“ФутТайм” від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ». Випуск 200.
У випуску:
— Хто він. «першопроходець» з Ромен.
— Легендарний гравець сумського футболу.
— Один з гвардійців краснопільського «Явора»
— Перше тренерське «золото» Михайла ФОМЕНКА.
Вітання
Владислав ПРУДІУС:
Після ФОМЕНКА другий у «Динамо»
35 років тому 17-річним він почав грати на дорослому рівні за роменський «Електрон», провівши кілька матчів на КФК. Тренер Олександр КВАША не помилився у виборі. А за рік юнак вже дебютував у команді майстрів харківського «Маяка», яка виступала у Другій лізі чемпіонату СРСР. В ньому і розпочалася його кар’єра на професіональному рівні. У 2005 році він провів свій останній 427-й матч.
22 червня один із знакових вихованців тренера Роменської ДЮСШ Анатолія ДЖУРА відзначає свій 52-й День народження.
ВЛАДИСЛАВ став першим роменчанином, хто виступав за київське «Динамо» і зіграв за збірну Україну 100 хвилин.
І хоча значну частину кар’єри він провів у Росії, втім залишив помітний слід і на Батьківщині. Пограв за національну і молодіжну збірні України (15 матчів – 1 гол), у складі київського «Динамо» став чемпіоном України, де тренувався під керівництвом Михайла ФОМЕНКА. У харківському «Маяку», «Олімпіку» і «Металісті», «Динамо» і «ЦСКА-Борисфені» зіграв 163 матчі і забив 15 м’ячів.
-Футболом захопився від батька, який грав на любительському рівні, -розповідав в інтерв’ю Владислав. – Пригадую, коли у дитячому садочку нас запитували, ким хто хоче бути, я говорив, що хочу бути футболістом. І ним став.
Із інтерв’ю з Владиславом ПРУДІУСОМ.
-Що допомогло здолати труднощі на шляху до професіональної кар’єри?
– Сконцентрованість і впертість дуже допомогли. З такими фізичними даними, як у мене, маю на увазі зріст і вагу, нечасто стають футболістами. Все ж на параметри дивляться передусім. Тому зараз у своїй тренерській діяльності я це ігнорую і звертаю увагу на інші показники.
– Ви кілька разів вступали у спортінтернати і все ж таки добилися свого?
– 6 разів вступав у різноманітні спортінтернати, зокрема двічі – до Харківського. Все вирішила моя наполегливість. Завдяки цьому з третьої спроби вдалося пройти відбір.
– У «Динамо» ви грали під керівництвом Михайла ФОМЕНКА, на багажі якого ще кілька сезонів виступали в інших командах. Зустрічали таких наставників у своїй кар’єрі?
– Так, тренера Владислава ПРУДІУСА (посміхається). Я дуже поважаю Михайла Івановича і часто використовую у своїй роботі його методи. Частенько колеги жартують, мовляв створив київське «Динамо» в училищі олімпійського резерву, де треную дітей.
-Це правда, що ваше графське прізвисько від «фон Прудіус». Це не жарт?
– За розповідями родичів, справа у походженні моїх предків. Мій прапрапрадід був шведом за національністю. На жаль, або на щастя, під час Полтавської битви його взяли у полон . Тут він згодом одружився з українкою, а через три століття на світ з’явився я. Згодом частку “фон” прибрали. Не можу підтвердити достовірність цієї легенди, яку доводилося таке чути від родичів.
-Наприкінці кар’єри ви повернулися в Україну, втім за «Ворсклу» зіграли лише 6 матчів. Чому не затрималися?
– Я вже закінчив з футболом, тому можу говорити відверто. Завжди грав чесно і мені нічого приховувати. Кажу теперішнім підопічним – якщо поводити себе порядно, то футбольний бог допомагатиме. У своєму другому матчі за «Ворсклу» я не забив пенальті. Мене звинуватили, що я спеціально не влучив у ворота «Металіста» – колишньої своєї команди.
