“ФутТайм” від Григорія М.Реви.
“ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ» Випуск 217.
У випуску:
—Пам’яті Героя і легендарних тренерів.
— Ювілей сумського Трубача.
— У Конотопі провели Кубок пам’яті друзів.
— Яка ринкова вартість вихованців футболу.
Пам’ять
Герой у наших серцях!
Рік тому , 21 жовтня, під час лікування у військовому у госпіталі перестало битися серце справжнього патріота України, бойового медика Дмитра БОГАЧОВА.
«ДЛЯ нас це втрата побратима, бойового медика, який своїми зусиллями, своїми знаннями врятував дуже багато життів. Ми ніколи і нікому не дамо забути Дмитра», — сказав один з побратимів Героя.
Дмитро добровольцем пішов на фронт, врятував життя багатьом воїнам. Під час евакуації поранених отримав важкі поранення. Лікарі зробили йому кілька складних операцій, але, на жаль, врятувати життя не змогли.
25 серпня Дмитро відзначив свій останній день народження – йому виповнилося 32 роки.
Дмитро був відомим гравцем і наймолодшим капітаном в історії ПФК «Суми». За команду відіграв 10 сезонів, провів більiе 200 матчів і 30 разів змушував суперників розпочинати з центра поля. Свій перший м’яч забив 15 років тому, 27 жовтня у домашній зустрічі з тернопільською «Нивою» (3:0). За підсумками сезону 2014/2015 Дмитра включили до Символічної збірної Першої ліги ЧУ.
Перший тренер Героя Олександр ЄЛШАНСЬКИЙ згадує: «Дмитро був справжнім лідером і завжди подавав приклад іншим. У своєму щоденнику він колись записав: «Я дуже люблю свою маму. Вона найкраща у мене у світі!» На жаль, вона більше не зможе обійняти свого сина…»
У рамках проекту «Код пам’яті» у Сумській школі №27, де свого часу Дмитро навчався, відкрито меморіальну дошку. Герою присвоєно звання «Почесний громадянин міста Суми».
МАТЧІ з ІСТОРІЇ.
Чемпіонат України 2014/2015. Перша ліга. ФК «Суми» – «НАФТОВИК-УКРНАФТА) – 1:1. 28 серпня 2014 р. Стадіон «Ювілейний». 1100 глядачів,
ФК «СУМИ»: Важинський, Жичиков ( Бугайов, 83), Котелюх (к), Кравченко, Западня, Лучик ( Петрович, 46), Швець, Лебеденко, БОГАЧОВ (Ушаков, 51), Козаченко Каськов, 52), Гребенюк.
«НАФТОВИК-УКРНАФТА»: Вокальчук, Бояринцев, Кісіль, Зайчук (к), Світличний (Боровик, 46), Антонюк, Павелько ( Білий, 90), Г. Пасіч, Є. Пасіч, Шестаков ( Сондей, 59), Левига (Войцеховський, 75).
Голи: БОГАЧОВ (18), Сондей (69)
Віктор ГРЕЧАНИЙ: Перший гвардієць «Електрона»
У Рейтингу гвардійців роменського «Електрона» його прізвище під першим номером. Він був зірковим футболістом і «шайбістом» (так тоді називали хокеїстів), і не менш успішним тренером, виховавши чимало класних гравців, які «засвітилися» у командах різних рівнів.
Днями Віктору Карповичу ГРЕЧАНОМУ минуло 92 роки від Дня його народження. 10 років тому він відійшов у вічність. В пам’ять про цю легендарну особистість Роменській ДЮСШ, першим директором якої він був, присвоєно його ім’я. Керівну посаду успішно поєднував з грою у футбол і хокей – вони були для нього улуюбленими заняттями впродовж кількох років.
ФОТО з АРХІВУ, надане Олександром КВАШОЮ.
Ветерани роменського «Авангарду», у складі якого грав Віктор ГРЕЧАНИЙ. На знімку він у верхньому ряду – четвертий праворуч.
Знаковий, 1964-й
НАРАЗІ важко сказати, в якому із двох видів, він був сильнішим. Як розповідали місцеві ветерани, «Карпович в обох видах був майстром своєї справи. Він, ніхто як інший, відчував гру, знав де і який момент треба бути нападнику. Грав і забивав, був улюбленим місцевих вболівальників».
