“ФутТайм” від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ». Випуск 195.
У випуску:
— Людина , якої не вистачає…
— День народження на двох.
— З ювілеєм, Володимире Івановичу!
— З чемпіонату – з нагородами.
Пам’ять
Микола ЛАВРИНЕЦЬ: Кролевецький ас
26 травня – 76 років від Дня народження легендарного багаторічного гравця, капітана і тренера кролевецького «Спартака». Свій земний шлях він завершив під час матчу ветеранів 21 лютого 2016 року.
ЗА СПОГАДАМИ ветерана кролевецької команди Миколи БЕЗВЕРХОГО, разом з Миколою ЛАВРИНЦЕМ відійшла у минуле ціла епоха місцевого футболу з яскравими і незабутніми її сторінками. До останнього подиху він був у команді, жив футболом. В пам’ять про тренера і капітана віднині «Стадіон «Спартак» імені Миколи ЛАВРИНЦЯ», про нього нагадує меморіальна дошка, яка сповіщає, що «50 років свого життя віддав цьому стадіону футболіст і тренер Микола Васильович ЛАВРИНЕЦЬ». А добра його посмішка, яка викарбувалася у граніті, ще довго нагадуватиме про цю людину, яка багато зробила для розвитку і популяризації футболу у місті і районі.
60 років тому він зіграв свій перший матч за юніорську збірну району в обласних змаганнях. З нього і розпочалася його кар’єра на аматорському рівні. Під час служби в армії був у спортивній роті, у складі футбольної команди виграв Кубок групи радянський військ, які дислокувалися у Німеччині.
Повернувшись до Кролевця, відразу поринув у футбольне життя. Працюючи на арматурному заводі, грав за заводську команду «Спартак», будучи її капітаном впродовж майже 20 сезонів. У 1968 році кролевчани зробили сміливий виклик лідерам обласних турнірів. Вони взяли срібло в чемпіонаті, хоча реально претендували на звання чемпіона, але обласна федерація футболу відверто вдалася до порушення спортивного принципу. Міг «Спартак» взяти і Кубок, але у фінальному матчі поступився сильному на той час шосткинському «Екрану» (3:4).
Залишилися в пам’яті вболівальників матчі і м’ячі, якими ЛАВРИНЕЦЬ їх радував впродовж своєї кар’єри.
ФОТО з АРХІВУ.
Микола ЛАВРИНЕЦЬ (у другому ряду – третій праворуч) у складі команди ветеранів кролевецького футболу.
Коли у 90-хроках футбол почав занепадати, Микола Васильович разом з однодумцями, які віддали улюбленій грі чимало своїх років, організували команду ветеранів, яка проводила товариські зустрічі. Це дало новий імпульс розвитку футболу в регіоні.
-Микола Васильович зумів наповнити наше життя глибоким змістом, зробити його яскравим і багатогранним. Шкода, що доля відміряла цій особливій людині такий короткий відрізок земного життя,- зазначила Любов ПОЛІЩУК, дружина футболіста.
Пам’яті Миколи ЛАВРИНЦЯ місцеві аматори Микола КАЛЮК і Валентина ШКУРКО присвятили «Гімн», в якому є такі рядки:
Футбольна зірка, спалахнувши, згасла,
Раптово, несподівано для нас.
Пішов у вічність, залишивши гасла,
Нападник кращий, кролевецький ас.
Людина, Як її не вистача…
Вітання
Владислав і Станіслав ШАРАЇ: У «Вересі» і «Вікторії»
Шість сезонів брати- близнюки грали разом в одних командах. Але у «Вересі» їхні шляхи розійшлися – Владислав продовжив кар’єру у команді Рівного, а Станіслава передали в оренду першоліговій сумській «Вікторії». 25 травня братам виповнюється по 28 років.
КАР’ЄРА у вихованців тренера Роменської ДЮСШ Анатолія ДЖУРА розпочиналася успішно. Після кількох років навчання у молодіжній Академії клубу «Княжа», що у Щасливому на Київщині, де юнаки добилися непоганих результатів, виступаючи в юнацьких змаганнях, їх взяли до ФК «Олімпік» (Донецьк), команда якого була учасницею змагань у Прем’єр-лізі ЧУ. За три сезони братам так і не вдалося жодного разу вийти на поле і зіграти бодай кілька хвилин в основі. Все обмежилося виступами за юнацькі і молодіжні команди. Владислав провів 62 матчі, в яких забив 10 м’ячів, а Станіслав став срібним призером.
