи у Туреччині майстер цеху №18 Сумського НВО Максим ФІЛЬ (ліворуч) і зуборізальник 12-го Артем СЧАСНИЙ
У СКІЛЬКИ років він почав грати у футбол, Максим уже не пам’ятає. Дідусь дарував йому м’ячі і дуже хотів, аби онук став футболістом. Але з дитячого садка займався танцями.
-Тепер мені не соромно танцювати на дискотеках,- зізнавався згодом Максим.
Грати розпочинав у краснпільському «Яворі», продовжував у сумському «Фрунзенці», а потім його запросили спробувати свої можливості до збірної України, яка формувалася на базі сумського центру «Інваспорт». Тренери не помилилися у виборі, взявши 26-річного юнака до команди. Він швидко він став одним із її лідерів, а команда вже майже 20 років успішно презентує Україну на міжнародній арені.
Тоді Максим працював котельником на СНВО імені Фрунзе. І щоб поїхати на чемпіонат світу, довелося брати відпустку за свій рахунок. Йому пощастило –збірна України готувалася до старту в Сумах і він міг тренуватися у вечірні години.
На світовому святі футзалу ФІЛЬ заявив про себе на повен голос. То був чемпіонат ФІЛЯ, у якого залишилися найяскравіші спогади. Окрім золотої медалі, отримав ще два призи, як кращий гравець і кращий бомбардир, засмутивши суперників 15 разів. Практично в кожній зустрічі забивав. Найбільше постраждали французи, яким подарував «покер», господарі ( 3 м’ячі) і росіяни (2). 5 перемог і поразка за різниці м’ячів 32-9 – так завершили виступ наші футзалісти.
-Найважчим був фінальний поєдинок з білорусами, яким на відборі поступилися – 1:2, – згадував Максим. – З ними зустрілися у фіналі. То була не гра, а битва. Після основного і додаткового часу на табло світилися нулі. В серії післяматчевих пенальті майстерність продемонстрував воротар Антон ГУМЕНЮК, відбивши два м’ячі. А за те, що став двічі кращим я вдячний товаришам по команді.
Після цього злету у Максима і команди було ще кілька сходжень на футзальні Олімпи.
-Усі перемоги я присвячував своїй донечці Ірині, яка була моєю найпалкішою вболівальницею,- зізнався Максим. – А щоб доcягти вершин, треба ніколи не здаватися самому собі, а зростати і розвиватися. Тільки так можна чогось добитися.
– Це Максим довів своєю грою на майданчиках багатьох країн світу, – говорить директор сумського регіонального центру «Інваспорт» Роман ВАСИЛЬЄВ. Він, як і ФІЛЬ, грав у збірній і має кілька міжнародних нагород. – Впродовж кількох років сумчанин був лідером команди. Його результативна гра допомагала збірній здобувати перемоги і підкорювати чемпіонські вершини.
Сергій КІРІЄВСЬКИЙ: Працюю за правилом свого тренера
Останнім воротарем сумського команди майстрів «Фрунзенець», що виступала у Другій лізі Української зони чемпіонату СРСР, був Сергій КІРІЄВСЬКИЙ. Після сезону-1983, коли обласний центр її втратив, кар’єру продовжував у бережанській «Ниві» та в ірпінському «Дмнамо». За 9 років на професіональному рівні провів майже 250 матчів. Був учасником традиційного турніру «Переправа», зіграв кілька товариських матчів проти київського «Динамо», захищав ворота аматорського «Фрунзенця».
9 лютого у Сергія Миколайовича – День народження. Йому виповнюється 64 роки.
Про своє життя у футболі – у розмові з ветераном сумської команди майстрів.
ФОТО з АРХІВУ.
1976 р. Спартакіада вузів. Сергій КІРІЄВСЬКИЙ у грі.
-Сергію, радий зустрічі! Розмову розпочнемо з традиційного – Коли ти почав «буцати» м’яча і хто тебе залучив до футболу?
