“ФутТайм” від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ». Випуcк 204.
Пам’ять
Цей випуск присвячено світлій пам’яті
футболіста з Глухова Олега МИЛЮТИ.
Як нам його не вистачає…
Під цими словами його дружини Інни МИЛЮТИ-ГАВРИЛЕНКО може підписатися кожен , хто добре знав і був знайомим із її чоловіком – зірковим гравцем глухівської команди.
18 липня йому мало б виповнитися 59. Але у липні минулого року його життя обірвав артобстріл рашистами Глухова. Олег отримав численні поранення. Чотири дні лікарі боролися за його життя. Однак врятувати не змогли.
Олег МИЛЮТА – легендарна особистість глухівського футболу, якого місцеві вболівальники називали Марадоною. Він один із трьох гравців «Спартака», хто відіграв за міську команду більше 25 років. І хоча кар’єру завершив у 42, надалі продовжував успішно виступати за команду ветеранів «Спартака».
Вихованець тренера Віктора ОЛОФІНСЬКОГО не без успіху грав у футбол і хокей за юнацькі команди. Врешті-решт обрав футбол. І не помилився, бо зробив у ньому собі ім’я і досяг значних успіхів. Окрім виступів в обласних змаганнях, пограв у першості України серед КФК, став чемпіоном …Кемеровської області і російського чемпіонату. Чимало нагород зібрав на Сумщині. Він – чемпіон і володар Кубка губернатора області та володар 5-и бронзових відзнак обласних перегонів. Більше відзнак тільки у Олексія СЛЕДЮКА (10) і Володимира РОМАНЕНКА (8). А ще Олега називали кращим футболістом області, він входить до Символічної збірної Глухова за останнє десятиліття минулого століття.
Рядки з історії Олега МИЛЮТИ.
У 1991 році троє гравців глухівської команди – Олег МИЛЮТА, Олексій СЛЕДЮК і Андрій ЗИКОВ отримали запрошення пограти за «Гірник» з Ленінська-Кузнецька, що на Кузбасі.
-Нас запрошували під конкретне завдання – виходу до Другої ліги чемпіонату СРСР,- розповідав пізніше Олег. – З ним команда впоралася, виграли і чемпіонат Кемеровської області, і Західну зону російської першості, здобувши путівку на всесоюзну арену. Навантаження були солідними, адже за сезон довелося провести 72 матчі.Там був зовсім інший, професіональний рівень підходу до підготовки команди і забезпечення її життєдіяльності. Скажімо, до сезону готувалися на зборах в Іспанії. Тут ми отримали чималий досвід професіонального ставлення до футболу. Це дуже нам допомогло, коли після розвалу СРСР, ми повернулися додому і продовжили грати за свою команду, коли стали вперше стали чемпіонами області і вдало виступили в першості України серед КФК.
Історичні матчі.
Чемпіонат області-1992.
Вперше команда Глухова, яка під назвою «Сирзавод» представляла однойменне місцеве підприємство, виграла змагання. Її капітаном був Олег МИЛЮТА. Він провів 24 матчі і забив 10 м’ячів. За результативністю – це третій результат у команді.
Найбільш знакова – домашня зустріч із сумським «Ливарником», в якій глухівчани встановили рекордний рахунок чемпіонату, обігравши гостей – 11:1. «Хет-триком» відзначився Олег, а його партнер Віктор БУТЧАК забив 5 голів.
«СИРЗАВОД» – «ІМПУЛЬС» (Шостка) – 4:1.
Олег відкрив рахунок. Після флангової передачі «спіймав» м’яч лівою ногою і зльоту красивим ударом надіслав його у дальній кут воріт.
Згадує тренер команди Валерій ШУМИЦЬКИЙ:
– Олег був моїм першим помічником на тренуваннях. Він був мотором команди, її мозковим, якщо можна так сказати, центром, через якого йшли всі ниті атак. А працездатності нашого капітана можуть позаздрити навіть гравці команд майстрів. Він уміло організовував і вів атаки. Таких виконавців, на жаль, мало у нашому футболі.
Того сезону «Сирзавод» дійшов до фіналу розіграшу Кубка області, де поступився охтирському «Спартаку» – 1:3. За спогадами ветеранів місцевого футболу, вперше через 45 років команда міста грала у вирішальній кубковій зустрічі. У матчі 1/8 фіналу Олег забив 2 м’ячі у гостях конотопському «Слов’янцю» (6:1). Після розіграшу штрафного ударом голови він перекинув його через воротаря (1:0, а згодом завершив багатоходівку влучним ударом.
