“ФутТайм” від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ». Випуск 191.
У випуску:
— Хто народився у травні.
— Згадаймо й пом’янемо футболістів.
— З поважним ювілеєм Вас, Володимире Даниловичу!
— Приймай вітання, голова АФСО!
Календар
У травні народилися…
1 травня 1991 р. – Дмитро ІГУМНОВ.
1 травня 1991 р. – Володимир КАСЬЯН.
2 травня 1966 р. – Володимир БАРЛІТ.
3 травня 1980 р. – Олександр ШУМИЛО,
5 травня 1935 р. – Джамір ЧАВЧАНІДЗЕ.
5 травня 1950 р. – Олександр БЕЗВЕРХИЙ.
5 травня 1989 р. – Руслан ОСТРОГА.
7 травня 1979 р. – Микола ПАВЛЕНКО.
7 травня 1964 р. – Сергій ЗАВГОРОДНІЙ.
9 травня 1946 р. – Володимир ДЕРКАЧ.
9 травня 1964 р.- Ігор ЗАХАРЯК.
11 травня 1951 р. – Володимир ШАТОХІН.
11 травня 1972 р. – Андрій ШКУРАТ.
12 травня 1989 р. – Сергій ДОЛБІН.
15 травня 1962 р. – Віктор ПОПОВИЧ.
15 травня 1997 р. – Руслан ПІСНИЙ.
16 травня 1984 р. – Андрій ПАЦЮК.
16 травня 1994 р. – Роман ПРОЩЕНКО.
17 травня 1959 р. – Андрій ШУРЕНКОВ.
23 травня 1994 р. – Сергій БАБИНІН.
26 травня 1955 р. – Володимир ОЛЬШАНЧЕНКО.
27 травня 1977 р. – Павло ЗАХАРОВ.
30 травня 1986 р. – Олександр БАНДУРА.
30 травня 1991 р. – Олександр ЛИТВИНЕНКО.
31 травня 1974 р. – В’ячеслав ГРИГОРЕНКО.
Курсивом виділено ювілейні Дні народження.
Пам’ять
Валерій ДУШКОВ: Михайло Іванович був для мене старшим братом
Рік тому 29 квітня, в День українського футболу, на 76-у році свого життя відійшов у вічність легендарний гравець київського «Динамо» і збірної СРСР, тренер національної команди України Михайло ФОМЕНКО.
Справжня чоловіча дружба єднала його з менш відомим тренером Валерієм ДУШКОВИМ, з яким вони працювали разом у збірній України і кількох командах.
Валерій Олексійович поділився спогадами про нашого славного земляка.
– Михайло Іванович пішов від нас 29 квітня – у день народження моєї молодшої доньки. Це трапилося о 6-й ранку. Він був для мене, наче старший брат. Дуже його не вистачає. Тепер Михайло Іванович приходить до мене у снах. Вони переважно теплі і хороші – часто з усмішкою, все навколо у квітах.
До Михайла Івановича я часто приїжджав. Наприклад, ми мали традицію – у серпні привозив йому мед. Та й він до мене в Охтирку заглядав. Коли він сильно занедужав, то спілкування не могло залишатися таким, як раніше. Останні місяці Фоменко пройшов через страшні випробування, про які навіть важко говорити.
– Останню розмову пригадуєте?
– Він подзвонив мені в обід 10 квітня – у мій день народження. Голос був дуже кволим, говорив зовсім важко. Однак Михайло Іванович ніколи не скаржився – здавалося, у житті його ніщо не могло зламати і вивести з себе. Небагатослівний, але дуже порядний. Таких я не зустрічав.
– Фоменко пройшов солідне випробування збірною і те, що ви пішли з команди. Як це він сприймав і як оговтувався від провалу на Євро?
– Це був непростий момент. Михайло Іванович боровся за мене, але все завершилося тим, що я покинув штаб без скандалу. Не хотів робити йому неприємне і навіть в особистих бесідах не розпитував. “Валеро, давай не будемо про це”, – сказав якось Михайло Іванович. Навіть за спиною у приватних розмовах він не обговорював інших людей. Хоча все розумів і знав – просто переживав події у собі. Ми говорили про футбол, про життя – навіть посеред ночі. Зустрічалися у Климентовому на трасі у затишному кафе неподалік Охтирки і годинами розмовляли.
– Складні моменти Михайло Іванович часто сприймав з гумором?
– В образі Фоменка поєднувалися різні чесноти. Вміння тонко пожартувати – це про нього. Коли Фоменко працював у Металісті, то поїхав з командою на збори в Алушту. Під час знайомства керівник пансіонату на прізвище Київський простягнув руку і представився: “Вітаю! Я – Київський”. Михайло Іванович не довго думає і каже: “Вітаю! А я – харківський”. Іронія, спонтанність – це все про Фоменка.
НА ФОТО: Михайло ФОМЕНКО і Валерій ДУШКОВ.