У ті роки Ромни мали кілька команд, які задавали тон в обласних перегонах, – «Авангард», «Електрон», «Гвардія». Зірок в них вистачало , на них і хотіли бути схожими юнаки, що навчалися в ДЮСШ, де Віктор Карпович займався підготовкою футболістів.
Олександр КВАША – тренер «Електрона»: – Віктор Карпович був першим тренером нашої команди, яка в 1964 році здобула історичну перемогу у чемпіонаті області. Карпович – це той тренер , який навчав і виховав Володимира Шатохіна , Євгена Чижика , Віктора Гальченка , Олександра Ковальова , Григорія Реву , Олега Чкану , Олега Іванова , В’ячеслава Мягкова , Володимира Цвєткова , Геннадія Соколова , Олександра Спорника , братів Володимира і Валерія Янголів ,Олександра Ткача, Євгена Янголя ,братів Олега і Валерія Ткачів та багатьох інших. Я став другим і останнім тренером «Електрона» саме завдяки Віктору Карповичу. Я вдячний йому за це.
У кар’єрі ГРЕЧАНОГО було кілька знакових років. Та сезон 1964 –го став історичним для міста, гравців і команди, граючим тренером якої він був. «Електрон» вперше завоював звання чемпіона області. За 8 днів роменчани відіграли на одному диханні усі 5 матчів фінального етапу, що пройшов у Ромнах. А героями стали двоє гравців – Віктор ГРЕЧАНИЙ і Анатолій ПАНАСЕНКО, які в кожному матчі забивали свої голи. На рахунку кожного ще й по «хет-трику». Три м’ячі Віктор забив «Екрану» з Шостки» (5:0), Анатолій – збірній Кролевця (3:1). Удвох вони наколотили суперникам 14 м’ячів із 17 командних. «Бронзу» тоді взяла «Гвардія», а перед цим «Авангард» вдруге заволодів Кубком області. Творцями вікторій були, зокрема Олександр РОМАХ, Костянтин СТОМА, Ігор АРШИНСЬКИЙ, Іван КОЛЯДА , Анатолій КОВАЛЬ та інші.
До речі, у складі «Авангарду», який у 1961 році вперше виграв Кубок області, виступав і Віктор ГРЕЧАНИЙ,
Бували у його грі звичайно і проколи – не забивав «вірні» м’ячі. А це, можливо, єдине, в чому йому можна було дорікнути.
У 1964 році було проведено перший чемпіонат УРСР серед КФК. Честь області захищав «Електрон», суперниками якого у зоні були «Шахтар» (Красний Луч), полтавський «Супутник» і чугуївський «Старт». У першому колі роменчани поступилися суперникам із загальним рахунком 0: 7, у другому – 1:2. Внічию – 1:1 завершили зустріч із полтавчанами, а до Красного Луча не виїхали. З одним очком посіли 4 місце.
В активі «Електрона» – два товариські матчі із московською клубною командою «Крила Рад» (0:2 і 2:2) і конотопським «Шахтарем» (1:0).
Тоді, за положенням чемпіон області мав проводити перехідні матчі з командою майстрів класу «Б» чемпіонату СРСР. «Електрон» двічі поступився сумському «Спартаку» – 0:11 і 0:1.
Шайби і медалі
НЕ МЕНШ впевнено почувався Віктор Карпович і на хокейному майданчику. Він був одним із лідерів «Авангарду» – учасника чемпіонату області. Про неординарного гравця швидко дізналися тренери збірної УРСР і запросили його на товариські матчі з ЦСКА з нагоди відкриття у Києві Льодового Палацу. Віктор відіграв пристойно і закинув одну шайбу.
На той час ГРЕЧАНИЙ був одним із найсильніших «шайбістів» області. Після успішного виступу на першості облради ДСТ «Авангард», його включили до збірної Сумщини, яка виграла бронзові медалі, здолавши у матчі за 3-є місце львів’ян – 6:2. На рахунку ГРЕЧАНОГО дві шайби. Він разом із сумчанами Михайлом БЕРЕДІНОВИМ та Ігорем КУЗНЕЦОВИМ у складі команди ЦР «Авангард» грали у міжвідомчій першості республіки. Серед 4-х команд «авангардівцям» не було рівних. Впевнено перемігши «Динамо», «Спартак» і «Буревісник», отримало золоті нагороди. На першості УРСР серед збірних команд областей удостоївся бронзової відзнаки. У малому фіналі сумчани завдали поразки тернополянам – 2:0. Віктор ГРЕЧАНИЙ відкрив рахунок, а закріпив перевагу Анатолій БОЛОТОВ.
