“ФутТайм від Григорія М. Реви”
Микола Клюс: “Футбол для мене не просто гра, футбол для мене – це життя”.
Цьогоріч ветеран липоводолинського футболу Миколи Клюса відзначив дві пам’ятні події: ювілейний день народження і ювілейну дату трудової діяльності у спорті. Разом це склало 100 років. 35 років він працював на керівних посадах у спорті і був організатором місцевих команд, які мали успіхи на Сумщині Микола Миколайович першим доклав руку до виходу на обласний рівень нинішнього першолігового “Альянсу”. А чого вартий “Ротаксьонок”, який за роки своїх виступів завоював 49 кубків. Всього не злічити, що зроблено за ці роки і до чого причетний, як написав в інтернеті один із ветеранів, Імператор футболу Микола Клюс. Так сталося, що наразі він працює за межами нашої області. Ось так цінують у нас кадри. Про своє життя у футболі, складові досягнень, його проблеми і не тільки – у бесіді з Миколою Миколайовичем.
– ПАНЕ Миколо! Що для вас футбол?
– БЕЗ перебільшення скажу, для одних футбол – це хобі, для інших – робота, а для мене його Величність не просто гра, це все моє життя.
– ВИ бачите себе у футболі, як декому так подобається, чи футбол у собі?
– ОДНОЗНАЧНО, звичайно, футбол у собі і не більше.
– МИ знайомі з Вами не один десяток років. Ви людина добре знана не лише в районі, де відбулося ваше становлення, як організатора спорту і футболу. А як Ви віднеслися до того, що вас назвали Імператором футболу?
– СПОКІЙНО. На те у автора були підстави. Назвав, то й назвав. Мене по-різному називали. Автор цього визначення – Федір Пугач, який свого часу грав за “Зорю” (Панасівка), був чемпіоном області.
– А ЯК ВИ стали липоводолинцем? І з якими командами працювали і виводили їх у люди?
– ДО Липової Долини я прибув, не як варяга. Приїхав додому після 8 років виступів у командах Криму. Хотів пограти у сумському “Фрунзенці” – ти про це пам’ятаєш. Але на оглядини не прибув, зламав ногу. На цьому про великий футбол довелося забути. У 30 з лишком своїх років був запрошений секретарем райкому партії Василем Яременком. Для мене це було почесно. Він віднайшов ті слова, які надали впевненості. Як зараз пам’ятаю їх: “Та не думайте, Миколо Миколайовичу, все буде нормально. Приїжджай, бо у нас футболу, як такого немає, та й командами похвалитися не можемо. Ти будеш як Лобановський, а я буду, як Щербицький”. Я добре цих людей знав і бачив їх, чим вони займалися, що і як робили, бо навчався у Київському інституті фізкультури. Пам’ятаю свій перший робочий день у ДЮСШ. Наче вчора все це було. А причетним був до липоводолинської “Ниви” – чемпіона обласного ФСТ “Колос”, “Тріумфу”, “Тайфуну”, “Малюка-Альянсу”. Працюючи у спортшколі, створив “Ротаксьонок”. З цими командами радували і засмучували своїх вболівальників.
Футбольна команда «Нива» (Липова Долина) – чемпіон області 1987р., граючим тренером якої був М. Клюс (сьомий на знімку у верхньому ряду зліва на право)
– ВИ згадали “Ротасьонок”. Це окрема і яскрава сторінка в історії району. Таких команд в Україні важко віднайти. Команда завоювала 49 кубків. Логічно – чому немає у скарбничці ювілейного, п’ятдесятого? Що завадило?
– ЦЯ команда була створена з тих пацанят, я їх по-іншому не називаю, які з 5 років почали грати разом. Міг би сказати, що виграли ми 55 кубків, але треба бути чесним – ми завоювали саме 49. Просто часу не вистачило. Щодо ювілейного – є така пропозиція. Нещодавно ми започаткували “Кубок випускників”. В ньому беруть участь колишні “ротаксьонівці”, які вже стали дорослими, але зберігають любов до тієї команди, яка виводила їх на футбольні поля. Дехто з них продовжує себе у футболі. У вересні Кубок ми розіграємо вже втретє.