Олександр ФОМЕНКО- рідний дядько Михайла Івановича:
– З Мишком я був з самого дитинства, бо його мама рано пішла із життя і ним опікувалася бабуся, тобто моя мама. Частенько доводилося хлопчину няньчити. Одного разу, готуючись до екзаменів, доглядав за Мишком. Намостив йому м’яко у діжці, накидав іграшок і він тихенько сидів і сам бавився.
Він був доброю і спокійною людиною. Доля часто випробовувала Михайла Івановича на міцність і стійкість,,а останній гол у його ворота забила невиліковна хвороба..
Георгій ЗАВГОРОДНІЙ – друг дитинства:
– Наші батьки працювали на одному заводі, тож ми з Мішою подружилися, хоча він був старшим за мене на 8 років. Багато грали у футбол, він формував команду і завжди говорив: – Малий будеш грати зі мною. Коли став відомим, залишився простою людиною, катав нас на своїй «Волзі». Одного разу зустрілися в Сумах, назвав його Михайлом Івановичем. Він зауважив ,досить одного імені, адже ми друзі з дитинства. Часто зустрічалися і в Сумах, і в Києві. Завжди вітався з усмішкою: -А , Мали, привіт, як справи?». Це велика втрата для всіх нас.
Володимир ОНИЩЕНКО – друг, з яким грали в «Динамо» і тренували збірну України:
– Як ми працювали разом – хай розсудять історія і спеціалісти. Михайло Іванович не прожив даремно жодної миті як футболіст і як тренер. Він створив велич українському футболу, до якої вже 50 років ніхто не зміг наблизитися. Разом з ним відійшла ціла епоха українського футболу.
Володимир САЄНКО – екс- президент ФК «Явір» (Краснопілля):
– Михайло Іванович з любов’ю ставився до нашої команди, допомагав порадами, підтримував її. Велика заслуга у становленні ФОМЕНКА, як гравця і тренера, його дружини Валентини Панасівни. Ця прекрасна жінка душею і всім серцем вболівала за чоловіка, завжди була поруч, як могла, підтримувала його, створювала домашній затишок, аби він спокійно міг відпочити, проаналізувати зроблене і знову налаштуватися на роботу. В цьому я переконався десятки разів, адже з Михайлом Івановичем ми товаришували більше 40 років
Ігор СТРОГАНОВ: 87 «сумських» матчів і 5 голів
45 років тому він дебютував у сумській команді майстрів «Фрунзенець», яка виступала у чемпіонаті СРСР серед команд Другої ліги Української зони. За три сезони 87 разів виходив на поле і забив свої перші 5 м’ячів на професіональному рівні. На жаль, він передчасно пішов із життя. 28 квітня – 68 років від Дня народження Ігоря Кириловича.
ФОТО з АРХІВУ.
«Нафтовик» – 1988. Ігор СТРОГАНОВ у нижньому ряду крайній праворуч.
КАР’ЄРУ на професіональному рівні Ігор розпочинав у друголіговій команді майстрів Севастополя. Тож до Сум приїхав уже гравцем з досвідом в надії, що команда матиме кращі результати, ніж його попередня. Але з кожним сезоном сумчани здавали позиції і були на грані вильоту. За рік до цього Ігор залишив команду, не знайшовши спільної мови з її керівництвом. До своїх раніше майже 50 матчів додав ще 87 «сумських»
Ігор відгукується на запрошення Валерія ДУШКОВА – тренера аматорського охтирського «Нафтовика» У його складі
Якого стає 2-разовим володарем Кубка області і чемпіоном УРСР серед КФК. На цьому рівні його доробок склав майже 50 матчів і 4 голи. Однак заграти у Другій лізі чемпіонату СРСР не судилося. Нового тренера гра СТРОГАНОВА не влаштовувала. Через рік досвідчений Андрій БІБА повернув Ігоря до складу команди. І першого сезону він був серед кращих бомбардирів команди, забивши 7 м’ячів. У 4-х зустрічах, зокрема з горлівським «Шахтарем» (3:2), «Прикарпаттям» (2:1 і 1:0) та «Кривбасом» (1:0) вони були вирішальними.
МАТЧІ з ІСТОРІЇ.
1985 р. Чемпіонат УРСР серед КФК. «ЛОКОМОТИВ» (Знам’янка) – «НАФТОВИК» – 1:3. Вже на початку зустрічі Анатолій ЄРМАК вийшов один на один з воротарем і забив гол.
Відразу після відпочинку Григорій ЛАЗАРКО подвоїв перевагу. Перебуваючи під гострим кутом до воріт, наніс точний удар. У середині тайму на «побачення» з воротарем вийшов Ігор СТРОГАНОВ і збільшив перевагу. Господарі забили гол престижу з пенальті.
«МАШИНОБУДІВНИК» (Бородянка) – «НАФТОВИК» – 3:2. Після перерви гості поступалися – 0:3.Охтирчани всією командою рішуче пішли в наступ, Ігор СТРОГАНОВ і Олександр ДОВБІЙ скоротили розрив до мінімуму. Міг врятувати від поразки Володимир КОЛОМІЄЦЬ. Але вийшошив віч-на-віч з воротарем, пробив неточно.
