“ФутТайм” від Григорія М.Реви
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ». Випуск 190.
У випуску:
— Форвард «СПАРТАКівського гарту».
— Відверто від Олега ГУСЄВА.
— Диригент командних дій.
— Рейтинг: 400 матчів і більше.
—1991 рік в історії сумського футболу.
Пам’ять
Володимир БОГАЧ – старший: З музикою атаки в душі
60 років він розпочав свою кар’єру на професіональному рівні. За два сезони дебютував у сумській команді майстрів класу «Б», яка виступала в Українській зоні чемпіонату СРСР. Він став одним з найкращих її бомбардира в цьому ешелоні вітчизняного футболу. За його плечима виступи у 3-х лігах. 23 квітня – 84 роки від Дня народження цього гвардійця сумського футболу.
КАР’ЄРУ на професіональному рівні за сучасними мірками Володимир розпочинав пізно. У 24 роки дебютував у «Динамо» з Махачкали, яке виступав в одній із зон класу «Б» чемпіонату СРСР. Це була його військова служба. Грала команда невдало, два сезони завершувала внизу турнірної таблиці. Продовжувати далі в ній кар’єру не було резону. На жаль, за другий рік виступів Володимира немає офіційної статистики. Відомо, що дебютного сезону в «Динамо» провів 42 матчі і забив 2 м’ячі.
Володимир повертається додому і отримує запрошення від тренера сумського «Спартака» Олександра СЕРБІНА. На той час наша команда почала набирати швидкість. Відразу вписався в командний малюнок гри і Володимир. Забивши 8 м’ячів, став одним з кращих бомбардирів. У 4-х зустрічах його голи були вирішальними.
І в наступні сезони форвард збільшує свій доробок. У розіграші Кубка СРСР у першому матчі 1/16 фіналу з ставропольським «Динамо» в додатковий час зрівняв рахунок (1:1), а наступного дня допоміг партнерам здобути – і теж в додатковий час – перемогу – 2:1. Особливо «ударним» був для форварда 1969-й рік, коли Володимир наколотив 13 голів і в 3-х матчах відзначався «дуплетами». Того сезону трійка нападників ( Богач, Кисляков, Наумов) разом забила 32 м’ячі із 58 командних. Два роки поспіль сумчани впевнено завершували виступи у регулярній частині чемпіонату і виходили до фінального етапу, де визначалися призери і володарі путівок до класу «А». З другої спроби «Спартак» став бронзовим призером і підвищився в класі. Однак виступ у 2-й групі класу «А» виявився провальним і команда повернулася до … Другої ліги, в яку був реорганізований клас «Б».
Погравши ще три сезони, він залишив великий футбол. І в цьому випадку немає точної кількості зіграних Володимиром БОГАЧЕМ матчів і забитих ним м’ячів. За підрахунками він провів не менше 250 зустрічей і надіслав у ворота суперників щонайменше 30 голів. За «Спартак» – 112 і 25 відповідно.
– Цей форвард виділявся серед інших своєю технічністю, що було його другим «Я»,- згадував пізніше старший тренер «Спартака» Олександр СЕРБІН. – Володимир добре працював з м’ячем ногами і головою, допомагав партнерам своїми вчасними і точними передачами. В його душі завжди звучала музика атаки. Для Володимира Яковича футбол був більше, ніж гра. Грав разом Миколою АСТАФЬЄВИМ, Михайлом ФОМЕНКОМ, Володимиром БОЙЧЕНКОМ та ін. Це були «зіркові» гравці сумського футболу, яких, окрім футболу, єднала справжня чоловіча дружба.
-Більше 10 років Володимир Якович працював з нашою командою, – розповідає екс-президент ФК «Явір» Володимир САЄНКО. – З нею пройшов шлях від аматорів першості області до професіоналів чемпіонату України. Був майстром своєї справи. Багато зробив для розбудови клубу і становлення команди, яка ставала переможцем і призером друголігових перегонів в ЧУ і впродовж 13 сезонів гідно представляла Сумщину на футбольній карті України.