– ОСОБЛИВА сторінка у вашій біографії – співпраця з ФК “Альянс”. Були першим його тренером, вигравали чемпіонат області, заклали фундамент до нових сходжень команди на футбольні вершини.
– ЦЕ ВЖЕ історія і від неї нікуди не дінешся. Тоді у нас були спільні помисли, думки. Я вдячний, що тоді мене запросили до співпраці і вдалося докласти свого досвіду до становлення клубу і команди. Організували “Малюк-Альянс”, який, впевнений, продовжить традицію “Ротаксьонка”.
– А ЧИ під силу головній команді вийти, скажімо, до Прем’єр-Ліги?
– А ЧОМУ би й ні? Але треба багато зусиль докласти, аби мрія стала реальністю. Я думаю, в клубі мають щодо цього певні плани. Чим, скажімо, “Альянс” гірший за той же “Інгулець” чи “Колос? Не святі ж горшки ліплять!
– В ОБЛАСТІ, окрім “Альянсу”, ще три професіональні команди. Кому віддаєте перевагу, зважаючи на те, чого вони вже досягли і чого можуть досягти?
-ПИТАННЯ серйозне. Я відповім так. За основу треба брати кінцевий результат. Приклад “Альянс”, його поступовість. Він йшов по висхідній. “Вікторія”, буду відвертим, довго тупцювалася на місці, нарешті зважилася спробувати свої сили. Подивимося чого вона варта. Особливих надій на ФК “Суми” не покладаю. Знову ставка на іногородніх, про свої чомусь не думають. Невже гіркий досвід ПФК «Суми» так нічому і не навчив. Дивна політика клубу. Повинна бути виваженість, робота на перспективу. У ФК «Тростянець» звернули увагу на місцеву молодь. Наскільки мені відомо, до заявки внесли кількох вихованців ФЦ «Барса». Це, звичайно, оре. Будемо стежити за їхнім зростанням.
– ЗІЗНАЙТЕСЯ, з місцевим футболом зав’язали?
– Є ПРИСЛІВ’Я – ніколи не говори ніколи. Якщо хтось звернеться із серйозним, реальним проектом, будемо говорити і приймати рішення.
– А ЩО сталося в “Альянсі”? Найшла коса на камінь?
– БУВ такий момент, коли після одного із засідань районної Федерації футболу підходить до мене одна людина і повідомляє: “Миколо Миколайовичу, – і натякає. – А ти знаєш, де ти будеш»?”. “У футболі я буду”,- відповідаю. “Та ні, ти зачекай. Ви неправильні рішення приймаєте”. Думаю, про що йде мова? З часом з’ясувалося. Я тоді був проти прийняття несправедливого рішення, яке допомогло команді того співрозмовника стати призером чемпіонату району. Як на мене, головне – не те, як пішов, а ким ти був, що робив, як працював.
– НА ЖАЛЬ, у наш час не цінується у людях професіоналізм, порядність і патріотизм. Працюють у переважній більшості дилетанти, яким футбол по барабану. Для них головне – зірвати хорошу копійку.
– ВОНО, можливо, й так, частково погоджуюся. Життя стало більш комерційним. Згадую, як ми їздили на матчі. На велосипедах добиралися, на бортових машинах, не те, що зараз. Був у нас капітаном команди Володя Гладун, який возив буряки. Машину залишить у лісополосі, відіграє матч, а потім вже доставить буряки за призначенням. А які команди до нас приїжджали! Мені ніхто не вірив, що у Липовій Долині гратиме київське “Динамо”, команди хлопчаків з Баку, що гратимемо з поляками, болгарами, збірною африканських країн, проведемо більше 10 розіграшів Кубка Олега Блохіна. Хіба все згадаєш? У нас дуже багата футбольна історія, що знайшла відображення у книзі, яку я написав. Району вже немає, а книга – залишилася.