-«Буцати», як ти говориш, почав десь років з 4-х з подачі батька Миколи Олексійовича. На прогулянках він мене навчав бити по м’ячу. Пам’ятаєш, тоді гумові були? На ньому я і вчився грати. З п’ятого класу почав займатися футболом. Разом з пацанами записалися в секцію футболу на стадіоні «Авангард». Ази гри засвоював у тренера Миколи Павловича АБРАМОВА, якому вдячний за все, що він мені дав і чого навчив.
-Це правда, що спочатку ти грав у нападі. А як став воротарем?
-Тоді у групі займалося десь до півсотні хлопців. Щоб усіх задіяти у грі, Микола Павлович розділив нас на 4 команди і влаштував турнір. В одній з команд не було воротаря, поставили у «рамку» мене. Виграли перше місце, мене кращим воротарем визнали. Відтоді це стало моїм» робочим» місцем.
Потім грав у юнацькій команді Костянтина ЗІНОВЬЄВА, був її капітаном. У складі збірної ЦР ДСТ «Авангард» стали срібними призерами чемпіонату України. З того колективу багатьох взяли у команду майстрів «Фрунзенець» – Костю ШЕЛЕХОВА, Сашу БОНДАРЕНКА, Володю ТАНЧИКА, Вітю ПОПОВИЧА, Сергія КОЦАРЯ, Сергія РУДЕНКА – десь гравців десять, з яким продовжував грати.
ФОТО з АРХІВУ.
1977 р. Сергій КІРІЄВСЬКИЙ (у нижньому ряду – другий ліворуч) – капітан юнацької команди.
-А як сталося , що спершу була «Десна», а потім вже «Фрунзенець»?
-На той час у нашій команді було два воротаря. Мене запросили в Чернігів. Побував на зборах, зіграв 5 контрольних матчів. Саме тут пройшов хорошу воротарську школу у В’ячеслава КИСЕЛЬОВА, який раніше грав у сумському «Спартаку». То були уроки воротарського мистецтва. У сумчан виникла проблема з воротарями. Володимир ШАТОХІН перейшов до «Кривбаса», а Віктор БОНДАР став працювати тренером. Тоді згадали про мене.
-Сергію, вибачай за наступне запитання – чому у тебе було таке футбольне псевдо Киргиз?
-То одного разу в автобусі Віталій ДАВИДЕНКО ляпнув: -Ну ти й Кргиз! Потім він і сам не зміг пояснити, чому так сказав. Мене часто називали Керя.
-Перший матч пам’ятаєш, коли 18-річному пацану довелося стати у ворота площею майже 18 квадратних метрів?
-Грали ми тоді в Ужгороді з «Говерлою». Після першого тайму поступалися – 0:3. Сергій КИРІЄНКО отримав травму і після перерви я його замінив Матч завершили – 3:3.
-Боязні не було, що пропустиш ще стільки або й більше?
-Дуже не хвилювався. Ось якби було, скажімо, – 0:0, то це набагато складніше. Грав собі спокійно, дуже не нервував.
-А які матчі залишили в пам’яті приємні спогади?
-Їх було багато, особливо, коли виграєш. Як тут не згадати зустріч «Фрунзенця» із житомирським «Спартаком». Програвали – 0:3 і 4 м’ячі Григорія ЛАЗАРКА принесли нам вольову перемогу – 4:3. Відбиті пенальті у Чернівцях і Черкасах. Зустріч до забитого м’яча «Ниви», в якій я грав, із «Фрунзенцем» – вона тривала 109 хвилин. Товариські матчі із шведським «АІКом» і київським «Динамо», у якого виграли. Перемога «Ниви» у Всесоюзному турнірі серед «КОЛОСівських» команд.
-Кого вважаєш воротарем №1 сумської команди майстрів?
-У сумського футболу хороша школа воротарів. Микола АСТАФЬЄВ, Сергій СТРАШНЕНКО, Володимир ШАТОХІН, Олександр БАНДУРА. Тому виділяти когось з мого боку буде неетично.
-Ну, а трійку кращих футболістів «Фрунзенця» можеш назвати?
