ФутТайм від Григорія М.Реви.
ФутТайм від Григорія М.РЕВИ. Випуск 28.
Вітання.
Андрій ШКУРАТ «озолотився»!!!
11 ТРАВНЯ у ветерана сумського футболу Андрія ШКУРАТА – золотий ювілей. Йому виповнюється 50. Найщиріші вітання з побажанням здоров’я, сімейного щастя і подальших успіхів у житті!!!
Батько Андрія Іван Опанасович був вправним волейболістом. Син успадкував нього всі природні дані, аби теж стати волейболістом. Але..обрав футбол. Серед збірників області (вона виграла срібні медалі останньої Спартакіади УРСР) було кілька гравців, які з часом «засвітилися» на майстрівському рівні. Андрію теж пощастило. Першою командою став першоліговий сумський «Автомобіліст». Пробитися в основу було важко. Окрім того, що на позиції захисника грали досвідчені Ігор ЗАХАРЯК і В’ячеслав ХРУСЛОВ, юнакові не вистачало ще ігрового досвіду і впевненості. Тренери час від часу випускали юнака в основі. За команду Андрій відіграв 50 матчів і забив 1 м’яч. Влучним ударом він відзначився у 2-у чемпіонаті України у Павлограді у матчі з місцевим «Шахтарем», відкривши рахунок. І хоча господарі швидко його зрівняли, але останнє слово було за сумчанами. Олег ЛУКАШ забезпечив команді переможний рахунок.
Згодом сумчан охопили фінансові проблеми і гравці почали переходити в інші команди. Андрій отримав запрошення від тренерів першолігової полтавської «Ворскли». За два роки провів 30 матчів і відзначився одним влучним ударом. У середині сезону 1995/96 він залишив команду, а вона тоді виграла путівку до Вищої ліги . (На знімку Андрій у нижньому ряду крайній праворуч). Дебют в еліті “ворскляни» відзначили завоюванням бронзових медалей. Схоже, Андрій поспішив зі зміною команди. В активі сумчанина ще один матч у розіграші Кубка України за участю «Ворскли». Тоді вдома вона поступилася вищоліговій «Зірці-НІБАС» з Кіровограда -2:3.
Надалі Андрій намагався знайти свою команду, але закріпитися в жодній на кілька сезонів не вдалося. Він грав в охтирському «Нафтовику», запорізькому «Вікторі» і краснопільському «Яворі». Загалом на професіональному рівні наш земляк взяв участь майже у 150 матчах і тричі засмутив воротарів команд-суперниць. Продовжував своє життя Андрій у футболі ще чимало років, виступаючи за команди на аматорському рівні в чемпіонатах міста і Сумського району. Що поробиш – таке футбольне життя
Зірки сумського футболу
Володимир ШАТОХІН грав першу скрипку.
СЕРЕД воротарів сумської команди майстрів «Фрунзенець» надійною грою у «рамці» виділявся Володимир ШАТОХІН, якого гравці люб’язно називали Шатя. Він вирізнявся зростом, пригучістю, сміливо вступав в боротьбу, впевнено діяв на виходах. Трьох років вистачило вихованцю роменської ДЮСШ, аби заявити про себе на вищому рівні.
З Володимиром ми займалися в одній групі тренера Віктора Карповича ГРЕЧАНОГО. Грали на першість області у складі «Електрона». Пригадую: на один із матчів до Сум автобус заводу АТС, який утримував команду, в останній момент було забрано на інший захід. Довелося їхати на вантажівці. Накидали нам сіна, дали кілька матраців – і вперед! Уявляєте, як і скільки часу тривала ця подорож!!!
-Оце романтика,- згадую слова Володимира.- Коли ми ще так кудись поїхали б. Будемо ще довго згадувати цю поїздку, ніхто в це не повірить…
Додому поверталися з перемогою, а Володимир зберіг ворота «сухими».. Було це майже 50 років тому.
