ФутТайм від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ. Випуск 52.
До вашої уваги
— Вітання Царю і його тренеру.
— 1962: Два фінали шостинського «Екрана».
— Завдяки чому Марина СТРІЛЕЦЬКА стала відомим арбітром ФІФА?
Вітання
ДВОЄ з когорти «ЕЛЕКТРОНІВЦІВ»
Цими днями свої Дні народження відзначили ветерани роменського футболу: 64-й Олександр КВАША-тренер і 51-й Микола ЦАРИЦИН – екс-воротар «Електрона».
ОБОЄ знакові постаті в обласному футболі, кожен з яких присвятив йому майже по 40 років. Олександр – як тренер, президент і директор клубу «Електрон», Микола, як гравець, котрий надійно захищав ворота команди. На цьому знімку «Електрон» після виграшу золотих медалей 15 років тому (15 червня 1997 року) у чемпіонаті України серед КФК. Це був переломний момент в історії роменського футболу. Після того злету «Електрон» не без успіху впродовж 10-и сезонів грав у Перехідній і Другій лігах національних перегонів. І це – заслуга наших іменників. Вони – на цьому знімку. У першому ряду перший праворуч – Микола ЦАРИЦИН, у другому – п’ятий праворуч ( у жовтій футболці) – Олександр КВАША.
ВОНИ майже одночасно прийшли у футбол. Правда, Олександр із…боксу, маючи за плечима два титули чемпіона області. Розпочинали в «Сільгосптехніці», де Олександр працював електрогазозварником. Вона швидко зійшла на обласну орбіту і стала конкурентом «Електрону». З часом Олександр його очолив і запросив кількох гравців, в тому числі і Миколу. Для нього це був вагомий стимул грати у головній команді, яка входила до когорти лідерів на Сумщині.
Часто мені довелося чути від багатьох: – Не було б КВАШІ – не було б команди у Ромнах». І це дійсно так. Уявіть: 36 років в одній команді. У більшості випадків Олександру довелося доводити і с розтлумачувати, а інколи вступати в дискусію з першими особами міста про доцільність існування команди, про традиції і можливість її виходу на високий рівень. Але ніхто з них не надавав цьому значення, а намагався через команду набрати свої політичні дивіденди. Але були й такі, хто підставляв надійне плече, аби команди гідно представляла місто. Я написав команда, бо за цей час вона кілька разів змінювала назву, аби триматися на плаву, жити і грати. Велику підтримку надавав директор молочного комбінату Григорій НЕГРЕБА, якого добрим словом згадують і футболісти, і вболівальники. Але прийшли донецькі пацани і змусили його піти. Олександру довелося знову оббивати пороги, доводити і… просити допомоги. Але все залишається без змін.
Як тут не згадати керівника товариства «Агробізнес-ТСК» Геннадія СВІРСЬКОГО- колишнього воротаря команди. Коли він дізнався, в якому стані і команда, і умови її існування, відразу взявся допомагати. І результат швидко прийшов,. Чотири роки поспіль – ц е новий рекорд – «Агробізнес-ТСК» вигравав чемпіонат і кілька разів – Кубок і Суперкубок області. Заявили про себе роменчани в чемпіонаті і розіграші Кубка України серед аматорів, дійшовши до півфіналу. Але передчасна смерть Геннадія СВІРСЬКОГО, який мав великі плани на майбутнє, негативно позначилася на долі команди. Вона знову опинилася на роздоріжжі. І знову традиційне для Олександра Дмитровича запитання» – Що робити? Як жити далі? До керівників достукатися важко, а тим більше зараз. Турбот і головної болі Олександру Дмитровичу додалося. Його обрали головою Асоціації футболу Роменщини. Першим кроком стало проведення благодійного чемпіонату пам’яті братів ДУДКИ, які віддали свої життя на Сході України. Завдяки О.КВАШІ проводяться традиційні турніри пам’яті колишніх гравців «Електрона», які передчасно пішли із життя. Наразі розпочинається розіграш Кубка району з футзалу пам’яті Геннадія СОКОЛОВА, згодом пройдуть турніри ,на яких шануватимуть Володимира ЦВЄТКОВА і Сергія БІЛАШОВА. Вони багато років віддали команді, були її лідерами і улюбленцями місцевих вболівальників. І вже багато років тренер команди може розраховувати на Миколу ЦАРИЦИНА, який завжди приходить своєму старшому колезі на допомогу.
Незважаючи на всі бар’єри, на теренах області команди Ромен зібрали чималий урожай нагород. Це майже 20 відзнак за успішні виступи у чемпіонаті і розіграшах Кубка та Суперкубка області. А чи досягли таких успіхів роменчани, якби не було у них такого тренера як Олександр КВАША? За вагомий внесок у розвиток футболу його нагороджено медаллю «За заслуги АФУ». Він цього заслужив!