Влад був вправнішим за брата, виділявся своєю технічною грою, вправністю і активністю. Цього не вистачало Стасу. Особливо це було помітно, коли вони разом перебували на полі.
Наступні сезони ШАРАЇ перебували в орендах у краматорському «Авангарді» і ПФК «Суми». До переходу в липоводолинський «Альянс» у доробку Влада було 40 матчів і три голи, тоді, як у брала усього 13 поєдинків.
В «Альянсі» Владислав швидко став лідером команди. Особливо вдало він провів сезон 2019-2020, коли став кращим бомбардиром команди і розіграшу Кубка України. В останньому турнірі забив 4 м’ячі у 5 зустрічах (див. Матчі з історії). Відразу його перехопив «Інгулець». Однак «прописатися» в прем’єр-ліговій команді не вийшло. Відігравши 15 матчів, в яких відзначився двома влучними ударами, повернувся в «Альянс». Після матчу у Краматорську з «Авангардом», який липоводолинці виграли (3:0), Станіслава включили до символічної збірної туру.
На 45-й хвилині він дальнім ударом відкрив рахунок, забивши важливий м’яч у роздягальню. За його словами, – це самий ефектний м’яч у його виконанні. Але Стас впевнений, що заб’є ще чимало красивих м’ячів.
Після того, як чемпіонські перегони було призупинено через російське вторгнення в Україну та введення на її території воєнного стану, брати подалися до «Вереса». Владислав швидко «вписався» в командну гру, став постійно виходити на поле, ніж брат. Останньому нічого не залишалося, як переходити на правах оренди до першолігової сумської «Вікторії».
У «Вересі» Владислав уже провів 77 матчів і 8 разів змушував суперників розпочинати з центра поля. Капітулював і воротар «Динамо» після курйозного голу від нашого земляка. Про нього він згадує з посмішкою, мовляв, і таке буває, такі голи не часто доводиться бачити.
-Якщо відверто, то таких м’ячів я ще не забивав,- прокоментував тоді свій «шедевр» Владислав. – Кіпер киян вибивав м’яч, він влучив у мене і влетів у порожні ворота. З іншого боку, якби я не пресингував Нещерета, то не було б його грубої помилки. Я не вважаю, що це був подарунок «Вересу».
Гра Станіслава у «Вікторії» поки що не йде: його то заміняють, то випускають на підміну.
За 7 сезонів у заочному змаганні братів попереду Владислав – 186 матчів і 34 м’ячі, у Станіслава – 135 і 16 – відповідно. Ринкова вартість Владислава – 400 тисяч євро, Станіслав коштує менше – 250 тисяч. Однак він не полишає надії знову заграти в УПЛ. Це його мрія.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Кубок України 2019/2020. 2 попередній раунд.«АЛЬЯНС» (Липова Долина ) – «ЧАЙКА» (Петропавлівська Борщагівка, Київська обл.) – 4:1. 27 серпня 2019 р. Суми. Стадіон «Ювілейний». 3 000 глядачів. 4-й арбітр – Пєсоцький, делегат УАФ – Прохорович ( обоє – Суми).
«АЛЬЯНС» : Важинський (к), Медведєв, Дугієнко, Пісний, Меженський (Пікуль, 63), Лучик, С.Шарай (Зрібняк, 72), Піднебенной, В.ШАРАЙ, Сидоренко, Сулейман (Анцибор, 56). Тренер: Ю. Ярошенко.
«ЧАЙКА»: Савчук, Музиченко, Бартошук (Єфремов, 46), Мілютін, Цурупін (к) (Касьяненко, 61), Головатенко, Коваленко (Дарда, 72), Трушенко, Волк, Долгий, Сухенко. Запасні: Шкарбан, Тименко. Тренер: В. Ільницький.
Голи: Медведєв (9), В.ШАРАЙ (19, 27), Лучик (59) – Сухенко (54).
