ФутТайм від Григорія М.Реви.
ФутТайм від Григорія М.РЕВИ. Випуск 64.
Вітання
Іменинники першого тижня нового року
“ФутТайм» і АФСО вітають ветеранів сумського футболу різних поколінь з Днями їх народження. Свого часу кожен з них вписав в історію сумського футболу вагому сторінку як гравець і як тренер. За це футбольна громада вам складає шану і повагу. Бажаємо вам ніколи не опускати руки і не вішати носа, незважаючи на всі не гаразди, залишатися щасливим і впевненим у собі. Щоб надія, віра та любов ніколи не залишають вас. Здоров’я вам, шановні, щастя і добра! Нехай у ваших родинах панують мир, злагода і достаток. А спогади про ваші футбольні роки приносили тільки гарний настрій. Нехай Господь оберігає і допомагає вам у всьому
Сергій ПЄСОЦЬКИЙ: Піонер футзалу в СумДУ
З його іменем пов’язана вся історія розвитку і здобутки футзалу в СумДУ. Під його керівництвом команда вузу багато років була в авангарді, гідно представляючи область і Україну на міжнародній арені. Днями Сергій Миколайович відзначив 63-й День народження.
У МОЛОДОСТІ Сергій захоплювався футболом і хокеєм. Грав у хокейній команді філіалу політехінституту (наразі СумДУ), яка на той час була одним із лідерів серед вузів республіки. Про виступи команди розповідають матеріали фотоальбомів, що зберігаються у спортклубі вузу.
Літній час Сергій заповнював футболом, граючи за аматорські команди Сум. Так, у 1991 році у складі «Гумотехніки» став срібним призером обласної першості серед команд Другої групи. У спорі бомбардирів показав третій результат, забивши 22 м’ячі.
… А коли став працювати в СумДУ, взявся за розвиток футзалу, який тоді набував популярності в Україні. З 2001 року розпочався літопис команди. Від 4-го місця в чемпіонаті Сум до 2-го на європейської першості – таким був її шлях за цей час. Зіграно майже 250 матчів і здобуто майже два десятки титулів.
-Завжди приємно перемагати, особливо ті збірні ,в яких грають виключно футболісти з професіональних команд,- відзначив після чергового успіху Дмитро ІГУМНОВ.
Серед найзнаменніших перемог футболістів – срібні медалі Євро-2009 і 6 сходжень на чемпіонські вершин в чемпіонаті України серед студентів з футзалу, впевнена вікторія у класичному футболі на Всеукраїнській Універсіаді, вдалі виступи у чемпіонаті України у Вищій і Першій (двічі в ній сумчани вигравали золоті і двічі срібні медалі) футзальних лігах тощо. Про ці та інші досягнення команд нагадують численні кубки і призи, виставлені у фойє спорткомплексу університету. Гравці завдячують своєму тренеру Сергій ПЄСОЦЬОМУ, адже чимало з них знайшли себе, продовжуючи кар’єру в інших командах. Серех них – Володимир САЄНКО, гравець збірної України Микола БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ, а також Віталій КОЛЕСНИК і Віталій ЛІСНІЧЕНКО, які вже кілька років грають на найвищому рівні в одному з польських клубів. На різних рівнях продовжують виступати Дмитро ІГУМНОВ, Андрій БУРДЮГ, Євген ПЕТРАКОВ, Агіл ВЕЛІЄВ та інші.
Як зазначив свого часу ректор СумДУ Анатолій ВАСИЛЬЄВ, успішні виступи команди дають потужний поштовх для розвитку студентського спорту. Це зайвий раз підкреслює про правильність наших спільних зусиль. Ми завдячуємо футболістам та тренеру Сергію ПЄСОЦЬКОМУ, які зробили хорошу рекламу нашому університету.
Анатолій КАРПЕНКО: «Золота” десятирічка шосткинського футболу
67 років тому футболісти шосткинського «Хіміка» першими порушили гегемонію сумських команд у чемпіонаті і розіграші Кубка області. Вони оформили «золотий дубль». Учасником тих змагань був і Анатолій КАРПЕНКО. Патріарху шосткинського футболу 6 січня виповнилося -88 років.
