«Футтайм від Григорія М.РЕВИ». Впуск 239.

 

    У випуску: 

--- Що 75 для  Миколи ЖЕЛЄЗНОГО? Відверто від ювіляра.

--- «Динамо», «Спартак» і «Явір» у кар’єрі  Володимира БОГАЧА- старшого.

 

 Ювілей  

Микола ЖЕЛЄЗНИЙ: 75 !!! Життя наповнене футбол

 

      Його прізвище добре відоме у футбольних колах України.  Майже 10 років він  був заступником і головою обласної Федерації футболу. Один з трьох, хто  впродовж 42-х років  був членом Виконкому ААФУ (цього місяця його обрано почесним членом). Як суддя республіканської категорії, свого часу обслуговував матчі Другої ліги  чемпіонату СРСР, працював інспектором, делегатом і офіцером безпеки УАФ (ФФУ) на матчах  ЧУ. Має кілька відзнак. Його футбольний стаж  майже 50 років.

     22 квітня у патріарха  сумського футболу , який свого часу мав псевдо Чорний,  ювілейний День народження. Миколі Івановичу -75!

 

     Про  життя і роки віддані улюбленій грі, перший суддівський досвід, незабутні зустрічі, матч о 3-й ночі на «Ювілейному», проблеми  футболу  і не тільки у розмові з ювіляром. Наша зустріч відбулася у  с.Бездрик Сумського району, де він проживає з дружиною.

 

                             

 

                      Микола ЖЕЛЄЗНИЙ  з  президентом  УЄФА Леннартом  ЮГАНССОНОМ. За ними  - екс-тренер збірної України з футзалу Геннадій ЛИСЕНЧУК.

 

     -Миколо Івановичу, радий зустріч з вами. Що відчуваєте у свої 75. Для вас  75 -це…

     -Це, як 7,5  днів, які пролетіли,  мов пташки перед очима. Це - життя, наповнене футболом. Це і 15 років  у комсомолі, і навчання в технікуму, інституті та вищій школі міжнародного бізнесу, сім’я, діти. Словом, життя.

     -Що найбільше згадуєте, про що, можливо, шкодуєте?    

       -Згадую  часи, коли працював у ВНДІкомпресормаші  інженером та молодшим  науковим  співробітником і об’їздив, як кажуть, увесь Радянський Союз. Єреван, Алма-Ата,  Уфа,  Свердловськ. Черчик - ось далеко не повний перелік міст  відряджень. І завжди  старався  побувати на матчах за участю  місцевих команд.

    А шкодую про одне - що не вдалося  стати  суддею Вищої ліги. Був перед вибором - або футбол, або робота. Зупинився на  останньому.

   -Якби була можливість розпочати все  спочатку, то якби  поступили наразі?

     -Більше уваги приділяв би футболу. Бо - це  і хобі, і робота, і можливість жити по-людськи.

    -Чи вдалося виконати три головні заповіді чоловіка?

    -Сина виховав,  посадив чимало фруктових дерев, збудував дім, у якому  наразі живемо з дружиною.

    -У футболі ви вже півстоліття. А як прилучилися до нього, де грали і чого добилися?

    -Народився у селі Курилівка  Лебединського району. Розпочинали з лапти.  На той час це була популярна гра, але  поступово її витісняв футбол, який бурхливо розвивався.

     Одного разу секретар комсомольської організації колгоспу  зібрав нас,  пацанів 13-15  років,  і сказав - будемо опановувати футбол.  Купили форму, м’ячі, почали облаштовувати поле.  У лісі нарубали  6 палок. Але на поперечину не відійшли. Потрібно, щоб вони були не  менше 7.32 метра, а в нас були 5.5. Довелося натягувати вірьовку, з піску зробили розмітку. Екзамен складали  у  сусідів зі Скрягівці  Тростянецького району у товариському матчі.  Перший млинець вийшов глевким - 0:5. Потім грав за Скрягівку і Буймер, які згодом об’єдналися, на першість Тростянецкького району.  Запам’ятав  свій гол у Лебедині. На матч прилетів на «Яві». Вступив у гру, коли вона вже розпочалася. І першим дотиком до м’яча забив гол.  Пригадую, як  місцеві вболівальники кричали своїм - тримайте  Чорного. Так отримав  футбольне псевдо.  Мав хорошу швидкість. В армії  100-метрівку  в чоботях вибігав  із  12 секунд.