Тоді в «Електроні» грали Віктор ГАЛЬЧЕНКО, Євген ЧИЖИК, Олександр КОВАЛЬОВ, Микола ГИРКО та інші, яких потім у різні роки запросили в «Фрунзенець».
Кар’єру Володимир розпочинав у севастопольському «Авангарді». Провівши 11 матчів, за сімейними обставинами повернувся додому і швидко став гравцем «Фрунзенця».
У 1974 році сумчани, завдяки гіршій різниці м’ячів, ніж у «Кривбаса», посіли 4 місце. Стати бронзовим призером супернику допомогла Федерація футболу УРСР. Це дало криворіжцям право поборотися за путівку до 1 ліги. Однак вони були лише п’ятими серед 6 команд півфіналу. Згодом гравець команди Вас иль КАТКОВ відверто скаже, що «Фрунзенець» тоді був на ходу і сильніший за «Кривбас» і міг зіграти краще, але… Що «Фрунзенець» добився такого злету, звичайно, чимала заслуга і Володимира ШАТОХІНА. Його та ще двох гравців нашої команди було включено до списку 22-х кращих футболістів Другої ліги. Наступного року Володимир і двоє гравців «Фрунзенця» виступали вже за збірну УРСР.
На Володимира звернули увагу тренери «Дніпра» і запросили в команду, яка то боролася за путівку до вищої ліги, то вибувала з неї. Нащ земляк швидко став основним воротарем. Конкурувати довелося з Михайлом МИХАЙЛОВИМ і Леонідом КОЛТУНОМ. На вищому рівні провів 43 матчі. У складі дніпрян став володарем Кубка «Советского спорта», У фінальному матчі вони в додатковий час перемогли московський «Локомотив» – 2:1.
Наступною командою Володимира став «Кривбас». В ньому він продемонстрував свою майстерність. Команда впевнено виграла звання чемпіона УРСР, хоча путівку до Першої ліги у відбірковому турнірі здобути не зуміла. За різницею м’ячів у класі підвищилося кіровське «Динамо». Заслуга Володимира в тому, «Кривбас» провів безпрограшну серію із 18 поєдинків, а він відіграв 43-и матчі із 44-х.
Завершував кар’єру В. ШАТОХІН у першоліговому запорізькому «Металурзі». За підсумками 1983 року Володимира включили до ТОП-6 кращих воротарів Першої ліги.
За 12 років виступів на професіональному рівні доробок Володимира ШАТОХІНА склав майже 300 матчів. Він виступав у командах всіх ліг чемпіонату СРСР.
11 травня минає 71 рік від дня його народження. В.ШПТОХІН вписав своє ім’я в історії українського футболу.
Не забуваймо їхні імена
Мужній футболіст
У БЕРЕЗНІ він народився, у березні – помер, проживши 65 років. Мова про гравця нелегкої долі, капітана київського «Динамо» Віталія ГОЛУБЄВА, який у 1961 році виступав у складі сумської команди майстрів «Авангард» в класі Б Української зони чемпіонату СРСР. У 20 матчах він забив 1 м’яч. І той … у власні ворота. Сталося це в Сумах 4 квітня у матчі з полтавським «Колгоспником, якому господарі поступилися -2:3. В нашій команді Віталій завершив свою футбольну кар’єру, що тривала 16 років.
У свої 25, не зігравши жодного матчу за дубль, тренери відразу довірили йому місце в «основі» команди вищої ліги. Важко було тоді знайти захисника за кількістю і якістю складних технічних прийомів, вміння зіграти нестандартно і навіть артистично. Допускав, звичайно, Віталій і помилки. У 1954 році, як капітан «Динамо» тримав в руках Кубок СРСР. Відправили його на пенсію на передсезонних зборах, коли він дозволив собі трішки розслабитися. Впродовж 10 років працював тренером.