Попередження: Сидоренко (43), Дугієнко (74) – Бартошук (18), Сухенко (40), Коваленко (52), Долгий (61), Єфремов (66).
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Чемпіонат України 2020/2021. Перша ліга. «АЛЬЯНС» (Липова Долина) – «НИВА» (Тернопіль) – 4:0. 20 березня 2021 р. с. Байрак. «Альянс-Арена». 200 глядачів. 4-й арбітр – Пєсоцький (Суми)
«АЛЬЯНС»: Важинський, Пікуль (к.), Осадчий, Пісний (45. Меженський,74), Герт ,Лучик (4. Неплях, 69), Піднебенной, С. ШАРАЙ (Лебеденко, 62), В. Шарай, Сидоренко ( Рогозинський,55), Зубков ( Загинайлов, 62). Головний тренер: Ю.Ярошенко
«НИВА»: Механів, Хруставка, Демчук, Зінь, Дворовенко, Мороз (к.), Малащук (Кінаш, 60), Семенина, Проців ( Гатала, 66), Різник, Скакун (Кисленко, 66).Головний тренер: І. Білан.
Голи: С. ШАРАЙ (8, 47), Лучик (42), В. Шарай (68).
Попередження: Герт (75) – Кисленко (80).
Кундєй – він же Ольшанченко
Володимир ОЛЬШАНЧЕНКО у футбольних колах добре відомий на псевдо КУНДЄЙ. Більше півстоліття присвятив улюбленій грі на аматорському рівні. Він один з небагатьох гравців області, хто має не один десяток відзнак, які здобув, виступаючи за 10 команд. Зокрема він – дворазовий чемпіон УРСР серед КФК, володар Кубка «Робітничої газети» (на той час це був один з найпрестижніших турнірів), неодноразовий чемпіон і призер та володар кубків області. Його називали кращим футболістом року, входив до списку 22-х найкращих гравців Сумщини. Чимало нагород зібрав, граючи ще у змаганнях різних рівнів з футзалу.
26 травня у легендарного сумського ветерана ювілейний День народження. Володимиру Івановичу вже 70! До вашої уваги інтерв’ю з ним.
ФОТО з АРХІВУ.
1990 р. Багаторічний капітан сумського «Автомобіліста» Володимир ОЛЬШАНЧЕНКО.
-Як почуваєш себе у 70? Як здоров’я?
-Загалом добре. Інколи ніженьки підводять.. Наразі проходжу курс лікування. Словом, життя триває.
-Відомий поет Юрій РИБЧИНСЬКИЙ сказав – кожна людина повинна любити свій вік, в якому перебуваєш. А любиш свої 70?
-Ця цифра у паспорті. Але як не дивно, відчуваю себе набагато молодшим і є ще бажання пограти. Дякую всім хто підтримує і допомагає.
-Коли востаннє працював з м’ячем?
-6 років тому у складі «Хіміка» грав у чемпіонаті Сум серед ветеранів. Відчував, що роки беруть своє, хоча здоров’я вистачало.
-Тебе всі знають, як КУНДЄЙ. Цікаво, як це слово з’явилося, яке згодом стало твоїм футбольним псевдо?
-Як розповів батько, мені було десь півтора року. Того дня до нього завітали друзі і вони сиділи за столом. По подвір’ю ходили індики, яких я називав кундиками. Почувши це, директор заготконтори, на жаль, не пам’ятаю, як його звати, сказав, що я буду КУНДЄЄМ. Згодом це псевдо «прилипно» і до двох синів.
-А як Володимир прилучився до футболу?
-Тоді футбол був єдиним у нас видом спорту. Ганяли м’яча з ранку до вечора. У 7 років почав грати зі старшими. –Малий, ставай у ворота,- сказали мені. А після того, як зламав руку, став польовим гравцем. Вдруге у ворота став, коли виступав вже за «Ніколь». У 12 років включили до місцевої команди «Дзержинець», яка виступала у першості Сумського району.
-А в скільки років став учасником обласного чемпіонату?