По завершенні активних виступів Володимир Якович продовжив себе у футболі вже як успішний тренер. Разом з Володимиром ТАНЬКОВИМ готували збірну області, яка виграла срібні медалі останньої Спартакіади України ( й до цього часу це досягнення залишається неперевершеним), продуктивно працював у командах майстрів Сум і Краснопілля. З легкої руки Володимира Яковича став вправним футболістом і його син Володимир, який, на жаль, цього місяця відійшов у вічність. А в січні 2003 року залишив цей світ Володимир Якович. Вічний спокій і вічна пам’ять батькові й сину!!
ФОТО з АРХІВУ.
Кілька років Володимир БОГАЧ (на знімку ліворуч) тренував «Явір» і в 1992 році вивів його до Другої ліги чемпіонату України.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Кубок СРСР 1967/1968. 1/16 фіналу. «СПАРТАК» (Суми) – «КАЙРАТ» (Алма-Ата) -1:3 (1:2) 28 червня 1968 р. 18.30. Суми. Стадіон «Спартак». 14700 глядачів.
“СПАРТАК”: Астафьєв, Сіренко, Морозов, Фоменко, Воронько, Дугінов, Солодов, БОГАЧ, Ващенко, Віктор Кисляков, Козырев. Головний тренер – Олександр Сербин.
“КАЙРАТ”: …, Дишленко, Асилбаєв, Володимир Кисляков, …, Долматов, … …. Головний тренер – Олександр Келлер.
Голи: 0:1 Валентин Дишленко (12), 1:1 Віктор Кисляков (22, пен), 1:2 Олег Долматов (43), 1:3 Володимир Кисляков (80).
Вітання
Віталій ЗАХАРЧЕНКО: Найкращі сезони – в аматорах
Його кар’єру можна розділили на два етапи- коли виступав на професіональному рівні, а потім продовжував грати на аматорському. Він став найпродуктивнішим і вдалим на здобутки у біографії футболіста. 21 квітня у Віталія Сергійовича знаковий День – йому виповнюється 40 років
НА 18-річного вихованця відомого дитячого тренера Миколи Абрамова тренери сумського «Спартака – Горобини», схоже, особливої ставки не робили. Після річного повернення до Першої ліги вони мали амбітні плани і заявити молодого гравця не виходило (а більше всього – не виявляли великого бажання – Г.Р.).
Віталій ризикнув, вирушаючи до Новоросійська в надії заграти у вищоліговому місцевому «Чорноморці». Але того сезону і «основа», і «дубль» виступили вкрай невдало, понизившись у класі. У доробку сумчанина було усього 10 матчів.
Перспектив залишатися тут не було і він переходить до ФК «Севастополь», який виступав у Другій лізі ЧУ. Відігравши три неповних сезони, повертається в Суми.
-На цьому моя кар’єра на професіональному рівні завершилася, – говорить Віталій. – За ці команди провів лише 55 матчів, на жаль, жодного м’яча забити так і не вдалося.
З того часу Віталій став грати на аматорському рівні за команди області.
Окремої згадки заслуговує його виступ у чемпіонаті України з футзалу серед ВНЗ у 2009 році. Отримав срібну відзнаку і, забивши 7 м’ячів, став кращим бомбардиром змагань. В усіх 5-и матчах надсилав один- два голи у ворота суперників, деякі з них були вирішальними (див. Матчі з історії). Разом з Євгеном ПЕТРАКОВИМ забили 13 м’ячів із 14 командних.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України серед ВНЗ. «СумДПУ» – «СумДУ» -2:2. Бурдюг (12), Білоцерківець (37), ЗАХАРЧЕНКО (38, 40).
За більш, ніж 15 сезонів Віталій зодягав футболки команд Охтирки, Сум, Дружби, Конотопа, Жовтневого. З останньою виступав у ЧУ серед аматорів. У складі цих колективів ставав неодноразовим чемпіоном, призером і володарем Кубка області.
Впродовж двох сезонів грав у команді Дружби, був її граючим тренером. Став чемпіоном і срібним призером обласних перегонів, тричі – фіналістом розіграшів Кубка, Суперкубка і Кубка губернатора області.
Згадує тренер Микола КОРЖ:
– З приходом у команду Віталія ЗАХАРЧЕНКА вдалося вирішити проблему плеймекера. Після того як з команди пішов Артем БЕЗРОДНИЙ, він став справжнім диригентом командних дій в атаці. Мав хорошу фізичну підготовку, багато переміщався по полю, активно підтримував атаку. Був швидкісним і технічним виконавцем, забив кілька вирішальних м’ячів.
