«ФутТайм»  від Григорія М.РЕВИ» . Випуск 250.

 

     У випуску:

 --- Пам’яті гравця і тренера Анатолія СЛОБОДИНЮКА.

--- Сергій ТКАЧЕНКО  з позивним «Пеле». 

---  Куди «поїхав» Кубок СТРАШНЕНКА? 

--- Що виграв Максим ЄСИП? 

--- Максим БОЙКО  двічі кращий!

 

 

Пам’ять  

Анатолій СЛОБОДИНЮК:  Уроки футболу і життя від тренера

 

       9 серпня  минає 86  років  від Дня народження  екс-гравця  сумської команди майстрів  класу «Б» «Авангард»/ «Спартак» Анатолія  СЛОБОДИНЮКА.  66 років тому разом  дебютував в Українській  зоні  чемпіонату СРСР. А взяли юнака  з команди Охтирського технікуму  механізації та електрифікації сільського господарства, де він навчався. На нього тренери звернули увагу, коли  грав на першість області.

    У пам’яті  вболівальників історичний  матч, в якому  охтирчани  розгромили одного з лідерів обласних змагань  команду Сумського насосного заводу з  рахунком 4:0.

   

     ДЕБЮТНОГО року за команду майстрів  Анатолій провів  усього 8 матчів. Грав у півзахисті, впевнено почувався   у командній  грі.  За рік його доробок  подвоївся. На жаль, гравець швидко зійшов  з футбольної арени.  Після 3-х матчів у  1965 році  його запросили у харківський «Авангард», який виступав  у  Другій групі  класу «А» ( перша ліга). Однак  «прижитися» не  вдалося. Зіграв усього один матч у розіграші Кубка СРСР,  А з ким - футбольна статистика  ФК «Авангарда» не зафіксувала. На цьому 

Кар'єра Анатолія на професіональному рівні завершилася. На його рахунку 31 матч.

    Подальшу свою долю  Анатолій Олексійович  присвятив тренерській роботі  в Охтирській ДЮСШ. Паралельно  був  граючим тренером  аматорського «Нафтовика». Завдяки його успішній роботі охтирчани  стали срібними призерами змагань  Другої групі  першості області і  підвищилися в класі. Анатолій організував в Охтирці товариську зустріч  із сумським «Спартаком». Це було незабутнє свято  футболу  для місцевих вболівальників.  Господарі  гідно витримали екзамен з майстрами, завершивши поєдинок – 4:4. Одним голом відзначився і  організатор цього  дійства.  

    Підготовці  майбутніх майстрів футболу він присвятив  20 років і виховав  чимало  гравців.  Серед  його вихованців Василь ЄРМАК -  перший ,який удостоївся звання майстра спорту, багаторічний капітан  команди майстрів «Нафтовик», переможець Другої ліги чемпіонату СРСР, Анатолій БАСОВ,  Віталій НОВИКОВ,  нинішній  коуч «Нафтовика» Олександр СІКУН, Юрій ЗІНЧЕНКО і Володимир СОПІТЬКО, які працюють тренерами,  Сергій Рубан,  Ігор та Віталій ШАНДИБИ  та інші.

    -Всього, чого  я досяг у футболі,  завдячую, в першу чергу,  своєму тренеру,- згадує Василь Іванович. –  Хоча він, як кажуть,  багато панькався з нами, але був вимогливим і справедливим. Слідкував  за нашими успіхами  у школі,  підкреслював, що футбол це захоплення, а ми повинні думати про майбутні професії і знайти своє місце у житті. Для нас він  був «зіркою», бо у команді майстрів. Кожен з нас про це  теж мріяв повторити його шлях.

     Анатолій  Олексійович  бідкався про дитячий футбол, адже не було належних умов для тренувань, не вистачало  інвентаря і форми, говорив, що тренерам треба більше займатися пошуком здібних юнаків. Тоді і матимемо  хороші  результати, буде більше  здібної молоді  і  команди отримуватимуть гідне поповнення.  .