ПРО перемогу у розіграші Кубка Анатолію Івановичу нагадує Диплом, датований 9 червня 1955 року. Тоді у фінальному матчі «хіміки» вдома обіграли конотопський «Шахтар» (див. Матч з історії). А перед цим – у півфінальній зустрічі з ямпільським «Харчовиком» (13:1) Анатолій забив 3 м»ячі. Згодом в Кубок шосткинці поклали і чемпіонські золоті медалі. На фініші вони на одне очко випередили команду Сумського насосного заводу. Грав тоді, але у шосткинській «Науці» і друг Карпенка Олександр СЕРБІН, під керівництвом якого згодом сумська команда майстрів «Спартак» добилася своїх найкращих успіхів.
-То була «золота» десятирічка шосткинського футболу. Наші команди 5 разів вигравали чемпіонат і тричі – Кубок області, – згадує Анатолій Іванович. – Не менш впевнено виступали на всеукраїнському і всесоюзному рівнях. У 1960 році вийшли до фінального етапу розіграшу Кубка України. Він пройшов за участю 5 команд пройшов у Сумах. Ми вийшли до фіналу, де довелося двічі зустрічатися з чугуївським «Стартом». У першому матчі – бойова нічия – 1:1. А наступного дня сильнішим був суперник – 3:1. Того року «Хімік» взяв участь у розіграші Кубка СРСР серед КФК. Вдома перемогли команду «Судноремзавод» з туркменського міста Чарджоу, а в 1/8 фіналу поступилися в гостях – 0:2 футболістам Єйського авіаучилища із Краснодарського краю.
За два роки шосткинці повторили своє досягнення. Знову фінальний матч, але з дніпропетровським «Авангардом» на його полі. Не без підмоги суддів суперникам вдалося виграти приз, забивши два м’ячі. У розіграші всесоюзного Кубка у напруженому протистоянні шосткинці поступилися – 1:2 досвідченій команді Державного оптико-механічному заводу з Ленінграда.
«Авангард» і «Екран» з Шостки стали першими командами області, які зіграли у фіналі розіграшу Кубка УРСР серед КФК. Через 28 років їхнє досягнення повторили футболісти охтирського «Нафтовика». За кубок тоді змагалися команди Другої ліги. За підсумками двох матчві наші земляки поступилися житомирському «Поліссю», ворота якого захищав сумчанин Сергій СТРАШНЕНКО-старший.
…Анатолій КАРПЕНКО мріє про той час, коли команда Шостки знову задаватиме тон в обласних перегонах, а футбол в Україні отримає новий імпульс для свого розвитку.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Фінал Кубка області -1955. «ХІМІК» (Шостка) – «ШАХТАР» (Конотоп) – 2:0. 9 червня. Шостка. стадіон «Хімік» Хмарно. + 16. Суддя М.Обозний (Суми).
«ХІМІК»: Приходько, Висоцький, Скороход, Шумов, Верхоланцев, Пустовойтов, Єрошин, Чабак, Хашаба, Бурега, Харченко, Карпенко, Лопатін, Белевський.
«ШАХТАР»: Деєв, Філь, Гуржій, Шевченко, Демиденко, Рєзнік, Алімов, Бирюков, Щербанов, Ганін, Вижуновський, Левинсон, Гузь.
Голи: Бурега (10), Єрошин (84).
Василь ЄРМАК: «Зірковий» капітан «Нафтовика»
Від матчів розіграшу Кубка Охтирки до Вищої ліги чемпіонату України. 18 років у футболі. 526 матчів на професіональному рівні. Це здобутки незмінного капітана охтирського «Нафтовика» Василя ЄРМАКА. 7 квітня Василю Івановичу виповнилося 62 роки.