1987 р. Чемпіонат СРСР. Друга ліга. «ШАХТАР» (Горлівка) – «НАФТОВИК» – 3:2. Уже на 2 хвилині господарі вийшли вперед. За 5 хвилин гості зрівняли рахунок – захисники «Шахтаря» «проґавили» ривок Ігоря СТРОГАНОВА. На 18 хвилині горлівці забивають ще один м’яч, за 2 хвилини Борис ШУРШИН надсилає їм у відповідь. На 33 хвилині господарі забили переможний м’яч.
«НАФТОВИК» – «ПРИКАРПАТТЯ» (Івано-Франківськ) – 2:1. Через поганий стан поля у Сумах, матч провели у Лебедині. Поле сушили за допомогою гелікоптера. Лебединці добре підготували поле до гри, тож «нафтовики» прагнули віддячити господарям змістовною грою. Лише наприкінці зустрічі охтирчанам вдалося двічі добитися успіху. Спершу відзначився Ігор СТРОГАНОВ, який здійснив сміливий прохід і влучним ударом у дальній кут примусив гостей розпочати з центру поля. А за хвилину Олександр БОБУХ скористався помилкою воротаря гостей. Суперникам вдалося «розмочити» рахунок.
За 5 сезонів, відіграних у «Фрунзенці» і «Нафтовику» Ігор зіграв 134 матчі і забив 12 голів. Завешував свою кар»єру Ігор в аматорських командах, які виступали в першості України.
Сергій КИРІЄВСЬКИЙ – екс-гравець команди майстрів сумського «Фрунзенця»:
– Про Ігоря, як футболіста і людину, у мене залишися найкращі спогади. Згадав два епізоди. Грали ми в Ужгороді. До фінального свистка залишалися лічені секунди. Рахунок – 0:0. Один з гравців господарів вкидає м’яч з аута у наш штрафний майданчик. Доки м’яч летів, суддя дав свисток про завершення протистояння. Ігор ловить м’яч руками, мовляв, гру завершено. Але суддя миттєво реагує і призначає пенальті у наші ворота за… гру рукою. На наші доводи і аргументи не звертає уваги. Ми програли – 0:1.
Ігор часто приходив на тренування нашої ДЮСШ , полюбляв пограти з юнаками, повозитися, як кажуть, з ними, навчити технічним елементам володіння м’ячем, зокрема коронній «мельниці», якою він майстерно володів. Як я тоді зрозумів, йому це подобалося і він готувався стати дитячим тренером. Але, на жаль, не судилося…
Вітання
Олександр ІВАНЧЕНКО: Самородок з Попівки
25 років тому 20-річним юнаком він дебютував на професіональному рівні. На жаль, окрім трьох сезонів, кар’єра у нього далі не склалася. Її він успішно продовжив в аматорських командах області. 27 квітня в одного з кращих гравців ювілейний, 45-й День народження.
-ОЛЕКСАНДР – вихованець тренера «Харчовика» з Попівки Конотопського району Володимира КОЛОМІЙЦЯ,- розповідає екс- начальник конотопського «Шахтаря», багаторічний голова Федерації футболу району Микола ТИЛІПКО. – Він своєрідний самородок, якого знайшов Володимир Миколайович. Від природи мав хороші дані, вирізнявся зростом, швидкістю на полі і потужним ударом. Він відразу вписався в команду, помітно підсиливши її атакувальні дії.
Розпочинав грати у «Харчовику». Окрім перемог у чемпіонаті і розіграші Кубка області, добре зіграв у першості України серед аматорів, де попівці посіли 5-е місце і мали грати перехідні зустрічі за вихід до Другої ліги ЧУ. Виступати команді на вищому рівні було затратно, тому керівництво зняло це питання з порядку денного.
ФОТО з АРХІВУ.
2011р «Золота» осінь городян Дружби, які вперше виграли чемпіонат області. Олександр ІВАНЧЕНКО у другому ряду – третій праворуч.
На гру нападника звернув увагу тренер Валерій БЕРМУДЕС і запросив Олександр до команд майстрів Сум «Фрунзенець-Ліга- 99» і «Спартак-Горобина». 18 матчів і один м’яч – таким був його доробок за два сезони. Ще один провів за «Гірник-Спорт» з Комсомольська ( 8 -1). На цьому кар’єра Олександра на професіональному рівні завершилася.
Продовжив її в аматорських колективах. Спочатку були конотопський «Шахтар», з яким виграв обласний чемпіонат, і «Єдність-2» з Плисок, а потім – команда Дружби, в якій він заявив про себе як вправний гравець.
Згадує тренер Микола КОРЖ: – За нашу команду Олександр відіграв 3 роки. Відразу став лідером. З роками не втратив юнацького запалу і бойовитості. Не випадково він став улюбленцем вболівальників, був душею команди. У кожному матчі намагався атакувати ворота суперників і своїми діями завжди ставив у глухий кут оборону противника. Не цурався приходити на допомогу нашим захисникам. Олександра було визнано кращим гравцем команди нашого чемпіонського, року.