-Григорій ЛАЗАРКО, Борис ШУРШИН і Віктор ЧІПІЖНИЙ, з якими грав в одній команді. До речі, у 1983 році після якого «Фрунзенець» вилетів з Другої ліги, Григорій і Віктор забили разом 26 м’ячів із 47 командних. А 58 голів ЛАЗАРКА за 5 сезонів – це взагалі унікальне досягнення в історії нашої команди.
-Окреме місце у твоїй кар’єрі посідає юнацький турнір «Переправа» на приз «Футбол-Хоккея».
-Був учасником двох турнірів. На одному – запасним, а на іншому відіграв усі матчі. Тоді у фіналі мінімально поступилися в додатковий час росіянам. Багато юнаків з часом переправилися у великий футбол.
-Після Сум ти продовжив грати у «Ниві» і «Динамо». Як там склалася кар’єра?
-Загалом добре. У «Ниві» було легше, бо поруч грали земляки Віктор ЧІПІЖНИЙ і Михайло НІКОЛОЗАШВІЛІ. Мав непогані відгуки, відіграв за два роки 55 матчів. В Ірпіні – дублі «Динамо»- проходив своєрідну військову службу і провів значно менше поєдинків.
-Після «Динамо» мав кілька запрошень з інших команд. Чому не скористався жодним?
-Так, дійсно запрошували в охтирський «Нафтовик», «криворізький «Кривбас» і вінницьку «Ниву», але за сімейними обставинами не зміг нікуди їхати. Тому з професіональним футболом довелося, як кажуть, «зав’язувати», хоча міг ще пару-трійку років успішно пограти.
ФОТО з АРХІВУ.
1980 р. Сергій КІРІЄВСЬКИЙ (у третьому ряду – третій ліворуч) у складі рідного «Фрунзенця».
-Як я розумію, продовжив себе на аматорському рівні. Де грав?
– В аматорській заводській команді «Фрунзенець», з якою працювали Володимир ПОПОВ і Юрій ПАНЧЕНКО. Неодноразово ставали чемпіонами області, були учасниками першості УРСР серед КФК, виграли срібні нагороди чемпіонату України серед профспілкових команд на приз «Робітничої газети». Тоді у фінальному матчі у Миколаєві поступилися – 0:1 місцевій «Хвилі. Кілька років пограв за команду ветеранів «ЗеВС».
З 1991 року працюю дитячим тренером ДЮСШ СК «Фрунзенець» – наразі це КДЮСШ «Суми». Наступного року ювілей – 35 років моєї тренерської діяльності.
-На твою думку, в чому причини вильоту «Фрунзенця» у 1983 році з Другої ліги чемпіонату СРСР?
-До цього воно, мабуть, і йшло тоді. Останні 3 роки команда балансувала на грані. У 1983 -у «Фрунзенець» йшов у «золотій» середині, але, схоже, всі завчасно заспокоїлися. Грало тоді 18 футболістів. Вибили з колії травми, почав тасуватися склад, доводилося навіть захисникам грати у нападі і, як з’ясувалося, у вирішальний момент виявилися не готовими до випробування. Далися взнаки і тренерські прорахунки. А ще – головний, вважаю, був м’яким, занадто довірливим, а треба було тримати всіх у руках. Та й належної уваги і підтримки з боку влади ми вже не відчували.
– На скільки відсотків вдалося використати свої здібності у футболі?
-Сказати важко. Десь відсотків на 70 мабуть.
-Що ж завадило?
-Причин кілька – і об’єктивного, і суб’єктивного характеру. Коли можна було б почати все спочатку. Але я задоволений тим, як склалося моє життя у футболу.
-Чи багато твоїх вихованців заявили про себе на професіональному рівні?
-За 8 випусків команда гравців назбирається. Юнаки грали і продовжують грати у командах різних рівнів у чемпіонатах Польщі, Німеччини, країнах Прибалтики, Греції. Днями, приміром, Владислав ПАШКОВ надіслав з Польщі відео свого чергового матчу. Горджуся Антоном ГАВРИЛЕНКОМ, який у складі збірної України з футзалу серед спортсменів з вадами зору став чемпіоном світу і Європи , за що отримав почесне звання заслуженого майстра спорту України.