    Коли перебрався до Сум і тренер «Будівельника», Микола МОЇСЕЄНКО запросив  у команду. Пограв кілька років, у її  складі став бронзовим призером обласної першості по другій групі.

 

                     

 

                  Ветерани сумського футболу (зліва направо): Григорій РУДЬ,  Євген ПОПОВ,  Олександр НИКОНЕЦЬ, Микола ЖЕЛЄЗНИЙ і Альберт МОЛГМОВ.

 

    -А коли зрозуміли, що футбол  раз і на все життя?

     -По-справжньому закохався у футбол у 1966 році. У сусіда був єдиний телевізор на все село і його дім був своєрідним кінотеатром.

    Як зараз  пам'ятаю -  2 листопада матч  московського «Торпедо» з київським «Динамо». Як ми тоді раділи перемозі киян - 2: 0 і виграшу ними золотих чемпіонських медалей. Особливо вразила гра Андрія БІБИ.  Як кожен з нас хотів бути схожим на цього  гравця! Згодом я познайомився з легендарним Андрієм Андрійовичем, багато років  разом  були у  Виконкомі  ААФУ. А ще таємно від батьків слухав  футбольні  радіорепортажі   Вадима  Синявського.

     -Чим гордитеся, чого досягли, коли були заступником голови, а потім  очільником Федерації?

     -Вдалося вивести область  на лідируючі позиції  серед обласних осередків. Можна сказати, що футбол  отримав друге дихання. Були роки, коли провели 38 змагань і до футболу  залучили понад 38 тисяч  осіб. Тоді отримали 2 тисячі  м’ячів і не дивуйся -  фуру зошитів для футболістів, які передали до управління освіти.

     -У радянські часи  у чемпіонаті області  грали по кілька десятків команд. Приміром, у 1990 -у - 36, у 1991 -у  -  46, у чемпіонаті  України серед КФК - по 4-5.  Але швидкої  вони почали  зникати  з футбольної орбіти.  Чому так сталося і  хто, на  вашу думу, винен?

     -Ті роки, то пік футболу. Мати команду було престижно   для керівників, вони змагалися між собою. Були і кошти, і форма, і  успіхи.  Але змінювалися часи, змінювалися і керівники і їх ставлення до футболу, з’явилися нові пріоритети. На жаль, футбол почав  занепадати. Як сказав Іван ПЛЮЩ- маємо те, що маємо.

     -У нас постійно  приймалися 5-річні програми розвитку футболу і вони, на жаль,  постійно не виконувалися. Чи не губили  ми цим футбол, наперед  знаючи, що  максимального результату не досягти?

    -Якийсь процент виконувався, старалися добитися  якомога  кращого результату. Тут все залежало від першої особи.  Хай мені вибачать, але кого найбільше згадують вболівальники і футболісти наразі в Сумах?  Володимира ЩЕРБАНЯ і Юрія ЧМИРЯ, зусиллями і наполегливістю яких  з'явилися стадіон  і ФЦ «Барса».

    Коли мені потрапила  на очі брошура «Будівництво і модернізація нових футбольних стадіонів у світі від ФІФА і УЄФА», подумав: -А  чом би Сумам не мати таку чудову євроспоруду?  Звернувся до Олександра ВЕРЕЩАГИ - заступника голови ОДА по капбудівництву. Він був обома руками  за, але сказав, що  на це потрібна згода Анатолія ЄПІФАНОВА. Питання залишилося без відповіді.  А коли область очолив Володимир ЩЕРБАНЬ, ідея йому сподобалася і процес пішов. Він з першого дня взявся за роботу. На одній із нараз поцікавився, хто найбільше зробив для розвитку Сум. Йому назвали три прізвища. -Я буду четвертим,- впевнено сказав він. І закипіла робота.  Завдання стояло конкретне  - за рік  красень-стадіон має бути відкритим.