       В пам'ять  про  дитячого тренера  Анатолія  СЛОБОДИНЮКА  з 1994 року   в Охтирці було започатковано  турнір  з футзалу серед юнаків. Проводиться він уже більше 30 років. Заявили тут про себе, зокрема  Сергій РИБАЛКА і Денис АНТЮХ, які свого часу грали  в «Динамо», а Денис наразі  виступає у ФК «Харків».

 

             

Вітання  

Сергій ТКАЧЕНКО:  Лев з позивним «Пеле»

 

     Він єдиний в області гравець, який успішно поєднав  виступи на професіональному  рівні  у футболі і футзалі. Хоча більше  йому подобалася   класична гра , але успіхів добився у 5х5. Став чемпіоном України у складі трьох команд, володарем національного  Кубка, майстром спорту, бронзовим призером  європейської першості з футзалу,  виграв Кубок  і «срібло» чемпіонату Польщі. Вагомий ужинок  відзнак зібрав, коли продовжив своє  довголіття в аматорських командах області. Загалом його футбольний стаж - 30 років.

    Коли почалася війна,  Сергій  - кандидат педагогічних наук з фізичної культури і спорту - без вагань  пішов  захищати рідну землю. Під час виконання бойового завдання  «ПЕЛЕ» (це був його позивний)  отримав надтяжке поранення і ось   уже майже два роки проходить курс реабілітації, повертаючись до повноцінного життя.  Війна залишила  на тілі травму, а в пам’яті  - побратимів, які  воюють за Україні і тих, хто віддав  за неї своє життя.

    Напередодні  Дня народження  Сергій  (9  серпня  йому виповнюється  51 рік)   я зустрівся  із зірковим  спортсменом і мужнім  воїном. Він  охоче  поділився  спогадами про роки у спорті, як воював і завдяки кому пройшов нелегке випробування і не зламався.

 

                                

 

 

                                                   ЖИТТЯ ТРИВАЄ

 

       -Сергію, радий зустрічі з тобою. Як завжди ти  в хорошому настрої, на оптимістичній  ноті. Тож як  проходять  твої життєві будні і процес тривалої реабілітації?

    -Слава богу, став уже більше рухатися. Ретельно виконую  рекомендації  лікаря-ортопеда-травматолога   Юрія  ЯРМОЛЮКА  та його колеги Максима БОСЕНКА  з Головного військового  клінічного  госпіталю у Києві. Їхній  професіоналізм  допоміг врятувати ногу, яка  до операції була коротшою на 17  сантиметрів. А завдяки апарату Ілізарова   вдалося практично  повернути  ногу до природного стану. Даються поки що навантаження, але крок за кроком наближаюся до  мети. Було  дуже важко, але я щасливий, що  долаю цей шлях.

    Чим займаюся?  Допомагаю дружині по господарству, підтримую зв’язок  з друзями, цікавлюся  споривним життям. Словом, стараюся бути  на позитиві, що психологічно додає сил і впевненості, що все буде добре.

    Кілька разів побував на матчах обласних змагань  за участю северинівського  «Колоса», в якому  пограв останні 5 років. Отримав  масу задоволення,  навіть не знаю, як  це  передати словами. Від гри, від спілкування  з друзями. Це було для мене неабиякою підтримкою і  своєрідним стимулом.

     -Коли почалася війна, ти  відразу пішов воювати. Чи важко було приймати  рішення і якою була реакція  батьків,  дружини, друзів?       -Не задумувався ні на хвилину, треба було  захищати і країну, і родину. Не  міг  втікати, ховатися, коли ворог топче і знищує нашу землю. Жаль тільки, що ніхто  з моїх колег по роботі у спортклубі  СумДУ  не  пішов  виконувати  свій патріотичний обов'язок. Відразу  з’явився  у військкомат,  потім було півторамісячна  підготовка  на полігоні у навчальному центрі.  Мама і дружина з розумінням   віднеслися до мого вибору, хоча і дуже хвилювався. Я вдячний їм  за підтримку тоді і наразі.

