ФутТайм від Григорія М.Реви.
«ФутТайм» від Григорія М.РЕВИ. Випуск 62.
У випуску:
— Наші вітання – ветеранам футболу
— Олексій ГУСЄВ серед кращих у збірній України
— А попередити воротаря гравці забули…
Вітання
Валерій САМОЛЮК: На викрути змагунів Сом не клював
Він був універсальним футболістом. Окрім, позиції воротаря, виступав в усіх лініях. Один з найкращих гравців краснопільського «Явора» 26 грудня відзначив свій День народження. Валерію Васильовичу виповнилося 59 років.
ДО ТОГО, як Валерій став «яворівцем», він пройшов хорошу школу радянського футболу, виступаючи в командах Першої і Другої ліг всесоюзного чемпіонату – новоросійському «Цементнику», брестському «Динамо», семипалатинському «Спартаку» і ворошиловградській «Зорі». А це – 8 років, 212 матчів і 31 забитий м’яч.
Після цього вихованець Ворошиловградської школи-інтернату спортивного профілю перебрався до Сум. У 1991 році разом з «Автомобілістом» дебютував у Другій лізі. Сталося це у Києві у матчі проти СКА (0:0). А вже в наступному турі у Харкові з «Маяком» (4:0) відкрив лік своїм голам. Ще один забив «Прикарпаттю» на його полі , який сумчани програли (1:2). Того сезону провів 15 матчів. Перший весняний чемпіонат України був щедрішим: 25 матчів – 6 м’ячів. Але так склалися обставини, що Валерій залишив «Автомобіліст», який почав сідати на фінансову мілину. Він став гравцем «Явора».
За словами екс-президента ФК Володимира САЄНКА, Валерій разом з Анатолієм Єрмаком були «зірковими» гравцями і лідерами команди впродовж кількох сезонів. Вони вирізнялися впевненою грою, не давали собі спуску, викладалися сповна у кожній зустрічі. З них брали приклад молодші гравці. Багато хлопці забивали. Найбільше запам’ятався м’яч, забитий Валерієм у ворота бориспільського «Борисфена». Ніхто не зміг завадити його потужному удару метрів з 30-и. Не часто побачиш такі м’ячі на вищому рівні. І в тому, що «Явір» зійшов на футбольний Олімп – значна заслуга Валерія. Не без його зусиль команда виграла малі бронзові медалі, а потім і змагання у Другій лізі, підвищившись у класі.
Три сезони поспіль Валерій ставав кращим бомбардиром команди (35 м’ячів). Приміром, у сезоні 1994/1995 у 13 матчах він відзначився 14 разів, в яких команда здобула 10 перемог . Кожен другий м’яч був на рахунку Сома – як по-дружньому називали його партнери і друзі. Запам’яталися і кубкові поєдинки наступного сезону, коли наші футболісти обіграли «Зорю» – 2:0, а в 1/8 фіналу з таким рахунком поступилися вищоліговій «Таврії» на її полі.
-Валерій був основним і якісним гравцем нашої команди, на якого робили ставку в кожній зустрічі,- згадує колишній тренер «Явора» Валерій ДУШКОВ. –Спочатку він уникав чорнової роботи, але потім виконував великий обсяг на полі. Завжди був націлений на атаку, від його дій залежала гра команди і результат поєдинку. Валерій вирізнявся швидкістю прийняття рішення, технічного виконання і переміщення по полю, а ще – мав гольову, як кажуть, «чуйку», багато забивав, а деякі його м’ячі вносили злам у гру і були вирішальними. Він був бійцем, не пам’ятаю, щоб поступався супернику в єдиноборствах, сміливо йшов на боротьбу. На жаль, в одному принциповому матчі отримав серйозну травму, яка позначилася згодом на його подальшій кар’єрі. А міг ще пограти…
За 6 сезонів у «Яворі» В. САМОЛЮК провів 151 матч і забив 39 м’ячів. А за 16 років своєї футбольної кар’єри взяв участь у 419 поєдинках, в яких відзначився 80 разів. За цими показниками гравець входить до Клубу «Твоя висота» Бориса ШУРШИНА і Клубу бомбардирів імені Григорія ЛАЗАРКА. І якби не травма, Валерій Васильович міг ще радувати вболівальників своєю змістовною грою.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України 1993/1994. 2 ліга. «ЯВІР» (Краснопілля) – «БОРИСФЕН» (Бориспіль) – 2:0. 9 жовтня. Стадіон “Колос”. 4000 глядачів.
«ЯВІР»: Симакович, Єрмак, Дем’янець, Танасюк, Садовий, Лютенко (Рец, 40; Лихачев, 82), Діев (Пронін, 46), Любимов (Листопадов, 72), Самолюк, Богач, Пестряков. Тренер: В.Душков.