-У 15 був уже гравцем степанівського «Супутника», куди мене взяли. Грав на область, а ось на груповий етап всеукраїнської першості по «Колосу» поїхав підставою. На полі був Віктор ЛЮБИМОВ. Номер пройшов, ми стали срібними призерами. Тоді вперше побачив справжнє футбольне поле. Полежав на ньому, ледве не цілував його. Тягатися з господарями, які виграли цей етап, було важко. Всі гравці тоді працювали на стадіоні, отримуючи зарплату 180 карбованців.
-Це правда, що на першість району за один день ти встигав пограти за дві-три команди?
-Було й таке. Команди грали в різних час, встигав. Пам’ятаю- поїхали з другом на рибалку. Прибули гінці з Головашівки. –Кундєй, допомагай. Після першого тайму – 5:0, я забив 4 м’ячі. У перерві вже кличуть на гру степанівці. Виграли – 5:1. Відзначився тричі. Потім підліснівці просять допомогти. Тут – 7:1. 5 м’ячів моїх. Наступного дня дізнаюся, що головашівці завершили зустріч – 5:5. Тоді викликали мене на засідання обласної федерації футболу, мовляв, не мав права грати відразу за 3 команди та ще й без заявки. Була пропозиція дискваліфікувати мене пожиттєво. Але врятувало те,що у Регламенті не було такого пункту, що забороняв грати за кілька команд. А команди отримали якісь покарання.
Дружина Рая не прогадала, вийшовши заміж за такого красеня.
-Пам’ятаєш перший матч, першу перемога і перший м’яч?
-Їх було багато. Згадати вже важко. Найзнаковіші, будь ласка. Третє місце і два матчі фінального етапу першості області серед команд Другої групи у Лебедині: поразка – 0:5 від господарів і перемога з таким рахунком над командою Дружби. А найкрасивіший гол забив на «Спартаку» у фінальному матчі Кубка області сумському «Хіміку». Сергій ГАЙДАР видав хороший пас і я у падінні через себе надіслав м’яч у ворота суперників. Він став переможним (2:1) для «Автомобіліста», за який виступав. Й до цього часу згадую той гол.
– А чому не згадуєш фінальну кубкову зустріч «Супутника», перемога якого набула тоді широкого розголосу?
– То була сенсація. «Супутник» зі Степанівки став першою сільською командою, яка виграла Кубок області. У фіналі нам протистояв лебединський «Хімік». Після – 1:1, мені вдалося у падінні ударом голови забити переможний м’яч.
-Цікаво- підраховував скільки матчів зіграв і забив м’ячів?
-Не буду хвалитися, але якщо рахувати і футзальні матчі, то тисяча набереться і десь з півтисячі голів забив. Приміром, коли грав за «Локомотив» у чемпіонаті Сум з футзалу встановив рекорд, забивши в одному матчі 10 м’ячів, Ми виграли 15:2.
-А якісь прикмети були у тебе?
– Цього не було, не надавав цьому ніякого значення. Наразі мені дивно і смішно, як гравці перед виходом на поле хрестяться, торкаються руками трав’яного газону. Просто – виходь і грай. А ось про цікаві випадки можу розповісти.
Коли в команду прийшов новий тренер і до пуття не знав наших прізвищ, чомусь вирішив, що моє прізвище КУНДЄЙ. Так і записав у протоколі не тільки мене.
На одному турнірі так склалася ситуація, що від результату нашого матчу із суперником залежало їх майбутнє. І у них, і у нас було одне завдання – виграти перше місце. Суперник вигравав і на останній хвилині суддя призначив у їхні ворота пенальті. Суперники знали, що я їх добре виконую. Один з відомих гравців, не буду називати його прізвище, тихенько сказав мені: – Якщо не заб’єш – 10 тисяч твої. Я про гроші не думав. Реалізував пенальті, зі злості надіславши м’яч у «дев»ятку», Матч завершився внічию і суперник втратив усі шанси на перемогу у турнірі. Після матчу гравець підійшов до мене, витягнув пачку грошей і з насмішкою мовив: -На понюхай!
Коли згодом розповів про це гравцям, одні осудили мене, мовляв, чому не взяв, поділили б їх, а інші підтримали, що не спокусився.
-Свого часу тебе запрошували до друголігових команд майстрів сумського «Фрунзенця», калінінградської «Балтики» і вищолігового донецького «Шахтаря». Чому відмовився?