ВІН один з небагатьох футболістів України, хто всю свою кар’єру провів в одній команді, а потім працював в ній тренером. Вихованець тренера Анатолія СЛОБОДЕНЮКА разом з братом Анатолієм – легендарними гравцями охтирського футболу – стояли біля витоків «Нафтовика», який впродовж 32- х років виступав у чемпіонатах СРСР і України.
-Василь мав повагу не тільки серед гравців,- згадує тренер команди Валерій ДУШКОВ. – Він грав просто, але на грані фолу, не звик ні в чому поступатися суперникам. Інколи заробляв жовті і червоні картки Якщо команді було важко, він партнерів вперед, полюбляв підключатися до атак і забивав переломні м’ячі, як скажімо, у матчі з «Волинню» (див. Матчі з історії).
Василь Іванович може годинами розповідати про роки у футболі, пам’ятні матчі. А їх було чимало. Це і кількарічний похід за путівкою в чемпіонаті УРСР серед КФК, поєдинки на Кубок СРСР з «Ністру», «Пардаугавою», київським «Динамо», драматичний фінал розіграшу Кубка України із «Поліссям» і вилучення в ньому, «золотий» сезон-1991 і вищолігові поєдинки у дебютному чемпіонаті України та забиті м’ячі. А їх на рахунку захисника 14 – і єдиний у Вищій лізі весняного чемпіонату України, переможні і рятівні у матчах з «Прикарпаттям», павлоградським «Шахтарем», «Новатором» і «Закарпаттям» та ін.. З вдячністю згадує капітан і уроки футболу Андрія БІБИ і злет команди під керівництвом Валерія ДУШКОВА.
У 1998 році Василь зіграв свій останній матч за рідну команду. Разом з нею став чемпіоном УРСР серед КФК, переможцем Другої ліги останнього чемпіонату СРСР, був фіналістом розіграшу Кубка УРСР, бронзовим призером Першої ліги чемпіонату СРСР. А ще – з десяток титулів, здобутих в обласних і республіканських змаганнях, в тому числі і серед ветеранів. До речі, тричі поспіль з командою вигравав Кубок області.
У 37 років Василь Іванович завершив професіональну кар’єру. Працював тренером «Нафтовика», а затим 6 сезонів – краснопільського «Явора».
-Я добре знав Василя Івановича,- ділиться спогадами екс-президент «Явора» Володимир САЄНКО. – Спостергігав за ним, коли він працював тренерлм «Нафтовика». Відчувалася його впевненість і старанність у роботі, фізична і тактична підготовка гравців і стиль гри, який запровадив Андрій БІБА. Тому й запросили Василя Івановича очолити нашу команду. За час його роботи «Явір» нижче 10 місця не опускався в турнірній таблиці, дійшов до 1/8 фіналу в розіграші Кубка України, вибивши з боротьби одеський «Чорноморець». Велика заслуга тренера і в тому, що він не побоявся залучати вихованців місцевої ДЮСШ, в одному із сезонів їх було 12 в команді. Деякі з них згодом заявили про себе в інших командах. Я вдячний Василю Івановичу за його роботу в «Яворі» і що він зробив для його виступів в ті роки. Передаю йому найширіші вітання з нагоди Дня народження.
Стежкою Василя ЄРМАКА пішли і двоє його синів – Олег та Ігор. Вони теж стали футболістами і залишили своє ім’я в історію команди і футболу. Тепер черга за онуками Василя Івановича/
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України – 1992 (весна). Вища ліга. Група «Б». «НАФТОВИК – УКРНАФТА» (Охтирка) – «ВОЛИНЬ» (Луцьк)- 2:1. 8 квітня. Стадіон «Нафтовик». 2000 глядачів. + 12*. Дощ.
«НАФТОВИК»: Прохоров, А.Єрмак, Яічник, В.Єрмак-кап., Сухарєв, Піскун, Євтушок (Задорожний, 58), Шуршин, Захаров (Денисенко, 81), Грачов, Липинський. Тренер: Душков Валерий.