Із 70-х років для Віталія ГОЛУБЄВА настали нелегкі часи. Він тяжко хворів. Йому ампутували одну ногу, а згодом – іншу. Дружина виносила чоловіка на вулицю на руках, бо в будинку не було ліфта. Але багато людей йому допомагали. Микита СИМОНЯН і Лев ЯШИН привезли інвалідний візок на електричному ходу, влада виділила нову квартиру на першому поверсі, товариство «Динамо» придбало автомобіль з ручним управлінням.
-Він був кумиром моєї юності, – згадував заслужений майстер спорту СРСР Андрій БІБА. – Коли вже в команді я познайомився з Віталієм, переконався, якою чудовою людиною він був. Ви тільки б бачили, як Віталій артистично і красиво виконував прийом «ножиці». Або, як він в акробатичному стрибку, перебуваючи спиною до воріт, забив м’яч під час турне «Динамо» по Судану. Це було щось неймовірне. А одного разу наш непрохідний центральний захисник отримав неприємну травму. Коли розрізали бутсу, бо її ніяк не могли зняти з ноги, що опухла, на підлогу полилася кров. Футболіст, який сидів поруч, знепритомнів. Лікар залив рану йодом і Віталій побіг на поле догравати матч. Віталій по-батьківстьки ставився до молодих гравців, яким завжди діставалося на горіхи, якщо у грі у них щось не ладилося. Я вдячний Віталію Михайловичу, як і багато динамівців, за його футбольні і життві уроки. В пам’ять про легендарного і мужнього гравця в Києві проводиться традиційний Меморіал, ініційований його сином Олегом.
Віталій ГОЛУБЄВ – володар Кубка і срібний призер чемпіонату СРСР, бронзовий призер Спартакіади народів СРСР, переможець і бронзовий призер чемпіонату УРСР. За «Динамо» (1951-1960 рр.) провів 167 матчів. Заслужений тренер України.
Цікаве з історії футболу
Як “Металург» і СКА «вляпалися» в історію і Чому «ховали» команди в селах?
У ЧЕМПІОНАТІ України з футболу серед команд колективів фізкультури у 1988 році виступав «Хімік» із села Бездрик Сумського району. Але хай вболівальники зі стажем не дивуються: команди з такою назвою тут ніколи не було, як і пристойного поля в селі, не говорячи вже про стадіон. На той час заборонялося з одного обласного центру виступати двом і більше колективам. Тому їх «прописували» у селах.То був сумський «Хімік», який представляв «Сумихімпром». У такий спосіб свого часу «приховали» черкаське «Дніпро» у селі Геронимівка. Все робилося курам насміх. А ще хочите посміятися, як тоді у 3-й зоні, де грав наш «Хімік» (він посів 4 місце), дві команди «відзначилися» в останніх матчах.
Не менш «цікавим» був і матч у Києві між СКА і знам’янським «Локомотивом» – відвертим аутсайдером, який не здобув жодної перемоги. Поєдинок розпочався на кілька годин раніше. Армійці вже знали рахунок матчу свого головного конкурента. Тому забили трохи менше, вигравши – 17:1. Так команди робили різницю м’ячів,за якою визначався переможець групи і учасник фінальної пульки за вихід до Другої ліги Української зони чемпіонату СРСР. Цікаво, а який гонорар тоді отримали гравці команд, що так «результативно зіграли»?????
А як відреагувала на такі результати Федерація футболу УРСР?. Вона анулювала результати цих «договірників» і дискаліфікула чомусь (???) лише «Інгулець» і «Локомотив», а про СКА і «Металург» чиновники чомусь «забули». Більше всього це робилося з відома функціонерів від футболу і суддів. Але СКА це не допомогло. На фінальному турнірі кияни зазнали невдачі, посівши лише 4-е місце.
Більше таких результатів в чемпіонатах КФК не було. Команди не ризикували. Свої завдання вони, як правило, вирішували задовго до завершення змагань.