«ДРУЖБА» – «СКІФ» (Суми) -2:0. На 53-й хвилині флангову подачу МОЛОЧАЯ ударом голови замкнув ЗАХАРЧЕНКО. Швидко він оформив «дубль», реалізувавши пенальті. На 73-й хвилині за дві жовті картки був вилучений з поля.
«ДРУЖБА» – «ШАХТАР» (Конотоп» -1:1. На 32-й хвилині ЗАХАРЧЕНКО потужно увірвався до штрафного майданчика, усунув захисника і прострілив вздовж воріт. ПІВНЕНКО, який набігав, спрямував м’яч у дальній кут воріт. Ця комбінація пройшла за кілька секунд.
Серед знакових – кубкові зустрічі. У півфіналі розіграшу Кубка губернатора – 2012 дружбівці обіграли першоліговий охтирський «Нафтовик-Укрнафту» (2:1), а у фіналі їм протистояв ФК «Суми». Після – 1:1 суперники пробивали післяматчеві пенальті. Їх вправніше виконали футболісти обласного центру. І хоча Віталій не реалізував свою спробу, виділявся активними діями. Його було визнано кращим гравцем цієї зустрічі.
Не менш вдалими і продуктивними були його сезони в інших командах.
Чергового успіху Віталій добився у складі команди «Барса», яка нинішнього сезону стала чемпіоном Сум з футзалу серед ветеранів 40+. В деяких матчах він захищав ворота і забив кілька м’ячів.
Віталій Сергійович працює дитячим тренером у ФЦ «Барса» з юнаками 2017 р.н. Його мрія, аби хтось із вихованців заграв і добився успіхів на професіональному рівні.
НА ФОТО: «Барса»-2025. Віталій ЗАХАРЧЕНКО (у нижньому ряду – другий ліворуч) у її складі став чемпіоном Сум серед ветеранів 40+.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Кубок України 2004/2005. 1/32 фіналу. ФК «СЕВАСТОПОЛЬ» – «НАФТОВИК-УКРНАФТА» – 0:2. Стадіон СК «Севастополь». 7 серпня 2004 р. 1200 глядачів.
ФК «СЕВАСТОПОЛЬ»: Сокоренко ( Науменко, 29), ЗАХАРЧЕНКО, Фігель, Чопік, Шевель ( Маціна, 53), Гудзікевич, Лошак, Омельчук, Мазуренко, Надточей, Вюник (Жабокрицький, 37).
«НАФТОВИК –УКРНАФТА»: Ногін, Старгородський ( Гольдін, 43), Швець ( Охріменко, 46), Куценко, Журка, Пісний, Мельниченко, Кретов (Валяєв, 60), Крісанов, Агарін, Єсип.
Голи: Куценко (20, 35). Попередження: Надточей (56),Мазуренко (75).
Олег ГУСЄВ: Порада юнакам – не лінуйтеся на тренуваннях
Він став другим після «зіркового» Михайла ФОМЕНКА вихованцем сумського футболу, хто успішно виступав у київському «Динамо» , а потім у збірній України, яку тренував Михайло Іванович.
За свою кар’єру Олег провів 634 матчі, в яких 130 разів змушував суперників розпочинати з центра поля. Він один із найтитулованіших «динамівських» гравців.
25 квітня нашому легендарному земляку виповнюється 42 роки.
Із інтерв’ю з Олегом різних років.
–Чи мріяли в дитинстві бути футболістом? Якщо ні, то ким бачили себе?
– Звичайно, мріяв, у підсумку ним і став. Інших думок ніколи й не було. Скільки себе пам’ятаю, завжди, коли запитували про вибір професії, я, не вагаючись, відповідав, що буду футболістом, інших бажань чи мрій у мене не було.
-За кого вболівали дитинстві?
-Коли був маленьким і тільки почав дивитися футбол, мені дуже подобався ван Бастен. Мені було 7-8 років, але можливості дивитися матчі не було. Він був весь час наслуху.
У всіх командах намагався взяти футболку з його 9-м номером. Пізніше дуже подобався Ромаріо. А коли я став трохи старшим, то вболівав за «Динамо» і грав у нападі. Тоді мені подобався Шевченко\
– Як батьки ставилися до футболу на початку вашої кар’єри?