-У «Фрунзенці» не захотів грати, до Калінінграда було далеко, а в Донецьк не поїхав, бо мав отримати в Сумах трьохкімнатну квартиру. Тренер Віктор НОСОВ обіцяв однокімнатну і машину «Жигулі». Поїзд, як кажуть, поїхав на Донбас без КУНДЄЯ. Віктор Васильович ще кілька місяців надзвонював, але я відмовляв йому. З часом шкодував, що не прийняв його пропозиції. З цього приводу став свідком цікавої розмови. До Сум приїхав друга чи третя команда «Шахтаря» і з нею тренери, які грали разом з Володимиром ЛАБЕНКОМ . За столом Олексій ВАРНАВСЬКИЙ і запитує у нас:- А хто той дурень, який відмовився від запрошення. –Він тут, перед тобою сидить ,- відповів я. Жаль, що не скористався жодним запрошенням. А ось в «Автомобіліст» не взяли, змусили піти. Мовляв, «старики» уже. Впевнений, дебютного сезону допомогли команді , ігрової каші не зіпсували б. Образливо було, що так вчинили.
– 14 травня 1977 року, впевнений, подвійно пам’ятний для тебе день. Не забув?
– Таке не забувається. Цього дня я одружувався. Після розпису разом з гостями поїхали на стадіон «Авангард», де наша сільська команда грала кубкову зустріч. Ми перемогли 3:1, я забив 2 м’ячі. Це був мій весільний подарунок дружині Рая, з якою вже разом вже 48 років.
-Наскільки я знаю, ти захоплювався багатьма видами спору. Це правда, що ти КМС?
-З військового багатоборства. Виконав його в армії. Забракло кількох секунд на подоланні смуги перешкод, бо ніхто не підказав, що треба бігти на час. У підсумку не вистачило кількою очок, аби стати майстром спорту. На жаль, в армії командиру танка про футбол довелося забути.
-Ти пограв у багатьох командах. Яка з них булла, як кажуть, твоєю?
-Однозначно – «Автомобіліст», де відіграв чимало років. У його складі став чемпіоном УРСР серед КФК, маю кілька відзнак за перемоги в обласних і всеукраїнських змаганнях. Деякий час був тренером, чимало років партнери обирали капітаном команди.
Довідка.
У 1990 році «Автомобіліст» виграв чемпіонат УРСР серед КФК. Граючи на позиції захисника, Володимир забив 11 (!) м’ячів – це другий результат у команді. Причому у 3-х зустрічах голи були переможними і ще у 3-х забивав їх на останніх хвилинах.
-Після футболу ти ще чимало років і не без успіхів грав за команду ветеранів з футзалу. Нагород зібрав багато?
-Відверто – не рахував. Був переможцем «Чемпіонату світу по-сумськи», бронзовим призером ЧУ, 6 разів вигравали чемпіонат Сум , де 5 разів ставав кращим його бомбардиром і т.д. Маю рекорд. Першого сезону забив 86 м’ячів. Всього, на жаль, не згадаєш. Мені було комфортно грати і на великому полі і на майданчику.
-Футболом ти захопив і двох своїх синів. Чого вони досягли?
-Великих успіхів не добилися, але трохи пограли на професіональному рівні. Зараз виступають за команди ветеранів. Захопилися футболом двоє онуків – Іван і Тимофій. Сподіваюся, що вони заявлять про себе.
-Цікава твоя думка про сумський футбол і яка потрібна Сумам команда?
-Футболу, як такого немає після того, як вилетів «Фрунзенець» з Другої ліги. Це не футбол. Сам добре знаєш, які були команди і як вони грали. Ні уваги, ні підтримки. Для чого щось видумувати. Є три школи, де готують футболістів. Невже з випускників не можна створити добротну команду і поступово виводити її на той чи інший рівень, а не відразу вимагати результат. Були свого часу «Фрунзенець-Ліга-99» і «Барса» , які виступали у Другій лізі. Чом би не повернутися до цього проекту. І обов’язкова умова, щоб з командою працювали свої тренери, а не гастролери-заробітчани. Два роки у Тростянці працюють іногородні тренери, а який результат?
-Але є сумська «Вікторія», яка виступає у першій лізі?