    -Чи важко було проходити  курс молодого бійця?

      -Виручала спортивна підготовка, хоча навантаження були  солідні. Найважче було готуватися з «плитоносками» або «брониками», які важили більше 10 кілограмів. Але звик Потрапив до 46 бригади ДШВ, яка воювала  на Донеччині. Служив недовго.  Бойове хрещення  проходив біля одного хуторка, в якому проживав один чоловік.  Ми мали утримувати позицію. Рашисти лізли як мухи на мед. Зав’язався жорстокий бій. Перша куля  влучила мені в коліно, болі я не відчув. А після другої коліно просто розвернуло, біль був таким нестерпним, що згодом втратив свідомість.  Навкруги все свистіло, кацапи  тиснули, але  побратими не кинули.  Отямився вже у госпіталі у Дніпрі.  Йшло до того, що  хотіли мені ампутувати ногу. Синівська вдячність рідній матусі і дружині, які  зробила все, аби  цього не сталося. А спеціалісти з Головного військового  клінічного  госпіталю, як кажуть, поставили  на ногу.  Хоча  тривалим і важким був початковий  курс реабілітації, найважчі випробування  вже позаду.

      -Як я зрозумів, бачимо Сергія ТКАЧЕНКА, яким  він був до цього?

    -Війна багато що змінила  у світогляді, ставленні  до життя, людей і подій, особливо до кацапів - дебілів на всю голову. За гороскопом я Лев - не можу терпіти підлих людей, таких «дружніх» сусідів, які завдають нам  скільки біди і горя. Та якби там не було, Україна була, є і буде. А ось російська саранча має зникнути раз і назавжди, як роса на сонці. Перемога буде за нами!

 

                                                НЕЗАБУТНІ 30  РОКІВ

 

    -Сергію, мені як і тобі, приємно згадати твоє 30-рііччя у футболі і футзалі.  Випадково чи свідомо обрав ці  види, адже  до цього ти займався спортивною акробатикою?

     -Так, дійсно  займався акробатикою. Часто після тренувань мене тягнуло до спортзалу,  де з  футболістами займався Володимир ЛАВРИК.  Ця гра  мені дуже подобалася. Підійшов до тренера і твердо сказав: - Хочу грати у футбол. – А як гімнастика, що скажуть батьки? – запитав  Володимир Іванович.   Сергій промовчав, бо  нічого їм не сказав про це. Батькам довго про це не говорив, а коли сказав, вони спокійно до цього віднеслися, мовляв, цей твій вибір. Я вдячний їм за це.  Дехто закидав - не буде з нього пуття. Заняття акробатикою  дуже допомогло  мені  особливо у футзалу, де потрібна координація рухів,  вміння втриматися на  ногах під час боротьби із суперником, вчасно і швидко виконати фінт тощо.

    -Але скептики дуже помилилися. Ти швидко заявив про себе. Пам’ятаєш, як розпочинав свою професіональну кар’єру?

    -Перший матч  провів за «Явір». Випустили на поле  на останніх хвилинах. Пам’ятаю, що пару разів встиг до  м’яча доторкнутися. Було у кого тоді повчитися. Грали Анатолій ЄРМАК, Григорій ЛАЗАРКО,  Сергій  ДІЄВ, Микола ЗАВАЛІЙ та інші.

    -Після «Явора» було кілька команд  (сумські з різними назвами,  ЦСКА-2, «Носта»), в яких за 5 сезонів провів  115 матчів і забив 8 голів.  Мав запрошення з  «Металіст» від Михайла ФОМЕНКА, але не склалося. Чому?

     -«Явір» був  першою моєю професіональною командою.  На той час я був не дуже готовий до виступу  на вищому рівні. Це я добре розумів. А тому  мене і не взяли.