– У дитинстві вважали, що це звичайне захоплення, головну увагу робили на навчанні. А вже років у 15-16, коли подорослішав, вони зрозуміли, що все серйозно. Але все одно змусили добре вчитися, і школу закінчив без трійок.
– Чи є у вас близькі друзі на Сумщині?
– Так, друзів, товаришів залишилося багато. На жаль, коли приїжджаю, часу не так багато, при всьому бажанні важко приділити увагу всім. Адже хочеться і вдома побути, і родичів провідати, із друзями провести хоч трохи часу. Тож нехай мене вибачають ті, з ким не вдається поспілкуватися, і знають, що я про них пам’ятаю.
-Хто був для вас головним уболівальником? Із ким, у першу чергу, обговорювали свою гру та гру команди?
– Мій батько. Він дуже пильно стежив за кожною нашою грою, читав усі коментарі, інтерв’ю, звіти у ЗМІ. Він сам грав у футбол, щоправда, на аматорському рівні. І з точки зору вболівальника, часом критикував, давав поради, інша справа, що я не завжди дослухався (посміхається).
– Що ви відчували, коли на футбольне поле виходили разом зі своїм сином?
– Ці почуття непередавані, їх складно змалювати словами. Це було щось особливе. Але, думаю, у сина було ще більше радісних та щасливих емоцій, він був дуже задоволений.
– Якби була машина часу, до якої епохи ви хотіли б повернутися, або яку подію повторити знову?
– Напевно, у 2006-й рік, на чемпіонат світу. Якби можна було щось змінити, можливо, на чвертьфіналі ми б не зупинилися.
-За роки своєї спортивної кар’єри вам вдалося з простого хлопця з глибинки стати одним із провідних гравців «Динамо» та збірної України. Які життєві моменти, на вашу думку, стали переломними на цьому нелегкому шляху? Хто зробив найбільший внесок до становлення як професіонального футболіста?
– Найважчим моментом був переїзд із Сум до Києва. До цього я більше ніж на три дні з батьківського будинку нікуди не їздив. Тому в столиці спочатку було важко. Але тоді зібралася хороша команда, хлопці допомогли, підтримав тренер В’ячеслав Грозний, адже я міг поїхати назад. А він переконав мене в тому, що якщо я залишуся, можу стати футболістом високого рівня. Поступово я звик, усе налагодилося, й із часом я став тим, ким є зараз.
-Наскільки футзал допоміг у вашому розвитку як футболіста? Які шанси у хлопців, які займаються футзалом, пробитися у великий футбол? Чи краще відразу займатися футболом?
– Звичайно, краще відразу займатися футболом. Усі переважно так і роблять. Так співпало, що в той час, коли я починав грати, в Сумах була футзальна команда вищої ліги «Сумигаз». Мені було лише 15 років, тож не виникало потреби мене заявляти. Зіграв лише одну гру у чемпіонаті України, ми програли 0:6. На цьому моя футзальна кар’єра завершилася (посміхається).
-Згадайте, який найкрасивіший гол ви забили й кому?
– Можливо, «Кривбасу» у грудні 2004-го. Тоді Верпаковскіс навісив із центру, я вбіг до штрафного майданчика, прийняв м’яча на груди та пробив через себе метрів із 11-ти. Ще, пам’ятаю, забив другий м’яч у фіналі Кубка України «Шахтарю» на «Олімпійському», щоправда, цей гол був не стільки красивим, скільки важливим – ми тоді в меншості залишилися й перемогли 2:1. Я втік у контратаку проти чотирьох суперників, і після рикошету від поперечини забив.
-Чи погоджуєтеся з твердженням, що поразка – це наука, й жодна перемога так не навчає. І чи мають переможці вміти програвати?
– Мають уміти, але не мають допускати, щоб це ставало нормою. Я, наприклад, дуже не люблю програвати. А те, що поразка приносить часом більше користі, ніж перемога, це беззаперечний факт. Коли виграєш, самооцінка підвищується, а програш ставить на місце, дає можливість більш тверезо оцінити й свої можливості, й командні. Не дарма ж кажуть, що без поразок не буває перемог. Але якщо поразок дуже багато – це погано.
-Ваші поради юнакам, які мріють заграти, скажімо, в «Динамо», як ви мріяли свого часу?