. Я був найстаршим гравцем «Ворскли» і взяв ініціативу на себе. Готувався бити у «свій» кут, але в останню мить змінив його. Ми програли 0:1 і почалися дивні розмови, нібито я допоміг суперникам. Тренер сказав відверто, що керівництво клубу не хоче бачити мене більше у Полтаві.
– Ваш шлях у футболі не був легким і не позбавлений драматизму. Шкодуєте про певні вчинки?
– Я часто задумувався над цим, дотепер копирсаюся у собі. А якби в Шотландію переїхав, а якби в Ізраїлі затримався, де я на оглядинах був. Але ж ні – як сталося, так і мало статися. Я народився та зростав у маленькому містечку і виріс до рівня збірної України. Чогось досягнув у кар’єрі. Могло бути краще, могло – гірше. Думаю, все справедливо. Жалкую тільки через те, що не попрацював з Валерієм Васильовичем ЛОБАНОВСЬКИМ.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Чемпіонат України 1993/1994. Вища ліга. «ВОЛИНЬ» (Луцьк) – «ДИНАМО» (Київ) -1:3. 3 жовтня 19993 р. Стадіон «Авангард». 8500 глядачів..
«ВОЛИНЬ»: Марчук, Гула, Круковець, Федюков, Сарнавський, Богунов, Бенько (Нікитин, 6; Височанський, 83), Федецький (Пилипенко, 60), Шевчук, Вовчук, Мозолюк.
Тренер: Роман Покора.
«ДИНАМО»: Кутепов, Лужний, Пономаренко, Безсмертний (Ващук, 35), Шматоваленко, Мізин, Анненков (Призетко, 68), Ребров, Топчієв, Леоненко, Шкапенко (ПРУДІУС, 57). Тренер:Михайло Фоменко
Голи: Шкапенко (4), Круковець (23, з пенальті), Леоненко (77, з пенальті), ПРУДІУС (89).
Сергій ЗАВГОРОДНІЙ: На полі – 15 діб, 3 години і 50 хвилин
Йому знадобилося два роки, аби заявити про себе на аматорському рівні, а потім заграти на професіональному рівні. До того, як поповнити лави краснопільського «Явора», він мав уже чималий досвід виступів у командах майстрів донецького краю. 24 червня в одного із знакових гравців нашої команди День народження. Сергію Вікторовичу виповнюється 56 років.
ПРАЦЮЮЧИ з «Явором» його головний тренер Валерій ДУШКОВ знаходив багатьох гравців, які швидко розкривали свої можливості і заявляли згодом про себе в інших командах. Серед них був і Сергій.
До Краснопілля мав на особистому рахунку 120 матчів і 15 забитих м’ячів. У «Яворі помітно поповнив свій доробок.
З перших матчів дебютант швидко завоював місце в основі і став одним із диригентів атакувальних наступів команди. .
Вперше вийшов на поле у принциповому матчі з охтирський «Нафтовиком» на його полі. Завершилося принципове протистояння з нулями на табло. Сергій вступив у боротьбу за лічені хвилини до фінального свистка. А перший м’яч забив у 38 турі в домашньому поєдинку з нікопольським «Металургом». Зустріч краснопільці виграли –
2:1.
А наступного сезону разом з Олексієм ПРОХОРЕНКОВИМ, забивши по 8 м’ячів, стали кращими бомбардирами команди. Цікавий факт: у матчах, в яких Сергій відзначався, «Явір» не програвав, задовольнившись лише однією нічиєю вдома з «Нафтовиком» (2:2). У зустрічах з київським ЦСКА-2 і луганською «Зорею» його м’ячі були вирішальними, краснопільці виграли по 1:0. Особливо вдали зіграв півзахисник із «Нафтовиком». У 5 зустрічах із 6 голів 3 влучні удари були від Сергія.
За 5 сезонів за нашу команду він провів 162 матчі, в яких 18 разів суддя-інформатор оголошував його прізвище, як автора забитих м’ячів. За цими здобутками гравець серед кращих гравців «Явора».
Після «Явора» і об’єднаної команди «Явір-Суми» Сергій ще 4 сезони продовжував грати на професіональному рівні у луцькій «Волині, вінницькій «Ниві» і житомирському «Поліссі», що помітно збільшило його статистику.