ФОТО з ІСТОРІЇ. 5 липня 1997 р. Суми. Стадіон «Авангард». Суперкубок області. «ЕЛЕКТРОН» (Ромни) – «ФРУНЗЕНЕЦЬ» (Суми)- 4:0. Післяматчеве інтерв’ю Олександра КВАШІ. Як давно це було…
МАЙЖЕ чверть століття Микола вже у футболі . За плечима майже 200 матчів, зіграних на різних змаганнях. Був переможцем і призером чемпіонату області і кубкових змагань. Серед знакових перемог – «золотий» фініш у чемпіонаті України серед КФК, фінальний етап переможно «Електрон» завершив у Ромнах, вигравши у напруженій боротьбі у вирішальному матчі у «Цементника-Хорди» з Миколаєва – 2:1. Микола і його товариші стали кандидатами у майстри спорту. Затим були успішні виступи на всеукраїнському рівні , зокрема 3-є місце у груповому відборі в Другій лізі. І як завжди, на висоті був воротар Микола ЦАРИЦИН. Спеціалісти відзначали його впевнену дії, завдяки високому зросту і відмінній реакції. У 40 з гаком років він ше демонстрував добротну гру, допомагав, як міг своїй команді . Не випадково Миколу ЦАРИЦИНА було включено до Символічної збірної Сумщини-30, як і Олександра КВАШУ – одного з найкращих тренерів- організаторів. Микола залишається у футболі вже як арбітр, обслуговуючи матчі обласних і місцевих змагань.
Продовжив себе Микола Євгенійович у синові, який успадкував в ід батька воротарську професію. Але він обрав фут зал, виступав у складі місцевого «Рятувальника» в чемпіонаті України.
Іменника “Царя» вгадати не важко…
МАТЧ з ІСТОРІЇ Чемпіонат України 1997/98. 2 ліга. Група В. 1 вересня 1997 р. «ЕЛЕКТРОН» (Ромни) – «СЛАВЯНЕЦЬ» (Конотоп) – 3:0. 1 вересня. Стадіон «Електрон». 1500 глядачів.
«ЕЛЕКТРОН»: Царицин, Дубров, Д.Кузнецов (Стріляний, 52), Долгошеєв, Лукаш, О.Ткач (Демиденко, 72), Кривенко, Осадчий (Зборик, 78), Брагинець (Кліщенко, 81), Шестаков (В.Ткач, 76), Матюха. Тренер: О.Кваша.
«СЛАВЯНЕЦЬ»: Лисенко, Загорулько, Калягін, Дудка, Савчуков, Горох, .Гришко, Козін, Жак (.Паляниця, 46), Коцюба, Нора (Калугін, 67). Тренер: А.Грязев.
Голи: Лукаш – 29 (з пенальті), Брагинець (60), Стріляний (70). Попередження: Лукаш
«ФутТайм» і АФСО вітають Олександра КВАШУ і Миколу ЦАРИЦИНА з радісними Днями у їхньому житті. Щиро зичимо ще багато веселих і щасливих років життя, родинного затишку та міцного здоров‘я. Нових вам перемог і злетів, гарних уболівальників та усіляких життєвих гараздів!
Ювілей
Два фінали шосткинського «Екрана»
60 років тому футболісти шосткинського «Екрана» виграли Кубок області і отримали право представляти Сумщину у розіграші Кубка УРСР серед команд колективів фізкультури.
В обласному турнірі шосткинці у фінальному матчі легко «розібралися» із глухівським «Спартаком», обігравши його – 6:1.
Тоді шосткинці стали другою командою області, яка дійшла фіналу. У 1960 році це вдалося зробити їхнім землякам із шосткинського «Авангарда». Нагадаю: Заключний етап відбувся в Сумах і шосткинці у фіналі зустрілися з чугуївським «Стартом». Суперники грали два дні. Першого дня протистояння завершилося без забитих м’ячів. А наступного більше сил виявилося у футболістів Харківської області. Вигравши – 3:1, вони і заволоділи Кубком.
І цього разу шосткинці вийшли до фіналу. На шляху до нього вони перемогли у Крюкові «Авангард» – 1:0, а вдома – київський «Темп» – 2:0 і «Буревісник» з Мелітополя -1:0. Вирішальний матч відбувся у Дніпропетровську на полі місцевого «Авангарда». Як розповів тренер нашої команди Анатолій КАРПЕНКО, господарям підсобили судді, які в деяких моментах по-різному оцінювали той чи інший ігровий епізод і порушення правил. Поєдинок завершився перемогою авангардівців з рахунком 2:0.