Згодом Віктора Карповича запросили граючим тренером до сумської команди «Фрунзенець», яка в 1967 році дебютувала в чемпіонаті СРСР серед майстрів класу «Б» (3 група. Зона союзних республік). За рівнем готовності наші хокеїсти поступалися суперникам з Таллінна, Риги, Пензи, Горького, Павловського Посада та інших міст, поступаючись їм у більшості поєдинків з великими рахунками (в т.ч – і з двозначними). Тож закономірно, що двічі посідали останні місця. Ті два сезони залишились в історії.
За підсумками 1964 року Віктор ГРЕЧАНИЙ увійшов до Десятки кращих спортсменів Сумщини, як «найсильніший хокеїст області, а також здібний футболіст». Він був поруч із Володимиром ГОЛУБНИЧИМ, Олександром ШАПАРЕНКОМ та іншими відомими атлетами.
Микола АБРАМОВ: Шанс заграти є у кожного
26 жовтня – 79 років тому, 1946 – він народився. За свою тренерську кар’єру виховав десятки юнаків, які заявили про себе у великому футболі. Уроки Миколи Павловича й до цього часу згадують його вихованці: одні, продовжуючи справу свого наставника, інші – граючи у футбол для свого задоволення.
ВИХОВАНЦІ Миколи АБРАМОВА про свого тренера.
Сергій БАРАННИК: – Тренер, який дав путівку у футбол і виховав дуже багато молодих людей. Всі ми йому вдячні за уроки футболу і життя.
Геннадій КІРЮШКО: – Дякую Миколі Павловичу, що я й до цього часу граю у футбол, граю з молодими партнерами. Як говорив нам тренер, коли у тебе є бажання, то це крок до того, що ти зможеш чогось досягти у футболі.
Ігор КРАВЧЕНКО: – Тренер завжди наголошував, що в першу чергу ми повинні стати людьми, а футбол від нас нікуди не дінеться. Ми зможемо грати і 30, і в 50, і в 60 – було б лише бажання. І Микола Павлович подавав нам особистий приклад.
Анатолій РОТЕНБЕРГЕН: – Микола Павлович умів працювати з дітьми. Ніяких тобі накачувань, криків. Не кожному це дано. Побільше нам таких тренерів – вдумливих, неординарних, які горять улюбленою справою. Я вдячний Павловичу, що у нього тренувався мій син і він виховав з нього хорошого футболіста.
Він завжди гордився своїми вихованцями, не дивлячись, на якому рівні і в яких командах вони гали.
…Будучи школярем, Микола спробував себе, зокрема у фехтуванні, боксі, баскетболі і легкій атлетиці. Та коли друг привів його до футбольної секції, визначився на все життя – футбол і тільки футбол. Не зрадив йому, коли навчався у військовому і педагогічному інститутах і коли працював учителем фізкультури у школі. Були у його біографії і виступи за аматорські колективи Сум, і робота у місцевій команді майстрів «Фрунзенець». А знайшов себе, коли став працювати дитячим тренером в СДЮШОР «Зміна», якій присвятив більше 30 років, а продовжив – у ДЮСШ Сумського району. Як розповідали його колеги, Павлович умів і любив, як кажуть, «возитися» з дітьми, і вони тягнулися до нього, як до рідного батька. І хай не всі стануть футболістами, головне, щоб вони любили футбол – таке було його тренерське правило.
Миколі Павловичу належить своєрідне досягнення, якому можуть лише позаздрити не одне покоління дитячих тренерів. З 30 його учнів одного випуску восьмеро заграли у командах майстрів. Тренер у 4-и рази перевиконав тоді річне зобов’язання як того вимагали умови роботи. Грали вони у сумському «Автомобілісті», охтирському «Нафтовику», краснопільському «Яворі», харківському «Металісті», донецькому «Металурзі» тощо. Їхні прізвища й досі на вустах вболівальників – Віктор ПОПОВИЧ, Василь САРАЄВ, Сергій ОСАДЧИЙ, Дмитро РУДНЯК, Віктор ІВАНЕНКО та ін..Його вихованці склали основу збірної області, яка виграла срібні медалі останньої Спартакіади УРСР-1990.