Загалом за 10 сезонів ЗАВГАР (так по-дружньому називали його партнери по команді) провів 373 матчі і забив 43 м’ячі. Для півзахисника – це пристойний результат. На полі він провів 27830 ігрових хвилин. Виходить, що грав 15 діб, 3 години і 50 хвилин. А ще – заробив 28 «гірчичників».
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Чемпіонат України 1997/1998. Перша ліга. «ЯВІР» (Краснопілля) – «НАФТОВИК» (Охтирка) – 2:2. 14 листопада 1997 р. Стадіон «Колос». 2000 глядачів.
«ЯВІР»: Кудимов, А.Єрмак Дем’янець, Листопадов, Садовий, Острівний, Попович, Шуршин, ЗАВГОРОДНІЙ, Костюков, Прохоренков (Артюхов, 68, .Руденко, 85). Тренер: В.Душков.
«НАФТОВИК»: Столбовий, Сухарєв, Коренєв, Пронін, Зінченко (Артеменко, 80), Охріменко, Харченко-Жуковский, Корощенко,.Толстов (Черношвець, 55), Леш, Липинський. Тренер: В.Єрмак.
Голи: Острівний (63), ЗАВГОРОДНІЙ ( 80, з пенальтІ) – Корощенко (51), Липинський (71).
Попередження: Листопадов, ЗАВГОРОДНІЙ, Костюков, Дем’янец ь- Липинський, Пронін, Корощенко.
Вилучення: Дем’янец ь (75 – друге попередження).
Анатолій ЄРМАК: Гроші у футбол не грають
Його кар’єра на професіональному рівні розпочалася 45 років тому з розіграшу Кубка Охтирки. Вона триває й донині: у складі «Ніколі» весною вже котре став переможцем чемпіонату України з футзалу серед ветеранів 65+. На аматорському рівні з охтирським «Нафтовиком» тричі поспіль вигравав Кубок Сумщини, був кращим бомбардиром чемпіонату області-1981, за його підсумками увійшов до списку 22-х кращих футболістів. Став чемпіоном УРСР серед аматорів і Другої ліги останнього чемпіонату СРСР, був фіналістом розіграшу Кубка УРСР, провів усі 18 матчів у дебютному вищоліговому чемпіонаті України і 5 – у розіграші Кубка СРСР. Він на чолі «Золотої сотні» охтирчан, яку складають гравці,на рахунку яких у Другій лізі чемпіонату СРСР 100 і більше матчів.
Разом з краснопільським «Явором» став бронзовим призером і переможцем Другої ліги чемпіонату України. За підсумками сезону 1994/1995 Анатолія ЄРМАКА було визнано кращим гравцем команди. У Краснопіллі він завершив свої виступи, але ще кілька років радував грою в аматорських командах області.
За свою 17-річну кар’єру на професіональному рівні він пограв у 3-х командах- сумському «Фрунзенці», «Нафтовику» і «Яворі». На жаль, історія не зафіксувала кількість зіграних матчів за «Фрунзенець» у 1983 році, в яких він забив 1 гол. Тож зупинимося на 582-х матчах і 43-х м’ячах.
Такий футбольний портрет легендарного гравця Анатолія ЄРМАКА, у якого 23 червня День народження. Анатолію Івановичу вже 67 років.
ФОТО з АРХІВУ.
Троє легенд «Нафтовика»: Анатолій ЄРМАК, Валерій ДУШКОВ і Василь ЄРМАК.
-З чого для Анатолія ЄРМАКА розпочався футбол?
-На відміну від багатьох юнаків, з вулиці. Жили ми на Гусинці – околиці Охтирки. До центру було кілька кілометрів, я був ще малим, тож мама категорично забороняла самостійні поїздки у центр міста, аби займатися у спортшколі. А тому разом з хлопцями ганяли м’яча, влаштовували захоплюючі поєдинки, інколи доходило навіть до розбірок. Першим тренером став Михайло Іванович ДИБАРСЬКИЙ, якому я вдячний за уроки футболу. Відверто пощастило, що потрапив до його групи, де отримав хорошу підготовку.