 

                 

 

                   За святковим столом після  зустрічі із Мішелем ПЛАТІНІ

 

    -А можете розповісти  про те, що залишилося за кадром?

    -Згадав три епізоди. На одній з перших нарад ЩЕРБАНЬ називав  суми, які повинні  внести на будівництво кожне підприємство і організація. І коли керівник обленерго почув, що від нього 2 мільйони гривень,  він ледве не впав, мовляв, де я їх візьму. Відмов у ЩЕРБАНЯ не було.

     На відкриття стадіоні мав прибути Леонід КУЧМА. Але не дочекалися. Пізніше  дізналися, що він відмовився  їхати на не добудований об’єкт.

     Приїхали  на свято і  брати СУРКІСИ, які відверто не  вірили, що  в Сумах уже  є такий сучасний чисто  футбольний стадіон. Коли  Ігор побачив - онімів, якщо не сказати по-іншому, він не сказав жодного слова.

    Після того, як завершилися урочистості, всіх, хто був причетний до будівництва і вмів грати у футбол,  влаштували  товариську  зустріч о 3-й годині ночі. Босоніж випробовувати трав’яний газон.

   -Окрім  розбудови футбольної  інфраструктури, вищезгадані керівники  врятували і зберегли   і «Спартака» і ПФК «Суми». Чому  так не щастить командам міста?

    -Бо немає керівників-любителів футболу. Згадайте, як було після того, як змінили ЩЕРБАНЯ і ЧМИРЯ?  Все залежить від першої особи. Позитивних прикладів в області вистачало. Не забули, як грали і яку радість дарували вболівальникам виступи «Нафтовика», «Явора», «Альянса», «Агробізнеса-ТСК».  А хто підтримував? Роман РАПІЙ, Володимир САЄНКО, батько і син  ДЕМЧЕНКИ, Геннадій СВІРСЬКИЙ та інші. Є й наразі такі керівники. Але їх небагато. Тому й не дивно, що в останні роки  мало команд  грають у чемпіонаті області, а Суми взагалі  не мають свого представника.

      -На кого у роботі спиралися, хто допомагав і підтримував вас?

    -Я вчився  у Ліви Яковича МОЛГАМОВА, який 18 років очолював федерацію, Олександра Григоровича НИКОНЦЯ, досвідчених  суддів  - Василя НОВАКА, Євгена ПОПОВА,  Юрія СТЕПАНОВА,  Григорія РУДЯ, Павла  СУЩОГО та ін.. Працювали ми  на громадських засадах, а федерація тулилася  у невеликій кімнаті 2 на 2 метри. Мені приємно,що  справу Ліви Яковича продовжує його син Альберт, працюючи заступником  голови АФСО  і  залучається до  обслуговування матчів ЧУ.

     Тоді ми жили футболом, популяризували і розвивали його на місцях,  кожен матч був  для нас і як для вболівальників святом. Проводилося чимало товариських матчів за участю  команд ветеранів збірної СРСР, ЦСКА, київського «Динамо», а також основних складів,  часто зустрічалися  з  командами  Болгарії, проводили  традиційні зустрічі з нагоди ювілеїв ветеранів сумського футболу. На жаль, все  залишилося у спогадах  та  історії.

     -Миколо Івановичу, відверто «договірники»  команди «катали»,   стимулювання команд і суддів було?

    -А як ти думаєш?..

    -Цікаво, а як ви  розпочинали кар’єру судді?

    -Залучив до суддівства Микола МОЇСЕЄНКО. Познайомив із Валентином ГУЩИНИМ, який  відповідав за футбол. Сказав, що нікому судити  у Ромнах кубкову зустріч 9 травня на День перемоги. Я відверто не очікував такої пропозиції, бо до пуття  ще правил не знав  та й форми не мав. На автостанції квитків на автобус не було. Поїхав на таксі за 5 карбованців. «Електрон» приймав  «Юність» з Угроїдів, за яку грали  Іван КРУГЛЯК,  Микола ЗАВАЛІЙ, два Миколи ЛАКТІНОВИ та інші, з якими колись  перетиналися шляхи на полі.. Ромни  перемогли - 9:0.  Постало питання - як їхати додому. - За таке суддівство доведеться тобі, друже, до Сум йти пішки, -сказав хтось із гравців  «Юності». Але забрали.  По дозорі заїхали в посадку на поляну.  Налили мені стакан самогону. Довелося пити. Ось так відбулося бойове хрещення у судді. З часом вийшов на  всеукраїнський рівень, у 1987 році отримав  республіканську  категорію, працював на матчах різного рівня.