«БОРИСФЕН»: Єгошкін,.Коренєв (Коваьов, 51), Безручко, Волосянко, Нестерчук, Федоров, Дмитрієв (Венглинский, 70), Литовченко, Бєлкін, Соловьев, Матвіїв. Тренер: В.Колотов.
Голи: Самолюк ( 15), Богач (60). Попередення: Коренєв ( 47), Дмитрієв (67).
Євген ЧИЖИК: Перший майстер спорту
Він став першим вихованцем відділення футболу Роменської ДЮСШ, який отримав звання «Майстер спорту СРСР» і першим зіграв у Вищій лізі Всесоюзного чемпіонату. 28 грудня у Євгена Анатолійовича ювілейний День народження. Йому виповнюється 65 років.
З ЄВГЕНОМ ми навчалися в одній школі (він був на рік у молодшому класі) і одночасно в ДЮСШ за рекомендацією вчителя фізкультури Олександра Івановича БОЛОТОВА у його тренера Віктора Карповича ГРЕЧАНОГО. Обоє вони «зірки» роменського футболу, на чолі ТОП-40 гвардійців місцевого «Електрона». Потім разом грали в зональних змаганнях чемпіонатів України і СРСР серед спортшкіл та інтернатів, де нашими суперниками були ровесники дніпропетровського «Дніпра», «Металіста» і Спортінтернату з Харкова, кіровоградської «Зірки» та ін.. Виступали в міру своїх можливостей, посівши місця у «золотій» середині. А наш центрфорвард таранного типу Євген ЧИЖИК став кращим бомбардиром, забивши із 20 м’ячів майже половину. У пам’яті – ще матч із молодіжною збірною України, якій поступилися… 0:16.
А через рік рівень майстерності молодого гравця перевіряли вже тренери сумської команди майстрів «Фрунзенець». Згадує колишній капітан «Електрона» Олег ЧКАНА: – Наприкінці сезону мене, Володимира ЦВЄТКОВА, Миколу ГИРКА і Євгена ЧИЖИКА запросили на участь у матчах Кубка Дружби, який розігрували «Фрунзенець» і курський «Авангард». За підсумками двох поєдинків (5:0 і 1:0) ним заволоділи сумчани. Окрім мене, по м’ячу роменчани забили. Миколу і Євгена взяли в команду. Ми, звичайно, раділи за них. У Євгена кар’єра склалася вдало, ми, «електронівці», уважно спостерігали за його грою і виступами, і гордилися своїм вихованцем.
Ось що писала тоді місцева преса про дебютний сезон Євгена.
«…Добираючи поповнення, ставку взяли на перспективних юнаків, що добре показали себе в чемпіонаті області. Серед них – нападаючий Борис ШУРШИН з Білопілля та Євген ЧИЖИК з Ромен, які добре зарекомендували себе в товариських матчах» (Із інтерв’ю старшого тренера «Фрунзенця» Геннадія ПУТЕВСЬКОГО).
«Коли вийшов Євген ЧИЖИК, тиск на ворота гостей посилився і Анатолій ПОМАЗАН з лету послав м’яч у сітку криворіжців» («Фрунзенець» – «Кривбас» -1:1. 23 квітня 1976 р.)
«Вперше весь матч провів нападаючий Євген ЧИЖИК, від якого гості також дістали клопоту, хоча спочатку він побоювався брати на себе відповідальність за завершення атаки, але надалі грав добре» («Фрунзенець» – «Буковина» -2:2, 15 травня).
Останній матч чемпіонату 9 липня з вінницьким «Локомотивом» був 20-м і останнім для Євгена у складі сумчан. В ньому він забив перші свої 2 м’ячі у складі команди майстрів. «Фрунзенці» виграли – 6:3. Виступ завершили на 18-у місці. Наприкінці чемпіонату відбувся помітний спад у грі команди і її очолив новий, вже третій тренер. До речі, впродовж сезону наш воротар Володимир ШАТОХІН, з яким раніше грав Євген у Ромнах, парирував 6 (!)пенальті. Разом з колишнім тренером Геннадієм ПУТЕВСЬКИМ юнак перейшов у «Локомотив» (Калуга). З ним він виграв Другу лігу (зона РРФСР) чемпіонату СРСР, отримав звання майстра спорту СРСР. За три роки провів 45 матчів, в яких відзначився 18 разів, ставши одного сезону кращим бомбардиром команди. Граючи за «Локомотив», отримав запрошення від тренерів вищолігового «Локомотива» з Москви. Але, схоже, не підійшов, бо після двох матчів повернувся знову до Калуги.
Згодом ми побачили Євгена у «Спартаку» з Костроми, а після цього – у вищоліговому дніпропетровському «Дніпрі». І тут закріпитися не вдалося. В активі – 11 матчів за «дубль» і 5 за основу, в якій забив один м’яч. Його партнерами на полі були Борис ШУРШИН, Олег ПРОТАСОВ, Геннадій ЛИТОВЧЕНКО, Володимир ЛЮТИЙ та інші.