-Це правда, що будучи школярем, ти уже грав за дорослу команду?
– Це правда. У 13 років Валерій Борисович ОЙХМАН – тренер місцевого «Торпедо», яке було учасником першості області, запросив у команду. Мав хорошу швидкість, правда майстерності і вправності не вистачало.
-До речі, пам’ятаєш, за скільки 100-метрівку пробігав?
-За 10,9 секунди. На той час це було на рівні першого дорослого розряду.
-Ти розпочинав нападником. Коли грав на аматорському рівні за 6 років забив більше 60 м’ячів у майже 160 матчах. Як вважаєш – бомбардирами народжуються чи стають?
-Звичайно, стають! Народжується людина, а не футболіст. Звичайно, без здібностей не обійтися. У футбол або умієш грати, або ні. А бомбардиром стають у процесі інтенсивних тренувань і матчів.
ФОТО з АРХІВУ.
1985 р. Фото на згадку про перемогу в чемпіонаті УРСР серед КФК.
-Свого часу ти стояв біля витоків «Нафтовика». З ним пройшов славний шлях від міського турніру до Другої ліги чемпіонату СРСР і Вищої ліги чемпіонату України.
-Так, дійсно, шлях славний, майже 40 років радував «Нафтовик» грою своїх уболівальників. То заслуга начальника НГВУ Романа РАПІЯ, з ініціативи якого народилася команда і яку він всіляко підтримував. Ми поступово сходили на футбольні вершини – у розіграші Кубка області, чемпіонатах серед КФК і команд майстрів. Це заслуга також тренерів Валері ДУШКОВА і Андрія БІБИ. То їх спільна робота, що «Нафтовик» став чемпіоном СРСР серед команд Другої ліги.
-Додам і заслуга братів ЄРМАКІВ, Анатолія БАСОВА, Миколи ТИХОНЕНКА, Віктора ПОПОВИЧА , Бориса ШУРШИНА та інших гравців, які, як кажуть, у різні роки вірою і правдою служили команді.
– То були прекрасні роки нашої футбольної юності. Ми жили футболом, старалися радувати вболівальників і грою, і результатами.
Свого часу спостерігав за поведінкою молодих гравців «Нафтовика». Виграла чи програла команда – їм було байдуже. Після матчу – сумки на плечі і гайда на пиво. А нам, коли програвали, соромно було навіть вийти в місто, показуватися людям на очі. Години 2-3 сиділи в роздягальні відходили, коли все вляжеться.
-Кар’єру ти розпочинав нападником, в згодом став грати у захисті. Чому перекваліфікувався?
-Скажу більше – пограв на всіх позиціях. Розпочинав у воротах. Це допомогло, коли вже виступав за «Явір». В одному матчі довелося замінити воротаря, якого було вилучено з поля. Ми виграли, я зберіг ворота «сухими». А визначив мою позицію Андрій БІБА. Мабуть, йому, як спеціалісту, було видніше, де мені краще грати. Я вдячний Андрію Андрійовичу, що він це зробив і я зміг ще багато років виступати.
-А які уроки взяв від Андрія Андрійовича- легендарного футболіста?
-Головне – це професіональне ставлення до своїх обов’язків. Була в нього особлива чуйка на гравців, міг читати футболістів візуально. Якщо у нього потрапляєш до складу, то гратимеш довго. Якщо випав, то вкрай складно вже повернутися.
Пригадую, коли їхали на перше тренування. Зайшов у автобус: -Ого, як вас багато. За кілька тренувань гравців у автобусі помітно поменшало. Андрію Андрійовичу вдалося змінити командний малюнок гри, підвищити виконавську майстерність гравців. І, як результат, команда заграло по-іншому і швидко зійшла на чемпіонську вершину.
-Кілька матчів «Нафтовик» проводив на твої Дні народження. Що відчував?
-Як і кожному матчі, відповідальність. Двічі грали 23 числа. Вдячний хлопцям за перемоги. То були найкращі подарунки для мене. У 1986 році у Житомирі обіграли «Спартак» – 2:1 – я забив перший м’яч, а за рік з таким рахунком вдома перемогли полтавську «Ворсклу».