    -І  які отримували, якщо не секрет, гонорари?

    -За матчі у Другій лізі  чемпіонату СРСР  - 17.50. Багато це чи мало? Пляшка «Московської»  тоді коштувала 2.87.

    - Вже  майже 40 років тривають розмови про пільгове  оподаткування  спорту, в тому числі і футболу,  тих, хто вкладає в це  гроші. Але жодних зрушень немає. Що потрібно зробити, на вашу думку?

     - Практика показала ,що  документи КМУ з цього питання носять  лише рекомендаційний характер і вся відповідальність  покладається  на місцеві  органів влади. Потрібний законопроект про спонсорську допомогу, який би передбачав  звільнення від податку тієї суми, що  буде вкладатися.   Тоді можна буде вирішувати і питання  інфраструктури, і забезпечення команд, і це буде вагома підтримка  футбольним школам. На жаль,  час від часу ведуться  лише розмов. Важко зрозуміти, чому немає підтримки  народних депутатів, не добивається цього УАФ? Схоже, комусь це  на руку.  Мені здається, якби не війна, то при нинішньому президенті це питання могло вирішитися.

   -Чи не здається вам, що перехід футболу у приватні руки його  губить. Хто  його може врятувати?

    - Держава і її підтримка. За роки незалежності  десятки команд зникли з футбольної карти України і надій на  їх відродження, приміром, «Нафтовика», «Явора», «Альянсу»  немає. Треба лицем  повертатися до футболу, якщо  ми хочемо мати конкуретноспроможні команди,  хорошу збірну і класних виконавців. Треба, щоб команда мала конкретну цифру підтримки і  керівники могли  планувати і розраховувати. За кордоном  хоч команди у  приватних руках, але там все по-іншому. Інші умови, інші підходи , інша політика, інший менталітет. Подивіться,  скільки  вболівальників  там збирають матчі?  По 40-50 і більше тисяч людей. А скільки у нас, коли грали навіть  «Шахтар» і «Динамо»? Ще один приклад. Вже  три місці  у  «Кривбасі» футболісти не отримують зарплати, а  гендиректор полетів за кордон на  матчі.

     -До речі, ви згадали про  зарубіжний футбол. У складі делегації УАФ ви побували на багатьох матчах за участю збірної України. Як країна  вразила найбільше?

    -Побував у 15 країнах. Враження незабутні, хоча збірна не завжди радувала своєю грою. Найбільше  вразила Норвегія, коли  разом з головою нашої федерації Юрієм ДОБРОВОЛЬСЬКИМ  відвідали  спортивний комплекс. Ми були  відверто шоковані. Уявляєш - 12 футбольних полів стандартних розмірів і 14  регбійних.  І на кожному  займаються атлети. У Сумах би  такий комплекс мати!

 

                   

 

   Сумська  «трійка» із таблиці Мендєєва (зліва направо(:  Микола СЕРЕБРЯНСЬКИЙ, Олександр ЗОЛОТИЙ і Микола ЖЕЛЄЗНИЙ.

 

 

     -Ви працювали  при кількох головах ФФУ. Що можете сказати про кожного з них?

     -Думки  різні. ПУСТОВОЙТЕНКУ в очі говорив, що думав. Коли попросив його допомогти обласним федераціям з придбанням  сидінь на стадіони і пропонував одну  з нафтових вишок віддати в оренду - ніякого реагування.  Григорій  СУРКІС  багато зробив для розвитку футболу на всіх рівнях. При ньому  з’явився  Будинок футболу, він поставив футбол на європейські рейки, багато зробив для успішного виступу збірної України на ЧС.  Про  ПАВЕЛКА нічого  сказати не можу. Як він працював і що зробив - усі добре  вже обізнані. Якщо у Дніпропетровську   був на своєму місці, то крісло голови  ФФУ не для нього.  ШЕВЧЕНКО - темна конячка. Провал збірної на ЧЄ-2016 і відборі на ЧС-2026 - і  його «заслуга».