Тричі Олег грав у фіналі Кубка області і тричі глухівчани поступалася суперникам. Окрім «Спартака», програли сумському «Фрунзенцю» (2:3, виграючи – 2:0) і «Харчовику» з Попівки Конотопського району (1:2).
Пам’ятний матч. 2001 р. У Глухові влаштовали прощальну товариську зустріч Олега МИЛЮТИ. Суперником місцевої команди був сумський «Спартак-2». Винуватець торжества став автором двох м’ячів (2:1). За 10 хвилин до завершення поєдинку він зламав ногу. А вже наступного року вийшов на поле у складі збірної місцевих ветеранів.
Але головною перемогою Олега став виграш Кубка губернатора області серед сільських команд. Його запросили зіграти за збірну району. І він не підвів.
ФОТО з АРХВУ.
1992 р. Глухівський «Сирзавод» вперше став чемпіоном області. Капітан команди Олег МИЛЮТА – третій ліворуч. Поруч з ним (ліворуч) Євген КУЗЬМЕНКО.
МАТЧ з ІСТОРІЇ.
2002 р. Кубок губернатора області. Фінал. Глухівський район – Сумський район – 4:0. 3 листопада. Ромни. Стадіон «Електрон». 1000 глядачів.
СКЛАД команди Глухівського району: Шакотько (Лежавський,55), Следюк, Бутчак, Петрусенко (Семененко, 88), Е. Милюта (Свистельник, 70), О. МИЛЮТА- к., Ільченко (Голіков, 65), Фещенко, Сидоренко (Вайло, 80), Луценко, Гололобов ( Мінаков, 46).. Тренер Б. Москаленко.
Голи: О. МИЛЮТА (6, 38), Луценко (30), Следюк (90- пенальті).
… Олег МИЛЮТА швидко відкрив рахунок після розіграшу штрафного удару. Воротар суперників не втримав м’яч і капітан глухівчан був тут як тут. Роман ЛУЦЕНКО подвоїв перевагу, обігравши голкіпера після виходу з ним один на один. Номінальні гості могли і відгратися, але їм забракло фарту.
Цього дня 36-річний Олег МИЛЮТА був в ударі. Наприкінці першого тайму він увірвався у штрафний майданчик і невідхильно пробив у дальній кут воріт – 3:0. Переможну крапку з пенальті поставив 37-річний ветеран Олексій СЛЕДЮК. Його, Олега МИЛЮТУ та ще кількох гравців обох команд нагороджено пам’ятними призами.
Кубок губернатора зайняв почесне місце у барі Олега «Фламінго», де полюбляли відпочивати його друзі-футболісти. Призів зібралося більше десятка. Їх виграли ветерани, з якими працював їхній товариш.
Слово друзів і колег про Олега МИЛЮТУ.
Євген КУЗЬМЕНКО – ветеран глухівського футболу, переможець і 4-разовий бронзовий призер чемпіонату області. Разом з Олегом МИЛЮТОЮ входить до Символічної збірної міста десятиріччя (1990-2000 рр.):
– Для мене Олег був хрещеним футбольним батьком. Опікувався, допомагав і постійно підтримував. Мені імпонувала його манера гри, як він працював з м’ячем, роздавав передачі партнерам. Пам’ятаю, як він переживав, коли мене, 16-річного пацана кидали в бій у Сумах з «Автомобілістом» у матчі чемпіонату УРСР серед КФК. А по його завершенні з посмішкою привітав, мовляв, для початку непогано, каші не зіпсував, хоча ми тоді і поступилися (0:1). А наступного матчу вдома я вийшов на поле вже в основному складі команди.
Важко говорити про людину, з якою багато років разом грав, проводив час. Хоча Олег був старшим за віком, але це не відчувалося. Він, будучи професіоналом, добре розумів, що значить для молодого гравця дружня підтримку старшого .І чого я досяг, то заслуга Олега, як капітана і граючого тренера, та партнерів по команді.
Олег, як на мене, був для Глухова, як Олег БЛОХІН для Києва. Класний футболіст, зачаровував вболівальників своєю майстерністю, грою і голами. Й до цього часу спливають в пам’яті наші матчі, наші перемоги і голи Олега. Він багато забивав, чимало з них були і вирішальними і красивими. Ми вдячні Олегу, що він свого часу об’єднав нас у команду «Спартак-ветеран» і ми продовжили своє життя у футболі.
Останній раз з Олегом зустрілися на похоронах нашого футбольного товариша Ігоря ГОВЯЗА. А за кілька днів проводжали в останню путь нашого капітана, який помер від ворожих ран. Гірко про це згадувати. А після перемоги обов’язково вшануємо нашого глухівського Марадону , провівши в пам’ять про нього турнір ветеранів.