Відверто
Генеральний секретар Асоціації змішаного і жіночого футболу України, президент і головний тренер жіночої команди «Луганочка» Микола НІКІШИН:
«Марині сказали: «Вибач, треба курей перевіряти…»
–Команда «Луганочка» базувалася в Луганську. З 2014 року – ви біженці. Як виживали весь цей час?
-У 2014 ми відразу виїхали з Луганська і розмістилися в Сумах. Там був Сергій НАЙДЕНКО, мій товариш, колишній гравець дубля «Динамо» і «Зорі». Він допоміг нам облаштуватися. Але, на жаль, його не стало. Ми так і залишлися в Сумах.
– Сумам цієї зими теж сильно дісталося. Як ви вибиралися?
-Перші дні ми були в непорозумінні, не знали, що робити і що буде далі. Була якась надія. До 8 березня в Сумах було повне безвладдя. Чиновники залишили місто ще 23 лютого, а росіяни пройшли через нього 24 лютого і більше не поверталися.
9 березня ми виїхали. Деякі дівчата подалися за кордон. Всіх, хто залишився в Україні, ми зібрали і переїхати в Чернівці. Базувалися в Тисовці на базі команди «Буковинська надія». Думаємо, де бути далі. Є пропозиція прописатися в Києві.
-Дівчата у вас грають як любителі. Це у них хоббі таке: вдень бухгалтер або вчитель, а ввечері – професіональна футболістка.
-Ніяких зарплат у нас немає і бути не може. Грають всі за ідею, за любов до футболу. Талановитих дівчат по всій Україні море, але вони нікому не потрібні.
Свого часу ми базувалися на базі Луганського сільгоспінституту. Всі дівчата навчалися, мали гуртожиток, всі отримували стипендію. Приміром, Марина СТРІЛЕЦЬКА. Вона закінчила наш вуз, отримала диплом ветеринара і направлення на роботу на Краснодонську птахофабрику. В цей час менше вже грала, більше судила матчі. Їй сказали: – Вибач, у нас робочий графік, потрібно курей перевіряти.
Я тоді був головою ради «Спартака», взяв Марину на роботу до себе. Рік вона пропрацювала інструктором, паралельно займаючись суддівством. Тепер вона арбітр ФІФА. А залишилася працювати ветеринаром на фабриці, ніхто про неї не знав би…
30 років я і багато мої друзів намагаються привернути увагу до жіночого спорту. Є люди, які написали закон і кожному новому скликанню Верховної Ради його пропонують прийняти. Це – про меценацтво в спорті, але зрушень ніяких. У США, Великобританії, приміром, такі закони працюють. В деяких країнах черги стоять з бажаючих спонсорувати спортклуби, в тому числі і футбол. У нас лобі зовсім інше, у законодавстві ні слова про це не прописано… А на державному рівні, зрозуміло, на всіх спортсменів коштів не залишається.
(Тижневик «Бульвар Гордона». .№ 38, вересень 2022 р.).
P.S. Чи буде в Сумах жіноча команда на постійній основі
У 2003-2005 роках в Сумах була жіноча футбольна команда «Спартак», яка виступала у Вищій лізі чемпіонату України. У 2004 році наші дівчата стали бронзовими призерками. Тоді в ній грали Катерина САМСОН і Яна КАЛІНІНА, які наразі є гравцями збірної України. Через фінансову скруту «Спартак» знявся зі змагань і його було розформовано. Та команда залишилася приємною згадкою – не більше.
Про створення добротної команди в Сумах , яка б виступала на постійній основі, розмов ніхто не веде. Була об’єднана «СумДУ- Барса». У ФЦ «Барса» не перший рік тренуються дівчата, з якими, до речі, займається Марина СТРІЛЕЦЬКА. Тільки для кого тут їх готують – сказати важко. Займаються футзалом дівчата в Конотопі, Краснопіллі, Сумському районі. Вибирати є з кого. Тож як скоро в Сумах може з’явиться команда на постійній основі, скажімо, першої ліги?
З анналів історії
1967: Четвертий м’яч Михайла ФОМЕНКА…
12 жовтня 1967 р. Чемпіонат СРСР серед команд класу «Б» Української зони. «СПАРТАК» (Суми( – «ЧАЙКА» (Севастополь) – 1:2. М’яч у сумчан забив Михайло ФОМЕНКО. Це був його 4-й м’яч у сезоні.
1991: «НАФТОВИК» – останній чемпіон СРСР
12 жовтня 1991 р. Чемпіонат СРСР серед команд Другої ліги. Заключний матч. «НАФТОВИК» (Охтирка) – «ПРИКАРПАТТЯ» (Івано-Франківськ) – 3:3. М’ячі в охтирчан забили: Віктор ПОПОВИЧ (3), Микола ЛИПИНСЬКИЙ (39) і Павло МАТВЕЙЧЕНКО (61). «Нафтовик» став останнім, 54-м чемпіоном СРСР Другої ліги.