-А курйози були?
-А в кого їх не буває. Один з них стався під час матчу з «Буковиною» на її полі. Я допоміг господарям, зрізавши м’яч у свої ворота. Правда, ми тоді солідно поступилися, зазнавши поразки – 2:5.
-Впевнений, пам’ятних матчі і м’ячів у тебе було багато. Які виділив би?
– Дебютний у 1986 році у статусі команди майстрів, коли ми обіграли в Ірпені «Динамо» – 1:0, виграш у могилівського «Дніпра» – 2:1 на Кубок СРСР, в якому вдалося зрівняти рахунок, три голи у «золотому» році – у ворота сумського «Автомобіліста» (2:2), чернігівської «Десни» (1:0) і павлоградського «Шахтаря» (1:1) – тоді врятував команду від поразки на останній хвилині зустрічі, і, звичайно, гол на свій День народження. А ще – став автором 50-го м’яча «Нафтовика» у Другій лізі.
-Доповню. Свій перший м’яч ти забив ще у 1983 році, коли грав у сумському «Фрунзенці», який того сезону вилетів з Другої ліги чемпіонаті СРСР. Пам’ятаєш, коли це сталося?
-У матчі із ужгородським «Закарпаттям», ворота якого захищав Сергій СТРАШНЕНКО.
-На твою думку, чому у 1992 році «Нафтовик» не зміг прописатися у Вищій лізі чемпіонату України?
-У тій когорті ми були, якщо можна так сказати, чужими. Київ, Дніпропетровськ, Луганськ, Харків і раптом Охтирка зі своїм «Нафтовиком». Це ми відчували по ставленню до нас по ходу чемпіонату. Це підтвердили пізніше і тренер. Вони розповідали, коли, зокрема грали в Одесі, до них підходили місцеві вболівальники і кричали: – Ви – нафтові магнати. Позбирали з усієї України футболістів і тепер – на коні. Якась там Охтирка хоче втерти носа Одесі?
Двічі «Нафтовик» виступав у Вищій лізі, але закріпитися не вдавалося.
-А чому ти залишив «Нафтовик», хоча міг пограти ще не один рік?
-Почалася незрозуміла прихватизація команди, дивна політика з боку господарів команди. На ветеранів дивилися як на відпрацьований уже матеріал. Чим це згодом закінчилося, ти добре знаєш.
Кар’єру ми продовжили у «Яворі». То були незабутні роки, про які залишилися приємні спогади. Жаль, що і «Нафтовика», і «Явора» давно вже немає на футбольній карті України. Сподіваюся, дочекаюся в Охтирці відродженої команди.
ФОТО з АРХІВУ. Анатолій ЄРМАК: – Явір» залишився у моєму серці.
——————————————————————
Володимир САЄНКО – екс-президент ФК «Явір»:
– Свого часу відомий угорський футболіст Ференц ПУШКАШ сказав: – Команда складається з тих, хто тягне рояль, і тих, хто на ньому грає. Ці слова можна сказати і про захисника Анатолія ЄРМАКА.
У «Яворі» він провів 8 прекрасних сезонів. І в тому, чого досягла команда – його значна заслуга. Завдяки своїй фактурі, хорошій підготовці та досвіду, він міг відібрати і зберегти м’яч, поборотися-поштовхатися, виграти дуель на «другому поверсі», протаранити і продавити опонента. Він був прикладом для молодих гравців, які вчилися у нього Анатолій став рекордсменом «Явора» за кількістю матчів (285) і одним з кращих його бомбардирів. 28 м’ячів – це прекрасний результат для захисника.
Я вдячний Анатолію Івановичу за все, що він зробив для команди, як гравець і тренер. Його футбольному довголіттю можна лише по-доброму позаздрити. Таких довгожителів у нас не так уже й багато.
Мені приємно чути і читати про нові перемоги Анатолія Івановича на турнірах серед ветеранських команд.
——————————————————————-
-На твою думку, чому так не щастить Сумам на професіональну команду?