Знакові матчі Олександра ІВАНЧЕНКА в команді Дружби.
2009 р. Повторний чвертьфінальний розіграшу Кубка області. «ДРУЖБА» – ФК «ШОСТКА» – 5:3 (перша зустріч – 1:2). На 5-й хвилині Олександр не реалізував пенальті. Однак швидко реабілітувався, зрівнявши рахунок. У відповідь гості забили 2 м’ячі. Свою влучність продемонстрував ІВАНЧЕНКО. Зі штрафного він зрівняв рахунок (3:3), а незадовго до завершення основного часу приносить господарям заслужену і красиву перемогу – 5:3. Ще два голи забили Андрій ГОНЧАРОВ (2:3) і Дмитро МОЛОЧАЙ (4:3).
Кубок області. Повторний півфінальний матч. «ДРУЖБА» – «АВТОЛЮКС» (Суми) – 2:2. У середині другого тайму Олександр зі штрафного метрів з 30-и вколотив м’яч у сітку воріт гостей, зрівнявш рахунок. Але до фіналу вийшли сумчани, бо вдома виграли-…6:0.
Відзначився нападник і ще в кільком зустрічах. Зокрема з авангардівцями Середино-Буди (5:3) забив 2 голи, а в протистоянні з «Лебединцем» (7:0) записав до активу перший «хет-трик».Перший рік завершив результативно, забивши 15 м’ячів у 18 поєдинках.
2010 р. Команда дебютувала у першій лізі. «ДРУЖБА» – «ШАХТАР» – 2:1. Усі три м’ячі на рахунку господарів. Спершу захисник надіслав його у свої ворота, однак Артем БЕЗРОДНИЙ і Олександр ІВАНЧЕНКО впродовж 10 хвилин вирішили підсумок поєдинку..
2011 р. Городяни Дружби вперше стали чемпіонами області. Хоча Олександр і не відзначився результативною грою, однак доклав зусиль до підкорення «золотої» вершини. У бомбардирському реєстрі було усього 4 влучні удари, від яких двічі постраждав охтирський «КХП» (3:2), городяни Кролевця (5:0 і сумський «СКІФ» (2:0). Ще два м’ячі у 17 матчах він додав, коли виступав за Дружбу у 2020 році. За 4 сезони провів 68 зустрічей, в яких забив 27 голів.
Не менш успішними були сезони гравця у «Шахтарі». В ньому він грав до і після Дружби. Із конотопчанами двічі виграв чемпіонат і Кубок та Суперкубок області, був кращим бомбардиром команди.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Чемпіонат України 2003/2004. Перща ліга. «СПАРТАК-ГОРОБИНА» (Суми) – «ДИНАМО» (Хмельницький) – 3:2. 15 серпня 2003 р. Стадіон «Ювілейнмй». 15700 глядачів. 4-й арбітр – Андрій Шуренков (Суми).
«СПАРТАК – ГОРОБИНА»: Стороженко, Болотов, Шевченко, ІВАНЧЕНКО, Охріменко, Олексієнко, Литвинов ( Рудняк, 46, Сапон, 87), Богач, Бермудес ( Чопенко, 75), Ворона ( Совенко, 90), Мащенко ( Гребенюк, 78).
«ДИНАМО»: Бобко, Олешко, Назарук, Карпин, Шамота, Будник, Дітковський ( Панчук, 72), Кривий ( Муховиков, 68), Коробкін ( Коврижкін, 46), Боровков, Малімон ( Худзік, 80).
Голи: ІВАНЧЕНКО (4), Литвинов (23), Бермудес (62), Будник (40), Чопенко (90+1).
Попередження: Болотов (5), Кривий (16), Бермудес (43), Назарук (50), Боровков Рудняк (66).
З ювілеєм Вас, шановний Володимире Даниловичу!
28 квітня особливий день у Вашому житті. Вам – 85 років. Це – важлива і знакова подія.
Легендарний працівник лісової галузі Сумщини закінчив Лубенський лісний технікум, Брянський технологічний інститут. За роки Вашої роботи і під Вашим керівництвом посаджено понад 30 тисяч гектарів лісів.
Проведена також велика робота по капітальному будівництву, зокрема побудовано 300 квартир. Трудовий стаж у лісовій галузі – 48 років.
Стежкою батька пішли і діти. Син Анатолій став лісничим, а дочка Валентина – економістом.
НА ФОТО: Володимир Данилович з дружиною Уляною Тимофіївною і їхні діти.
Серед складових його успіхів і досягнень – вміла робота з кадрами, які, пройшовши хорошу школу В.Д. САЄНКА, працювали на відповідальних посадах на теренах Сумщині.
Під керівництвом Володимира Даниловича зведено стадіон «Явір» і організовано команду «Явір», яка була чемпіоном і володарем Кубка області та чемпіоном України серед професіональних команд Другої ліги і успішно впродовж кількох сезонів виступала у Першій лізі.