Ігор ЖИЛА – голова Асоціації футболу Конотопського району:
– З Олегом ми познайомилися на початку 90-х років, коли я виступав за кролевецький «Арматурник». Грали на одній позиції, тож було про що поговорити, підказати. З першого разу зав’язалася дружба, з часом стали хорошими друзями. Скажу відверто: Олег симпатизував мені своєю грою, бійцівськими якостями, подобалося як він поводив себе на полі з партнерами, не було ніякої пекатості і зарозумілості і в поведінці і спілкуванні із суперниками.На той час глухівчани були одними із лідерів в області, а ми «середняками». Тож було чого у них повчитися. Вони були сильнішими,
Славився Олег умінням вести гру, вмілим розіграшем м’яча, володів бездоганним пасом. Але головне у грі – характер.
Наша дружба ще більше зміцнила, коли cтали грати вже за ветеранів. Часто зустрічалися на турнірах, мали тривалі розмови , бо згадати було що. Підкупало, що завжди з ним була дружина Інна, як кажуть, куди голка, туди й нитка. Вона сама займалася спортом і добре розуміла, що то значить, коли поруч рідна людина, яка підтримує, вона була для Олега своєрідним стимулом для гри.
Добре знав Олега, як чуйну людину, яка готова прийти на допомогу не тільки у грі, а і в повсякденному житті. Він ніколи не втрачав оптимізму, обдарював ним усіх. Ніколи не помічав у ньому засмученості і розгубленості. Своїм видом, своєю поведінкою ніби говорив: – У житті немає нічого неможливого. Словом, жив на позитивній ноті.
Футбол був для нього не захопленням, а змістом його життя. Від нього він отримував радість, а своєю грою радував її вболівальникам.
Добрий, світлий спомин про Олега МИЛЮТУ залишиться у нашій пам’яті.
Микола КОРЖ – екс-воротарі екс-тренер команди «Факел» (Дружба):
– Хоча з тих пір пройшло не одне десятиліття, але пам’ять зберігає гравців і матчі, в яких вони грали. Запам’ятав Олега, який дебютував у чемпіонаті області саме у матчі з нами у 1983 році. З часом він став одним із лідерів глухівської команди.
Мені здається, Олег беззавітно любив футбол, звернув увагу, як він здорово розігрує і тримає м’яч, як веде гру, як «читає» гру суперників. З глухівчанами ми зустрічалися кілька разів. У більшості випадків ми поступалися. Якщо не зраджує пам’ять, довелося виймати м’яч із своїх воріт після його підступних ударів. Забивав. Звернув увагу. Коли ми перемагали або завершували зустріч внічию, «Колос» і «Спартак» – під такими назвали тоді виступали глухівчани – вони ставали бронзовими призерами обласної першості.
Олега добре знали в області. Це був дійсно один із легендарних гравців, який багато зробив для його розвитку і популяризації футболу. В історію глухівської команди він залишив своє ім’я. Як на мене, варто його увічнити і влаштувати турнір пам’яті Олега МИЛЮТИ.
Відверто
Інна МИЛЮТА-ГАВРИЛЕНКО:
Усі дні були у нас найкращі і ми були щасливі!
Нашу історію писати і писати. Мало хто повірить, бо небагато так живуть. Я б хотіла, щоб у кожної жінки був такий чоловік. Жаль, що так мало я відчула це щастя. Олег завжди говорив «как долго я тебя искал».
На запитання про найкращий день? Я довго думала та згадувала. Але всі дні були найкращі. Можливо, не всі повірять та скажуть, що після смерті так всі кажуть, але! Я була реально «за мужем». Значить, що найкращий день –це день нашого знайомства – 25 червня 2013 року.
Я працювала в педуніверситеті три роки на кафедрі фізвиховання і цим літом поступила до аспірантури Чернігівського пед університету. Планувала переїжджати. Цього дня у колеги з кафедри був день народження і ми пішли на місцеве озеро відзначати. Олег був там, його запросили до столу ( бо він також свого часу там працював), потім грали у волейбол. Так і познайомились. Я залишилась в Глухові, та їздила на навчання до Чернігова. Почали жити. Були переживання щодо різниці у віці, але це тільки цифра. Енергетика в нього була така, що я цього не помічала. І це мені дуже подобалось в ньому. Його позитив, його чесність, порядність – дуже багато гарний якостей. Потрапивши до його додому – зрозуміла, що це точно моя людина! Я також шукала саме такого чоловіка! Порядок, хозяйність – все так робив, як я хочу. Після знайомства він мені сказав, що давно спостерігав за мною. І хотів познайомитись. До обіду я проводила пари на стадіоні, а ввечері приходила щоб позайматись, подивитися за тренуваннями футболістів.