     -Що ви можете сказати про  національну збірну, «Динамо» і  сумські команди.

     -Збірна надій не виправдала. У «Динамо» немає  виконавців належного  рівня. Наша «Вікторія» грає без конкретних завдань заради збереження місця у Першій  лізі.  У ФК «Тростянець»  виношували плани про підвищення в класі. Питання - для чого місту Перша ліга, адже витрати помітно зростуть і чи потрібно  викидати гроші на іногородніх гравців. А  скільки місцевих  вихованців  грає в команді?

     - З ким із знаменитостей  познайомив вас футбол?

     -З  усіма. окрім ЗЕЛЕНСЬКОГО, президентами України,  Президентами ФІФА Йозефом БЛАТТЕРОМ і  УЄФА  -  Леннартом ЮГАНССОНОМ і Мішелем ПЛАТІНІ, гравцем збірної Польщі Збігневом БОНЕКОМ, багатьма легендарними гравцями  київського «Динамо» та збірної СРСР - Микитою СИМОНЯНОМ, Галімзяном ХУСАЇНОВИМ та іншими - всіх і не пригадаєш. Багато років ми дружили з Михайлом ФОМЕНКОМ, підтримую зв’язок з  Андрієм БІБОЮ.

   -На вашу думку, чому в «Динамо» не «прижилися» вихованці сумського футболу, зокрема Максим ЗАВГОРОДНІЙ,  Денис АНТЮХ, Денис ІГНАТЕНКО , під питанням Антон ЦАРЕНКО?

    -Мабуть, ім не вистачає відповідної  кваліфікації,  ігрового  практики. А без неї не буде  зростання. Як можна розкритися,  показати  свій потенціал, коли більше доводиться сидіти у запасі і бути поза увагою тренера.  А  більше всього - у цих та інших гравців немає впливових  осіб, які б допомогли  їм  «засвітитися».

     -Якби вас попросили назвати символічні  трійки кращих футболістів і тренерів сумської команди майстрів  усіх часів, то на кому зупинили свій вибір?

     -  Це гравці - Михайло  ФОМЕНКО,  Олег ГУСЄВ і Валерій ЖИЛІН, тренери -  Олександр СЕРБІН,  Михайло ФОМЕНКО та Ігор ЖАБЧЕНКО.

     -Дякую вам, Миколо Івановичу, за цікаву і відверту розмову. На завершення продовжіть далі  фразу - Я люблю футбол тому, що …

     -..це моє прекрасне життя!

 

 І насамкінець

 

    - Що найбільше цінуєте в людях - Порядність, Професіоналізм, Патріотизм?

    - У такому порядку, як  ти сказав.

    -З чим асоціюється у вас 22 квітня?

    -З комуністичними суботниками і колодами Леніна.

    -Якби піймали Золоту рибку, то  які три бажання попросили її виконати?

     -Я  її відразу відпустив би. У 75 вона мені нічим вже не допоможе.

      -Кому  із жінок любите дарувати квіти?

     -Усім рідним жінкам - дружині, донечці, двом онукам, двом свекрухам, невістці.  Дружина  дуже полюбляє польові квіти. Тож тільки вони з’являються  - йду поле і готую їй букет.

     -У  якій країні  хотіли  б жити і  в якій побувати?

     -Жити в Україні, на своїй малій  батьківщині. У багатьох країнах вже побував. Хай молодь більше їздить, дивиться, вчиться і думає як відбудовувати Україну після нашої Перемоги.

     -Якби у вас  був мільйон, щоб ви з ним зробили?

     -Не задумуючисть, передав  би на потреби ЗСУ.

      -Чи можна в Україні подолати корупцію і що для цього необхідно зробити в першу чергу?

      -Потрібний  сильний і вольовий президент, відповідний закон, щоб перед ним були усі рівні - від керівника держави до рядової людини. І відповідне покарання  без  жодних застав.

     -Чи е забагато у нас народних депутатів, на яких витрачаються шалені  суми? Максимально - скільки їх  мало бути?