– А скільки в ній грає вихованців сумського футболу? Мені важко зрозуміти, чому «Вікторія» не змагається у чемпіонській групі. Чим «Епіцентр», який підвищився в класі, чи, скажімо, ФК «Кудрівка» кращі за «Вікторію»? Це, на жаль, наводить на невеселі роздуми.
-Як вважаєш, кар’єра тобі вдалася? І якби довелося її розпочинати спочатку – пішов цим шляхом?
-Загалом кар’єрою задоволений, але вніс би корективи. Спробував би пограти в командах майстрів, куди мене запрошували. А все-таки залишилися приємні спогади, бо у футболі – моє життя. Він подарував мені багато друзів. А ще більше незабутніх емоцій.
ФОТО з АРХІВУ.
1985 р. «Нафтовик» – чемпіон УРСР серед КФК. Володимир ОЛЬЩАНЧЕНКО у нижньому ряду – перший праворуч.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Чемпіонат України серед КФК. 1990 р. Фінал переможців зон. Скадовськ і Новомиколаївка Херсонської області. 11 -18 листопада. «АВТОМОБІЛІСТ» (Суми) – «ТЕМП» (Шепетівка) – 1:1.
Склад «АВТОМОБІЛІСТА»: Давиденко, Бездідько, ОЛЬШАНЧЕНКО-к., Гринь, Лопатенко, Іванов (Горькаєв,46), Бедрицький, Загорулько (Ніколозашвілі, 55), Ященко, Бобух, Білецький (Кузьмін, 75).
Голи: Бабій (24), ОЛЬШАНЧЕНКО (28).
Відверто від Володимира ОЛЬШАНЧЕНКА
-У ЯКОМУ порядку розташував би слова Порядність – Професіоналізм- Патріотизм?
–Патріотизм, порядність, професіоналізм.
-ЯКБИ у тебе був мільйон, на що потратив би його?
– На придбання дронів, снарядів для ЗСУ з передачею напряму, без посередників. Ми з дружиною регулярно донатимо.
-КОЛИ останній раз дарував дружині квіти?
– 14 травня на день 48-річниці нашого подружнього життя.
-ЩО найбільше цінуєш в людях?
– Чесність, порядність і вихованість.
-ЯКЕ життєве правило у Володимира ОЛЬШАНЧЕКА?
– Любити батьків, сім’ю і країну, жити на позитиві і бути оптимізмом.
-ЧИ потрібна Україні посада президента?
– Від такої треба відмовитися. Ми добре побачили, як працюють всі наші президенти. Не повинна одна людина з купкою так званих менеджерів управляти країною, вирішувати всі питання і т.д. Ефективніше і набагато економніше було б, якби цим займалася, скажімо, рада з кількох осіб.
-ЯКА твоя думка про сумську корумповану владу?
– Користі з неї ніякої, бо працюють випадкові там люди, яких «обрали» свої не для роботи, а щоб вони були біля грошової годівниці. Подивися, які у них наразі статки!
-ХТО винен, що Україна одна з найкорумпованіших країн?
– Народ і президент. Самі винні. Згадай, що обіцяв ЗЕЛЕНСЬКИЙ на стадіоні? А що маємо.
-СКІЛЬКИ потрібно Україні депутатів?
–Небагато, сотні вистачить. І щоб вони постійно звітували про виконання своєї програми. Не дотримуєш слова – складай мандат.
-НА ТВОЮ думку, що таке щастя?
– Це вміння цінувати те, що є в тебе – повноцінна сім’я, хороша робота, дім, ти любиш і тебе люблять. А не те, чого в тебе немає.
Знай наших!
«Лідер» став чемпіоном, «Барса» – бронзовим призером,
а Лев ОРЕЛ – кращим бомбардиром
У Коломиї Івано-Франківської області завершилися два першолігові чемпіонати України з футзалу серед юнаків, в яких Сумщину представляли три команди.
У ТУРНІРІ Ю-13 – другому за рангом дивізіоні – грали сумський «Лідер» і КДЮСШ «Барса» з Шостки.