Микола АБРАМОВ став першим розвивати жіночий футбол в області. З його легкої руки сумський «Спартак» виграв бронзові медалі вищолігового чемпіонату України, а колишній гравець Катерина САМСОН наразі захищає ворота жіночої збірної України. Ігор КРАВЧЕНКО – один із тренерів збірної України з вадами зору. Його вихованка Надія КОНСТАНТИНОВА грала в одній з вищолігових команд у чемпіонаті Норвегії, працювала тренером.
Багато років Микола Павлович тренував аматорську команду «Серж», в якій за свої гроші грали любителі футболу різного віку. Зі спогадів М.АБРАОВА:
-Я часто говорив своїм гравцям: – Не запрошують тебе у «Барселону» чи «Мілан» – грай за «Серж» і доведи своєю грою на полі, що на тебе варто звернути увагу. Шанс показати себе є у кожного, навіть у чемпіонаті області.
Впродовж не одного десятиліття Микола Павлович виступав за команду ветеранів. У 65 років був одним з найкращих на розіграші Кубка президента ФК «Сокіл» з футболу, а у 70 грав у чемпіонаті у Сум з футзалу. На жаль, підступна хвороба на 75-році обірвала життя цієї прекрасної людини.
Щорічно в Сумах напередодні Дня народження тренера проводиться розіграш Кубка пам’яті Миколи АБРАМОВА серед ветеранів з футзалу.
Вітання
Віктор КУЗЬМЕНКО: Рибалка, вірші і футбол
Цьогоріч у його житті дві знакові події. 40-річний ювілей подружнього життя КУЗЬМЕНКИ вже відзначили, присвятивши дружині такі рядки «як дар небес тебе сприймаю, тебе єдину лиш кохаю». На черзі – ювілейний День народження глави сімейства. 27 жовтня Віктору Івановичу виповнюється 65 років.
2025 р. Віктор КУЗЬМЕНКО з призом «Глядацьких симпатій» на розіграші Кубка пам’яті друзів у Конотопі.
Рибалка для Віктора – на все життя.
ПИСАТИ про Трубача – наразі це його псевдо – складно. Адже у нього купа захоплень. Він і музикант, і поет, і відмінний столяр, і рибалка, і футболіст. А ще він справжній патріот України. Це він у перші дні війни на балконі грав на трубі Гімн України, додаючи сумчанам впевненості, мужності і сили духу.
У дитинстві юнак мав чимало занять. Була рибалка на все життя, займався у музичній школі по класу труби, народними і бальними танцями, вільною боротьбою, хокеєм. Але, як зізнався Віктор, тоді вже точно знав, що не буде професором математики. Це цікава історія. Він був «твердим хорошистом», але підхопив «трійку» з геометрії. Він відверто сказав вчительці математики, що йому в житті не потрібні оті синуси і косинуси і вона пригрозила Віктору «трійкою» в табелі. Перед екзаменом юнак, маючи хорошу пам’ять, вивчив відповіді на 69 із 99 запитань 23-х білетів із 33-х (далі не вистачило сил і терпіння). На екзамені витягнув третій білет. Відповів, як з автомата відстріляв, отримавши від комісії «п’ятірку». Вчителька зрозуміла, що Віктор її обіграв і вліпила йому «трійку» з геометрії.
Навчаючись у музичному училищі серйозно займався спортом, отримав розряди із 6 видів – спортивної гімнастики, зимового багатоборства, волейболу, баскетболу, лижних гонок і настільного тенісу. І коли у складі ансамблю перебував на гастролях, таскав із собою м’яч і разом з хлопцями щоранку грали у футбол.
Під час служби в армії Віктор зрозумів, як добре бути різносторонньою розвинутою особистістю, бо ти не просто глядач, але й активний учасник театру під назвою Життя. Тому продовжував розвиватися. Опанував, зокрема столярну справу, став майстром по дереву. Усі меблі вдома Віктор Іванович виготовив власними руками.
Окрема сторінка у його житті – півтора року, проведені на Далекому Сході. Не від хорошого життя подався він за тисячі кілометрів від рідної домівки підкорювати тайгові простори і сопки гірського хребта Сіхоте- Аліня. Про ті часи залишилися приємні спогади. Там опанував кілька професій і пройшов хорошу школу виживання.