Після знайомства ми стали практично відразу жити разом. Для нас цифра 25 була магічна, намагались завжди згадувати про цю дату. Завжди святкували річницю. Пишу, а душа розривається. Скоро знову ця дата, Як її пережити.
Скільки планів було! Через 7 років ми офіційно одружились в цей день 25 червня 2020-го. 11 років і 1 місяць щасливого життя. Це так мало для нас. Наше весілля припало на коронавірус, святкували скромно у колі сім’ї. Зробили фотосесію. Після знайомства пройшло 7 років і тут наше весілля. Я взяла Олегові футболки з ігрових футбольних наборів. Він завжди грав під номером 7. Червону та білу. З надписом 7 Милюта. В них ми і поїхали фотографуватися. Всі запитували і дивувались, думали що ми десь спеціально замовляли. Але ні, це його форма. Ми були такі щасливі.
Коли стався цей вибух, то сусіди шукали мене біля Олега. Бо знали що ми повинні бути десь разом. Це був найгірший день у моєму житті.
Нас поєднав спорт! Це було наше захоплення та частина життя. Я КМС із дзюдо. Він дуже мною пишався і з гордістю всім про це говорив. Я також дуже сильно ним пишалась та поділяла його захоплення. Була на всіх його турнірах, приходила на тренування. Завжди готувала йому бутерброди та чай. Він був один такий! Завжди відповідально ставився як до тренування, так до змагань. Мені дуже приємно було, що Марадона – Олег МИЛЮТА – це мій чоловік!
Кожний ранок – це обов’язково зарядка, віджимання та підтягування. До речі, перше, що він зробив, коли ми заїхали і робили ремонт це зробив «турник». Тоді він був на милицях з переломом ноги ( відпустила самого на тренування в зал) і все рівно його прикрутив і був щасливий. Мені було весело з ним жити! Тільки позитив, тільки правильні вчинки, які ніколи не зашкодять оточуючим. Завжди говорив «живите каждый день», «не откладывайте на завтра, то что можно зделать сегодня». Мабуть щось знав.
Скільки б він ще зробив хорошого. Мені кажуть, що час лікує і все забувається. Мені нема чого забути, бо він моя половинка, все в нас було супер. Він був для мене не тільки і чоловіком. У нас було дуже багато спільних захоплень. Це нас і об’єднувало. Любили подорожувати на велосипеди (багато хто і не знав, що мали автомобіль), часто виїжджати з палатками на природу, подорожували світом.
Залюбки працювали на своїй ділянці, вирощували овочі і все це робили разом. Олег мав золоті руки. Все міг зробити. Я ніколи не переживала, що в нього не вийде. Вмів, навіть, шити на машинці. Розповідав, що в дитинстві перешивав собі футбольну та хокейну форму, бо були складні часи, та і багатодітна родина. Навіть того дня взяв швейну машинку і пішов на вулицю шити чохол на термоящик. Ми планували поїхати в турпоїздку. Хоча я дуже його просила залишитись у квартирі і разом подивитись повтор відкриття олімпіади. Ніколи не пропускали таких подій, і на нього це не схоже, щоб Олег Геннадійович не подивився! .
Я була вагітна, на 2-у місяці. Вже й ім’я майбутній дитини вибрали. Буде Сашенька ( хоч хлопчик, хоч дівчинка). Дякую Богу, що допоміг цій дитині витримати все і з’явитися на світ. Народилася дівчинка Олександра Олегівна. Найкращий подарунок від батька. У нас найкращий ангел-охоронець. Ми були б найщасливіші дівчата в світі. Як би я хотіла побачити, як він її тримає на руках, як вчить плавати, кататись на роликах, ковзанах,, їздити на велосипеді. Завжди говорив «дети будут делать не то, что вы говорите, а то – что вы делаете». Нам дуже його не вистачає.
Коли почалися обстріли міста, обладнав у нас у погребі бомбосховище. Утеплив його, установив піч. Ми і всі сусіди спускалися з дітьми туди, щоб захистити і уберегти своє життя. Навіть там, при складних і страшних ситуаціях завжди говорив з позитивом, підбадьорював всіх. Але доля розпорядилася по-іншому. Уберігав всіх, а сам…. Рятував усіх, а сам загинув від ворожого обстрілу