    -А як сталося, що ти «зрадив» футбол і захопився футзалом?

     -На той час у  Сумах була команда «Колос», яка виступала  у Вищій лізі  чемпіонату України. Володимир ГЛАДОВ запросив пограти. Подобалося, , виходило  добре. На мене звернув увагу  тренер «Інтеркаса»  Станіслав ГОНЧАРЕНКО. У  складі  киян став  чемпіоном і володарем Кубка України. Я вдячний  йому, як і тренерам: Олегу СОЛОДОВНИКУ із «Шахтаря» і Тарасу  ВАНЯРКУ  з «Енергії», де вигравав чемпіонське «золото», а з «шахтарями»  навіть  взяв участь у розіграші Кубка УЄФА.

 

 

         

                                                                                                     

      ФОТО з АРХІВУ.

     2009 р. Олег СОЛОДОВНИК і Сергій ТКАЧЕНКО (праворуч)  під час матчу  1/8 розіграшу Кубка  України «Енергія» - «Шахтар» (1:1).

    

    -Якщо не секрет. Чому не склалася подальша кар'єра в «Інтеркасі», адже міг  успішно пограти ще кілька сезонів?

    -Зі Станіславом Олександровичем  не зійшлися характерами, у нас було різне бачення ігрових ситуацій, поглядів на гру. Можливо, треба було охолонути, подумати і вибачитися  перед тренером. Мабуть, що так.

    -А відповідає дійсності такий факт. Коли  «Інтеркас» у Сумах втратив очки, зігравши, здається, внічию, ГОНЧАРЕНКО змусив вас іти пішки до Недригайлова?

    -Було зовсім не так. Наступний день після матчу, як завжди, був  для нас вихідний. Я  планував  залишитися в Сумах, побути із сім'єю. Але тренер відмовив. Лише по приїзду в Київ сказав, що  сьогодні  у нас день відпочинку. Довелося добиратися до Сум  самотужки. Ось так нас тренер покарав за втрату очок.

     -У Сумах ти був «зірковим» гравцем, багато забивав, але команда  усі 8 сезонів грала на виживання. Що їй заважало успішно виступати?

      -Хороші були тренери, хороші  молоді гравці, яких Володимир ГЛАДОВ готував на перспективу. Але не  вистачало команді стабільності, фінансування, належної підтримки і уваги з боку влади.  Не тільки футзалу, а і футболу.

    -На стільки відсотків  вдалося тобі реалізувати  свій потенціал у футболі  і футзалі?

     -Важко сказати. Що сповна не скористався - це факт. На то були об’єктивні і суб’єктивні причини. Можливо, якби почав  заново… Можна багато фантазувати, але я задоволений, що стільки років був у грі.

    -Ти взяв участь у  кількох товариських зустрічах  збірної України, але закріпитися в ній не вдалося. Що завадило?

    -Мабуть  не вистачало досвіду і майстерності, адже в ній грали  справжні майстри футзалу, у яких  треба було вчитися.

     -У футзалі ти наколотив  не одну сотню м'ячів.  Бачили  які ти забивав у Сумах. Від яких отримував задоволення?

     -Відверто - я не ганявся за голами.  Отримував задоволення  від перемог, командного успіху, коли зробив результативну передачу. Полюбляв проходити на швидкості,  обігрувати  кількох суперників і  надсилати м'яч у ворота. Маю  записи кількох таких матчів, часто їх переглядаю і кайфую від своєї гри.

     - Забивав, як, приміром,  Олег БЛОХІН у першому матчі за Супекркубок УЄФА з «Баварією»?

    -Вибачай, але  до легендарного   Олега БЛОХІНА мені далеко.  Але  десь так.

     -У твоїй кар’єрі був  нетривалий виступ за кордоном. Чому не продовжив  виступ  далі?

     -Грав у Польщі за аматорський «Хуртап» із Лєнчиці. З командою взяв  Кубок і  став срібним призером. Але команда припинила своє існування і мені довелося повертатися додому.