– Насамперед, не лінуватися на тренуваннях, слухати тренера, повністю викладатися в іграх. А талант та успіх допоможуть досягти всього іншого.
Перший м’яч Олега ГУСЄВА за збірну України.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
2004 р. Відбіркова зустріч чемпіонату світу. ТУРЕЧЧИНА – УКРАЇНА – 0:3. 17 листопада. Стадіон « Фенербахче Шюкрю». 52000 глядачів.
СКЛАД збірної України: Шовковський, Несмачний, Федоров, Єзерський, Русол, Шевченко – к. (Назаренко, 90), Шелаєв, ГУСЄВ, Воронін (Рикун, 61), Гусин, Воробей (Дмитрулін, 75). Тренер О. Блохін.
Голи: ГУСЄВ (9), Шевченко (17, 90).
З Днем народження, друже!
Свої найщиріші вітання надсилаємо Миколі Григоровичу ЗАБАРІ.
22 квітня наш давній товариш і друг відзначає свій 71-й День народження.
Працюючи на відповідальних і керівних посадах у Сінному і Самотоївці Краснопільського району. Був умілим організатором по виконанню завдань з розвитку сільського виробництва, користувався авторитетом і повагою серед селян. Будучи одним з керівником району, проводив велику роботу по соціально-економічному розвитку.
Велику увагу Микола Григорович приділяв розбудові спортивної інфраструктури, сприяв впевненому виступу футбольної команди «Явір» на обласному і всеукраїнському рівнях. Перемога у чемпіонаті і виграш Кубка області, виграш золотих і бронзових відзнак та путівки до Першої ліги чемпіонату України, вихід до чвертьфіналу розіграшу національного Кубка- такими здобутками був позначений шлях команди. Завдяки її успішному виступу про Краснопілля дізналися у багатьох куточках України.
Ми знаємо вас, як порядну людину і гарного сім’янина. Підтримка дружини Валентини Петрівни, яка завжди була поруч, підтримувала вас, додаючи вам сил і наснаги в робочих буднях, бо вони були насичені відповідальною роботою..
Вітаючи вас, Миколо Григоровичу, із 71 квітневим Днем народження, зичимо вам, щоб здоров’я було міцним, щастя – чіпким, а все інше – найкраще і про що мріється – хай дарує доля своєю щедрою рукою! Всіх вам благ, миру і оптимізму!
З повагою і найкращими побажаннями
екс-президент ФК «Явір» Володимир САЄНКО
і колишній директор краснопільського лісгоспу Віктор ВОДОТИКА.
Знай наших!
ТОП-15
вихованців сумського футболу,
які зіграли за свою професіональну кар’єру 400 і більше матчів (СРСР, Україна).
ШУРШИН Борис – 857 матчів (162 голи).
ГУСЄВ Олег – 634 (130).
ПОПОВИЧ Віктор – 587 (28).
ЄРМАК Анатолій – 585 (44).
ЄРМАК ВАСИЛЬ – 526 (12).
СТРАШНЕНКО Сергій Васильович – 416 (воротар).
САРАЄВ Василь – 480 (66).
ФОМЕНКО Михайло – 462 (10).
ЄРЬОМЕНКО Віктор – 460 (92).
БІЛОЗОР Сергій – 442 (23).
ЛАЗАРКО Григорій – 430 (114).
ПРУДІУС Владислав – 427 (32).
ОСАДЧИЙ Сергій – 420 (22).
БІЛЕЦЬКИЙ Максим – 418 (17).
ОХРІМЕНКО Михайло – 417 (13).
Кандидати:
РИБАЛКА Сергій – 392 (75).
ЛЕБЕДЕНКО Олександр – 385 (33).
Восьмеро наших земляків свого часу виступали за різні збірні СРСР і України.
ФОТО з АРХІВУ.
«Дніпро»-1982 р. Борис ШУРШИН, Геннадій ЛИТОВЧЕНКО і Олег ЄМЕЦЬ.
Борис – єдиний в Україні футболіст, який пограв в усіх лігах чемпіонатів СРСР і України. Й наразі він у строю. Цього місяця став чемпіоном України з футзалу серед ветеранів 65+.Вітаємо!
Сторінки історії
1991: За клубним заліком
Чемпіонат області-1991 серед команд Першої і Другої груп проходив за клубним заліком, тобто, сумувалися здобутки основного і дублюючих складів.