-Бо не працює футбольна піраміда. Футбол ганяють з однієї хати до іншої, від одного пана до іншого. Перевелися у нас керівники-фанати, якими свого часу були Роман РАПІЙ, Володимир САЄНКО, Геннадій СВІРСЬКИЙ, батько і син ДЕМЧЕНКО. Та й місцева влада не повинна стояти осторонь. Бо як казав французький тренер Мішель ІДАЛЬГО, футбол існує в першу чергу для любителів спорту, які приходять на великий спектакль, назва якому «Футбол».
-Тож яка Сумам потрібна команда?
-Хороша, стабільна, на роки. Щоб основу її складали свої вихованці, а не ставку робили на іногородніх, далеко не кращого ґатунку. Щороку заклади випускають гравців, серед яких є здібні і перспективні юнаки. А де їм грати? Добре, якщо когось побачать, звернуть увагу. На перших порах головним тренером має бути досвідчений з числа навіть іногородніх спеціаліст, а його помічником обов’язково свій. Як було у «Нафтовику» – БІБА-ДУШКОВ. І це принесло хороші результати.
-Анатолію, відверто – не набрид тобі ще футбол?
-Ні. Футбол для мене радість, приємні зустрічі з друзями, ветеранами, з якими колись були суперниками, спільні спогади і відпочинок.
-Провокаційне питання – хто кращий гравець і тренер «Нафтовика» за всю історію команди?
-Борис ШУРШИН і Валерій ДУШКОВ. Валерій Олексійович стояв біля витоків і багато зробив для становлення команди, а Борис Михайлович помітно підсилив її гру. З ним та ще кількома гравцями ганяємо ще м’яча у футзалі.
-Як ти ставишся до великих грошей у футболі і зарплат гравців?
-Це, як на мене, перебір. Треба, щоб все відповідало рівню життя. У мене питання – чи заслуговують таких грошей і чи не зажралися сучасні футболісти? Якщо у 26-28 років його вважають перспективним, то ти тоді вибачай… Професіональне ставлення футболіста – це насамперед захопленість справою, якій себе присвятив. Говорили: мовляв, якщо будуть платити по-справжньому – футболісти заграють. Нічого не виходить. Скоріше навпаки. А гроші у футбол не грають.
-Свого часу футболом ти захопив свого брата Василя – багаторічного капітана «Нафтовика», а він у свою чергу своїх синів. Чи буде продовження династії ЄРМАКІВ?
-Я дума, що так. Мій старший онук, якому вже 13 років, навчається в академії футболу, менший теж захоплюється. Обоє прислухаються до порад діда. Василеві онуки теж у футболі. Данило займається у київському «Динамо». Сподіваюся, що хтось заграє на хорошому рівні.
-Про що мріє легендарний футболіст Анатолій ЄРМАК?
-Як і кожен з нас, щоб скоріше закінчилася війна і в Україні настав мир і до Охтирки повернувся великий футбол.
–
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Чемпіонат України 1996/1997. Перша ліга. «ЯВІР» (Краснопілля) – «ХІМІК» (Житомир) – 1:0. 1 жовтня 1996 р. Стадіон «Колос». 2500 глядачів.
«ЯВІР» : Симакович, ЄРМАК, Дем’янець, Захаряк, Садовий, Листопадов, Снитко, Шуршин, Завгородний, Костюков (Горох, 46), Острівний (Артюхов, 77). Тренер: В.Душков.
«ХІМІК»: Баталов, Воронежський, Романов, Комзюк, Ткачук, Серіков, Пащук (Василишин, 46), Желтоносов, Никончук (Мохунько, 74), Кошинський, Зінченко (Задворний, 69). Тренер: Г.Іщенко.
Гол: ЄРМАК ( 89).
Попередження: ЄРМАК – Кошинський, Воронежский, Ткачук.
Едуард ЦИХМЕЙСТРУК: 5 влучних ударів
Він один із рекордсменів серед українських футболістів за кількома показниками. Кар’єра його тривала майже чверть століття, виступав у 16 командах різного рівня, в яких провів 538 матчів і забив 56 м’ячів, в активі – 7 поєдинків за збірну України і виступав на чемпіонаті Європи у складі національної команди з міні-футболу.