Ми знаємо Вас, як порядну людину і хорошого сім’янина. А підтримка Вашої дружини Уляни Тимофіївни сприяла Вашим успіхам у роботі.
Здоров’я Вам, миру, оптимізму і домашнього затишку.
Висловлюємо Вам шану, повагу і велику подяку.
Кіченок В.С., Чигринець В.П., Закусило О.М., Данько А.А., Ігнатченко М.В., Зубко В.І., Кушніренко В.В., Пулінський М.П., Забара М.Г., Водотика В.В., Снігур Я.М., Калініченко М.П., Уваров О.М., Мороз В.В., Ігнатко М.В., Шпакович М.М., Костюченко П.П., Ігнатченко В.В., Прохорович А.В., Молгамов А.Л., Желєзний М.І., Попов А.Ф., Омельченко А.В., Баранов В.М., Бут М.О., Сало О.О., Плужніков О.М., Сорокаліт Є.М., Бут Л.В., Сорокаліт М.В., Іщенко С.О., Пересядько Б.В., Котляренко С.М., Малюк С.А., Мірошніченко О.І., Ященко В.Ф.,
Камаєв О.М., Шальнов В.П., Коренчук І.С., Парамошкін А.О., Бердюгов М.О. та інші.
Володимир САЄНКО: Будьте завжди оптимістами
Більше 60 років життя екс-президента ФК «Явір» Володимира САЄНКА пов’язане із футболом.
З ЙОГО легкої руки 43 роки тому у Краснопільському лісгоспі народилася команда «Явір», яка впевнено пройшла шлях від чемпіона і володаря Кубка області до переможця Другої ліги першості України. Двічі Краснопілля рятувало Суми, віддаючи свою команду.
Й наразі спокій Володимиру Даниловичі тільки сниться. Він взявся за розвиток у Сумах соккеру – різновиду футболу. Вже проведено кілька виставкових матчів і турнірів, команда «Славія» отримала запрошення на участь у розіграші Кубка України,але через ситуацію в області Національна федерація соккеру відтермінувала виступ команди.
За вагомий внесок у розвиток і популяризацію футболу Воломимира Даниловича нагороджено Грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом», а також – Відзнакою ПФЛ України і ювілейною медаллю «За вагомий внесок у розвиток українського футболу» УАФ
Як зізнався Володимир Данилович, футбол для нього був своєрідною віддушиною і життєвою необхідністю, забираючи усього 10 відсотків його робочого часу. Решту він сповна віддавався виробництву, працюючи директором Краснопільського лісгоспу і начальником обласного управління «Сумиліс». Завдяки його вмілим організаторським здібностям і вмінню працювати з людьми, вони займали високі місця в області і Україні.
ФОТО з АРХІВУ.
2006 р. Володимир САЄНКО (ліворуч) з відомими у минулому футболістами і тренерами Миколою ФЕДОРЕНКОМ і Віктором ПРОКОПЕНКОМ та екс-президентом ПФЛ України Равілем САФІУЛЛІНИМ.
Слово про ювіляра
Андрій ПРОХОРОВИЧ – голова Асоціації футболу Сумської області:
– Серед легендарних особистостей Сумщини – Володимир Данилович САЄНКО, який «засвітив» на всю Україну «Явір», довів, що і в невеликому райцентрі можна мати хорошу команду. Було б тільки бажання. Його приклад надихнув деяких керівників взятися за підтримку команд, дитячого і юнацького футболу.
Я вдячний керівникам, які за прикладом Володимира Даниловича, незважаючи на ситуацію в країні, знаходять можливості, аби обласний футбол розвивався і команди грали.
Валерій ДУШКОВ – екс-тренер «Явора» та інших команд:
– У «Яворі» я провів 5 сезонів. Працювати із САЄНКОМ було і легко, і одночасно складно. Страшно було його підвести. І того, чого ми досягли разом з гравцями – це, в першу чергу, заслуга Володимира Даниловича, який жив проблемами команди 24/7
Я вдячний долі, що дала можливість попрацювати з цією легендарною ЛЮДИНОЮ і за наші дружні відносини й донині. Приємно, що у футбольних колах й донині про Даниловича доброї згадки всі, хто його знав, бо він залишається беззавітно закоханим у футбол.
Василь ЄРМАК – ветеран охтирського футболу:
-Я охоче відгукнувся на запрошення Володимира САЄНКА очолити «Явора». адже добре знав, що це людина слова і з ним легко працювати. Він душею і серцем вболівав за команду і футбол. Двічі «Явір» переводили до Сум і двічі він відроджувався у Краснопіллі, наче той Фенікс із пепла. Треба віддати належне Володимиру Даниловичу, бо завдяки його увазі і підтримці команда жила і розвивалася, вона швидко засяяла на футбольній карті України.