Має Віктор творче хобі. Він пише вірші. Нещодавно видав першу збірку «З любов’ю до України». Його доробки присвячені рідним і друзям, малій батьківщині, сумчанам і Україні. До речі, на один з його віршів було створено кліп «Незламна Україна», а композитор Валерій ПОПЕРЕЧНИЙ написав музику до вірша «Суми – любов моя», який став гімном міста.
Уже більше півстоліття наш герой у спорті. Останні 20 років він активно грає у футзал. Наразі є гравцем збірної України 60+. Цьогоріч у її складі посів 5 місце серед 20 команд на Міжнародних Азіатських спортивних іграх у Киргизстані. За плечима ветерана- 8 чемпіонатів і 3 розіграші Кубка України, десятки обласних і міських турнірів серед ветеранів різних вікових категорій. У квартирі облаштував кімнату спортивної слави, де зібрано чимало кубків і нагород, здобуті ним і його командою. Останню відзнаку – приз глядацьких симпатій – отримав у Конотопі на розіграші Кубка пам’яті друзів. З посмішкою згадує епізод, коли у 51 рік його було названо кращим гравцем чемпіонату Сумського району серед ветеранів 40+.
І у свої майже 65 Віктор КУЗЬМЕНКО, як кажуть, на ходу, його ентузіазму і завзяттю можуть позаздрити значно молодші колеги, які виходять з ним на майданчик.
Як зізнався Віктор Іванович, у нього багато планів і мрій. І найголовніше – якомога швидше завершити війну нашою ПЕРЕМОГОЮ!.
Вже четвертий рік разом з бійцями загону «Бойові Гноми» він захищає рідне місто.
Рядки з віршів Віктора КУЗЬМЕНКА.
«Роздуми»
Як складно шлях пройти і не упасти,
Коли щодня, то прірва, то стіна.
Як вистояти, в горі рук не скласти,
Коли руїни й смерть несе війна.
«Шлях на Батьківщину»
Нехай цвіте мій рідний край!
Живуть у мирі, щасті люди.
Якщо вже є на світі рай,
То хай він в Україні буде!
Турніри
Кубок пам’яті друзів зібрав знову друзів
10 років тому з ініціативи Попівської громади і Асоціації футболу Конотопського району у місті залізничників розіграш Кубка пам’яті друзів з міні-футболу. У такий спосіб тут щорічно вшановують футболістів, які свого часу грали у командах міста і району, але вже відійшли у вічність.
ЦЬОГОРІЧНИЙ розіграш став ювілейним. Змагалися 4 команди – «Локо» (Конотоп), «Пресинг-2000» із Сум і два представники місцевої громади –«Ветеран 60+» і «Ветеран 65+».
Перед початком баталій учасники і вболівальники під Гімн України, який виконав сумський трубач Віктор КУЗЬМЕНКО, хвилиною мовчання вшанували пам’ять колишніх гравців.
Практично всі поєдинки (5 із 6 завершилися перемогою одного із суперників з перевагою в один м’яч) пройшли у захоплюючій боротьбі, тримаючи інтригу на майданчику до фінального свистка.
Після того, як у двох стартових зустрічах «Локо» обіграв земляків: «Ветеран-65+» – 1:0 (гол забив Сергій СЕРДЮК) і надіслав у ворота «Ветерану 60+» 5 «сухих» м’ячів ( відзначилися Сергій СЕРДЮК, Сергій САВЧЕНКО, Віталій ПОЛЯЧЕНКО, Анатолій КРАВЧЕНКО і Олександр БОНДАР), визначився одноосібний лідер і перший кандидат на здобуття Перехідного призу. За два матчі його «дістали» гравці «Ветерана 60+» після перемог (по 2:1) над сумчанами (Олег РУБАН, Сергій ЩЕРБАНЬ – Юрій ПУСТОВОЙТ) і «Ветераном 65+» ( Валерій ЛИТВИНЕНКО, Сергій ЩЕРБАНЬ – Ігор ТИМОНІН).
В активі «пресингістів» була одна перемога над «Ветераном 65+» з рахунком 3:2 (Віталій ДАШКІН, Андрій ЛАЗАРЄІВ, Юрій ПУСТОВОЙТ – Микола ГОРБЕНКО, Олександр ГЛАДУН).
Все мало вирішуватися у заключному матчі «Пресинг-2000» – «Локо». Було кілька варіантів розвитку подій і розподілу місць на символічному п’єдесталі пошани. Сумчанам, аби стати першими, треба було перемагати суперника з різницею у 6 (!?) м’ячів. У разі нічиєї – переможець «Локо», сумчани – треті, а «Ветеран 60+» – виходить на друге місце.