Надалі Євген продовжував грати у нікопольському «Колосі», дніпродзержинському «Металурзі» і кіровоградській «Зірці», в якій у 1987 році і завершив свою професіональну кар’єру. Ще кілька сезонів виступав на любительському рівні за новотроїцьку «Таврію», яку згодом тренував. Під його керівництвом вона виграла чемпіонат і Кубок Херсонської області.
Професіональна кар’єра Євгена тривала 12 років. За цей час він зіграв 303 матчі, в яких забив 44 м’ячі. За цими здобутками він входить до Клубу «Твоя висота» Бориса ШУРШИНА та Клубу бомбардирів імені Григорія ЛАЗАРКА.
«ФутТайм» і АФСО надсилають найщиріші вітання нашим шановним ветеранам. Здоров’я, щастя і добра кожному з них і їхнім родинам, щоб роки залишали вам лише приємні спогади. Хай у ваших домівках завжди панують мир і злагода, а в серцях – доброта!
Династія
Олег Анатолійович сином задоволений
Підбито підсумки виступів юнацької збірної України Ю-17/18 на Євро-2022. В ній грав Олексій – син вихованця сумського футболу, помічника головного тренера «Динамо» Олега ГУСЄВА.
КВАЛІФІКАЦІЙНИЙ відбір наші хлопці пройшли, обігравши ровесників Казахстану – 3: 0 і Португалії -3:2 та поступилися Уельсу – 1:3. На жаль, пробитися до Еліт-раунду кваліфікації підопічним Олега КУЗНЕЦОВА не вдалося. Перемоги над Косово -2:0 виявилося замало, бо полякам та італійцям програли – 2:3 і 1:3 – відповідно. У цих матчах відзначився захисник Олексій ГУСЄВ, який забив 4 м’ячі із 12 командних.
Коментар головного тренера збірної Ю-17 Олега КУЗНЕЦОВА: – Футболістам не вистачило ігрової практики, дехто з них взагалі тренувався лише на штучних полях… Було багато необґрунтованих втрат, гравці часом приймали нелогічні рішення, але це все — через брак повноцінної підготовки. Наприклад, ті самі італійці цього року зіграли, якщо не помиляюся, 10 матчів, щось подібне мають у своєму активі й поляки. Тому від реальності нікуди не подінешся,- зазначив тренер.
Наступний важливий етап життя цієї команди — відбір Євро-2024 (U-19). Жереб обрав суперниками збірні Словаччини, Косова і Мальти. Матчі відбудуться у листопаді наступного року на Мальті.
Смішно, але факт
Як таксист повеселив публіку
Ось уже більше 50 років ветерани сумського футболу і любителі спорту №1 проводять у міському парку матчі з «дир-диру». За цей час сталося чимало кумедних випадків. Про один з них розповіли екс-гравець сумської команди майстрів «Спартак» Анатолій ЛИТВИНЕНКО і активний «дир-дирщик» Важа РЕВАЗІШВІЛІ.
-Виявив бажання пограти з нами таксист Борис Х.(прізвище грузинське). Ледве вмовив нашого організатора Джаміра ЧАВЧАНІДЗЕ, адже він знав, що Борис грати не вміє. Поставили його на ворота, а розмір їх менший, ніж хокейні. Попередили – руками м’яча не брати. Старався, зіграв непогано.
Одного разу друг Джаміра Жора МІКАДЗЕ з Конотопа, який завідував у місті залізничників спортом, запросив нас на товариську зустріч з місцевими ветеранами з нагоди Дня залізничника. Поїхали на машинах, повіз нас і Борис. Глядачів зібралося тисячі три, мабуть, навіть за воротами стояли.
.
– Гра проходила за нашим сценарієм, – продовжує розповідь Важа. – Наприкінці зустрічі за рахунку 4:0 на нашу користь, Борис напросився зіграти у воротах. Джем – та ми по-дружньому називали нашого граючого тренера – дав згоду. Але забув попередити, що можна грати рукам. І під час чергової атаки господарів їхній гравець зробив навісну передачу вздовж воріт з лівого краю. Борис замість того, щоб зіграти руками, вистрибнув «солдатиком» і намагався відбити м’яч головою, але не дотягнувся до нього. Передачу результативно замкнув гравець конотопців.
-Ти що забув, що можна грати руками,- з пересердя кинув Джем. –Та ви говорили, що грати руками не можна,- почув у відповідь. В тому була й наша вина, що підставили Бориса. Ми тоді виграли – 4:1.
Довго не вщухав сміх серед вболівальників . Цей епізод ще довго згадували «дир -дирщики». З тих пір пройшов не один десяток літ.