    -150 - не більше. Наразі з їхньої роботи мало користі.

    -Чи не знахабніли наші депутати ,віддаляючись все далі й далі від народу?

    -Ще не до кінця..

    -Чи багато у вас друзів?

     -Як відомо, друзів багато не буває. Багато років дружу  з Володимиром САЄНКОМ і Анатолієм ДЯЧЕНКОМ, а також   із хлопцями з АФСО.

     -Чому щоразу, при виборі Президента  України, ми наступаємо на одні і ті ж граблі?

     -Тому, що у нас такий менталітет.

    -У що і в кого  ви ще вірите  наразі?

     - Сам у себе, в Україну, і в нашу Перемогу, бо іншого шляху  у нас немає!

   

  Пам’ять      

Володимир БОГАЧ - старший: Від  Махачкали до Сум 

 

    23 квітня - 85 років (1941 р.) від Дня народження одного із »зіркових» гравців і найкращих бомбардирів сумської команди майстрів «Спартак», яка виступала у класі «Б» Української зони чемпіонату СРСР. За три сезони він провів 113 матчів і забив 27 м'ячів.  23 січня  2003 року  футболіст залишив цей світ.

 

                 

         ФОТО з АРХІВУ.

       Кілька років  Володимир БОГАЧ (на знімку ліворуч) тренував «Явір» і в 1992 році вивів його до Другої ліги чемпіонату України.

 

     СВОЮ кар’єру на професіональному рівні  Володимир БОГАЧ-старший  міг розпочати у вищоліговому ЦСКА, в якому проходив військову службу. Однак заграти в «основі» не було  не реально, бо всі місця були зайняті. Спробуй пробитися, коли  грали Володимир ФЕДОТОВ,  Борис КАЗАКОВ, Альберт ШЕСТЕРЬОВ, Володимир ПОНОМАРЬОВ та ін.. А втрачати час у «дублі» не бажав. Погодився на оренду у «Динамо» з Махачкали, яке виступало у класі «Б».

    24 квітня 1965 року наступного  дня  після свого Дня народження  Володимир дебютував, відігравши заключні 35 хвилин  у матчі з командою  Сумгаїта  (0:0).

    А за рік  вже на свій День народження  зробив собі  приємний подарунок, забивши два голи  у кубковій зустрічі (див. Матчі з історії).  Впевнено  провів і наступні матчі. У чвертьфіналі забив переможний м’яч  «Урожаю» з Майкопа (2:1), у півфіналі  з таким рахунком здолали одноклубників  із Сухумі, а у фіналі поступилися (3:4) новоросійському  «Цементнику». Володимир  відзначився  двічі. До речі, ще 4 «дублі» Володимир зробив, коли вже грав у Сумах. За два роки в «Динамо»  напрацював на  72 матчі і  8 м’ячів.

     Мав пропозицію продовжити кар’єру далі, але повернувся додому з великим бажанням  виступати за  рідний «Спартак», який почав заявляти про себе  у регулярній частині змагань.  Відразу Володимир   демонстрував результативну гру.  Тоді в  команді підібрався  потужний ансамбль виконавців. В ударі були і нападники. Особливо потужно провів два  сезони тандем БОГАЧ - КИСЛЯКОВ. У 1968-69 роках  разом забили 57 м'ячів із 123  командних. Вирішальними  вони були і в матчах  на Кубок СРСР. Завдяки голу БОГАЧА  динамівцям  Ставрополя (1:1), матч було переграно і сумчани вирвали перемогу в додатковий час (2:1).

    Сезон 1969 року  був  одним з найуспішніших в історії  команди і кар’єрі  Володимира. «Спартаківці»  стали бронзовими призерами і підвищилися в  класі, а  БОГАЧ  показав другий результат, забивши 12 голів. У його колеги по амплуа було 15. Чимало  м'ячів  надсилали у ворота  суперників  партнери з передач  Володимира.

    «СПАРТАК» - «АВАНГАРД» (Макіївка) - 4:1. 

    … Успіх закріпив В.БОГАЧ після виходу сам на сам з воротарем гостей. Коли залишалися лічені секунди до кінця зустрічі, він же довів рахунок до 4:1.