     -Що тобі дав футболі футзал?

     -У футболі я зробив крок у професіонали, , а від гри  у футзал  отримував задоволення, став майстром спорту.

     -Більше 10 років ти  грав в аматорських командах області, з якими добився  помітних результатів, як, скажімо, з «Посульським» став чемпіоном області з міні-футболу  або з «Колосом» - призером футбольної першості і т.д. Чи важко було , як кажуть, «тягатися»  з молодими гравцями?

     -А як ти думаєш? Виручав досвід, не втратив  майстерності, набуті  роками  в командах,  в яких  пройшла  моя кар’єра.

     - Яке твоє наразі  бажання?

     -Як і кожного з нас, повернути всіх захисників додому, шанувати тих, хто  загинув, і скорішої Україні перемоги.  А ті, хто розв’язав цю кляту війну, хай горять у пеклі.

     У футзалі  Сергій  провів  400 матчів  і  забив майже 230 м'ячів. У багатьох зустрічах вони були вирішальними.

 

      МАТЧ з ІСТОРІЇ.

     Чемпіонат України 1994/1995. Друга ліга. «ЯВІР» (Краснопілля) – «ДЕСНА» (Чернігів) -  3:0. 13 серпня 1994 р.  Стадіон «Колос».  2 000 глядачів. .
      Склад «ЯВОР»:  Симакович,  Єрмак, Дем’янець, Шкурат, Федоченко (Лютенко, 74), Фомин, Дієв (Пронін, 51), Листопадов, Самолюк, Грищенко  (ТКАЧЕНКО, 82), Пестряков. Тренер: В.Богач – старший.

      Голи:  Грищенко  ( 1)1, Листопадов  ( 77), ТКАЧЕНКО  (88).
    Попередження:  Єрмак  (84).

 

     МАТЧІ з ІСТОРІЇ.

     Чемпіонат України з футзалу 2010/2011.. «МОНОЛІТ» (Харків) -«УРАГАН» (Івано-Франківськ) - 2:1. 9 жовтня  2010 р. СК «Каразінський».

    СКЛАД «МОНОЛІТА»: Гурко -  ТКАЧЕНКО,  Кулик,  Іванов,  Мінаєв -  Колесников,  Храбров,  Баєв, Аветісян.

    Голи:  ТКАЧЕНКО (9),  Мінаєв (36) - Цвєлих (17).

    …Незважаючи на те, що  ініціативою володіли  гості,  забили господарі.  Досвідчений ТКАЧЕНКО перехопив поперечну передачу ШОТУРМИ, вийшов сам на сам із воротарем і, не зближаючись з ним,  невідпорно пробив - 1:0. ТКАЧЕНКО з правого флангу  прострілив, а яким чином ІВАНОВ з трьох метрів запустив м'яч вище воріт, напевно, відомо лише йому.

 

     2003 р. «СУМИГАЗ» - «ОЛЕКСАНДР» (Харків) - 3:2.  Схилити шальку терезів сумчанам вдалося лише у другому таймі, коли Сергій ТКАЧЕНКО двічі «розписався» у воротах гостей (33 і 36 хвилини). Ще раз після   прострільної його передачі  захисник  харків'ян зрізав м’яч у власні ворота.

     2004 р.  Зокрема у матчах з іллічівським «Морем» (5:1),  львівським «ТВД» (3:2 Сергій забив  по 2 голи.

     «Сумигаз» - «ДСС» (Запоріжжя) - 5:3. Красива і впевнена  перемога сумчан.  Сергій ТКАЧЕНКО -капітан команди - відзначився «покером». Сумчани зберегли  «місце під сонцем», завершивши сезон на 11 рядку турнірної таблиці.

     .2009 р. “Шахтар» - «СумДУ» - 6:1. Сергій  забив землякам два м’ячі. Один надіслав у ворота вже на 15 секунді поєдинку.