Сумчани виступали у «золотій» лізі, де розігрувалися місця з 1-4 місця. Наші пацани здійснили, як відзначили спеціалісти, невеличкий спортивний подвиг у вирішальному поєдинку. Загалом – зіграли по- чемпіонськи: 3 матчі – 3 вікторії.
Вони змусили капітулювати вихованців Луцької ДЮСШ-4 – 4:1, ДЮСШ-7 з Кривого Рогу – 5:1 і у вирішальному матчі їм протистояло «Чорне море» з Одеси. Сумчани поступалися – 0:2. І в цей вирішальний момент наші «зірки» проявили свій характер і силу волі. Героєм став Іван ЗЮСЬ, який впродовж кількох секунд зрівняв рахунок, а «золоту» крапку поставив Матвій ЧУМАКОВ. 3:1 – і «Лідер» ЧЕМПІОН! «Бронзові» відзнаки у криворізької команди.
«Барсівці» грали у «срібній лізі» за розподіл 5-8 місць. Вони фінішували на 6 позиції, напрацювавши на 2 перемоги і одну поразку. Шосткинці були сильнішими у протистоянні з футзалістами ДЮСШ (Дунаївці) – 5:1 (два м’ячі на рахунку Романа ЛАБАЯ) та господарями – 3:0 ( двічі відзначився Роман) і поступилися луцькому «Любарту» – 2:4 («дуплет» в активі Назара ЩЕРБАКА.
Серед ТОП-10 кращих бомбардирів – троє гравців «Лідера: Матвій ЧУМАКОВ, який забив 7 м’ячів, Іван ЗЮСЬ (6 ) і Данило САЄНКО (5).
У ЧЕМПІОНАТІ Ю-14 за нагороди змагалися вихованці шосткинської КДЮСШ «Барса».Їхніми суперниками були ровесники 11 команд.
Наші пацани впродовж усієї турнірної дистанції перебували серед лідерів, а за 3 матчі до фінішу мали хорошу нагоду поборотися за чемпіонський титул. До цього вони впевнено обіграли ровесників з Чорноморська -8:1 (по 2 м’ячі забили Артем ДАНИЛІВ і Лев ОРЕЛ) і «Академію футзалу» із Житомира – 4:0 (двічі відзначився Лев ОРЕЛ). І тепер, аби підкорити «золоту» вершину, треба було продовжити переможну серію у поєдинках з головними претендентами на «золото». Але двічі шосткинці спіткнулися. Спочатку вони поступилися львівській команді «КІВС in.IT» – 2:3 (Артем ДАНИЛІВ зробив два влучні удари), а потім в серії післяматчевих пенальті (після – 0:0) втратили очки з вихованцями місцевої ДЮСШ. Реабілітувалися наші юнаки у заключному матчі із криворізьким «Локомотивом», пустивши його під укіс з рахунком 3:0. Відзначилися Лев ОРЕЛ і двічі Андрій ДАЦЕНКО.
Тож, чемпіонами стали львів’яни, срібними призерами – господарі, а «бронза» – у «барсівців», які разом із луцьким «Любартом» набрали однакову кількість очок. За додатковими показниками шосткинці мали перевагу над ними.
Два перших місця у ТОП-10 кращих бомбардирів за вихованцями «Барси». Кращий з 10-а м’ячами – Лев ОРЕЛ. За ним – Артем ДАНИЛІВ, у якого 9.
Іван пішов стежкою діда
У команді «Олександрія» Ю-19 нинішнього сезону «засвітився» Іван АНТИПЕНКО – онук відомого гравця краснопільського «Явора» Миколи ЗАВАЛІЯ , який свого часу виступав на аматорському і професіональному рівнях.
ІВАН – син Тетяни – доньки Миколи, учасниці 4-х зимових Олімпіад, срібної призерки Всесвітньої Універсіади з лижних гонок.
Дебютував юнак 16 серпня минулого року у матчі із «Зорею» на її полі, яку гості виграли – 2:1. В активі нападника – перші 5 матчів. На полі провів 163 хвилини ігрового часу.
Сходження Іван розпочинав у Мукачівській академії футболу. Успішно грав у чемпіонаті ДЮФЛ України. У 34 матчах забив 11 м’ячів. По завершення МАФу підписав свій перший контракт з ФК «Олександрія».