Хоча Володимир Данилович вже поважного віку, але залишається таким наполегливим і азартним , яким був, скажімо, 30 чи 40 років тому Скажу відверто: у Краснопіллі я провів чудовий період і з радістю згадую кожен з чотирьох років роботи у «Яворі».
Анатолій ПОЛЯЧЕНКО – спортивний журналіст:
-Свого часу я дивувався, як ця команда, що представляє селище, за кілька років зробила круте сходження вгору. Пізніше зрозумів в чому «секрет» – вона може існувати завдяки людині, яка заклала міцний фундамент і впродовж багатьох років підтримувала її. А натхненником був Володимир Данилович САЄНКО.
І це село, як тоді з повагою і здивуванням говорили про Краснопілля і гравці, і тренери, і фахівці, обігрувало і «Зорю, і «Чорноморець»!
Й наразі Володимир Данилович залишається такою енергійною, завзятою і щирою людиною, у якої не згасає любов до футболу, до рідного краю. Знаю: він мріє, щоб скоріше настав мир і в Сумах з’явилася новий «Яівр». Додам – якщо буде така людина, як Володимир Данилович САЄНКО!
Футбольна спільнота області щиро вітає Володимира Даниловича САЄНКА – легендарну особистість Сумщини – з чудовим ювілеєм.
Нехай щодня Вас оточують рідні люди, нехай звучатимуть компліменти, а теплі розмови створюють затишок та безтурботність. Хочеться, щоб Ви завжди посміхалися і світилися.
Щиро бажаємо Вам не втрачати своєї чоловічої сили й надалі залишатися в бадьорому стані. Здоров’я Вам, благополуччя, миру, удачі та достатку. Нехай близькі дарують радість, а щодня — світлу надію та успіх.
Девіз Володимира САЄНКА:
«Завжди робити людям добро».
Секрет довголіття від Володимира САЄНКА:
«Вести здоровий спосіб життя, знати в усьому міру і завжди бути оптимістом».
Андрій ПРОХОРОВИЧ:
Чого досягли – заслуга всієї футбольної спільноти
29 травня свій 57-й День народження відзначає голова АФСО Андрій ПРОХОРОВИЧ., який очолює її вже 11 років. Він став третім довгожителем-керівником в історії Федерації /Асоціації. Його випереджають Ліва МОЛГАМОВ- він головував 18 років і Микола ЖЕЛЄЗНИЙ – стаж якого 15.
У ДИТИНСТВІ, яке у Андрія пройшло на Далекому Сході, взимку займався хокеєм з м’ячем, виступав за юнацьку команду СКА (Хабаровськ), був переможцем і призером чемпіонату Хабаровського краю. А влітку виходив на футбольне поле. Не розлучається з футболом й наразі. Нещодавно у складі «ЗіКоНі» став чемпіоном Сум з футзалу серед ветеранів 55+.
Батько в Андрія був військовим. Тож йому довелося чимало подорожувати просторами СРСР. Коли переїхали до Черкас, грав за місцевий «Ротор» в аматорському чемпіонаті України. Не залишив футбол і коли став сумчанином. А очоливши АФСО взявся з ентузіазмом за роботу. Це помітили і в УАФ. Раніше очолював Комітет дитячо-юнацького футболу та інспектував матчі Прем’єр-ліги ЧУ. Наразі Андрій Вікторович є головою Апеляційного комітету з атестації футбольних клубів УАФ і продовжує інспектувати зустрічі.
Останніми роками АФСО серед кращих обласних осередків. І в цьому, як зазначає Андрій Вікторович, заслуга всієї футбольної спільноти області. Він вдячний всім, хто причетний до розвитку футболу і за підтримку ЗСУ. Учетверте проходить розіграш «Кубка на честь ЗСУ», виручені кошти від якого підуть на потреби захисників України. Від благодійних заходів АФСО вже перерахувала майже 40 тисяч гривень та передала різних засобів на 150 тисяч. Також передали автомобіль командиру взводу3-ї окремої штурмової бригади, екс-гравцю липоводолинського «Альянсу» Руслану ПІСНОМУ.
– Цьогоріч ми визначимо тих, хто зробить найбільший донат і трьох переможців серед усіх, хто зробить донат,- зазначив Андрій ПРОХОРОВИЧ. – У нагороду вони отримають футболку з автографом гравців київського «Динамо» і м’ячі за підписом Олега ГУСЄВА. Переможці будуть названі 7 травня.
Робота Андрія ПРОХОРОВИЧА відзначена медаллю ФФУ «За заслуги» і ювілейною медаллю УАФ «За великий внесок у розвиток українського футболу».
Прошу слова
Володимир САЄНКО – екс-президент ФК «Явір» (Краснопілля):
– Мені імпонує як працює під керівництвом Андрія ПРОХОРОВИЧА команда АФСО. Помітно підвищився рівень суддівства, організовано проходять різноманітні змагання. І це, впевнений, додає мотивації командам, а вболівальникам впевненості, що футбол живе, якби сутужно не було. Наскільки мені відомо, АФСО має хороші плани на майбутнє щодо подальшого розвитку футболу. Всі ми віримо у перемогу і дякуємо нашим ЗСУ, які надають можливість командам грати, а нам, вболівальникам, споглядати за їхніми поєдинками.