У ПЕРШІЙ ГРУПІ виступали 18 команд, які представляли 13 населених пунктів, в т.ч. 3 – селища міських типів і одна – село (Чернеччина Охтирського району).
Чемпіон визначався у «золотому» матчі, бо на фініші лебединська «Вікторія» і сумський «Хімік» набрали однакову кількість очок – по 89. 35-у зустріч виграли лебединці- 1:0. Перемогу приніс у другому таймі влучний удар Юрія КРЮКОВА. Срібним призером став «Хімік», бронзовим – краснопільський «Явір». «Вікторія» встановила рекорд чемпіонатів, забивши 101 м’яч.
Антирекорд у пасиві сумського «Кристала», який зазнав 30 поразок і пропустив 141 м’яч.
Серед дублерів на п’єдестал пошани зійшли юнаки конотопського «Слов’янця», сумського «Фрунзенця» і «Явора». Сумчани забили 107 м’ячів, більше сотні пропустили сумський «Будівельник» (136), який посів 17-е місце, і «Ворскла» з Чернеччини. Аутсайдеру суперники наколотили 151 голів.
У клубному заліку перемогли футболісти «Явора»- 168 очок (87+81). За ними – «Хімік» – 163 (89+74) і «Слов’янець» – 159 (71+88).
Трійка аутсайдерів:
16 місце «ФАКЕЛ» (Дружба) – 106 (46+60) очок,
17 місце «Електрон» (Суми) -104 (48+56),
18 місце «Ворскла» (Чернеччина) – 69 (41+28).
У клубному заліку 13 команд забили більше 100 м’ячів (від 103 «Сейм» Путивль – до 186 «Фрунзенець»).
Менше 100 м’ячів пропустили 9 команд. А більше всіх – команди «Ворскли» – 234 (83+151).
З ДУБЛЕРАМИ грали і 18 команд Другої групи. Вони також представляли 13 населених пунктів області: Шостку – 3,Суми -2, Ромни-2. Сумський район представляли 2 команди – із Саду і Пушкарівки. Були ще посланці Улянівки, Воздвиженського, Ямного і Чупахівки.
Серед дорослих трійку призерів склали: «Нива» (Тростянець) – 47 очок, «Гумотехніка» (Суми) – 46 і «Ливаринк» (Суми) -46.
Трійка призерів серед дублерів: «Гумотехніка» – 45, «Ливарник» -44, «Нива» -44. Найбільше м’ячів забила «Гумотехніка» – 57, а найбільше пропустило «Привілля» з Глухова – 68.
Клубний залік:
«Гумотехніка» – 91 (46+45) очок.
«Ливарник» – 90 (46+44).
«Нива» – 80 (47+33).
Гравці «Гумотехніки» – єдині, які забили більше 100 м’ячів -120, а юнаки «Привілля» з Глухова пропустили більше сотні – 112.
Трійка аутсайдерів у клубному заліку:
16 місце «Автомобіліст» (Ромни) -48 (29+19) очок.
17 місце «Космос» (Сад) -23 (13+10),
18 місце «Будівельник» (Шостка) – 16 (10+6) очок. У «Будівельника» – 10 і 11 неявок – відповідно.
ЗМАГАННЯ у 3-й групі виграли футболісти «ПМК-72» зі Свіси, випередивши призерів –сумський «Спартак» і своїх земляків – «авангардівців» Свіси.
КРАЩІ БОМБАРДИРИ:
ПЕРША група.
О.ШЕСТАКОВ («Електрон» Ромни) – 44 м’ячі, В. КОЛОМІЄЦЬ («Спартак» Охтирка) – 40, С.ПАВЛЕНКО («Іскра» Недригайлів) – 39.
ДРУГА група.
В.КЛОЧКО («Гумотехніка» Суми) – 36, В. ФРІК («Нива» Тростянець) – 33, С. ПЄСОЦЬКИЙ («Гумотехніка) – 22.
ТРЕТЯ група.
О.ТІТІЄВСЬКИЙ («Спартак» Суми) – 17, Ю.ПІСКУН («Колос» Успенка) – 15, І.МИХАЙЛОВСЬКИЙ («Колос» Боромля) і Ю.ШУЛЬГА («ПМК-72» Свіса) – по 14 м’ячів.