 

     За плечима  Сергія  були  ще  виступи  за харківський  «Моноліт», шосткинський «Імпульс», СумДУ і роменський «Рятувальник», які  виступали  у ЧУ з футзалу.

     На професіональному рівні  він   провів  446 матчів, в яких забив  225  м'ячів.. З них за наші команди -  191 і 128- відповідно.

 

Турніри  

Сергій Васильович знову зібрав  друзів

 

    У  Сумах відбувся  26-й розіграш Кубка майстра спорту СРСР Сергія СТРАШНЕНКА з футзалу серед ветеранів 55+. На жаль, через хворобу він не зміг бути присутнім  на цьому дійстві...

     СКЛАД  учасників турніру був традиційним - «ХСС» (Харків-Спец-Сервіс) і три  сумські команди «ЗіКоНі», «Серж» і «Фортуна».

     4 матчів - 18 забитих м’ячів. «Хет-трики» від Миколи ПРИВАЛОВА і Якова РИЖКОВА та супер-гол від Дмитра РУДНЯКА.

      «ЗіКоНі» - «Серж» - 2:0. Долю зустрічі  вирішили два влучні удари Ігоря ОСТРІВНОГО на останніх хвилинах кожного тайму.

      «ХСС» - «Фортуна» - 3:1.  На початку другого тайму сумчани зрівняли рахунок. На влучний удар  Дмитра Чернишова  відповів Андрій Лазарєв.  Однак  Яків Рижков і  Григорій Коляда   швидко втілили перевагу своєї команди.

      МАТЧ за 3-є місце.  «Серж» - «Фортуна» - 5:1. Після того, як Володимир ТАНЧИК  забив перший гол, настала черга Миколи Привалова, який тричі  добивався успіху.  Василь Високос «розмочив» рахунок, однак  останнє слово було за  «СЕРЖівцем»  Анатолієм Роговим.

      ФІНАЛ.  «ЗіКоНі» - «ХСС» - 2:4. Сумчанам - діючим володарям Кубка - довелося  на  рік  його віддати гостям.

     На початку другого тайму вони вели - 2:0 після ударів Якова Рижкова.  Після розіграшу штрафного  і красивого голу у дальню «дев’ятку»  Дмитра Рудняка сумчани один м’яч відіграли. Не менш красивим був і черговий гол Якова. Обігравши  суперника, він з розвороту  збільшив  перевагу «ХСС». Але Дмитро Мурашкін відразу повернув інтригу на майданчик.Та коли Ярослав Ритов  зробив -4:2, питання про переможця було знято. «ХСС»  виграє Кубок і змінює його «прописку».

 

     

 

     -Із сумчанами ми дружимо вже кілька років, постійно зустрічаємося  на майданчику - говорить гравець «ХСС»  Ярослав  Ритов.-  І цього разу з радістю відгукнулися на  запрошення  Віталія Великодного взяти участь у цьому турнірі.  Приємно знову зустрітися з друзями,  поспілкуватися, згадати  роки футбольної юності, продемонструвати  на що ти ще здатний. Задоволені, що їдемо додому з черговим  Кубком.   У цей нелегкий час важливо підтримувати  і допомагати один одному і бути на позитиві.

      Кращий бомбардир -  Яків Рижков, який забив 4 м'ячі.

      Кращі гравці в командах. «ХСС» - Нерсес Шахмурадян, Яків  Рижков, Сергій Камардін. «ЗіКоНі» -  Ігор Острівний,  Геннадій Кірюшко,  Дмитро Рудняк. «СЕРЖ»-   Микола Привалов,  Анатолій Роговий,  Володимир Ніколенко (№16), «ФОРТУНА» - Юрій Гузьоний,  Василь Високос, Олег Сидоренко.