Альберт МОЛГАМОВ – голова Федерації футболу м,Суми, офіцер безпеки УАФ:
– З Андрієм знайомі вже більше 20 років. Потоваришували задовго до того, як він почав працювати в АФСО. Скажу відверто, без підлабузництва: він надійний і хороший товариш, людина слова, відзначається порядністю і своєю добротою, а в роботі – неабиякою працездатністю і високим професіоналізмом, дослухається до думки, ніколи нікому ні в чому не відмовляє І коли він запросив мене на роботу в АФСО і очолити міську Федерація і Сумську районну Асоціацію футболу, я без вагань погодився, бо знав – підтримка буде. До речі, Андрій – один з небагатьох голів обласних Асоціацій футболу, якого поважають і підтримують функціонери УАФ. Я зайвий раз переконався в цьому, працюючи з ним на матчах Прем’єр-ліги.
У нас склалися дружні сімейні відносини. Це дуже допомагає в роботі. Бо нам часто доводиться бувати у відрядженнях, а Андрію, як гравцеві, відлучатися на матчі чемпіонату Сум серед ветеранів. Його дружина Анастасія, сини Артур і Марк завжди його підтримують, аби у чоловіка і батька було все добре і АФСО успішно працювала над розбудовою футболу в регіоні.
Анатолій ПОЛЯЧЕНКО – спортивний журналіст:
– Вважаю, що Андрій Вікторович на своєму місці, його поважають і цінують у футбольних колах України. Свідчення цьому, зокрема – обрання його на нову посаду в УАФ. Заслуга його і втому, що в АФСО працює команда однодумців, яка успішно проводить змагання, серед яких вартує особливої уваги і підтримки розіграш «Кубка на честь ЗСУ».
Микола ТИЛІПКО- екс-начальник конотопського “Шахтаря»:
– Скажу відверто- мені було приємно працювати з Андрієм Вікторовичем. При кожній зустрічі він завжди цікавився справами у нашій команді, місті і районі, допомагав вирішувати ті чи інші питання. На мою думку, завдяки професіональній роботі АФСО, яку він очолює, вдалося підвищити рівень чемпіонату і команд, що беруть в ньому участь.
Микола ЖЕЛЄЗНИЙ – екс-голова ФФС:
– Мені і обласному футболу пощастило, що АФСО очолив Андрій Вікторович. Він фанат своєї справи, вболіває за розвиток футболу, аби наш осередок був серед кращих, незважаючи на ситуацію в області. Приємно, що наш очільник має авторитет в УАФ і там бачать, з яким ентузіазмом і завзяттям працює він і його команда. А це, вважаю, хороший знак.
Денис ЛУПАЧ- тренер ФЦ «Барса»:
– Паралельно я працюю заступником голови комітету з дитячого і юнацького футболу АФСО, якому Андрій Вікторович приділяє особливу увагу. По можливості влаштовуємо різноманітні змагання, аби юнаки мали можливість грати і бути в тонусі. На жаль, можливості асоціації обмежені, тому потрібна підтримка органів місцевого самоврядування. На жаль, не всі ДЮСШ мають такі можливості для підготовки футболістів і розвитку футболу, як, скажімо, «Динамо», «Шахтар» чи «Лівий берег». Прикладом у нас може слугувати робота Конотопської ДЮСШ, команди якої задають тон в обласних і всеукраїнських змаганнях.
Знай наших!
Андрій ПРОХОРОВИЧ і Євген ПЕТРАКОВ зіграли за збірну разом
із Андрієм ШЕВЧЕНКОМ
Напередодні Виконкому Української Асоціації футболу, делегатами якого від АФСО були її голова Андрій ПРОХОРОВИЧ, його заступник Альберт МОЛГАМОВ і голова АФС Євген ПЕТРАКОВ, у Києві на НТК імені В.Банникова відбулася товариська зустріч між командами делегатів
.ДО ЇХ складу входили голови обласних АФ, арбітри, делегати, відомі футболісти. Зокрема у грі взяли участь Андрій ШЕВЧЕНКО, Сергій РЕБРОВ, Владислав ВАЩУК, Олег ЛУЖНИЙ та інші. Майстерність демонстрували «Збірна-жовті» і «Збірна-сині».
У складі жовтих, капітаном якої був Андрій ШЕВЧЕНКО, грали Андрій ПРОХОРОВИЧ (№2) і Євген ПЕТРАКОВ (№17). Досвід і майстерність цієї команди позначилися на грі і результаті. З рахунком 6:3 на свою користь вона завершили цю зустріч. Євген відзначився результативною передачею, а Андрій впевнено відіграв у захисті.
ФОТО на ЗГАДКУ.
Євген ПЕТРАКОВ, Андрій ШЕВЧЕНКО і Андрій ПРОХОРОВИЧ.