«ВОЛИНЬ»: Бурч, Вовчук, Антонюк, Федюков, Польний, Зуб, Топчієв, Федецький (Шухман, 88), Слука, Плотко (Полищук, 77), Мозолюк. Тренер: Маркевич Мирон.
Голи: 0:1 – Зуб (26), 1:1 – В.Єрмак (89), 2:1 – Липинський (90).
Попередження: : А.Єрмак (64) – Топчієв(46), Федецький (63).
Максим БІЛЕЦЬКИЙ: Мріяв зіграти за збірну України.
Значну частину своєї футбольної кар’єри Максим БІЛЕЦЬКИЙ провів за кордоном, виступаючи в командах чемпіонату Росії. Він зіграв 447 матчів, забивши в них 22 м’ячі. 7 січня у вихованця тренерів Роменської ДЮСШ Анатолія ДЖУРА і Валерія ЯНГОЛЯ – 43- й День народження.
НАВЧАЮЧИСЬ у Шепетівській дитячій школі ,Максим зібрав речі і поїхав до Москви. Тренеру спортінтернату ЦСКА юнак сподобався. – Чекаю тебе з документами,- сказав йому.
-З того моменту пішло-поїхало, – згадує Максим. – Спочатку був дубль ЦСКА, потім – дебют у головній команді армійців. За три роки провів усього 7 матчів. Це мене не влаштовувало. Грав ще в трьох московських командах. 5 років не дали бажаного результату і перейшов до ФК «Ростов», за який провів близько сотні матчів. Але довелося залишати і цю команду, бо не знайшов спільної мови з тренерами та й умови контракту не виконувалися. За час виступів у чемпіонатах Росії став володарем срібної і бронзової медалей.
Збирався Владислав вже летіти до Владивостока на оглядини в «Луче-Энергии», але в останній момент на нього вийшли тренери одеського «Чорноморця». Охоче відгукнувся на запросини. Хотілося бути ближче до батьківського дому, адже в гості приїжджав раз-два на рік. Дебют запам’ятав на все життя, бо зіграв перший у житті матч в розіграші Кубка Інтертото. У тому матчі з білоруським «Шахтарем» з його передачі було забито переможний м’яч. Останнього сезону був капітанои «Чорноморця». Після 65 матчів довелося залишати команду. Кар’єру Максим продовжував і завершував в ярославському «Шиннику», за який за 3 сезони зіграв 107 матчів.
Про одне наразі шкодує гравець, що йому так і не вдалося провести жодного матчу у складі збірної України, до якої запрошував Олег БЛОХІН. Викликався на підготовку до матчів відбору на ЧС-2006 з командами Данії, Казахстану Туреччини. Проте участі в них не брав, на те були, за словами Максима, об’єктивні причини.
За успішні виступи нашої команди М.БІЛЕЦЬКОМУ присвоєно звання «Майстер спорту України міжнародного класу» і нагороджено медаллю «За працю і доблесть».
Віталій БУГАЙОВ: Мрія молодого тренера
Ювілейний День народження відзначив 7 січня екс-гравець краснопільського «Явора» і ФК «Суми» та інших команд Віталій БУГАЙОВ. Йому виповнилося 40 років!
УРОДЖЕНЕЦЬ Лебединського району шлях у великий футбол розпочинав у краснопільському «Яворі», який тоді виступав у Другій лізі чемпіонату України. Юнак з радістю відгукнувся на запрошення тренера Анатолія ПРИЛЄПИ. До цього виступав на аматорському рівні. За 6 сезонів у «Яворі» зіграв 108 матчів і забив один, але рятівний для нього м’яч. І коли команда припинила виступи на всеукраїнському рівні, довелося шукати свою команду. Грав у мелітопольському «Олкомі», «Феніксі-Іллічівці» з Калініно, що в АР Крим, і чернігівській «Десні». Та якби там добре не було, Віталія тягнуло додому. Так він став грати у команді городян Сум. Через 4-и сезони перейшов до аматорської «Вікторії» з Миколаївки, в якій і завершував свою кар’єру.