     «СПАРТАК» - «ІНДУСТРІЯ» (Єнакієво) - 3:0.

     На 23 хвилині БОГАЧ прорвався по краю, навісив м’яч на штрафний майданчик і КИСЛЯКОВ ударом голови переправив його  у ворота. Перегодом ця комбінація повторилася  майже точно. Навіс БОГАЧА, удар КИСЛЯКОВА - і на табло  - 2:0.  Співавтор двох попередніх голів БОГАЧ змусив цього разу гостей розпочати з центра поля - 3:0.

    «СПАРТАК» - СКЧФ (Севастополь) - 2:0.

     На 71 хвилині БОГАЧ з подачі ВОРОНЬКА ударом голови спрямував м'яч у сітку воріт  моряків. 2:0 - сумчани  реваншувалися за поразку на  старті чемпіонату.

     «СПАРТАКк» - «АВАНГАРД» (Керч) - 3:0.

     У дебюті зустрічі БОГАЧ відкрив рахунок, а в середині другого тайму відзначився ще раз.

     Сумчани зіграли кілька товариських матчів з основними складами  московських команд «Спартак» (1:1), ЦСКА (1:2), в яких  виступали Анзор Кавазашвілі,  Галімзян Хусаїнов,  Берадор Абдураїмов,  Володимир Федотов,  Микола Осянін та інші. У матчі з армійцями БОГАЧ кілька разів  вміло обкручував суперників і робив небезпечні простріли у штрафний майданчик гостей.  Відзначився Володимир у міжнародні й товариській зустрічі із болгарським «Ботєвим», відкривши рахунок (2:1).

    … Після завершення кар’єри він став працювати тренером. Разом з Володимиром ТАНЬКОВИМ  підготували  збірну  області, яка стала срібним призером Спартакіади УРСР. Майже всі гравці згодом  заграли у командах різного рівня.  Багато років   віддав Володимир Якович роботі  з краснопільським «Явором».

     Згадує Володимир САЄНКО- екс-президент ФК «Явір»:

     - Майже  10 років  Володимир Якович  працював з нашою командою на різних посадах - від адміністратора до головного тренера.  Маючи за плечима  чималий ігровий досвід,  привчав і вимагав  від гравців професіонального ставлення до  своїх обов’язків. Мав з ними дружні, батьківські відносини, його любили і поважали. Всі, з ким не говорив, добре  говорили про його роботу. Тож, мабуть, закономірно,  це сприяло  успішним виступам «Явора» у чемпіонатах: спочатку  серед КФК, а потім у Перехідній і Другій лігах ЧУ. І в тому, що наша команда, як кажуть,  швидко «засвітилася» на всеукраїнському рівні,  без сумніву чимала заслуга Володимира Яковича. Ті роки  футбольної юності з приємністю згадують  тепер  уже ветерани «Явора», які  грали під керівництвом  «зіркового» гравця «Спартака»  і не менш успішного тренера.

   З легкої руки Володимир Яковича футболістом став і його син Володимир, який пограв  у командах різного рівня. Разом  на професіональному рівні батько й син  провели  майже 600  матчів і забили 85 голів.

 

     МАТЧ з ІСТОРІЇ.

      Кубок СРСР. 1966/1967 р. 1/512 фіналу ( 4 зона РСФСР. 1/8 фіналу).  «УРОЖАЙ» (Дербент) - «ДИНАМО» (Махачкала) - 1:5. 23 квітня 1966 р.  Стадіон «Урожай».

     «УРОЖАЙ»: Самсонов (Новіков), Подколоднєв, Багіров, Гасанов, Мороз, Султанов, Жерноклюєв, Валявський, Бабаянц, Арзуманян, Зіновьєв. Тренер: О.Кузнецов.

    «ДИНАМО»: Зварько, Російський, Шульга, Ващенков, Майорський, Мугадов,  БОГАЧ,  Сисєв,  Чеботар, Темірчієв (Ларіонов). Тренер: Г,Жарков.

   Голи: БОГАЧ (14, 92), Мугадов (94), Сисєв (?), Чеботар (?), у гостей - ??? (?).