24 червня у Едуарда Миколайовича 52-й День народження.
ЗАХОПЛЮВАЛИСЯ його грою і роменські вболівальники, коли «Електрон» робив перші кроки на всеукраїнському рівні. Це були сезони у Перехідній лізі чемпіонату України. Едуард відіграв 22 матчі і відзначився 5-а влучними ударами.
Найбільше матчів (109) провів за київський «ЦСКА», в яких забив 12 м’ячів. Став чемпіоном Болгарії і Росії, бронзовим призером ЧУ, його визнавали кращим футболістом Болгарії і двічі включали до списку 22-х гравців України. Хоча виступи на професіональному рівні завершив у 40 років, ще кілька сезонів грав в аматорських командах.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
Чемпіонат України – 1992 (весна). Перехідна ліга. 1 підгрупа. «ЕЛЕКТРОН» (Ромни) – «АНДЕЗИТ» (Хуст) -3:2. 27 червня. Стадіон «Електрон». 1500 глядачів.
«ЕЛЕКТРОН»: Білашов, Петрик, Маценко, Пужаєнко, Соколов (Кліщенко, 51), О.Ткач, Данилюк (Литвинов, 72), В.Ткач, Толов, Троценко, ЦИХМЕСТРУК. Тренер: О.Кваша.
«АНДЕЗИТ»: Сабадош, Піскарьов, В.Таран, Приходько, Федянін, Дячок, Гришко, Устинов, Маркович, Рацин, Свиридюк. Тренер: К.Сойков.
Голи: Пужаєнко (3, з пенальті), Соколов (54). ЦИХМЕЙСТРУК (65) – Свиридюк (7. 52).
Попередження: Федянін 68).
Знай наших!
Перша висота Михайла ФОМЕНКА
32 роки тому, 20-го червня 1993-го, київське «Динамо» вперше завоювало звання чемпіона незалежної України. До «золотої» вершини команду привів вихованець сумського футболу і екс-гравець киян Михайло ФОМЕНКО. Це був його дебют на посаді головного тренера «Динамо».
. ЧЕМПІОН визначився в заключному, 30-му турі, коли на виїзді футболісти з берегів Дніпра обіграли кременчуцький «Кремінь» – 4:1. І лише завдяки кращій різниці м’ячів випередили дніпропетровський «Дніпро».
Зі старту він захопив лідерство й утримував його до 24-го туру. У «Динамо» ж вистачало проблем: після невдалого виступу в 1/16 фіналу Кубка УЄФА був звільнений головний тренер Анатолій ПУЗАЧ. Новий наставник Йожеф САБО пробув на посаді кілька тижнів, після чого був призначений Михайло ФОМЕНКО.
Наприкінці чемпіонату «Динамо» все ж змогло вийти вперед, скориставшись серією нічийних результатів дніпрян. В очній зустрічі за три тури до закінчення чемпіонату «Дніпро» здобув перемогу -1:0 і зрівнявся за очками з «Динамо», але у киян була краща різниця м’ячів.
Цей матч зібрав 40 тисяч глядачів і став найбільш відвідуваним у сезоні.
У складі киян виступав екс-гравець сумського «Автомобіліста» В’ячеслав ХРУСЛОВ, який став чемпіоном і володарем Кубка України.
Михайло Фоменко. – Вважаю, нам вдалося створити боєздатний колектив, якому виявилося до снаги виконати поставлене завдання. А воно однозначне – виграти чемпіонський титул і Кубок України. Саме з таким завданням мене було запрошено до команди. Зрозуміло, я ризикував, адже контракт було запропоновано на півроку. А як вигравати, коли не знаєш колективу і, можливо, не маєш його? Спочатку треба було створити команду. Тому і вдячний хлопцям, що вони сприйняли мої вимоги. Сезон закінчився і тепер час думати про майбутнє.
На жаль, скоро після злету Михайла Івановича змусили піти. Чому? Конкретної відповіді керівництво клубу не оприлюднило.