Доброї згадки про Віталія екс-президент ФК «Явір» Володимир САЄНКО: – Віталій був помітною фігурою на полі. Грав надійно, вирізнявся бійцівським якостями, завжди дотримувався футбольного правила – грати просто, але надійно і впевнено. Постійно тримав на прицілі ворота суперників і виводив на ударні позиції своїх партнерів, які і добивалися успіхів.
По завершенні активних виступів Віталій працював викладачем в Інституті фізкультури педуніверситету, тренером наших команд, а з 2021 року займається підготовкою юних футболістів у ФЦ «Барса», тренуючи юнаків 2006 року народження. Він мріє, що хтось із його вихованців з часом заявить про себе на високому рівні. Впродовж 13 сезонів Віталій зіграв 327 матчів, в яких 7 разів добивався успіхів.
МАТЧ з ІСТОРІЇ. Чемпіонат України 2004-2005, Друга ліга, група «В». «МЕТАЛІСТ – 2 (Харків) – «ЯВІР» (Краснопілля) – 2:2. 15 серпня. Стадіон ХТЗ. 500 глядачів.
Голи: 1:0 – Костюк (18), 1:0 – Бублик (45 – не реалізований пенальті), 1:1 – Сичов (60 – з пенальті), 2:1 – Скомороха (62), 2:2 – Бугайов (85).
«МЕТАЛІСТ-2»: Кудиков, Мартишов ( Дядюк, 90), Налигач, Абдулмеджидов, Лобойко, Кіктьов, Світличний, Кайван ( Рамазанов, 57), Кансузян ( Андріанов, 75), Костюк, Скомороха.
«ЯВІР»: Руднєвський, Рижковий, Калиненко, Волков, Єрмак, Бугайов, Шелест, Сичов, Пацюк ( Молочай, 61), Бублик ( Мигаль, 68), Савченко.
Попередження: Абдулмеджидов (45), Волков (47), Світличний (59), Мартишов (83), Руднєвський (90).
Валерій БЕРМУДЕС: 50 років і все життя
У біографії Валерія БЕРМУДЕСА великий шмат історії сумського хокею і футболу. Він грав і працював тренером 50 років у цих видах і добився помітних успіхів. 8 січня один з найавторитетніших тренерів області відзначив 71-й День народження.
МАЮЧИ диплом тренера з футболу, трудову біографію довелося розпочина тренером з .. з хокею. На той час в ДЮСШ СК «Фрунзенець» не було вільної ставки тренера з футболу і Валерію запропонували взятися за хокей. Деякий досвід мав, адже грав у команді «Фрунзенець», яка виступала в чемпіонаті СРСР в класі «Б». Тренуючи хокеїстів, з командою добився певних успіхів.
А через 20 років здійснилася мрія Валерія – він став займатися футболом. «Обкатування» проходив у краснопільському «Яворі» А коли до Сум повернувся великий футбол, став працювати в «Автомобілісті» разом з Михайлом ФОМЕНКОМ. Тренерська доля поєднала цей дует на багато років. Разом вони були у вищолігових харківському «Металісті» і сімферопольській «Таврії». Уроки Фоменка затим допомогли Валерію Луїсовичу, коли він очолив сумські команди, запорізький «Віктор» і свердловський «Шахтар». Десятки його вихованців свого часу заграли в командах різших рівні. А коли в Сумах відкрився ФЦ «Барса», досвідченого тренера запросили працювати з дітьми, згодом перейшов до Ліцею-інтернату «Барса». Вже 10 літ, як Валерій Луїсович вчить юнаків урокам футболу.
У Сумах добре наразі відома династія БЕРМУДЕСІВ. Донька Діана – майстер спорту, очолює кафедру в Інституті фізкультури, син Дмитро – майстер спорту України міжнародного класу – працює дитячим тренером і вже добився певних успіхів. Валерій Луїсович впевнений: рано чи пізно хтось із його випускників обов’язково заявить про себе на високому рівні. Та найголовніше для досвідченого тренера, щоб усі його вихованці знайшли своє місце у житті і були хорошими людьми.