     Як повідомив голова Асоціації  ветеранів футболу Сумської області Віталій ВЕЛИКОДНИЙ, на черзі у ветеранів  розіграші Кубків  України у кількох вікових категоріях. Вони пройдуть у третій декаді серпня в Одеській області.  Сумщину представлятимуть  «Ніколь», «Динамо- ЗіКоНі» і «Фортуна» із Сум, а також  «Ветеран Конотопщини». Вони  гратимуть у  в/к  від 60 + до 70+.   

 

Сходження      

 Найкращі на континенті

 

    Не програвши жодного матчу,  збірна України з футболу 7х7 вперше в історії стала чемпіоном  Європи.

 

     ПРИЄМНО, що у  її складі виступав  Максим  ЄСИП - син   відомого  гравця охтирського «Нафтовика-Укрнафти»  Богдана ЄСИПА.

    Чемпіонат проходив у Римі. На  старті українці розгромили  румун  (8:0). За шаленої підтримки італійських вболівальників  обіграли  господарів (5:3) і забезпечили  собі вихід  з групи. Затим  насухо  винесли  з поля  греків  (8:0). У півфіналі  легко подолали  футболістів Австрії (11:3).

    А у  фіналі українцям знову протистояли італійці.

 

            

   

      -Італійці дуже не хотіли програвати  домашній чемпіонат, - повідомив Максим ЄСИП. -  Після  програного  матчу вони діяли  доволі  жорстко. У їх складі виступали навіть гравці серії А. У середині першого тайму  ми скористалися помилкою воротаря і відкрили рахунок. Після  перерви  забили ще 2 голи. А наприкінці зустрічі  суперник  реалізував  буліт  - це пенальті, яке пробивається з розбігу.  Тож - 3:1 - і збірна  Украхни на  «золотій» Євровершині.  Окрім  виграшу Євро-2026, наша команда зібрала всі індивідуальні призи.

     На жаль, офіційні детальні поіменні списки бомбардирів команди на цьому чемпіонаті не публікувалися

     Максим ЄСИП  після паузи у професіональній кар’єрі через травму переїхав до Австрії. Там він грає та тренує у Відні, зокрема виступає за команду Football ProSchool (або у структурі місцевих проєктів), а також працює тренером і розвиває власний онлайн-проєкт.

 

  Знай інших!

 СуперГол - від Максима

 

     Футбольні  експерти СпортАрени  визначили  Символічну збірну 2 туру  Першої ліги чемпіонату України сезону 2025/2026.

     Місце на  позиції центрального  півзахисника вони віддали  22-річному Максиму БОЙКУ із сумської «Вікторії», яка приймала і перемогла  «Колос-2» з Ковалівки - 2:0.

 

                

 

      МАКСИМ  відкрив  рахунок на  49-й хвилині матчу  і  зробив вирішальний внесок у перемогу, забивши  СуперГол  прямим ударом зі штрафного у дальній верхній кут воріт гостей. Як кажуть, такі м’ячі не беруться. 

      Окрім результативного стандарту, він  надійно відпрацював у руйнівній фазі у центрі поля, не дозволяючи супернику  організовувати свої атаки.

     Це був другий  гол Максима у другому матчі поспіль. Після цієї вікторії «Вікторія» очолила турнірну таблицю перегонів - 2 матчів - 6 очок.

    Крім  того  ГОЛ   БОЙКА визнано  КРАЩИМ  у цьому турі, хоча їх було кілька. Але .класику штрафного виконав  саме сумчанин. Зі звіту: «На 48-й хвилині за фол проти Чернова арбітр призначив штрафний. До м’яча підійшов опорний півзахисник Максим Бойко і  шикарним ударом влучив у дальній верхній кут – 1:0. Шалений забитий м’яч!».

   Із інтерв’ю з Максимом.

— Найбільша футбольна мрія ?
— Зіграти в єврокубках. Мрія — Ліга чемпіонів, але підійде і Ліга Європи. Також  хотілося б зіграти за Національну Збірну України. А з «Вікторією» — це, безумовно, вихід до  Прем’єр-ліги, а далі й єврокубки. Дуже цього хочу.

00