–Про що наразі мріє Сергій Миколайович КІРІЄВСЬКИЙ?
– Свого часу наш тренер мріяв про той час, коли в Сумах буде команда Прем’єр-ліги і в ній гратиме кілька його вихованців. Такою мрією живу і я.
А ще Павлович – так ми його називали – говорив нам: – Футболістом можеш ти не стати, а чоловіком стати повинен. Такого правила дотримуюся і я у своїй тренерській роботі.
-Як довго, на твою думку, чекати в Сумах своєї команди?
-Коли з’явиться справжній фанат футболу. РАПІЙ, САЄНКО, КВАША, ПАНЧЕНКО – ось такі люди потрібні сумському футболу. А не каліфи на час. Але, вибачай, таких у місті на даний час немає . І, мабуть, не скоро вони з’являться.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат СРСР. 6 зона. 44 тур. 11 жовтня 1982 р. «БУКОВИНА» (Чернівці) – «ФРУНЗЕНЕЦЬ» (Суми) – 1:1.
У разі перемоги господарів, вони достроково ставали б чемпіонами. Вже був замовлений банкет, але його довелося перенести. Підвели суперники, які зробили підніжку.
Сумчани не лише надійно захищалися, але й уміло контратакували. Під час однієї з них Григорій ЛАЗАРКО потужним ударом із-за меж штрафного майданчика надіслав м’яч у «дев’ятку».
У досить сумнівній ситуації суддя В. СУЛИМЕР призначив два пенальті у ворота сумчан. Від першого із них Сергій КІРІЄВСЬКИЙ захистив свої ворота, від іншого – був безсилий…
Турніри
«Лідер» лідирує і тримає курс на золоту вершину
У Коломиї матчі першого туру чемпіонату України з футзалу зіграли 8 команд Першої ліги Ю-13.
СУМЩИНУ тут презентували юнаки сумського «Лідера»(на знімку) і шосткинської КДЮСШ «Барса». Свої виступи вони завершили на протилежних полюсах турнірної таблиці.
Впевнено провели зустрічі сумчани. Вони виграли усі 6 матчів і, набравши максимум – 18 очок, стали одноосібними лідерами. На 2-у місці – «Чорне море» з Одеси (15 ) і вихованці Луцької ДЮСШ-4 (14). У головних конкурентів – ровесників з Південної Пальміри «ЛІДЕРівці» виграли 1:0, у лучан – 4:1. Ці команди, більше всього, і розіграють нагороди, бо решта суперників помітно відстають.
Невдало зіграли «барсівці». В активі – одна перемога і 5 поразок за різниці м’ячів 7 – 21. І це – останнє, 8 місце.
Троє сумчан у ТОП-10 кращих бомбардирів: Матвій ЧУМАКОВ, у якого 4 м’ячі, по 3 забили Данило САЄНКО та Іван ЗЮСЬ.
На черзі – матчі чергового туру.
«Ворскла» : Є перший Кубок року!
10 жіночих команд Вищої ліги на НТБ київського «Динамо» розіграли нагороди ювілейного, 10-го за ліком зимового турніру Women’s Winter Cup 2025.
У ФІНАЛЬНОМУ матчі зустрілися принципові опоненти- полтавська «Ворскла, за яку грають вихованки сумського футболу Катерина САМСОН та Яна КАЛІНІНА, і «Колос» з Ковалівки. У дебюті зустрічі суперниці полтавчанок вийшли вперед та згодом дівчата «Ворскли», вдало реалізувавши стандарт, відігралися. Основний час переможця не виявив. Серію післяматчевих пенальті вправніше виконала команда наших землячок. Це був перший трофей «Ворскли» у 2025 році і 4-й за її час участі в цьому турнірі.
Яна КАЛІНІНА забила 2 м’ячі, відзначившись у матчах з «Ладомиром» (3:0) і «Сістерсом» з Одеси (4:0).