Матч «Нива» (збірна району) – «Динамо» (Київ ветерани) зібрав 3600глядачів. 27 червня 1987р. Фото з архіву автора
– ХТО ж надалі продовжить писати історію тепер уже роменського футболу?
– МОЖЛИВО, хтось і отримає таке завдання. Щоб писати історію, треба її знати. Коли працював у клубі, з цього приводу один з керівників сказав: “То все понти”. Але я так не думаю. Ця історія для історії.
– ЯКЕ місце посідає футбол у вашому житті?
– МАБУТЬ, підійшов той час, коли переосмислюєш, як казав воротар “Динамо” СаШо – якщо і були важкі помилки, то вони залишаються, вони твої. Це одне. Інше. У мене багато друзів в Україні, Росії, Білорусії. Я щиро вдячний долі, що вона звела мене з ними, бо футбольні друзі найнадійніші. Повірте мені на слово.
– ВІДВЕРТО – є бажання написати книгу про те, яку роль відіграв Футбол у Вашому житті, про незабутні матчі і зустрічі із зірками футболу, чи буде своєрідне продовження “Футбольних історій Липоводолинщини”?
– ЯК НЕ ПРИКРО говорити, але в наш час футбол підставлять, особливо перед виборами. Горе-кандидати в депутати, буду говорити хлопчики, б’ють себе в груди, обіцяють і швидко про це забувають. Футбол, на мою думку, це таке соціальне явище, яке може народ об’єднати, стати сильною однією сім’єю. Ми ж українці! Згадайте часи Валерія Лобановського, те легендарне “Динамо” з Михайлом Фоменком. Що творилося, потрапити на стадіон було важко, на матчі з’їжджався люд з усього світу. А зараз дивимося на команди – і що? “Динамо” і “Шахтарю” немає гідних суперників. У євротурнірах ми пролітаємо мимо каси. А, можливо, давайте розпочнемо з пацанів. Проїдьте селами, подивіться, що робиться. Давайте змусимо нарешті працювати тренерів, які відбувають лише номера. Їм все сходить з рук. Сьогодні-завтра тренування пройшло так собі. А що отримала від цього дитина, чого навчилася? А потім тренер кине їм м’яча – і грайте. І що вони покажуть на полі в ході матчу? Це не підготовка майбутніх зірок, це знущання над футболом. Дожилися до того, що в області є люди, які готові підтримувати фінансово команди, але, не смійтеся, не вистачає вже футболістів. Дожилися, допрацювалися. Ось так готують гравців у наших спортшколах. Не хочеш працювати тренером, то йди працюй у іншій галузі, тільки не муч дітей, не відбивай у них бажання займатися футболом. Можливо, це комусь і не сподобається, але це реалії сьогодення. А що робиться з підставами гравців? Кому це потрібно? Дуримо самі себе. Дитину яку зліпиш, такою вона й буде. А буває ліпиш, ліпиш її, а грошовиті батьки хапають і прагнуть своє чадо прилаштувати у якийсь престижний клуб. У тебе очі з лоба лізуть – ти ж йому ще вчора носика витирав, а воно вже велике, не під’їдеш до нього. Усій нашій спільноті треба більш вимогливо працювати над вихованням нового покоління футболістів, змінювати акценти і пріоритети в роботі. Бо футбол – це не тільки гра, це і уроки життя і виховання людини.
– ДЯКУЮ вам, пане Миколо, за відверту розмову. Вашим командам нових злетів, а вам – нових ювілеїв!
– Я ТЕЖ ВАМ щиро вдячний, що не забули про мене.. Привіт Сумщині і землякам, а командам впевненого старту у чемпіонаті України.