Вольова перемога далася сумчанам нелегко. Після двох влучних ударів Сергій САВЧЕНКА, вони поступалися – 0:2. Ось тут «пресингісти» і проявили свій вольовий характер і бійцівські якості. Вони швидко відігралися після ударів Юрія ПУСТВОЙТА і Сергій ПРОВОЗЬОНА і продовжували штурмувати ворота суперників. Менш, ніж за 20 секунд до фінального свистка Сергій взяв на себе гру і сміливо пішов на двох захисників, які, рятуючи ситуацію, порушили правила. З карної точки Юрій ПУСТОВОЙТ не схибив. 3:2 – перемога сумчан.
Відразу 3 команди набрали однакову кількість очок. В очних зустрічах у кожного із суперників по одній перемозі. За кількістю забитих м’ячів кращий результат у «Локо». Тож він – переможець Кубка пам’яті друзів -2025.
Фото на згадку.
Підсумкова таблиця
В П М О
- «Локо» 2 1 8 – 3 6
- «Пресинг-2000» 2 1 7 – 6 6
- «Ветеран 60+» 2 1 4 – 7 6
- «Ветеран 65+» – 3 3 – 6 –
Авторами м’ячів стали 15 гравців. Кращий бомбардир – Юрій ПУСТОВОЙТ («Пресинг-2000» – 4 м’ячі. 3 забив Сергій САВЧЕНКО («Локо»).
Призами відзначено кращих гравців у кожній команді:
«Локо» – Юрій ГОЛІНКО, «Пресинг-2000» – Сергій ПРОВОЗЬОН, «Ветеран 60+» – Анатолій КРАВЧЕНКО, «Ветеран 65+» – Олександр СТРІЛЕЦЬ.
Приз глядацьких симпатій вручено сумчанину Віктору КУЗЬМЕНКУ.
У третьому таймі захоплення викликав невеликий концерт, який влаштував Віктор. Він виконав кілька музичних творів і прочитав власні вірші.
Ринок
Скільки коштує сумська збірна
Футбольний портал Трансфермаркт, який визначає ринкову вартість гравців, оцінив вихованців сумського футболу, котрі грають у командах Прем’єр-ліги чемпіонату України.
НА чолі Рейтингу земляків – Денис АНТЮХ («Металіст-1925»), ринкова вартість якого 600 000 євро. Далі йдуть: Антон ЦАРЕНКО («Динамо», наразі він в оренді у польській «Лехії») – 500 000, Владислав ШАРАЙ («Верес») – 400 000, Сергій СУХАНОВ («Оболонь») – 350 000 євро. Замикає збірну Микола БУЖИН (СК «Полтава»), ринкова вартість якого 250 000 євро.
На знімку: Денис АНТЮХ у грі.
Вартість Дениса ІГНАТЕНКА («Динамо») Трансфермаркт не вказує, бо за останні три роки він не зіграв за основу ще жодного матчу.
Загальна вартість гравців сумської збірної – 2.100.000 євро.
Аматори
«Нафтовик»: Отак би грати й далі!
Другу впевнену перемогу з великим рахунком у чемпіонаті України серед аматорів записали до свого футболісти охтирського «Нафтовика». На своєму полі вони змусили капітулювати команду «То4ка»з Одеси
.
ВСЕ практично вирішилося ще до перерви, коли Даніло КОПЦОВ, Анатолій МІРОШНІЧЕНКО і Денис МІЦАЙ зробили – 3:0, а після відпочину Анатолій МІРОШНІЧЕНКО і Олег НАЗАРЕНКО забили ще по м’ячу, на що суперник відповів одним влучним ударом. 5:1 – до активу «Нафтовика».
На знімку: «Нафтовик»-2025.
Набравши 6 очок, охтирчани на 7 місці серед команд другої групи. 15 жовтня наших футболістів екзаменуватиме вдома «Авангард» з Лозової, який з 13 очками після 5 матчів на 2-у рядку турнірної таблиці.
На чолі Рейтингу кращих бомбардирів дебютант «Нафтовика» Анатолій МІРОШНЯЧЕНКО, який у 6 матчах забив 5 м’ячів. На 7 місці – Денис МІЦАЙ – 3 голи.