У неділю на матчі «Шахтар» – «Динамо» Андрій працював делегатом, Альберт – офіцером безпеки УАФ.
Владислав МАТЛАШ: Канадський сумчанин
30 квітня він відзначає сій 36-й День народження. Вже більше 10-и років проживає в Канаді і продовжує грати у футбол і футзал за команду ФК «Суми», яку організував разом із земляками. Вони успішно виступають у чемпіонаті Ванкувера і Британської Колумбії серед ветеранів і аматорів.
НА ФОТО: Канадський ФК «Суми» – чемпіон Ванкувера з футзалу.
ВЛАДИСЛАВУ – вихованцю тренера сумської СДЮШОР «Зміна» (нині ФЦ «Барса») Сергій НАЙДЕНКА – пощастило. Здібного юнака запросили підвищувати свою майстерність в Академії футболу донецького «Шахтаря». Він успішно грав у чемпіонаті ДЮФЛ України, мав хороші перспективи заграти на пристойному рівні. Але отримана травма почала нагадувати про себе, перекресливши усі плани футболіста.
Владислав повернувся додому і почав виступати за «Спартак» (згодом ФК «Суми») і краснопільський «Явір» у ЧУ. За 4-и сезони на професіональному рівні провів 80 матчів і забив 9 м’ячів. Далі кар’єра проходила вже в аматорських командах області. Три сезони був гравцем «СНАУ-Автолюкса»,з яким став бронзовим призером чемпіонату області. Цікавий факт. Тричі поспіль команда була фіналістом розіграшу Кубка і щоразу поступалася суперникам. Недригайлівські «Іскрі» – 0:1 і двічі – конотопському «Шахтарю» – в додатковий час – 0:1 і в серії післяматчевих пенальті (після -2 :2).
Наступні два сезони Віталій провів в охтирській «Укрнафті» і «Локомотиві» з Дружби. З охтирчанами був фіналістом розіграшу Кубка, а «залізничникам» допоміг стати срібними призерами обласних перегонів.
2011 р.
«Укрнафта» – ФК «Дружба» – 4:1. …Третій м’яч ударом з лету забив МАТЛАШ.
2012 р.
«СКІФ» (Суми) – «Локомотив» (Дружба» – 0:2. На 26-й хвилині МАТЛАШ прийняв м’яч на фланзі, змістився в центр і завдав щільного удару.
ФІНАЛ Кубка області. «Шахтар» – «Локомотив» – 2:1.
Господарі щільно прикрили МАТЛАША і йому було важко грати продуктивно в такій ситуації.
«Спартак» (Глухів) – «Локомотив» – 1:6.
На 15-й хвилині воротар господарів відбив м’яч прямо на ногу МАТЛАША, який набігав, удар його був точним. Так гості відкрили рахунок.
«Локомотив» – «Укрнафта» – 1:2.
На 75-й хвилині МАТЛАШ технічно прийняв м’яч на груди на лінії штрафного майданчику, обіграв захисника і влучно пробив у нижній кут воріт.
«Шахтар» – «Локомотив» -2:1.
МАТЛАШ не забив пенальті. На початку другого тайму вийшовши один на один з воротарем, переграти його не зумів. Міг забити ще. На 70-й хвилині не реалізував пенальті.
У цей час Владислав отримав нагоду працювати і навчатися у Канаді. Він нею скористався. І вже більше 10 років проживає в цій країні. З часом туди приїхали Євген ЛИТВИНЕНКО, Сергій АКУЛІНОВ, Єгор ЛУГАЧОВ. З часом вони організували ФК «Суми», який швидко заявив про себе в аматорських змаганнях з футзалу, двічі вигравши чемпіонат Ванкувера. Кілька матчів зіграв Андрій ПАЦЮК.
Сумчани вирішили спробувати себе у чемпіонаті з футболу серед ветеранів. Владислав є граючим тренером. Дебют вдався. Серед 12 команд сумські канадці посідають 5-е місце. Їх гра має хорошу пресу. Вони мріють поборотися за один з комплектів нагород.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Чемпіонат України 2007/2008. Друга ліга. Група «Б». «КРЕМІНЬ» (Кременчук) – «ЯВІР» (Краснопілля) – 2:3. 27 липня 2007 р. Стадіон «Політехнік». 1500 глядачів.
«КРЕМІНЬ»: Хрієнко, Гориславець, Дичко (к), Волошин, Ференц, Сліпченко, Башаков, Гришин, Сутула ( Кикоть, 74), Обревко, Безус ( Кунєв, 46).
«ЯВІР»: Бандура, Охріменко, Литвиненко, Калиненко, Тиєчко ( Сєміхов, 77), Пукась (к), Нишкур, МАТЛАШ, Перетятько ( Азбукін, 90), Савченко, Корсун.
Голи: МАТЛАШ (7, 28), Сліпченко (40), Пукась (42), Кунєв (79) .
Попередження: Гришин (27), Нишкур (39), Савченко (57).